Рішення

від 17.01.2024 по справі 915/1548/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року Справа № 915/1548/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «ДОБРОБУТ Н»,

до відповідача: Державного підприємства «Племрепродуктор «СТЕПОВЕ»,

про: стягнення 5203966,35 грн,-

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «ДОБРОБУТ Н» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «СТЕПОВЕ» грошові кошти в загальній сумі 5203966,35 грн, з яких: 4168379,0 грн основний борг за договором №1 від 01.12.2021 про надання поворотної фінансової допомоги, 361144,64 грн інфляційні втрати, 674442,71 грн 15% річних.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства в повному обсязі свої зобов`язання за спірним договором не виконав, грошові кошти у сумі 4168379,0 грн не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позову не погашена. Неналежне виконання з боку відповідача умов договору стало підставою для нарахування збитків від інфляції та 15% річних.

Ухвалою суду від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.11.2023.

Відповідач у відзиві від 15.11.2023 заперечує проти задоволення позову, однак підтверджує, що на виконання умов спірного договору позивач в період часу з 10.12.2021 по 29.06.2022 вніс в касу відповідача грошові кошти на загальну суму 4218879,0 грн, з яких відповідачем було повернуто позивачу лише 50500,0 грн.

Відповідач вказує, що не в змозі виконати свої договірні зобов`язання з погашення заборгованості перед позивачем, так як усі обігові кошти витрачаються на виробничі процеси, оплату праці, сплату поточних зобов`язань перед державними та місцевими бюджетами та погашення заборгованості по сплаті податків.

15.11.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 13.12.2023.

Ухвалою суду від 13.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.01.2024.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання 17.01.2024 не забезпечили та в письмових заявах просили розглядати справу без їхньої участі.

Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 17.01.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01.12.2021 між Державним підприємством «Племрепродуктор «СТЕПОВЕ», як позичальником, та Приватним підприємством «ДОБРОБУТ Н», як позикодавцем, було укладено договір №1 про надання поворотної фінансової допомоги (далі Договір) (а.с.8,9).

Відповідно до п.1.1 Договору позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Позикодавець надає фінансову допомогу позичальнику в розмірі 4220379,00 грн шляхом внесення грошових коштів на поточний рахунок позичальника з особового або іншого рахунку позикодавця. Поворотна фінансова допомога надається продовж 2 (двох) років з дат підписання цього Договору шляхом внесення грошових коштів до каси позичальника, або перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника з особового або іншого рахунку позикодавця (п.п.2.1, 2.3 Договору).

На виконання умов Договору позикодавець в період з 10.12.2021 по 29.06.2022 вніс в касу позичальника грошові кошти на загальну суму 4218879,0 грн, що підтверджується відповідними прибутковими касовими ордерами (а.с.10-24) та визнається відповідачем у відзиві.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вся сума наданої поворотної фінансової допомоги підлягає поверненню за вимогою позикодавця не пізніше 15 календарних днів, починаючи з дня вимоги, але у будь-якому разі (навіть за відсутності вимоги) не пізніше 01 вересня 2022 року.

Позичальник повернув позикодавцеві лише 50500,0 грн отриманої по Договору поворотної фінансової допомоги, що підтверджується відповідними видатковими касовими ордерами (а.с.25,26) та безпосередньо відповідачем у відзиві.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позову відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за спірним Договором, залишок наданої поворотної фінансової допомоги у сумі 4168379,0 грн не повернув.

У зв`язку з неповернення відповідачем у встановленні Договором строки залишку поворотної фінансової допомоги у сумі 4168379,0 грн позивач був змушений звернутись до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача основної суми боргу та нарахованих 15% річних, інфляційних втрат.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору позики ст.1046 Цивільного кодексу України.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч.1 ст.1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно (до 01.09.2022) та в повному обсязі не повернув позивачу надану йому суму поворотної фінансової допомоги, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 4168379,0 грн.

Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду доказів, які свідчать про погашення ним суми основного боргу в розмірі 4168379,0 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 4168379,0 грн основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 361144,64 грн інфляційних втрат нарахованих позивачем за період з вересня 2022 року по серпень 2023 року, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто вказана норма права передбачає, що якщо кредитор вирішив скористатися своїм правом на стягнення збитків від інфляції, то вони підлягають стягненню за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат, та встановлено, що такий розрахунок виконаний позивачем невірно, оскільки станом на 02.09.2022 сума заборгованості відповідача по Договору становила 4168379,0 грн, а не як зазначає позивач 4218879,0 грн.

Суд здійснив перерахунок інфляційних втрат на суму боргу 4168379,0 грн за період з вересня 2022 року по серпень 2023 року та прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 356821,74 грн інфляційних втрат.

Щодо вимог позивача про стягнення 674442,71 грн 15% річних нарахованих позивачем за період з 02.09.2022 по 25.09.2023, суд дійшов наступних висновків.

В силу приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.4.4 Договору, в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги з урахуванням вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити кредитору 15 (п`ятнадцять) процентів річних від простроченої суми.

Судом перевірено виконаний позивачем розрахунок 15% річних, та встановлено, що такий розрахунок виконаний позивачем невірно, оскільки станом на 02.09.2022 сума заборгованості відповідача по Договору становила 4168379,0 грн, а не як зазначає позивач 4218879,0 грн.

Крім того, судом враховано, що відповідно до ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд бере до уваги таке.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч.2 ст.216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.8 спірного договору поставки, положень ст.611 та ч.3 ст.692, ст.625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Подібного правового висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі №902/417/18.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення 15% річних, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних, які за розрахунком суду становлять 133273,93 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми відсотків річних.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Племрепродуктор «СТЕПОВЕ» (57107, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, село Степове, вул. Козацька, буд.39, ідентифікаційний код 00854995) на користь Приватного підприємства «ДОБРОБУТ Н» (73000, Херсонська обл., Білозерський р-н, селище міського типу Білозерка, вул. Батумська, буд. 28, кв.7, ідентифікаційний код 37239110) 4168379,00 грн основного боргу, 356821,74 грн інфляційних втрат, 133273,93 грн 3% річних та 62298,85 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 29.01.2024.

Суддя М.В.Мавродієва