Рішення

від 01.02.2024 по справі 219/1287/22

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/1287/22

Провадження № 2/229/669/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 р. м. Дружківка, Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області в складі:

судді Худіної О.О.

за участі секретаря Ситника С.О.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дружківка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що Позивачу на підставі Договору дарування квартири від 30 листопада 2019 року, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про склад сім?ї виданою Світлодарською міською військово-цивільною (ідентифікаційний номер - 44203093) від 1 лютого 2022 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані громадяни:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою;

Позивач зазначає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (далі разом - Відповідачі) не проживають в житловому приміщенні більше одного року, а саме з листопада 2013 року, відповідачі не проживають в даній квартирі, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей в квартирі не мають і взагалі квартирою вони не цікавляться. Факт реєстрації Відповідачів порушує право позивача на вільне розпорядження користування майном, він позбавлений можливості оформити субсидію.

У зв`язку цим, просить суд визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 , та зняти її з реєстрації., а також ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 , та зняти його з реєстрації.

Відповідно до Розпорядження Голови Верховного Суду України від 21.10.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», справи підсудні Артемівському міськрайонному суду Донецької області були передані до Дружківського міського суду Донецької області.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 10 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до провадження, відкрито спрощене позовне провадження, у зв`язку з чим призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи та визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4ст. 178 ЦПК Українипозивачу.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 14 грудня 2023 року було відкладено розгляд справи.

Сторони у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, 31 січня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Договору дарування квартири від 30 листопада 2019 року, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 .(а.с.6-7)

Довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №298 від 01.02.2022 надана ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .(а.с.8)

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 41 Конституцією та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.

Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Виходячи з положень ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Так, пред`явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.

Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Отже суд вважає, що позивач має право вимагати визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки вони відсутні понад один рік.

Втрата права користування житловим приміщенням є підставою відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, оскільки зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином за наявності рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

На підставі викладеного, враховуючи, що відповідачі не проживають у квартирі позивача, чим створють перешкоди у володінні та користуванні будинком, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано та він підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 386,391,405 ЦК України, ст. ст. 7, 8,12, 81, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги - задовольнити у повному обсязі.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.О. Худіна