Ухвала

від 01.02.2024 по справі 461/9721/23

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 461/9721/23

Провадження № 1-кс/461/654/24

УХВАЛА

01.02.2024 року місто Львів

Слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту належного йому майна - автомобіль марки «CitroenC4 Picasso» р.н. НОМЕР_1 .

В обґрунтування клопотання ОСОБА_3 посилається на те, що слідчим суддею Галицького районного суду м. Львова у межах кримінального провадження №12023140000001178 від 12.11.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, відповідною ухвалою, було накладено арешт з позбавленням права користування, розпорядження та проведення обліково-реєстраційних операцій, на автомобіль марки «CitroenC4 Picasso» р.н. НОМЕР_1 , який на праві власності належитьзаявнику.

ОСОБА_3 також вказує на те, що станом на день звернення до слідчого судді з цим клопотанням, у кримінальному провадженні з наведеним вище транспортним засобом проведено усі необхідні слідчі та процесуальні дії, зокрема автомобіль оглянуто експертом. Крім того, заявник вказує, що тривале зберігання транспортного засобу на арешт майданчику призводить до його пошкодження та погіршення загального стану.

З огляду на наведене, заявник вважає, що подальша необхідність у застосуванні арешту відпала.

Заявник у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, відповідно до ст.ст. 111, 134, 135 КПК України. Відповідно до клопотання, заявник просить провести розгляд справи за його відсутності.

Слідчий у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до положень статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Згідно статті22КПК України,кримінальне провадженняздійснюється наоснові змагальності,що передбачаєсамостійне обстоюваннястороною обвинуваченняі стороноюзахисту їхніхправових позицій,прав,свобод ізаконних інтересівзасобами,передбаченими цимКодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки заявника або слідчого в судове засідання.

Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду не встановлено.

Відповідно до ч.4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Дослідивши матеріали клопотання, приходжу до висновку, що у його задоволенні слід відмовити, з огляду на нижченаведене.

Відповідно до приписівстатті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).

Слідчим суддею встановлено, що слідчим управлінням ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023140000001178 від 12.11.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 15.11.2023 року накладено арешт, з позбавленням права користування, розпорядження та проведення обліково-реєстраційних операцій, на автомобіль марки «CitroenC4 Picasso» р.н. НОМЕР_1 , власником якого, згідно свідоцтва про реєстрацію, є ОСОБА_3 , який проживає у АДРЕСА_1 , в складі причепа марки «АМС 500 СТАРКОНЬ» р.н. НОМЕР_2 , власником якого, згідно свідоцтва про реєстрацію, є ОСОБА_4 , який проживає АДРЕСА_2 .

Правовою підставою для накладення арешту на зазначене майно було збереження речових доказів. Вказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

До клопотання про скасування арешту заявником не долучено жодного доказу на підтвердження того, що із вказаним автомобілем проведені усі необхідні слідчі та процесуальні дії, у тому числі огляд експерта чи експертиза.

Оцінюючи доводи заявника також враховую час, який пройшов з моменту вилучення транспортного засобу - 12.11.2023, що з огляду на характер кримінального провадження, а саме розслідування ДТП внаслідок якого травмовано декілька осіб, у тому числі малолітня особа, обсягу слідчих та процесуальних дій у провадженні, не можна вважати «тривалим» або «надмірно тривалим».

Слідчий суддя, розглядаючи клопотання виходить з того, що втручання у право власності повинно не лише бути законним і переслідувати за фактами та у принципі «законну мету» «відповідно до загальних інтересів», але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичної особи. Ця вимога виражена у понятті «справедливийбаланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Подія яка розслідується, зокрема її наслідки (травмування кількох осіб, одна з яких є малолітньою), свідчать про те, що на даний час і на цьому етапі досудового розслідування таке втручання у право власності особи є справедливим, правомірним, адекватним та пропорційним.

Водночас, самі по собі лише твердження заявника про погіршення стану автомобіля, не доведені жодними доказами, не можна вважати достатніми для скасування арешту, адже автомобіль є речовим доказом і фактично до завершення кримінального провадження і ухвалення у ньому остаточного рішення такий речовий доказ повинен бути збережений у належному стані або повноцінно досліджений у спосіб визначений законом.

Таким чином, в ході судового розгляду не встановлено належними та допустимими доказами того, що станом на день звернення до слідчого судді з даним клопотанням про скасування арешту вищезазначеного транспортного засобу з ним було проведено усі необхідні слідчих дії та експертні дослідження, у зв`язку з чим відпала необхідність у подальшому арешті.

Відповідно до положень ст.170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Також, згідно положень даної статті арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (збереження речових доказів), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Згідно ст. 84 КПК України, доказами вкримінальному провадженніє фактичнідані,отримані упередбаченому цимКодексом порядку,на підставіяких слідчий,прокурор,слідчий суддяі судвстановлюють наявністьчи відсутністьфактів таобставин,що маютьзначення длякримінального провадженнята підлягаютьдоказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Разом з тим, також слід відзначити наступне.

Відповідно до положень ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбаченихстаттями 160-166,170-174цього Кодексу.

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється впорядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

Згідно п.п. 8, 20, 28 постанови КМУ від 19 листопада 2012 р. № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України», відповідальним за зберігання речових доказів, що зберігаються разом з матеріалами кримінального провадження, є слідчий, дізнавач, який здійснює таке провадження. Зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках територіальних органів Національної поліції для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, які через громіздкість або з інших причин, визначених уКримінальному процесуальному кодексіУкраїни, не можуть зберігатися без зайвих труднощів в обладнаних приміщеннях або в інших місцях зберігання, визначених упунктах 17-26цього Порядку, передаються (крім випадків, коли такі речові докази повернуто власникові або передано йому на відповідальне зберігання) за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду торговельному підприємству для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Таким чином, положення чинного законодавства визначають порядок зберігання речових доказів, коло осіб на яких покладено належне зберігання та передбачають випадки передачі майна на відповідальне зберігання.

Отже, наведене вказує на те, що на орган досудового розслідування покладено обов`язок належного зберігання речових доказів у кримінальному провадженні і він вправі вирішувати питання передачі речового доказу на відповідальне зберігання заінтересованим особам або уповноваженим на виконання вимог закону щодо збереження речового доказу особам.

Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ч. 2 ст. 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Як наведено вище, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене, приходжу до висновку про відсутність правових підстав для скасування арешту та задоволення клопотання, оскільки доводи заявника не спростовують подальшу доцільність застосування арешту майна та не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами.

Таким чином, приходжу до висновку про відсутність законних підстав для задоволення клопотання.

Керуючись ст.ст. 170-174 КПК України,

постановив:

У задоволенні клопотання відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1