Рішення

від 22.01.2024 по справі 924/1028/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" січня 2024 р. Справа №924/1028/23

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., при секретарі судового засідання Нечаюк А.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного малого виробничого підприємства "Злуч", м. Хмельницький

до Приватного малого підприємства "Лідер", м.Хмельницький

про стягнення 258481,72 грн. заборгованості, 127441,74 грн. пені, 15806,00 грн. 3 % річних, 93760,40 грн. інфляційних втрат

Представники сторін:

від позивача: Стасишин А.Л. згідно довіреності від 10.05.2023р.

від відповідача: не з`явився

Рішення виноситься 22.01.2024р., оскільки в судовому засіданні оголошувалась перерва.

Суть спору: Приватне мале виробниче підприємство "Злуч" звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить суд стягнути з Приватного малого підприємства "Лідер" 258481,72 грн. заборгованості, 127441,74 грн. пені, 15806,00 грн. 3 % річних, 93760,40 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позову послався на не виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов`язань відповідно до Договору про відступлення права вимоги від 12.08.2021 року, укладеного між ПМВП "Злуч", як Первісним кредитором та ПМП "Лідер", як Новим кредитором, відповідач, ПМП "Лідер", отримав право вимоги належного виконання грошових зобов`язань, що виник у боржника, ЖБК "П.Б.П.", на підставі рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.02.2018 року у справі №924/1269/17.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач ні в підготовче судове засідання, ні під час розгляду справи по суті, свого представника не направляв.

Копії ухвал суду направлялись на адресу відповідача (вул.Прибузька,2 м.Хмельницький, 29013) та повертались на адресу суду з відміткою поштового зв`язку "адресат відсутній".

Як вбачається із матеріалів справи відповідач, був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи телефонограмою №8/2024 від "09" січня 2024 р. (прийняв: представник відповідача Сенчук Богдан), повідомлено про проведення засідання суду об 11:00 год. "09" січня 2024 року.

Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

В свою чергу, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.02.2018р. по справі №924/1269/17 частково задоволено позов приватного малого виробничого підприємства "Злуч", м. Хмельницький до житлово-будівельного кооперативу "П.Б.П.", м. Хмельницький про стягнення 200000,00 грн. боргу, 44400,00 грн. інфляційної різниці та 10290,41 грн. 3% річних; вирішено стягнути з житлово-будівельного кооперативу "П.Б.П." (Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Козацька, 40, ідентифікаційний код 38662038) на користь приватного малого виробничого підприємства "Злуч" (Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Курчатова, 16, ідентифікаційний код 22783636) 200000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 коп.) основного боргу, 44400,00 грн. (сорок чотири тисячі чотириста гривень 00 коп.) інфляційних втрат, 10261,80 грн. (десять тисяч двісті шістдесят одну гривню 80 коп.) 3% річних, 3819,92 грн. (три тисячі вісімсот дев`ятнадцять гривень 92 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.02.2018р. по справі №924/1269/17 встановлено, що 05.03.2015р. між приватним малим виробничим підприємством "Злуч" (позикодавець) та житлово-будівельним кооперативом "П.Б.П." (позичальник) укладено договір позики, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. цього договору („позика), а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

12.08.2021р. між Приватним малим виробничим підприємством "Злуч" (Первісний кредитор) та Приватним малим підприємством "Лідер" (Новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 договору Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договором позики від 05.03.2015р. (надалі іменується "Основний Договір"), укладений між Первісним кредитором та Житлово-будівельний кооператив "П.Б.П.", надалі іменується "Боржник", що підтверджено Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.02.2018р. у справі №924/1269/17 та Наказом Господарського суду Хмельницької області від 13.03.2018р., а Новий кредитор приймає право вимоги, що належало Первісному кредитору за Основним Договором. За цим Договором Новий кредитор одержує замість Первісного кредитора право вимагати від Боржника належного виконання своїх зобов`язань за Основним Договором.

Згідно з п.п. 2.1, 2.2 договору за передане право вимоги до Боржника за Основним Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму в розмірі 258481,72 грн. Вказана в п.2.1. цього Договору сума повинна бути сплачена протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання цього Договору на банківський рахунок Первісного кредитора.

