Постанова

від 24.01.2024 по справі 752/22696/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/22696/19 Головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/824/1397/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бойправа Андрія Олександровича, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавцяДарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Дарницький РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ)) Бойправа А.О. щодо не передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС за належністю, винесення постанов про накладення штрафу та про арешт коштів боржника, надсилання постанов до примусового виконання.

В обґрунтування скарги зазначив, що на виконанні Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу від 01 листопада 2019 року № 752/22696/19, виданого 22 січня 2020 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця.

21 квітня 2021 року старший державний виконавець Бойправ А.О. виніс постанову про прийняття зазначеного виконавчого провадження після його надходження за належністю від Канівського МР ВДВС ЦМУМЮ (м. Київ).

Заявник стверджував, що не має заборгованості зі сплати аліментів, сплачує їх щомісячно у встановленому розмірі, а розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, складені державним виконавцем, оскаржив в судовому порядку.

08 серпня 2022 року державний виконавець виніс постанови та здійснив виконавчі дії в межах виконавчого провадження, що порушують його права, свободи та законні інтереси.

Вважає, що постанови про накладення штрафу та про арешт коштів боржника від 08 серпня 2022 року не підлягають виконанню, так як вчинені не належним органом державної виконавчої служби та підлягають скасуванню, оскільки 04 серпня 2022 року він повідомив державного виконавця про зміну місця свого перебування та додав до письмової заяви документи, які свідчили, що він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з чим, державний виконавець повинен був не пізніше 05 серпня 2022 року винести постанову та передати виконавчий документ разом з матеріали виконавчого провадження іншому органу ДВС, проте проявив протиправну бездіяльність.

З огляду на викладене заявник просив суд:

- визнати неправомірною та протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Бойправа А.О. щодо не передачі виконавчого провадження від одного органу ДВС до іншого за належністю після отримання 04 серпня 2022 року заяви ОСОБА_1 про зміну місця проживання (перебування) у порядку частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»;

- визнати неправомірними та протиправними рішення та дії старшого державного виконавця Бойправа А.О. при винесенні постанов від 08 серпня 2022 року про накладення штрафу та про арешт коштів боржника і такими, що не підлягають виконанню, тобто вчинені не відповідним органом ДВС з порушенням встановленого законом порядку передачі виконавчого провадження, а саме якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби - підлягають скасуванню;

- визнати неправомірними та протиправними дії старшого державного виконавця Бойправа А.О. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо надсилання постанов від 18 серпня 2021 року, зазначених у пунктах 1-4 частин дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», які направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку на оскарження, визначеного частиною п`ятої статті 74 цього закону - якщо рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не були оскаржені; - у випадку оскарження, якщо зазначені постанови не скасовано, підлягають виконанню відповідними органами виключно після розгляду справи відповідним судом;

- визнати неправомірною та протиправною бездіяльність та безконтрольність начальника Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та зобов`язати державного виконавця Бойправа А.О. та орган ДВС усунути порушення та поновити його порушені права.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року у задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити повністю чи частково або направити справу на новий розгляд.

Також просить постановити окрему ухвалу, яку направити до Вищої ради правосуддя, про наявність в діях головуючого судді Мазура Ю.Ю. стосовно розгляду справи № 752/22696/19 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Заявник в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції при розгляді справи № 752/22696/19 порушив процесуальні строки розгляду скарги, поданої в порядку судового контролю за виконанням рішення суду 12 серпня 2022 року, розглянувши її лише 25 вересня 2023 року.Зважаючи на безпідставне затягування та невжиття судом заходів щодо розгляду скарги і не вручення йому жодного процесуального документа у справі, заявник вважає встановленим факт несвоєчасного виконання судом обов`язкових дій, що підлягали виконанню відповідно до закону, що у свою чергу свідчить про порушення норм процесуального, що є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 11 грудня 2023 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

23 січня 2024 року до суду апеляційної інстанції від представника Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) - Копитка Б.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, який був залишений апеляційним судом без розгляду на підставі статей 126, 360 ЦПК України з огляду на те, що поданий з пропуском строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, без порушення клопотання про поновлення цього процесуального строку.

Відзив стягувача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанціїОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 та старший державний виконавець Бойправ А.О. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення заінтересованої особи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що почиваючи з 01 вересня 2020 року на примусовому виконанні Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 перебуває судовий наказ Голосіївського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року № 752/22696/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку боржника, але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 31 жовтня 2019 року, до досягнення дитиною повноліття.

Постановою головного державного виконавця Данилюк О.Б. від 02 лютого 2021 року виконавче провадження № НОМЕР_1 було передано на виконання до Канівського МР ВДВС ЦМУМЮ (м. Київ) у зв`язку із надходженням 25 січня 2021 року заяви боржника про зміну місця проживання.

Постановою державного виконавця вказаного відділу Бабкіної І.О. від 08 квітня 2021 року виконавче провадження № НОМЕР_1 передано на виконання до ДарницькогоРВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), оскільки згідно відповіді Григорівського старостинського округу № 5 виконавчого комітету Бобрицької сільської ради Черкаської області від 26 березня 2021 року № 56, отриманої на запит державного виконавця, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає та не зареєстрований, а місцем реєстрації боржника є адреса: АДРЕСА_2 .

Постановою старшого державного виконавця Бойправа А.О. від 21 квітня 2021 року виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання вищевказаного судового наказу прийнято до примусового виконання.

18 серпня 2021 року старшим державним виконавцем Бойправом А.О. складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість боржника по аліментах станом на 01 серпня 2021 року складала19 567,25 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця щодо проведення зазначеного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів відмовлено.

04 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) у порядку частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про зміну місця свого перебування, а саме на території Григорівської громади Бобрицької сільської ради Черкаської області, де він має у приватній власності житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 05 серпня 2022 року заборгованість боржника по аліментах станом на 01 серпня 2022 року становить 119 687,66 грн.

08 серпня 2022 року старшим державним виконавцем Бойправом А.О. винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 23 937,53 грн на користь стягувача та постанову про арешт коштів боржника.

Листом від 11 серпня 2022 року начальник Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) повідомив боржника, що відділом буде ініційовано питання про передачу виконавчого провадження до Канівського МР ВДВС ЦМУМЮ (м. Київ) після ухвалення Київським апеляційним судом рішення у справі № 752/22696/19.

08 вересня 2022 року старший державний виконавець Бойправ А.О. направив Канівському МР ВДВС ЦМУМЮ (м. Київ) доручення про проведення перевірки місця перебування боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

12 жовтня 2022 року на адресу відділу надійшов акт старшого державного виконавця Власенко Н.Г., згідно з яким виїздом за зазначеною адресою встановлено, що двері будинку зачинено, ОСОБА_1 в цьому будинку постійно не проживає, періодично приїжджає до села.

Згідно інформації Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької РДА в м. Києві від 23 листопада 2022 року за відомостями з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 з 05 травня 2006 року по теперішній час значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем правомірно вживались оскаржувані заходи з метою виконання судового наказу про стягнення аліментів, у його рішеннях, діях та бездіяльності щодо не передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС за належністю відсутні ознаки неправомірності та порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому права чи свободи заявника у даному випадку не порушені.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У справі, яка переглядається, заявник звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, посилаючись на те, що постанови про накладення штрафу та про арешт коштів боржника від 08 серпня 2022 року є неправомірними не підлягають виконанню, так як вчинені не належним органом державної виконавчої служби та підлягають скасуванню, оскільки 04 серпня 2022 року він повідомив державного виконавця про зміну місця свого перебування та додав до письмової заяви документи, які свідчили, що він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тому державний виконавець повинен був не пізніше 05 серпня 2022 року винести постанову та передати виконавчий документ разом з матеріали виконавчого провадження іншому органу ДВС, проте проявив протиправну бездіяльність.

За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України (частина п`ята статті 24 Закону № 1404-VIII).

Частиною четвертою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 6 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції

від 02 квітня 2012 № 512/5, виконавче провадження передається з одного органу державної виконавчої служби до іншого у разі, якщо місце проживання, перебування, роботи боржника або місцезнаходження його майна знаходиться на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби.

Згідно з пунктом 7 розділу V вказаної Інструкції передача виконавчих проваджень на виконання може здійснюватися у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 6 цього розділу, - за рішенням державного виконавця, на виконанні у якого перебуває виконавче провадження.

Пунктом 9 розділу V Інструкції визначено, що про передачу виконавчого провадження іншому органу державної виконавчої служби або до виконавчої групи державний виконавець виносить відповідну постанову, яку разом з матеріалами виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення надсилає до органу державної виконавчої служби, до якого передається виконавче провадження. Державний виконавець, якому передано виконавче провадження, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження матеріалів виконавчого провадження зобов`язаний винести постанову про прийняття виконавчого провадження, яку надсилає сторонам виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1, стягувач ОСОБА_2 пред`явила судовий наказ від 01 листопада 2019 року № 752/22696/19 про стягнення аліментів для примусового виконання в орган ДВС за зареєстрованим місцем проживання боржника ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 .

