Рішення

від 30.01.2024 по справі 355/1814/23

БАРИШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 355/1814/23

Провадження № 2/355/132/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року Баришівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Троценко Т. А.

за участю секретаря Ліберацької Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Баришівка Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Черноморця Т. В. звернувся до суду з позовом, у якому вказав, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер 3220255100:01:161:0716 площею 2,650 га, розташованої на території Баришівської селищної ради Броварського району Київської області.

Відповідно до витягу, сформованого за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» від 18. 01. 2023 року за № 5003597508369 до нього застосовано обмеження у вигляді арешту нерухомого майна, номер запису обтяження 6605285.

Підставою для обтяження слугувала постанова ВП № НОМЕР_1 від 17. 07. 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданої ВДВС Баришівського РУЮ Київської області.

21. 01. 2000 року Баришівським районним ВДВС ГТУЮ у Київській області було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа від 15. 01. 2000 року № АЕ-1, виданого Баришівським районним судом Київської області про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

14. 11. 2014 року виконавче провадження закінчено на підставі п. 10. ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», і виконавчий документ направлено до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві на підставі того, що боржник працював у філії «Бориспільський комбікормовий завод» ТОВ «Комплекс Агромарс», головний офіс якого знаходиться за адресою м. Київ, вул. Пожарського, 3.

26. 11. 2014 року Дніпровським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, де боржником є ОСОБА_1 а стягувачем- ОСОБА_2 .

25. 01. 2018 року головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Кедик Т. В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 39, 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

На тій підставі, що при закритті виконавчого провадження арешт з майна боржника знято не було, позивач просить зобов`язати Баришівський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, який було накладено в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № АЕ-1 від 15. 01. 2000 року відділом державної виконавчої служби Баришівського районного управління юстиції на підставі постанови № НОМЕР_1 від 17. 07. 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В судове засідання позивач і його представник не з`явилися, про дату слухання справи повідомлені належним чином та завчасно, адвокат Черноморець Т. В. надав заяву, у якій просить розглядати справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог у повному обсязі наполягає.

Представник Баришівського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області до суду не з`явився, надав заяву, у якій зазначив, що державний виконавець Дніпровського РВДВС ГТУЮ у м. Києві Кедик Т. В. при закритті виконавчого провадження не вирішив питання про припинення чинності арешту, і на даний час реєстрація арешту не припинена, хоча підстави, які служили приводом для обтяження майна боржника, припинилися.

Вважає, що позов пред`явлено не до відповідного відділу ДВС, тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача - Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві до суду не з`явився, про дату слухання справи повідомлений належним чином і завчасно, причини неявки суду не повідомив, тому суд розглядає справу за його відсутності на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі виконання виконавчого листа від 15. 01. 2000 року № АЕ-1, виданого Баришівським районним судом Київської області про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , 17. 07. 2014 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно довідки ТОВ «Комплекс Агромарс» від 31. 07. 2014 року боржник працював у філії «Бориспільський комбікормовий завод» ТОВ «Комплекс Агромарс» з 17. 08. 2014 року.

14. 11. 2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за п. 10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», та виконавчий документ надіслано на виконання до ВДВС Бориспільського МРУЮ за місцем роботи боржника, при цьому заборгованість по аліментах складала 32 196,63 грн.

Державним виконавцем Дніпровського РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Кедик Т. В. 25. 01. 2018 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. ст. 39,40 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що строк стягнення аліментів закінчився, заборгованість по сплаті аліментів відсутня.

Вказана обставина підтверджена відповіддю від 25. 09. 2023 року начальника Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби І. Андрющенко за вих. № 98470.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст. ст. 316,317,319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що на час звернення із позовною заявою до суду порушується право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, порушене право підлягає судовому захисту у заявлений спосіб шляхом зняття арешту з майна.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини.

Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 юку у справі «Пайн Велів Девелопментс ЛТД» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21. 02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до ч. ч. 1-3 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року N 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з пунктом 3 частин 1та 3 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. У випадках, передбачених пунктами 1-3, 5-7, 9-12, 14, 15 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Наслідки закінчення виконавчого провадження визначені статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII, відповідно до ч. ч. 1, 2 якої, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 740/3240/18.

Закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є юридичним фактом, наслідком якого має бути зняття арешту з майна боржника.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Таким чином, на час прийняття державним виконавцем Кедик Т. В. постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», обов`язковим наслідком такого рішення державного виконавця було зняття арешту з майна боржника.

В порушення статті 40 ЗУ "Про виконавче провадження" державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження щодо боржника ОСОБА_1 , не вирішив питання про зняття арешту з належного боржникові майна.

Таким чином, враховуючи системний аналіз статей ЗУ «Про виконавче провадження», суд вважає, що зняття арешту з майна позивача повинен був вчинити державний виконавець саме Дніпровського Дніпровського РВДВС.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 судом задовольняються частково, в частині визначення іншої особи, яка повинна вчинити дії по зняттю арешту з майна боржника.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що накладення арешту при відсутності виконавчого провадження позбавляє позивача вільно розпоряджатися належним йому на праві власності нерухомим майном, позовні вимоги ОСОБА_1 не суперечать вимогам закону, отже підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 16,321,391 ЦК України, ст. ст. 39,40 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. ст. 12,13,258-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов`язати Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, який було накладено в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 за виконавчим листом № АЕ-1 від 15. 01. 2000 року відділом державної виконавчої служби Баришівського районного управління юстиції на підставі постанови № НОМЕР_1 від 17. 07. 2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 02 лютого 2024 року.

Суддя Баришівського

районного суду Т. А. Троценко