Відповідно до п. п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 договору обов`язки Первісного кредитора: відступити Новому кредитору право вимоги згідно умов цього Договору; передати Новому кредитору копію рішення Господарського суду Хмельницької області від 20.02.2018р. у справі, №924/1269/17 та Примірник договору позики від 05.03.2015р., яким підтверджено право вимоги, що передається, протягом 5 робочих днів з дня підписання цього Договору; письмово повідомити Боржника про перехід права вимоги за Основним Договором Первісного кредитора до Нового кредитора.

Згідно з п.п. 3.2.1, 3.2.2 договору обов`язки Нового кредитора: сплатити суму вказаної в п.2.1. цього Договору; письмово повідомити Боржника про перехід права вимоги за основним договором Первісного кредитора до Нового кредитора.

Відповідно до п. п. 4.1.1, 4.1.2 договору доказами переходу до Нового кредитора права вимоги за Основним договором являються: цей договір відступлення права вимоги; розрахунковий документ про сплату Новим кредитором на користь Первісного кредитора плати за передачу права вимоги.

Згідно з п.5.3 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань Новий кредитор несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Договір скріплений підписами та печатками сторін (зі сторони Нового кредитора - директором Сенчуком Б.А., зі сторони Первісного кредитора - директором Стаднік Н.І.).

Відповідно до листа ПМВП "Злуч" від 12.05.2023р., адресованого ПМП "Лідер", повідомлялось про необхідність погашення заборгованості по Договору від 12.08.2021 року, а також про нарахування штрафних санкцій відповідно до п.5.3 Договору.

Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне:

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Як встановлено рішенням Господарського суду Хмельницької області від 20.02.2018р. по справі №924/1269/17, між приватним малим виробничим підприємством "Злуч" (позикодавець) та житлово-будівельним кооперативом "П.Б.П." (позичальник) укладено договір позики від 05.03.2015р., відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. цього договору ("позика"), а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим договором строк.

Як вже зазначалось, за наслідками невиконання вказаного договору від 05.03.2015р. Господарським судом Хмельницької області прийнято рішення від 20.02.2018р. по справі №924/1269/17, яким встановлено як сам факт прострочення виконання зобов`язання житлово-будівельним кооперативом "П.Б.П.", так і суми прострочених сплат.

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту статті 516 ЦК України слідує, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, 12.08.2021р. між Приватним малим виробничим підприємством "Злуч" (Первісний кредитор) та Приватним малим підприємством "Лідер" (Новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Первісний кредитор передав належне йому право вимоги згідно з Договором позики від 05.03.2015р., укладений між Первісним кредитором та Житлово-будівельним кооперативом "П.Б.П.".

Разом з тим, у статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023р. по справі №918/1174/20.

Судом встановлено, що договір про відступлення права вимоги від 12.08.2021р. не є нікчемним та не визнаний у встановленому порядку недійсним, його положення є чинними і такими, що зумовлюють передбачені ним права та обов`язки.

При цьому, судом враховується, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021р. по справі №903/323/20.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 2.1 договору за передане право вимоги до Боржника за Основним Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму в розмірі 258481,72 грн.

При цьому сторони обумовили, що вказана в п.2.1 цього договору сума повинна бути сплачена протягом 10 банківських днів після підписання цього Договору на банківський рахунок Первісного кредитора.

Таким чином, з огляду на положення п. п. 2.1, 2.2 договору, у приватного малого підприємства "Лідер" з 27.08.2021р. виникло прострочення зобов`язання за договором про відступлення права вимоги від 12.08.2021р.

Доказів сплати заборгованості відповідачем не подано, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача (приватного малого підприємства "Лідер") 258481,72 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховується, що позивач підставно звернувся до суду з позовом, оскільки відповідно до п. 4.1.2 договору доказом переходу до Нового кредитора права вимоги за договором позики від 05.03.2015р. являється розрахунковий документ про сплату новим кредитором на користь Первісного кредитора плати за передачу права вимоги.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, згідно з п.5.3 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань Новий кредитор несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення.

Необхідно зазначити, що відповідно до статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем дотримано вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та здійснено нарахування пені виходячи із подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Разом з тим необхідно також зазначити, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак як визначено пунктом 7 Прикінцевих положень (Розділ ІХ) Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (згідно із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236") установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 23, ст. 896, N 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. N 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 43, ст. 1394, N 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. N 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., N 63, ст. 2029).

