Рішення

від 07.12.2023 по справі 757/43897/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/43897/19-ц

Категорія 17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Соколова О.М.

секретар судового засідання: Матвійчук В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФ`ЮЧЕР Україна» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2019 року адвокат Семашко Дмитро Миколайович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФ`ЮЧЕР Україна» (далі - відповідач, ТОВ «ЮФ`ЮЧЕР Україна») про визнання договору недійсним.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 13.07.2017 року між ТОВ «Кі Фанд Мнеджмент» / який у подальшому змінив найменування на ТОВ «ЮФ`ЮЧЕР Україна» / та позивачем укладено угоду № 17-1-17343 про проходження відбору до UNIT Factory. 13.07.2017 року між ТОВ «Кі Фанд Мнеджмент» та позивачем укладено додаток № 1 до угоди № 17-1-17343 від 13.07.2017 року.

В додатку №1 до угоди № 17-1-17343 від 13.07.2017 року зазначено, що з договором ознайомлений ОСОБА_1 , але без її особистих реквізитів, а інша сторона правочину, якою є ТОВ «Кі Фанд Менеджмент», взагалі не вказала реквізитів, а також відсутній підпис уповноваженої особи ТОВ «Кі Фанд Менеджмент», що є грубим порушенням ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Пунктом 2.1. укладеного між сторонами Договору не передбачено розрахунків між сторонами, договір спрямований на пошук та апробацію нових підходів до підготовки спеціалістів з метою розвитку сучасної освіти у сфері інформаційних технологій.

Відповідач взяв на себе зобов`язання при укладенні договору не вимагати від Слухача будь-яких платежів щодо Програми, окрім односторонньої, безпідставної, тобто не з вини UNIT Factory, відмови Слухача від Програми після 31 жовтня 2017 року, розірвання Договору внаслідок порушення Слухачем своїх обов`язків у Програмі або його відрахування за умовами Договору.

Даним договором порушуються її права та інтереси, оскільки при його укладенні відповідач ввів її в оману щодо фактичних обставин правочину.

Вважає, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме ч. 2 ст. 207 ЦК України, оскільки не скріплений печаткою ТОВ «Кі Фанд Менеджмент».

Договором не передбачено настання правових наслідків для ТОВ «Кі Фанд Менеджмент», однак передбачені правові наслідки для позивача, визначені п. 2.2 вказаного договору.

Вважає, що оспорюваний договір суттєво впливає на права та інтереси позивача, а тому просить задовольнити позов та визнати договір № 17-17347 від 28.09.2017 року укладеного між ТОВ «Кі Фанд Менеджмент» та ОСОБА_1 -недійсним, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.08.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати за правилами позовного (загального) провадження.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, про місце день і час розгляду справи повідомлялися належним чином, разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання від представника позивача про розгляд справи без участі позивача та представника позивача, вимоги підтримав, просив задовольнити, проти розгляду справи в заочному порядку не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщення оголошення на сайті Печерського районного суду м.Києва, а тому, в силу положень ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та доказів в порядку заочного розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Судом встановлено, що 13.07.2017 року між сторонами була укладена Угода № 1-17343 (далі -угода) про проходження відбору до UNIT Factory.

Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Угоди сторони домовилися з метою надання підтримки обдарованій молоді об`єднати зусилля щодо реалізації програми відбору до UNIT Factory .

13.07.2017 року між ТОВ «КіФАНД Менеджмент» та ОСОБА_1 укладено додаток № 1 до угоди № 17-1-17343 від 13.07.2017 року.

Згідно з додатком № 1 до угоди № 17-1-17343 від 13.07.2017 року Розділом 2, передбачено що UNIT Factory в жодному разі не буде вимагати від Слухача будь-яких платежів щодо Програми, однак у випадку односторонньої, безпідставної, тобто не з вини UNIT Factory, відмови Слухача від Програми після 31 жовтня 2017 року або його відрахування за умовами цього Договору, Слухач зобов`язаний компенсувати UNIT Factory витрати на свою участь у розмірі еквіваленту 2 500 (двом тисячам п`ятистам) доларів США. Компенсація сплачується одноразово і не залежить від часу участі Слухача у Програмі.

28.09.2017 року між сторонами укладено договір № 17-17347 (далі - договір) .

Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Договору сторони домовилися об`єднати зусилля з метою реалізації програми інноваційного освітнього проекту UNIT Factory.

Відповідно до ч.ч.1 -5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З укладеного між сторонами 28.09.2017 року договору вбачається, що він підписаний сторонами.

З точки зору закону при укладенні договору сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставленої мети кожною із сторін договору.

Таким чином позивач, підписавши договір та взявши на себе певні зобов`язання, припинивши участь у Програмі, неналежно виконав його умови.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

При цьому обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Обґрунтовуючи позов, представник позивача посилається на те, що при його укладенні відповідач ввів позивача в оману щодо фактичних обставин правочину, і, крім того, він не скріплений печаткою відповідача, що, з точки зору ч.2 ст.207 ЦК України,тягне його недійсність.

З укладеного між сторонами 28.09.2017 року договору вбачається, що він підписаний обома сторонами і на ньому наявна печатка відповідача.

Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року.

Таким чином, форма укладеного між сторонами договору відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Під обманом у розумінні вимог даної норми закону розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення.

Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин.

Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману.

При цьому сторона, яка діяла під впливом обману, має довести: обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Це відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14 березня 2019 року /справа № 755/3903/17; провадження № 61-27176св18/, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судом.

Таким чином позивач, підписавши договір, своїм підписом підтвердила ознайомлення з умовами навчального процесу та наслідками невиконання умов договору з її вини.

Посилаючись на введення позивача в оману при укладенні договору, будь-якими доказами представник позивача дані обставини не доводить.

Суд вважає, що оспорюваний договір викладений у чіткій та зрозумілій формі, доведений до відома позивача, як і ознайомлення її з іншою інформацією для його сприйняття, сторони приступили до його виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи предмет та підстави позову, заявлені вимоги, а також те, що в даному випадку позивач не довів обставин та підстав, за яких суд може визнати договір недійсним слід дійти висновку про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись ст.ст. 202-204, 207, 215, 229-230, 901 ЦК України, ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279,280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮФ`ЮЧЕР Україна» про визнання договору недійсним - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07.12.2023 року.

Суддя О.М.Соколов