Рішення

від 17.01.2024 по справі 643/12225/21

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 17.01.2024Справа № 643/12225/21 Провадження № 2/554/1466/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2024 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави у складі: головуючого-судді Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Янушкевіч К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати,-

встановив:

У проваджені Октябрського районного суду м.Полтави перебуває цивільна справа за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 14732,51 грн.

Позов мотивовано тим, що за результатами комплексного вивчення наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено, що право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 55,2 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 0,0183 га. з кадастровим номером 6310137500:12:002:0085 ( АДРЕСА_1 ) зареєстровано наступним чином:

- 4/5 нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 55,2 кв.м. на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №803 від 21.06.2019;

- 1/5 нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 55,2 кв.м. на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №803 від 21.06.2019.

Встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки площею 0,0183 га. з кадастровим номером 6310137500:12:002:0085 з 29.01.2020 припинене на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 14.01.2020 укладеної між колишнім землекористувачем - ОСОБА_3 та Харківською міською радою.

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку під вищевказаним об?єктом нерухомого майна за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зареєстровано.

Водночас, земельна ділянка, площею 0,0183 га., кадастровий номер: 6310137500:12:002:0085, що розташована на території Московського району м. Харкова за адресою: АДРЕСА_1 , сформована та здійснена державна реєстрація, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Так, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Згідно з даними органів податкової служби ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не сплачують земельний податок або орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою.

Таким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 21.06.2019 по теперішній час використовують вищевказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачують платежів за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.

У зв?язку з цим, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження та складено акт від 19.03.2020, яким встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , використовують для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1», земельну ділянку площею 0,0183 га., кадастровий номер: 6310137500:12:002:0085 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Право користування земельною ділянкою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за вищевказаною адресою до цього часу не оформлено.

На підставі вищевказаних документів, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки без правовстановлюючих документів згідно розмірів часток нерухомого майна, яке належить останнім.

Так, розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 36,6 кв.м., (частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:12:002:0085, загальною площею 0,0183 га. ) у період з 01.02.2020 по 31.03.2021 складає 14732,51 грн.

Встановлено, що вказаний розрахунок здійснено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.03.2021 №1552.

Таким чином, ОСОБА_5 у період з 01.02.2020 по 31.03.2021 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 14732,51 грн., внаслідок чого останній зберіг у себе майно-грошові кошти.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 08.03.2022 року №2/0/9/-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», змінено територіальну підсудність Московського районного суду м. Харкова на Октябрський районний суд м.Полтави.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим по справі визначено суддю Бугрія В.М.

Ухвалою Октябрського районного суду м.Полтави від 12.12.2022 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано учасникам справи.

В судове засідання прокурор надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином і у встановленому законом порядку відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. 21.02.2023 року подав заяву про надання інформації, але більш ніяких заяв чи заперечень не надсилав.

Відповідно до ч. 2-6 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно ч. 3 ст. 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог, дійшов наступних висновків.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Суд враховує, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки площею 0,0183 га., з кадастровим номером 6310137500:12:002:0085 з 29.01.2020 припинене на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 14.01.2020 укладеної між колишнім землекористувачем - ОСОБА_3 та Харківською міською радою.

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку під вищевказаним об?єктом нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано.

Водночас, земельна ділянка, площею 0,0183 га., кадастровий номер: 6310137500:12:002:0085, що розташована на території Московського району м. Харкова за адресою: АДРЕСА_1 , сформована та здійснена державна реєстрація, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Так, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Згідно з даними органів податкової служби ОСОБА_1 не сплачує земельний податок або орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою.

Таким чином ОСОБА_1 з 21.06.2019 по теперішній час використовують вищевказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачують платежів за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.

У зв?язку з цим, Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження та складено акт від 19.03.2020, яким встановлено, що ОСОБА_1 , використовує для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1», земельну ділянку площею 0,0183 га., кадастровий номер: 6310137500:12:002:0085 розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Право користування земельною ділянкою ОСОБА_4 за вищевказаною адресою до цього часу не оформлено.

Таким чином, ОСОБА_5 у період з 01.02.2020 по 31.03.2021 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 14732,51 грн., внаслідок чого останній зберіг у себе майно-грошові кошти.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власнику земельної ділянки відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Згідно з положеннями частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Таким чином, ОСОБА_1 володіє лише нежитловою будівлею, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, а з моменту виникнення права користування на вказане нерухоме майно у ОСОБА_6 виник обов`язок.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача як власника будівлі покладено обов`язок належного оформлення права користування нею земельною ділянкою, яка необхідна для обслуговування вказаної будівлі. Однак цього обов`язку відповідач не виконав та не вчинив будь-яких дій, спрямованих на оформлення права власності або право користування вказаною земельною ділянкою.

Таким чином, з огляду на те, що речові права відповідача ОСОБА_1 , на земельну ділянку не реєструвались, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV Про розмежування земель державної та комунальної власності (втратив чинність 01.01.2013, підстава Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності).

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах а і б пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 5245-VI, у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

За змістом пункту 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 5245-VI, Рада є власником спірних земельних ділянок, оскільки ці ділянки розташовані в межах населеного пункту, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на них.

Оскільки відповідач не є власниками спірної земельної ділянки та, як вже було зазначено судом, не може бути постійним землекористувачем, а тому, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Частиною 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому, відповідач належних дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою не вчинив.

Та з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року по справі № 3-1345гс16.

Розмір доходу відповідача було розраховано позивачем як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Із розрахунку неотриманого доходу, долученого до матеріалів справи, вбачається, що даний розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята відповідача. Вказаний розрахунок зроблений позивачем за період використання відповідачем земельної ділянки з 02.02.2020 по 31.03.2021 у сумі 14732,51 грн.

Також слід зазначити, що перехід до особи права власності на нерухоме майно, надає останній право на оформлення відносин землекористування, реалізація якого виражається в укладенні сторонами договору та виникненні у такої особи обов`язку внесення орендної плати власнику земельної ділянки.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 21 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Предметом позову в цій справі є стягнення грошових коштів, належних до сплати за користування земельною ділянкою за звичайних умов (в разі оформлення договірних відносин відповідачем), втім не сплачених відповідачами, що пов`язується із втратою позивачем як потерпілою особою цього ж майна (грошових коштів).

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт значного строку з моменту отримання рішення по наданню згоди на складання технічної документації і відсутності будь-яких активних дій з боку відповідача, направлених на оформлення орендних правовідносин, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під вказане вище визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Суд зазначає, що відновлення порушених прав міської ради за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач. У зв`язку з тим, що позивачем доведена, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України, обґрунтованість свого звернення до суду, за наявності порушення інтересів держави, необхідністю їх захисту, визначені підстави для звернення до суду, позивач є органом, уповноваженим Державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2800 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 19, 56, 77-81, 141, 259, 263-265, 274, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 10, 14, 265 Податкового кодексу України, ст. ст. 12, 120, 124-126 Земельного кодексу України, ст. 2, 10, 16, 26, 33, 60 «Про місцеве самоврядування в Україні», суд -

ухвалив:

Позовні вимоги керівника Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (IBAN) - UA 958999980314080611000020002, код отримувача (ЄДРПОУ) 37999649, банк отримувача - Казначейство України (EAI), отримувач - УК у м. Харкові) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 14732,51 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір на користь Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету у сумі 2800 грн.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua).

Учасники справи:

Позивач - Керівник Салтівської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах Держави, в особі Харківської міської ради: 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7.

Відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя В.М. Бугрій