Рішення

від 24.01.2024 по справі 495/8188/21

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/8188/21

Номер провадження 2/495/646/2024

24 січня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Анісімової Н.Д.,

при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,

за участю:

представника позивача Бойко Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Бойко Наталія Іванівна, до Білгород-Дністровської районної ради, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради про усунення перешкод у користуванні майном, суд

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах позивача, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном до Білгород-Дністровської районної ради, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради (далі КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня»), у якому просила суд зобов`язати Білгород-Дністровську районну раду та КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка належить на підставі державного акту серії ЯЛ № 731824 від 20.03.2012 ОСОБА_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу будівлі майстерні літ. «П», яка знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га.

Стислий виклад позиції позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу, ОСОБА_1 , на підставі державного акту серії ЯЛ № 731824 від 20.03.2012 року належить земельна ділянка кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена земельна ділянка, яка належить ОСОБА_1 , межує з земельною ділянкою АДРЕСА_1 , яка належить Обласному госпіталю інвалідів (на теперішній час - КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня»), що підтверджується Генеральним планом (схемою) ділянки АДРЕСА_1 від 25.08.1952 року.

Межі земельної ділянки, яка належить позивачу погоджені з усіма суміжними власниками землі та землекористувачами, в тому числі, і головним лікарем КЗ «Центральна районна лікарня» (на теперішній час КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня»), що підтверджується Актом встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, що передається, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 від 23.03.2012 року.

Площа земельної ділянки ОСОБА_1 в погоджених межах складає: 0,0597 га, в тому числі під забудовою - 0,0320 га (з них капітальна забудова - 0,0119 га, тимчасова забудова - 0,0138 га, прибудинкова територія - 0,0063 га) та під багаторічними насадженнями - 0,0277 га.

Згідно з додатком до Акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 23.03.2012 року, межа земельної ділянки ОСОБА_1 співпадає з межею, визначеною Генеральним план (схемою) ділянки № 4 від 25.08.1952 року, викопіюванням з плану будівельного кварталу АДРЕСА_2 від 26.10.1976 року та кадастровим планом земельної ділянки (від Д до Е).

Однак, на частині земельної ділянки ОСОБА_1 , по якій проходить межа із земельною ділянкою, яку фактично використовує КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня», знаходиться майстерня літ. «П», внаслідок чого, ОСОБА_3 як власник земельної ділянки не може в повній мірі використовувати усю площу земельної ділянки, яка належить їй на праві власності.

У свою чергу, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровська районна рада чинять Рибак 3.Г. перешкоди в користуванні її земельною ділянкою та відмовляються звільнити частину земельної ділянки 0,008 га, яка знаходиться під майстернею літ. «П», посилаючись на наступні обставини.

Зазначена будівля майстерні літ. «П» відповідно до інвентарної картки № 56 перебуває на балансі КЗ «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» (на теперішній час - КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня») з 1966 року.

Окрім цього, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровська районна рада посилаються на наступні обставини.

Рішенням Білгород-Дністровської районної ради народних депутатів від 21 вересня 1994 року № ІІ-ХХІІ «О комунальной собственности районного Совета народних депутатов», яке прийняте на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і i власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» та рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 16 березня 1999 року № 87-ХХІІІ «Про майно комунальної власності територіальних громад, управління яким здійснює районна рада» затверджено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад Білгород-Дністровського району, управління якими здійснює районна рада.

Згідно додатку № 1 «Перелік об`єктів спільної власності, управління якими здійснює районна рада» до рішення Білгород-Дністровської районної ради від 16 березня 1999 року № 87-ХХІІІ «Про майно комунальної власності територіальних громад, управління яким здійснює районна рада» під номером дев`ять значиться майновий комплекс, який знаходиться на балансі центральної районної лікарні.

Згідно довідки Білгород-Дністровської центральної районної лікарні від 22 грудня 1998 року № 72 майстерня знаходиться на балансі Білгород-Дністровської центральної районної лікарні» (на теперішній час КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня»).

25.11.2015 року Білгород-Дністровським міськрайонним управлінням юстиції Одеської області було видано Білгород-Дністровській районній раді свідоцтво про право власності від 25.11.2015 року (індексний номер 48349811) та Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до вище зазначених документів Білгород-Дністровська районна рада вказує на те, що є власником майстерні літ. «П» площею 68,1 кв.м. розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, ОСОБА_1 нібито незаконно отримала у власність частину земельної ділянки під будівлею майстерні літ. «П».

Однак, такі висновки КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровської районної ради, на думку позивача та її представника, повністю спростовуються рішеннями судів, а саме: рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2016 року та ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.04.2016 року по справі 495/2824/16-ц, постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.07.2013 року по справі № 495/2666/13-а.

Так, постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.07.2013 року по справі № 495/2666/13-а було відмовлено в задоволенні позову КЗ «Білгород-Дністровська ЦРЛ» до Білгород-Дністровської міської ради, за участі третьої особи ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення міської ради від 21.04.2011 року № 107-VI «Про затвердження матеріалів інвентаризації і проектів відведення земельних ділянок на території м. Білгород-Дністровський» в частині 0,0080 га від загальної площі земельної ділянки 0,0597 га, яка безкоштовно передана ОСОБА_4 .

В свою чергу, рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2016 року по справі 495/2824/16-ц, було відмовлено у задоволенні позову Білгород-Дністровської районної ради до ОСОБА_3 , Відділу Держгеокадастру в м. Білгород-Дністровський Одеської області, Білгород-Дністровської міської ради, третя особа - КЗ «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» про визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 731824 від 20.03.2012 року, який видано ОСОБА_1 та відмолено в визнанні за Білгород-Дністровською районною радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 0,008 га під майстернею літ. «П». Зазначене рішення було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19.04.2016 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, на підставі вищевикладеного, з урахуванням ст. 82 ЦПК України, факт законності набуття позивачем, ОСОБА_1 , права власності на земельну ділянку кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566 як в цілому, так і в частині під будівлею майстерні літ. «П», не підлягає доведенню, так само як і факт відсутності у КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровська районної ради будь-яких прав на частину земельної ділянки під будівлею майстерні літ. «П».

ОСОБА_1 направила на адресу КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровської районної ради лист з проханням демонтувати будівлю майстерні літ. «П», яка знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Втім, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровська районна рада листами від 27.08.2021 року та 25.08.2021 року відмовились демонтувати будівлю майстерні літ. «П», пославшись на той факт, що дана будівля перебуває у комунальній власності та належить громаді Білгород-Дністровського району.

Відтак, фактично, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» та Білгород-Дністровська районна рада чинять перешкоди ОСОБА_1 в користуванні частиною земельної ділянки площею 0,008 га під будівлею майстерні літ. «П», яка належить на праві власності ОСОБА_1 , внаслідок чого, остання, з метою захисту свого порушеного права, змушена звернутись з даним позовом до суду.

Стислий виклад позиції відповідача КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня»

Після ознайомлення з вказаною позовною заявою представник відповідача вважає останню безпідставною та необґрунтованою з огляду на наступне.

Так відповідач зауважує, що Білгород-Дністровським міськрайонним управлінням юстиції в Одеській області було проведено державну реєстрацію права комунальної власності та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.11.2015 року та Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.11.2015 року на будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . До складу вказаного майна, входить в тому числі капітальна будівля літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. Факт того, що вказане майно є капітальною будівлею, а не тимчасовою забудовою підтверджується технічним паспортом.

У позовній заяві позивач вказує, що капітальна будівля літ. «П» (майстерня) знаходиться на земельній ділянці належній Позивачу вздовж проміжку між літерами Д-Е додатку до акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 23 березня 2012 року. Водночас, зазначене спростовується самим актом встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки від 23 березня 2012 року та додатком до нього.

Згідно з актом встановлення в натурі меж земельної ділянки від 23 березня 2012 року вздовж проміжку між літерами Д-Е розміщена тимчасова забудова, площею 0,008 га. Водночас, будівля літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. є капітальною будівлею, а не тимчасовою.

Згідно з актом встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки від 23 березня 2012 року капітальна забудова на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 складається лише з житлового будинку позивача. Інші капітальні будівлі на вказаній земельній ділянці згідно вказаних документів відсутні.

Додатково зазначає, що судовими рішеннями по справі, на які посилається позивач не встановлено факт знаходження будівля літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. саме на земельній ділянці позивача.

Також зауважує, що способи захисту цивільних прав та інтересів фізичних осіб визначені в статті 16 ЦК України.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У відповідності до приписів ст. 376 ЦК України, знесення (демонтаж) можливе тільки самочинного будівництва, а будівля літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. таким не являється. Невірний обраний спосіб захисту прав є окремою самостійною підставою для відмови в позові.

Цивільний кодекс визначає презумпцію правомірності набуття права Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 911/1902/19.

Насамкінець наголошує, що задоволення вимоги позивача про демонтаж будівлі літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. призведе до знищення її як об`єкта цивільних прав, та свою чергу потягне припинення права комунальної власності на зазначене майно. В той же час, жодних правових підстав для припинення права комунальної власності позивачем не зазначено.

Більше того, Позивачем вживалися безрезультативні спроби оскарження правомірності набуття районною радою права комунальної власності на вище згадане майно в рамках справи № 495/3981/13-ц. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.05.2019 року, залишеного без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 07.07.2021 року в задоволені позову відмовлено повністю.

З огляду на вищезазначене відповідач просить суд у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Стислий виклад позиції відповідача Білгород-Дністровської районної ради

Представник відповідача також зауважує увагу суду на той факт, що Білгород-Дністровським міськрайонним управлінням юстиції в Одеській області було проведено державну реєстрацію права комунальної власності та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.11.2015 року та Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.11.2015 року на будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . До складу вказаного майна, входить в тому числі капітальна будівля літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. Факт того, що вказане майно є капітальною будівлею, а не тимчасовою забудовою підтверджується технічним паспортом. У позовній заяві позивач вказує, що капітальна будівля літ. «П» (майстерня) на земельній ділянці належній позивачу вздовж проміжку між літерами Д-Е додатку до акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 23 березня 2012 року. Водночас, зазначене спростовується самим актом встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки від 23 березня 2012 року та додатком до нього.

Також наголошує, що задоволення вимоги позивача про демонтаж будівлі літ. «П» (майстерня) площею 68,1 кв.м. призведе до знищення її як об`єкта цивільних прав, та свою чергу потягне припинення права комунальної власності на зазначене майно.

Звертає увагу суду також на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.05.2019 року, залишеного без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 07.07.2021 року в задоволені позову відмовлено повністю.

Просить суд у задоволені позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної ради, КНП «Білгород-Дністровської центральної районної лікарні» Білгород-Дністровської районної ради про усунення перешкод у користуванні майном відмовити повністю.

Процесуальні дії у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.10.2023 року суддя Шевчук Ю.В. заявила собі самовідвід від розгляду цивільної справи № 495/8188/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної ради, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради про усунення перешкод у користуванні майном.

Розпорядженням № 268 від 05.10.2021 року був призначений перерозподіл справи № 495/8188/21 у зв`язку з ухвалою про самовідвід судді Шевчук Ю.В.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021 року головуючою суддею по вказаній цивільній справі було обрано суддю Анісімову Н.Д.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.10.2021 року провадження по справі було відкрите у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

18.11.2021 року від відповідача КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня», до суду надійшов відзив, зміст якого викладено в описовій частині рішення.

18.11.2021 року від відповідача Білгород-Дністровської районної ради, до суду надійшов відзив, зміст якого викладено в описовій частині рішення.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08.05.2023 року підготовче провадження по справі було закрито та справа була призначена до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні доводи, викладені у позові підтримала, наголосила, що на території позивача знаходиться приміщення лікарні, відповідно його необхідно прибрати, а як це буде робитися буде врегульовуватися сторонами.

Представник відповідача, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня», у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся.

Представник відповідача, Білгород-Дністровської районної ради, у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд розглядає справу за відсутність позивача та відповідача, належним чином повідомлених про день та час судового розгляду справи, відповідно до наданої заяви, за наявними матеріалами у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивачу, ОСОБА_1 , належить земельна ділянка кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі державного акту серії ЯЛ № 731824 від 20.03.2012 року. Вказаний факт підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 731824 від 20.03.2012 року, який був виданий ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки площею 0,0597 га, що розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Вказаний факт також неодноразово підтверджувався судовими рішеннями, зокрема рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного Суду Одеської області, у якому зазначається: «… В свою чергу, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 731824 від 20.03.2012 року, відповідачу ОСОБА_1 належить земельна ділянка, кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто спірна земельна ділянка.». Вказаним рішенням позовні вимоги Білгород-Дністровської районної ради, а саме: - визнати недійним державний акт на право власності на земельну ділянку ЯЛ № 731824, кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 та скасувати державну реєстрацію вказаного державного акту; - скасувати запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; - скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер: 5110300000:01:002:0566, площею 0,0597 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнати за Білгород-Дністровською районною радою право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,008 га. під майстернею літ. «П», розташованою за адресою: АДРЕСА_1 були залишенні без задоволення.

Білгород-Дністровським міськрайонним управлінням юстиції в Одеській області було проведено державну реєстрацію права комунальної власності та видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25.11.2015 року та Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.11.2015 року на будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, Білгород-Дністровській районній раді належать будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких входять: неврологічне відділення літ. «А» площею 802,6 кв.м.; лорвідділення літ. «Б» площею 499,0 кв.м.; будівля літ. «В» площею 73,3 кв.м.; лабораторія літ. «Г» площею 236,0 кв.м.; щитова літ. «Ж» площею 8,7 кв.м.; лікувальний корпус літ. «З» площею 87,6 кв.м.; терапевтичне відділення літ. «К» площею 753,3 кв.м.; прийомне відділення літ. «Л» площею 94,3 кв.м.; кабінет функціональної діагностики літ. «М» площею 55,3 кв.м.; туалет літ. «Н» площею 12,6 кв.м.; склад літ. «О» площею 66,3 кв.м.; майстерня літ. «П» площею 68,1 кв.м.; туалет літ. «Н» площею 12,6 кв.м.; склад літ. «О» площею 66,3 кв.м.; майстерня літ. «П» площею 68,1 кв.м.; склад літ. «P» площею 86,6 кв.м.; побутова будівля літ. «С» площею 9,6 кв.м.: котельня літ. «Т» площею 56,6 кв.м.; киснева будка літ. «Ф» площею 28,6 кв.м.; споруди № 1-5 загальною площею 2928,5 кв.м.

Вказаний факт підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (індексний номер 48349811) від 25.11.2015 року та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер) від 25.11.2015 року.

Даний факт також підтверджувався судовими рішеннями, зокрема вже згаданим рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30.05.2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного Суду Одеської області, у якому зазначається: «…Так під час розгляду справи судом встановлено, а також підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.11.2015 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.11.2015 року Білгород-Дністровській районній раді належать будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 , до складу яких, у тому числі входить і будівля майстерні під літ. «П»…».

Постановою Одеського апеляційного суду від 07.07.2021 року по справі № 495/3981/13-ц зазначені наступні вважливі обставини справи: «Міжрайонна лікарня в м. Білгород-Дністровський організована відповідно до наказу по Одеському обласному відділу охорони здоров`я від 28 листопада 1962 року №721; штати в міжрайонних лікарнях встановлені у відповідності з наказом Міністра охорони здоров`я СРСР від 20 червня 1958 року №313 (т.2 а.с.138).

Інвентарні картки обліку основних засобів по Білгород-Дністровській ЦРБ містять дані про те, що певні корпуси лікарні були збудовані в 1902, 1907, 1957, 1962 роках тощо (т.2 а.с.133-136).

Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Про комунальну власність районної Ради народних депутатів від 21 вересня 1994 року №11-ХХП, вирішено рахувати комунальною власністю районної ради державне майно, що знаходиться на балансі, зокрема, центральної районної лікарні, розташованої в м. Білгород-Дністровський (т.1 а.с.42-47).

Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Про майно комунальної власності територіальних громад, управління яким здійснює районна рада від 16 березня 1999 року №87-ХХШ затверджено перелік об`єктів спільної власності територіальних громад, управління якими здійснює районна рада згідно з додатком №1(т.1 а.с.48-49).

Додаток № 1 до рішення районної ради від 16 березня 1999 року №87-ХХШ містить Перелік об`єктів спільної власності, управління якими здійснює районна рада, в якому під пунктом 9 зазначено Майновий комплекс, який знаходиться на балансі центральної районної лікарні (т.1 а.с.50).

За інформацією від 22 грудня 1998 року №72 Центральної лікарні Білгород-Дністровського району серед переліку будівель і споруд, що знаходяться на балансі Білгород-Дністровської центральної районної лікарні станом на 1 січня 1999 року, значиться столярна майстерня балансовою вартістю 5576-65 грн. (т.1 а.с.51-53).

Згідно довідки комунального закладу Білгород-Дністровська районна лікарня від 3 грудня 2009 року № 879, що будівлі, які знаходяться по вул. Радянській 4 , є комунальною власністю районної ради, знаходяться на балансі центральної районної лікарні, до складу будівель входить, зокрема, столярна майстерня (на балансі з 1958 року) (т.1 а.с.58).

Рішенням Білгород-Дністровської районної ради Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності територіальних громад району, управління якими здійснює районна рада, на 2015 рік від 26 грудня 2014 року № 591-УІ, затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальних громад району, управління якою здійснює районна рада на 2015 рік, серед яких, зокрема, майно, яке знаходиться на балансі КЗ Білгород-Дністровська центральна районна лікарня (Додаток № 1 до рішення містить перелік майна, що знаходиться на балансі КЗ Білгород-Дністровська центральна районна лікарня, де значиться майстерня літ. П, вул. Радянській 4). Зазначена інформація щодо майна обліковується і по Фонду державного майна України (т.2 а.с.195-197, 200-203, т.3 а.с.8, 9-10, 11-13).».

Отже, будівлі та споруди розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є комунальною власністю Білгород-Дністровської районної ради, проте перебувають на балансі КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради.

Оскільки деякі документи та рішення районної ради не були надані суду для дослідження їх змісту, проте сторонами по справі разом з їхніми заявами по суті були долучені зазначені вище судові рішення суддів різних інстанцій, суд керуючись положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України, у відповідності з якими обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом вважає вказані обставини доведеними.

Отже, фактично спір зводить до того, що, на думку позивача, на земельній ділянці, яка належить їй за адресою: АДРЕСА_1 розташована будівля майстерні під літ. «П», яка належить відповідачу на праві власності, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, саме власник земельної ділянки або її користувач має право вимагати усунення відповідних перешкод.

Вказане також підтверджується практикою Верховного Суду, згідно з якою при розгляді справ про усунення порушень прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння, слід враховувати приписи частини другої статті 152 ЗК України, відповідно до яких лише власник земельної ділянки або землекористувач може звертатися з відповідними позовами. Тобто, позивач повинен мати необхідний обсяг прав та обов`язків щодо володіння та користування спірною земельною ділянкою для того, щоб звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2021 року по справі № 159/5837/19).

У ході вивчення матеріалів справи документально підтвердженим виявився той факт, що позивач, ОСОБА_1 , є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку про наявність у позивача права звернутися з вказаним позовом.

Відповідно до положень ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. п. 6,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» спори щодо додержання правил добросусідства - обов`язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей, розглядаються судами відповідно до статей 103-109 ЗК України. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що вони з відповідачем, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня», є суміжними власниками, адже її земельна ділянка по АДРЕСА_1 межує з земельною ділянкою по АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що порушено її право користування її земельною ділянкою, через те, що на її земельній ділянці розташовано майстерню літ. «П», внаслідок чого, ОСОБА_3 як власник земельної ділянки не може в повній мірі використовувати усю площу земельної ділянки, яка належить їй на праві власності.

До позовною заяви позивач долучила копію акту встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання гр. ОСОБА_1 не є належними та достатніми доказами будівництва/зведення відповідачем на земельній ділянці, яка належить позивачу спірної майстерні літ. «П». Акт прийому-передачі межових знаків на зберігання лише фіксує встановлення меж земельної ділянки на місцевості, вони не є документами, що підтверджують порушення прав власника земельної ділянки суміжними землевласниками.

Згідно технічного паспорту, виготовленого 27 липня 2008 року комунальним підприємством Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації на громадські будівлі, розташовані по АДРЕСА_1 , за вказаним адресом знаходиться прийомне відділення літ. Л , майстерня літ. П , побутова будівля літ. С , туалет літ. Н (зокрема, майстерня літ. П складається з 1- підсобне площею 14,5 кв.м, 2 - столярний цех площею 39,3 кв.м, 3 - теслярний цех площею 14,3 кв.м, всього загальною площею 68,1 кв.м). З плану об`єкту вбачається, що всі будівлі літ. Л, П, С, Н мають спільні стіни та не є окремо розташованими один від одного.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року N 507 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

А отже, капітальна споруда - це будь-який штучно збудований на земельній ділянці або під нею (під землею) самостійний об`єкт, що фундаментально пов`язаний з земельною ділянкою, використовується (або може використовуватись) за цільовим призначенням та переміщення якого без незрівнянної шкоди його призначенню неможливе.

Сторонами по справі не надано суду відомостей про те, що демонтаж майстерні літ. «П», про який просить позивач, не призведене до неспівмірної шкоди цілісності всієї споруди загалом, адже всі будівні, як вже зазначалося, мають спільні стінки відповідно демонтаж однієї будівлі цілком ймовірно може призвести до порушення цілісності та обвалу сусідніх прибудов та інших споруд, що навіть не межують з ділянкою позивачки.

Згідно статті 55 Закону «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документацій з землеустрою та оцінки земель,матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

В постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 344/11313/14 зазначено, що встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

У відповідності до статті 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Кадастрова зйомка включає:

а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки;

б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами;

в)відновлення меж земельної ділянки на місцевості;

г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі;

ґ) виготовлення кадастрового плану.

Згідно ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Згідно ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право:

- продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

- самостійно господарювати на землі;

- власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

- використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі;

- на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

- споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо)».

Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин з метою встановлення порушення права користування позивача на землю та застосування у зв`язку з цим правових механізмів захисту та відновлення порушеного права у контексті із вимогами за предметом позову (при наявності порушень прав).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення її прав.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Таким чином, при подачі позову до суду позивачем та її представником не було надано належних доказів наявності порушених її прав, а відтак заявлені позовної вимоги позивача є безпідставними з огляду на недоведеність порушеного права позивача, тому суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог.

Так у ході судового розгляду судом з`ясований факт можливого порушення права позивача з огляду на те, що на земельній ділянці, яка належить позивачу ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 можливо розташована будівля майстерні під літ. «П», яка належить відповідачу на праві власності, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Проте достеменно встановити вказаний фактично неможливо, адже експертиза у ході судового розгляду не була проведена. Тому неможливо встановити чи наяні розбіжності в фактичних межах земельних ділянок на місцевості та межами занесеними до Державного земельного кадастру, чи наявні розбіжності в розмірах, параметрах та площах, чи має місце проходження межі земельної ділянки Рибак майстернею літ. «П», що належить КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня».

Суд окремо зазначає, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) є однією із основоположних засад цивільного законодавства, і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 подавала до суду позовну заяву, однією з вимог серед яких було витребування майна з чужого незаконного володіння (спірне приміщення літ. «П»), проте вказана вимога так і не стала предметом розгляду суду.

Фактично позивачка, ОСОБА_1 , подавала позовну заяву до Білгород-Дністровської районної ради, Комунального закладу «Білгород-Дністровська міжрайонна багатопрофільна лікарня» (після зміни назви Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради), якою хотіла витребувати з чужого незаконного володіння спірне приміщення літ. «П», а з часом подала позов про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою шляхом демонтажу приміщення літ. «П» - отже, по факту позивач діє всупереч своїй попередній поведінці (спочатку вимагає витребувати майно з чужого незаконного володіння, потім демонтувати це майно).

Висновки суду

Суд вважає, що позивач не довів існування нагальної потреби і єдиної можливості захисту порушених прав лише у такий виключний спосіб як демонтаж спірної майстерні літ. «П», яка можливо розміщена на земельній ділянці, що їй належить. Без достатньо вагомих доказів, зокрема експертизи, це факт залишився лише припущенням позивача.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, позивачем не доведено конкретний розмір і конфігурацію земельної ділянки, яку просять зобов`язати відповідача звільнити, на якій розташована майстерня, адже цілком можливо, що майстерня лише частково перетинає земельну ділянку позивача, відповідно демонтаж всієї споруди (навіть з урахуванням тієї частини, що не перетинає земельної ділянки) буде надмірним порушенням права власності відповідача на зазначену будівлю.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Таким чином, Конвенція гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи тощо.

Позивач, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження об`єктивної необхідності втручання у права відповідача на вільне володіння належним йому нерухомим майном (майстерні).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" від 18 липня 2006 року, N 63566/00Л).

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної ради, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради про усунення перешкод у користуванні майном.

У зв`язку з відмовою у позові судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної ради, Комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської районної ради про усунення перешкод у користуванні майном відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 02.02.2024 року.

Суддя Н.Д. Анісімова