Ухвала

від 31.01.2024 по справі 910/14146/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14146/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023

у справі №910/14146/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт»

про стягнення 140423, 42 грн

ВСТАНОВИВ:

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 12.01.2024 надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН», яка була надіслана до суду 30.11.2023 (згідно з накладною кур`єрської доставки), в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 у справі № 910/14146/22, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі № 910/14146/22 залишити без змін. Крім того, прохальна частина касаційної скарги містить клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №№ 910/14146/22 визначено колегію суддів у складі: - Ємця А.А., головуючий, Бенедисюка І. М., Малашенкової Т. М.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРЛАЙН" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЗАРТ" про стягнення 140423,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №20210128 від 28.01.2021 на транспортно-експедиційні послуги перевезення вантажу, у зв`язку з чим позивачем отримано право на нарахування додаткових витрат щодо демереджу/детеншну.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі № 910/14146/22 позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» заборгованість у розмірі 140423,42 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2481,00 грн.

До Господарського суду міста Києва 22.06.2023 надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ДИЗАРТ" про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат та покладення на позивача судових витрат відповідача (направлена відповідачем 19.06.2023 згідно поштового трекера).

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі № 910/14146/22 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» про покладення на позивача судових витрат відповідача відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 у справі № 910/14146/22 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/22 задоволено; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі №910/14146/22 задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/14146/23 скасовано; додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 у справі №910/14146/22 скасовано; прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» 140423,42 грн заборгованості відмовлено; заяву про розподіл судових витрат задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 30000,00 (тридцять тисяч гривень 00 копійок) грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марлайн» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дизарт» судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції в сумі 3721,50 (три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 копійок) грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 10000,00 (десять тисяч гривень 00 копійок) грн.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН», Суд дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 481 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №910/14146/22 є стягнення 14 0423,42 грн заборгованості, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 2 481, 00 = 248 100, 00 грн).

Можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах, залежить виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Передбачені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки не є тотожними з поняттям підстав касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1- 4 частини першої статті 287 ГПК України.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

За змістом частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» у касаційній скарзі зазначає, що спір у справі виник у зв`язку з несплатою відповідачем коштів на користь позивача в сумі 140432,42грн, як демередж за простій контейнерного обладнання на підставі п. 2.3.9. договору №20210128 від 28.01.2021, проте суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів, шо затримка вантажу в порту м. Констанца (Румунія) сталась саме внаслідок вимоги митних, інших контролюючих та правоохоронних органів, як того вимагає п. 2.3.9 договору. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при винесенні судового рішення: не було враховано існуючої судової практики; не правильно застосовано норми матеріального права та порушено норм процесуального права; суд не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а також судом апеляційної інстанції здійснено помилкові висновки.

У поданій касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» посилається на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Відтак, судом не беруться до уваги посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» як на підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, оскільки касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Отже, посилання скаржника на те, що справа №910/14146/22 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника визнаються необґрунтованим не може бути визнано судом автоматичною підставою відкриття касаційного провадження на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у справі з ціною позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, Верховним Судом встановлено, що у даному випадку вказана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а суд з власної ініціативи таких умов також не вбачає.

Верховний Суд наголошує, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Суд зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки предметом спору у справі №910/14146/22 є стягнення заборгованності, що є меншою, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а в касаційній скарзі не наведено іншого обґрунтування щодо наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, то касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 у справі №910/14146/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН», розгляд клопотання зупинення виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 у справі №910/14146/22 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не здійснюється.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРЛАЙН» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 у справі №910/14146/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова