Постанова

від 13.11.2007 по справі 02/128-38

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

02/128-38

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 13 листопада 2007 р.                                                                                    № 02/128-38  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючогоВолковицької Н.О., Рогач Л.І.

за участю представників:

позивачаВеликойваненко А.Г., дов. від 08.01.2007р.

відповідачаКальмук Н.Б., дов. від 02.10.06р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  

Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТ-Труби”

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 07.08.2007р.

у справі№ 02/128-38 господарського суду Волинської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Українська полімерна група”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТ-Труби”

простягнення 233748,75грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська полімерна група” звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТ-Труби” про стягнення 233748,75грн., в тому числі 184423,25грн. основного боргу (з врахуванням 16815,25грн. інфляційних втрат), 4384,25грн. відсотків річних та 14521,18грн. відсотків за користування чужими коштами, 30690,07грн. пені на підставі статей 526, 536, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 20, 216, 230, 265 Господарського кодексу України, вказавши, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за укладеним договором.

Відповідач заперечив позов у повному обсязі з підстав відсутності належних та допустимих доказів, що підтверджують виникнення між сторонами договірних зобов'язань з поставки продукції, за яку стягується оплата та передачі продукції.

Рішенням господарського суду Волинської області від 17.07.2006р.             (суддя Костюк С.В.) позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 219497,57грн. (в тому числі 167608грн. заборгованості, 16815,25грн. інфляційних втрат, 30690,07грн. пені, 4384,25грн. річних), а також 5312,98грн. судових витрат (в тому числі 2194,98грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 3000грн. витрат на оплату послуг адвоката); у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 14251,18грн. відсотків за користування чужими коштами відмовлено.

Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи щодо виконання позивачем зобов'язань з поставки товару за договором та відповідним порушенням грошових зобов'язань відповідачем, наслідками невиконання грошового зобов'язання згідно статті 625 Цивільного кодексу України. Відмовляючи у стягненні відсотків за користування чужими коштами, суд послався на безпідставність їх застосування до даних правовідносин.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2007р. (судді: Гнатюк Г.М. - головуючий, Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) рішення місцевого господарського суду змінено в частині стягнення пені; з відповідача на користь позивача стягнуто 28516,83грн. пені за прострочення платежу. В решті рішення залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Змінюючи судове рішення, апеляційна інстанція послалась на обмеження періоду нарахування належної  до стягнення пені 6-ти місячним терміном відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому скаржник посилається на неправильне застосування судом при ухваленні оскаржуваної постанови норм матеріального права та порушення процесуальних норм, що полягає, зокрема, у розгляді справи за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце судового засідання, не наданні юридичної оцінки доводам апеляційної скарги, прийнятті в якості належних доказів, що не відповідають вимогам статті 34 Господарського процесуального кодексу України, не застосуванні частини 6 статті 232 Господарського кодексу України;

Позивач у відзиві на касаційну скаргу послався на відсутність процесуальних підстав для перегляду судових рішень в касаційному порядку, відповідність висновків апеляційної інстанції чинному законодавству.

Відповідач подав письмове клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 37/440 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТ-Труби” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська полімерна група”  про визнання недійсним додатку № 4 до договору поставки № 0208/2005-ПЕ від 02.08.2005р., в якій можуть бути встановлені факти, що мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору. В підтвердження викладеного відповідач надав ухвалу від 17.09.2007р. про порушення провадження у справі № 37/440.

Судова колегія відхиляє вказане клопотання, оскільки касаційною інстанцією здійснюється перегляд судових рішень на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходячи з наявних у справі матеріалів, що існували на час прийняття рішень, а наведені скаржником обставини можуть бути підставою для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є виникнення у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем за договором поставки.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Загальні умови виконання зобов'язань визначені нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому в силу вимог статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Виходячи з предмету спору, на позивача покладається обов'язок доведення виконання ним договірних зобов'язань у порядок та спосіб, обумовлений договором.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 02.08.2005р. сторони уклали договір поставки № 0208/205-ПЕ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар у власність, а покупець прийняти та оплатити його.

Найменування, асортимент, упаковка, кількість, вартість одиниці та загальна вартість товару узгоджується сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.

Умовами договору передбачено, що поставка товару супроводжується передачею покупцю розхідної та видаткової накладної постачальника, представник покупця повинен представити постачальнику належним чином оформлену довіреність на отримання матеріальних цінностей, датою поставки рахується дата виписки розхідної накладної, яка передається покупцю.

Судом також встановлено, що сторони передбачили 100 відсоткову передоплату вартості товару на підставі рахунку постачальника, якщо інше не передбачено в специфікації; умовами договору передбачено спосіб забезпечення зобов'язання у вигляді неустойки за порушення строків оплати.

Специфікації № 3 від 12.10.2005р. та № 4 від 17.10.2005р., зі сторони покупця було підписано від імені директора Чушкіна В.А. Палко Василем Йосиповичем, за пунктом 2 специфікації № 4 від 17.10.2005р. сторони передбачили оплату продукції в строк не пізніше 15 банківських днів з дня поставки. Листом № 154 від 17.11.2005р. генеральний директор відповідача підтвердив виконання умов договору від 02.08.2005р. згідно специфікацій № 3 та 4, гарантувавши погашення заборгованості.

З'ясовуючи ступінь виконання взаємних зобов'язань за договором, суд встановив, що представником відповідача, що діяв на підставі довіреності ЯЛЕ № 154351 від 12.10.05р., за видатковою накладною № УПГ-0112 від 18.10.05р. було одержано товар –поліетилен в кількості 20 тон на суму 167808грн., який оплачено частково в розмірі 200грн.

Визначивши, що за своєю правовою природою договір від 02.08.2005р. є договором поставки, апеляційний суд застосував до спірних правовідносин приписи статей 265-270 Господарського  кодексу України, які передбачають обов'язок покупця сплатити обумовлену суму грошових коштів за прийнятий товар.

З огляду на порушення відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати вказаної суми, судом стягнуто борг в примусовому порядку та застосовано наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України з урахуванням приписів частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки апеляційної інстанції щодо підстав виникнення у відповідача грошових зобов'язань, ступеню виконання зобов'язання та наслідків його порушення.

Також судова колегія відзначає, що доводи касаційної скарги не відповідають змісту постанови апеляційної інстанції та суперечать положенням цивільного законодавства та нормам, що регулюють порядок оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, видачі та оформлення довіреностей.

Відповідно до частини 2 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Оскаржуючи судове рішення, відповідач стверджує про те, що, в порушення принципів рівності та змагальності сторін, Львівський апеляційний суд розглянув справу за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, а тому не мав можливості забезпечити явку свого представника в судове засідання від 07.08.2007р.

Твердження відповідача про неналежне його повідомлення про час та місце розгляду справи суперечать наявним у справі документам:  (т.2,а.с.20-25), із змісту яких випливає, що йому було з повідомленням про вручення та на його адресу направлено ухвалу від 03.07.2007р. про відкладення розгляду справи з 07.08.2007р.; вказана кореспонденція повернулась без вручення відповідачу.

Таким чином, з  матеріалів справи вбачається, що апеляційна інстанція звернулась із запитом до реєструючого органу, направила ухвалу за юридичною адресою відповідача, тобто, додержала вимоги щодо належного повідомлення сторони про час та місце судового засідання.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу у повному обсязі, апеляційний господарський суд повно з'ясував обставини, які мали значення для її правильного розгляду та правильно застосував норми матеріального та процесуального права; розглянув та обґрунтовано відхилив доводи, наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України  та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями; підстав для її скасування з наведених у касаційній скарзі мотивів судова колегія не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею  11111 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України, –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “АМТ-Труби” залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2007р. у справі № 02/128-38 господарського суду Волинської області залишити без змін.

Головуючий                                                                                          Т. Дроботова

Судді:                                                                                                    Н. Волковицька

                                                                                                    Л. Рогач