Рішення

від 31.01.2024 по справі 320/605/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2024 року 320/605/21

Київський окружний адміністративний суд, у складі суддіБалаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ) звернулись до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області (07801, Київська обл, Бородянський район, смт Бородянка, вул. Центральна, 230, код ЄДРПОУ 03193784), в якому просять суд:

-визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.2020 №3778/08 у виплаті грошової компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 );

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 )компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку у 2020 році у встановленому розмірі.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що їм протиправно відмовлено у виплаті грошової компенсації замість невикористаної санаторно-курортної путівки, чим порушено відповідачем пункт 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та не враховано рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6р/2018.

Ухвалою суду від 25 січня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому фактично визнав позов, вказавши, що управління не відмовляло позивачам у виплаті грошової компенсації за неотриману санітарно-курортну путівку, яка буде виплачена у 2021 році за 2020 рік.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08 липня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися із заявами до Управління соціального захисту населення Бородянської РДА про взяття на облік для забезпечення санаторно-курортним лікуванням, шляхом укладання тристороннього договору із санаторієм «Дениші» Житомирська область від 12.05.2020 року, відповідно до частини 2 статті 1 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

06.06.2020 року позивачі повинні були заїхати до «Лікувально - реабілітаційного центру для учасників ліквідації наслідківав арії на ЧАЕС ім. В.Г.Гуца», на щопопередньобуло дано згоду, але їм повідомили телефоном, що у зв`язку із виконанням Постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширення на території України коронавірусу COVID-19» санаторій їх прийняти на щорічне лікування і оздоровлення не може. Не отримавши путівки, позивачі звернулися до відповідача про виплату грошової компенсації за не отримані санаторно-курортні путівки за 2020 рік.

28 грудня 2020 року позивачі отримали відмову у виплаті компенсації за не отримані санаторно-курортні путівки, і вважають, що цим порушені вимоги пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , та не враховано рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6р/2018.

Незгода позивачів із відмовою у виплаті грошової компенсації за невикористану путівку зумовила їх звернення до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Основні положення щодо прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (надалі - Закон №796-XII).

Згідно до положень ст. 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

За змістом статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 1) пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20; 2) першочергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам чи закладам відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні; право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та забажанням, здійснення доплати за надання додаткових послу за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі.

Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власості зобов`язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації врозмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. 3) позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Так, положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII внесено зміни безпосередньо до ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де пункт 2 частини першої статті 21 виключено.

Однак, Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 2 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відтак, безпосереднє право позивачів, яке встановлено у Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо пільг, компенсацій та гарантій, як громадянин України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, що передбачено безпосередньо статтею 16 Конституцією України.

Тим самим, з 17.07.2018, з дня винесення Конституційним Судом України рішення №6-р/2018, особам, віднесеним до категорії 2 учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, повернуто право як на забезпечення санаторно-курортними путівками, так і право на компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку.

З матеріалів справи вбачається, що фактично відповідач відмовив позивачам у компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку, посилаючись на необхідність поновлення довідки 070/о, а також зазначаючи, що виплата грошової компенсації у наступному році формується органами соціального захисту населення до 15 жовтня поточного року.

Виплата грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування, передбачена пунктом 24 постанови КМУ від 23.11.2016 № 854 «Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» лише для громадян, віднесених до категорії 1 та одного із батьків дитини з інвалідністю або особи, яка їх замінює, у разі відмови від отримання санаторно-курортного лікування або відпочинку. Грошова компенсація виплачується у розмірі середньої вартості путівки в Україні, що встановлюється КМУ щороку.

Постановою КМУ від 08.11.2017 № 838 «Про розмір середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що середня вартість путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, та дітям, яким установлено інвалідність, пов`язану з Чорнобильською катастрофою, визначається Міністерством соціальної політики щороку з розрахунку 35 відсотків розміру одного прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року для осіб, які втратили працездатність (із заокругленням до однієї гривні).

Наказом Міністерства соціальної політик України від 25.02.2020 № 165 «Про встановлення середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, та дітям, яким установлено інвалідність, пов`язану з Чорнобильською катастрофою» в межах бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України «Про Держаний бюджет України на 2020 рік», встановлена середня вартість путівки для виплати грошової компенсації замість путівки у сумі 573 грн.

Отже, Урядом визначено розмір компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії № 1.

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачаючи пільги для категорії 2, зазначені в пункті 4 статті 21 вказаного Закону, відсилає до статті 20 цього Закону, застосовуючи ідентичне правове регулювання пільг як для осіб категорії 1, так для осіб категорії 2.

З цього слідує, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесені до категорії № 1, як і особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесені до категорії № 2, мають однакову за всіма вимірами пільгу щодо забезпечення путівками або грошову компенсацію замість неї. Тому, на думку суду, аналогічно слідує висновок, що компенсація вартості невикористаної путівки для осіб категорії 2 є такою ж, як для категорії 1.

Враховуюче те, що Постановою КМУ від 08.11.2017 № 838 «Про розмір середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлена середня вартість путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, то положення цієї постанови підлягають застосуванню під час компенсації вартості путівки й громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які віднесені до категорії 2.

Відтак, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають право на компенсацію вартості невикористаної санаторно-курортної путівки, розмір якої визначається відповідно до правил та розміру, встановлених для громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 2, тобто у розмірі 573 грн.

Суд зазначає, що не врегулювання Кабінетом Міністрів України правовідносин, пов`язаних зі санітарно-курортним лікуванням громадян, віднесених до категорії 2 - не є підставою для позбавлення цієї категорії прав, що надані їм Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

З огляду на викладене, відмова у виплаті компенсації за санаторно-курортну путівку позивачам є протиправною.

Відповідно до вимог позивачів, враховуючи, що судом установлено протиправну відмову Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації у виплаті компенсації за санаторно-курортну путівку, то суд вважає, що для відновлення прав позивачів слід зобов`язати відповідачавиплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 компенсацію за не отриману санаторно-курортну путівку у 2020 році у встановленому розмірі.

Приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого розгляду адміністративних справ.

Отже, завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади.

Разом із цим, суд враховує, що Європейським судом з прав людини у пункті 145 рішення від 15.11.1996 року по справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» вказано про те, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, приписами статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, якщо воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 по справі №1-12/2003).

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність дій при прийнятті відмови під час розгляду звернення позивачів, не надав.

Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В зв`язку із тим, що позивачі були звільнені від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.2020 №3778/08 у виплаті грошової компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Бородянської районної державної адміністрації Київської області виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку у 2020 році у встановленому розмірі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.