Тобто з вищезазначеного вбачається, що передбачений статтею 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання продовжуються на строк дії карантину, тобто до 30.06.2023р.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд дійшов висновку, що їх нарахування здійснено позивачем вірно.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Приватного малого підприємства "Лідер" на користь Приватного малого виробничого підприємства "Злуч" 258481,72 грн. заборгованості, 127441,74 пені (з 01.09.2022р. по 31.08.2023р.), 15806,00 грн. 3 % річних (з 01.09.2021р. по 15.09.2023р.), 93760,40 грн. інфляційних втрат (за вересень 2021р. - липень 2023р.), які є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18500,00 грн., судом враховується, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18500,00 грн. представник відповідача надав: копію рахунку від 11.09.2023р. за договором від 10.05.2023р. на суму 18500,00 грн., копію квитанції до прибуткового касового ордеру №04 від 30.09.2023р. в розмірі 5000,00 грн.

10.05.2023 між адвокатом Стасишиним А.Л. (виконавець) та Приватним малим виробничим підприємством "Злуч" (замовник) укладено договір доручення на ведення справ.

Відповідно до п. 1.1 договору, виконавець зобов`язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього (представництво) в державних органах та в Господарському суді Хмельницької області щодо вирішення спору про стягнення заборгованості за договором про відступлення права вимоги.

Згідно з 4.1 договору за послуги за п. 1.1 даного Договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі фіксованої суми 18500,00 грн.

У рахунку від 11.09.2023р. за договором від 10.05.2023р. вказано такі найменування послуг (виконаної роботи): юридична консультація з питань господарського права за період травень-червень 2023 р. - 3000,00 грн., підготовка та направлення листа-претензії боржнику, заяв та клопотань в інтересах заявника 1500,00 грн., поштові витрати щодо направлення кореспонденції на адресу боржника 150,00 грн., підготовка матеріалів, виготовлення та направлення до суду позовної заяви 7000,00 грн., супроводження справи в господарському суді Хмельницької області 6850,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В свою чергу, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.08.2021р. у справі № 910/11547/19 звернуто увагу на те, що ч. 4 ст. 129 ГПК України є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.

Крім того судом зауважується, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, однак ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши подані позивачем докази та виходячи з конкретних обставин справи, суд прийшов до висновку про те, що заявлена сума судових витрат не є в повній мірі співмірною з обсягом виконаних адвокатом робіт, зазначених у заяві, виходячи із критерію реальності (встановлення їх дійсності та необхідності) наданих послуг.

Також, суд зазначає, що враховуючи кількість сторін, предмет спору, обсяг доказів, ступінь важкості справи, ця справа не є складною для адвоката, який за своїм правовим статусом має достатню правову кваліфікацію. Відтак, направлення заяв та клопотань в інтересах заявника, підготовка матеріалів, з огляду на їх правовий зміст не вимагали від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей.

При цьому, направлення заяв та клопотань в інтересах заявника в межах справи №924/1028/23 не відбувалось, окрім клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача.

За таких обставин, очевидно, що вартість послуг адвоката є завищеною.

З огляду на викладене, зважаючи на дискреційні повноваження, надані суду положеннями частини п`ятої статті 129 ГПК, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 5000,00 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву позивача та стягнути з відповідача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - суд відмовляє.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного малого підприємства "Лідер" (вул.Прибузька,2 м.Хмельницький, 29013, код ЄДРПОУ 14148019) на користь Приватного малого виробничого підприємства "Злуч" (29025, м. Хмельницький, вул. Романа Шухевича, 16, код ЄДРПОУ 22783636) 258481,72 грн. (двісті п`ятдесят вісім тисяч чотириста вісімдесят одна гривня 72 коп.) заборгованості, 127441,74 грн. (сто двадцять сім тисяч чотириста сорок одна гривня 74 коп.) пені, 15806,00 грн. (п`ятнадцять тисяч вісімсот шість гривень 00 коп.) 3 % річних, 93760,40 грн. (дев`яносто три тисячі сімсот шістдесят гривень 40 коп.) інфляційних втрат, 7432,35 грн. (сім тисяч чотириста тридцять дві гривні 35 коп.) витрат зі сплати судового збору, 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу адвоката.

Видати наказ.

Повний текст рішення складено 01.02.2024р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

СуддяВ.В. Димбовський

Віддрук. 3прим.:

1 - в справу,

2 - відповідачу (вул.Прибузька,2 м.Хмельницький, 29013) - рек.

3 - позивачу (29025, м. Хмельницький, вул. Романа Шухевича, 16).