Постанова

від 21.11.2007 по справі 31/155-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

31/155-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 листопада 2007 р.                                                                                    № 31/155-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                                Шаргала В.І.

суддів:                                Данилової Т.Б.

                               Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-консультант"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду

від10.07.2007р.

у справі №31/155-07

Господарського судуДніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер Груп"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-консультант"

простягнення 2 500 грн.

за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-консультант"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер Груп"

провизнання договірних відносин дійсними, зобов'язання прийняти виконану роботу та провести доплату

за участю представників

- позивача:

Непоради С.А. (довіреність №8 від 16.10.2007р.)

- відповідача:Циганкової Г.В. (директор, паспорт АЕ 734300, виданий Амур-                             Нижньодніпровським РВДМУ УМВС України в Дніпропетровській області 06.08.1997р.), -

В С Т А Н О В И В:

          Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2007р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Євстигнеєва О.С., суддів Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.) залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2007р. (суддя Мороз В.Ф.), яким первісний позов задоволено, постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-консультант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Партнер Груп" 2 500 грн., 102 грн. витрат на сплату державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні зустрічного позову постановлено відмовити; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-консультант" державне мито в доход державного бюджету в особі Відділення Державного казначейства в Жовтневому районі м. Дніпропетровська у розмірі 85 грн.

          В своїй касаційній скарзі відповідач за первісним позовом просить скасувати вказані рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов: визнати договірні відносини між позивачем та відповідачем у відношенні предмету договору –складання бізнес-плану дійсними, та зобов'язати позивача виплатити відповідачеві плату в повному обсязі на підставі ст.903 діючого цивільного законодавства, а також сплачені витрати та державне мито, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст.3, 11, 83, 92, 97, 98, 203, 205, 208, 641 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України, ст.ст.4-3, 22, 32, 33, 38, 43, 54-57, 101 Господарського процесуального кодексу України.

          У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі; між сторонами не було укладено у письмовій формі договору, як це передбачено діючим цивільним законодавством, тому грошові кошти отримано відповідачем без достатньої правової підстави, відповідач не надав жодного доказу який би засвідчував вчинення пропозиції позивачем укласти договір і прийняття пропозиції відповідачем, а відтак позивач просить судові рішення господарських судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

          Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивач за первісним позовом 03.08.2006р. за платіжним дорученням №308 перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 2 500 грн. з призначенням платежу: "попередня оплата за складання бізнес-плану (50%) згідно рахунку №5 від 03.08.2006р. без ПДВ". Підставою для перерахування коштів був рахунок відповідача №5 від 03.08.2006р., у якому також зазначено, що грошові кошти є попередньою оплатою для складання бізнес-плану (50%). Будь-який документ у письмовій формі на виконання робіт по складанню бізнес-плану сторонами не складався. В подальшому позивач за первісним позовом дійшовши до висновку про безпідставність перерахування коштів відповідачеві, звернувся до останнього з пропозицією повернути ці кошти, і не отримавши позитивної відповіді звернувся до господарського суду із позовом про стягнення цієї суми.

          В свою чергу відповідач за первісним позовом, не погоджуючись з позицією позивача, подав зустрічний позов, в якому просив визнати договірні відносини між сторонами у відношенні предмету договору –складання бізнес-плану, а також договір №8 від 03.08.2006р., дійсними, та зобов'язати позивача за первісним позовом здійснити доплату за виконану роботу у розмірі 2 500 грн.

          Місцевий господарський суд задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується укладення між сторонами договору, який заперечується позивачем за первісним позовом; надані відповідачем за первісним позовом документи не містять підпису уповноваженої особи позивача за первісним позовом та не скріплені його печаткою; матеріали справи не свідчать про узгодження сторонами обсягу, характеру виконуваних робіт, надання позивачем за первісним позовом відповідачеві технічного завдання на виконання робіт тощо, що вказувало б на досягнення між сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору; відповідачем за зустрічним позовом не підтверджено отримання на відповідній правовій підставі (договорі тощо) грошових коштів у розмірі 2 500 грн., перерахованих йому згідно платіжного доручення №308 від 03.08.2006р.; укладення між сторонами договору та узгодження обсягу, характеру виконуваних робіт та фактичне виконання таких робіт у відповідності до узгоджень не підтверджується матеріалами справи, а відтак місцевий господарський суд, посилаючись на приписи ст.ст.207, 208, 218, 1212 Цивільного кодексу України, дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічного позову.

          Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши також у своїй постанові, що факт сплати грошових коштів не є підтвердженням укладання договору на складання бізнес-плану, так як платіжне доручення на перерахування коштів не містить відомостей про договір; оскільки позивач за первісним позовом взагалі заперечує проти укладання договору і не підтвердив вчиненні дії іншою стороною за своїм завданням, а також не приймав роботу, заявлені відповідачем за первісним позовом вимоги задоволенню не підлягають; не підлягають розгляду й заявлені відповідачем за первісним позовом у апеляційній скарзі вимоги стосовно спонукання позивача за первісним позовом оформити належним чином і повернути екземпляр договору №8 від 03.08.2006р., в силу приписів ч.3 ст.101 Господарського процесуального кодексу України.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів виходячи з наступного.

Відповідно до  приписів ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами вчиняються у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ст.207 ЦК України).

З матеріалів справи та доводів касаційної скарги не вбачається що між сторонами укладався договір на складання бізнес-плану (відсутні замовлення на виконання робіт з зазначенням характеру робіт, технічне завдання на виконання робіт, інші умови виконання робіт).

При цьому факт перерахування грошових коштів також не є підтвердженням укладення договору на складання бізнес-плану, оскільки платіжне доручення на перерахування коштів не містить відомостей про договір.

Посилання відповідача на лист генерального директора ДНВП “Цирконій” від 08.05.2007 року не є доказом укладення договору між сторонами по справі, оскільки вказане підприємство не було учасником спірних правовідносин щодо укладення договору, а в силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно з посиланням на ст.1212 ЦК України задовольнив позовні вимоги по первісному позову, а суд апеляційної інстанції залишив його без змін.

Щодо зустрічного позову, то відповідач просив визнати договірні відносини між сторонами у відношенні предмету договору –складання бізнес-плану і договір №8 від 03.08.2006 року дійсними.

В силу ж ст.218 ч.2 ЦК України якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Оскільки позивач за первісним позовом взагалі заперечує проти укладення договору і не підтвердив вчиненні дії іншою стороною за своїм завданням, сторони не узгоджували обсяг і характер робіт, позивач не надавав відповідачу технічного завдання на виконання робіт, а також не приймав роботу, то суди дійшли вірного висновку про те, що заявлені відповідачем вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають. При цьому правомірно відмовлено також у задоволенні зустрічного позову в частині стягнення грошових коштів за виконану роботу.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач в апеляційній скарзі в порушення приписів норм процесуального права змінив свої позовні вимоги, заявлені ним у зустрічному позові, оскільки в силу ч.3 ст.101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином судом апеляційної інстанції правомірно не розглядалися вимоги, викладені в апеляційній скарзі, в частині спонукання позивача оформити належним чином і повернути відповідачу екземпляр договору №8 від 03.08.2006 року.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону.

За вказаних обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

          Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес-консультант" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2007р. у справі №31/155-07 Господарського суду Дніпропетровської області –без змін.

Головуючий суддя                                                                 В.І. Шаргало

С у д д і                                                                                     Т.Б. Данилова

                                                                                                                                                                                                                                 Г.М. Мачульський