Звертаючись до Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) із заявою про зміну місця перебування, ОСОБА_1 вказував, що він наразі перебуває на території Григорівської громади Бобрицької сільської ради Черкаської області, де має у приватній власності житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З метою забезпечення реалізації цього права та відповідно до названої норми Конституції України 11 грудня 2003 року прийнято Закон України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

За визначенням статті 3 цього Закону місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Згідно із пунктами 3, 4 зазначеного Порядку № 265 декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради. Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади, який видається органом реєстрації або центром надання адміністративних послуг у паперовій формі за зверненням особи, яка декларує/реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласників) житла, законного представника (представника) особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб`єкт звернення). Суб`єкт звернення для отримання витягу може також звернутися через Єдиний державний веб-портал електронних послуг після проходження ним електронної ідентифікації та автентифікації. Витяги з реєстру територіальної громади, отримані в електронній або паперовій формі, мають однакову юридичну силу (пункти 36, 45, 46 Порядку).

Враховуючи наведене, у зв`язку з відсутністю належних доказів проживання (перебування) боржника за зазначеною ним адресою у розумінні норм Закону № 1382-IV та Порядку № 265 в державного виконавця були відсутні підстави для передачі матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 на виконання до Канівського МР ВДВС ЦМУМЮ (м. Київ) у зв`язку із надходженням 04 серпня 2022 року заяви боржника про зміну місця перебування.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 постійно проживає за адресою своєї реєстрації в Дарницькому районі м. Києва, а за результатом виконання повторного доручення старшого державного виконавця Бойправа А.О. від 28 квітня 2023 року про проведення перевірки місця перебування боржника за адресою: АДРЕСА_1 , старшим державним виконавцем Канівського ВДВС у Черкаському районі Черкаської областіШамсутдіновою Ю.В. 22 травня 2023 року було складено акт про проведення відповідної перевірки, згідного якого ОСОБА_1 за вказаною адресою не зареєстрований та не проживає, будинок не придатний для проживання (напівзруйнований).

Посилання заявника на те, що вказаний будинок перебуває у його приватний власності є необґрунтованими, оскільки зазначена обставина не свідчить, що його місце проживання або перебування задекларовано/зареєстровано саме за цією адресою.

Відповідно до частини другої статті 317 ЦК України на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У даному випадку положення діючого законодавства та зміст спірних правовідносин між сторонами не покладали на державного виконавця обов`язок передавати виконавче провадження до іншого органу державної виконавчої служби, оскільки місце проживання (перебування) боржника знаходиться на території, на яку поширюється компетенція Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ).

Чергове передання виконавчого провадження до іншого відділу державної виконавчої служби за відсутності належних і достатніх підстав може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для виконавця, який буде змушений виконувати виконавчий документ на іншій території, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве ускладнення виконання судового рішення та підвищення витрат на його виконання, які можуть бути не відшкодовані за рахунок коштів боржника, за яким рахується значна сума заборгованості по аліментам.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2018 року № 2-р (ІІ)/2019).

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Таким чином, якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби, приватний виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права скаржника (скаржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме скаржника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає.

Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавцяДарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Бойправа А.О. щодо не передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС за належністю, винесення постанов про накладення штрафу та про арешт коштів боржника у зв`язку з несплатою ним присуджених до стягнення аліментів, надсилання постанов до примусового виконання, взагалі не зазначив, яким чином зазначені дії (бездіяльність) виконавця призвело до позбавлення його можливості отримання захисту його прав та інтересів, чи перешкоджає таке порушення у реалізації ним своїх прав та свобод як боржника у виконавчому провадженні, яке відкрито органом ДВС саме за вибором стягувача.

Частиною третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, та визнаннянеправомірною бездіяльності старшого державного виконавця Бойправа А.О. щодо не передачі виконавчого провадження від одного органу ДВС до іншого за належністю, визнання неправомірними рішень та дій цього державного виконавця при винесенні постанов про накладення штрафу та про арешт коштів боржника, як таких, що вчинені не належним органом ДВС з порушенням встановленого законом порядку передачі виконавчого провадження, а також надсилання вказаних постанов на примусове виконання.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при розгляді справи № 752/22696/19 порушив процесуальні строки розгляду скарги, поданої в порядку судового контролю за виконанням рішення суду, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини не передбачені у статті 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Інших доводів на спростовування законності і обґрунтованості ухваленого судового рішення апеляційна скарга не містить.

Однак, в апеляційній скарзі заявник також просив постановити окрему ухвалу з приводу наявності в діях головуючого судді під час розгляду справи № 752/22696/19 ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення.

Оскільки реалізація правового механізму, передбаченого нормою статті 262 ЦПК України, є правом суду, а не його обов`язком, та можлива виключно у випадку грубого порушення закону, чого встановлено не було під час перегляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали стосовно порушення головуючим в суді першої інстанції положень законодавства. У той же час колегія суддів враховує, що окрема ухвала є реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням суду, а також на причини й умови вчинення порушень, щоб запобігти їх повторенню у майбутньому.

За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавцяпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого заявником судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382, 452 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 25 вересня 2023 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 січня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній