Ухвала

від 02.02.2024 по справі 907/1091/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"02" лютого 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/1091/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

Розглянув матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Білака Василя Івановича , м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Вуд ЛТД», м. Виноградів Закарпатської області

про стягнення 153 700,00 грн

секретар судового засідання - Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Білак Василь Іванович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Вуд ЛТД» 153 700,00 грн заборгованості за послуги перевезення відповідно до заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №64325, №64318. Крім того, просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2684,00 грн, 15 300,00 грн витрат на правову допомогу та 4000,00 грн як відшкодування гонорару успіху.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1091/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2023 року.

Ухвалою від 04.12.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

19 грудня 2023 року відповідачем подано суду відзив на позовну заяву від 17.12.2023 за змістом якого позовні вимоги ТОВ «Вест-Вуд ЛТД» не визнаються. Зазначає, при цьому, відповідач, що подані позивачем докази не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження обґрунтованості заявленого позову, а заборгованість за послуги перевезення відповідно до заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №64325, №64318 відповідачем перед позивачем погашена в добровільному порядку, що підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача за період з 01.03.2023 року по 17.12.2023 року.

13 грудня 2023 року позивачем подано суду заяву від 13.12.2023 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 50 000,00 грн заборгованості у зв`язку з її добровільною сплатою відповідачем 11.12.2023, на підтвердження чого суду надано платіжну інструкцію №2389 від 11.12.2023 року.

Окрім того, 22.01.2024 від позивача надійшла заява від 22.01.2024 про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, зі змісту якої слідує, що позивач просить суд закрити провадження у справі у зв`язку зі сплатою відповідачем спірної заборгованості та, відповідно, відсутністю предмету спору.

До заяви від 22.01.2024 позивачем долучено платіжні інструкції № 2394 від 12.12.2023 (на суму 20 000,00 грн), №2396 від 14.12.2023 (на суму 20 000,00 грн), №2403 від 17.12.2023 (на суму 63 700,00 грн) з призначенням платежу: «часткова сплата (доплата) рахунку №224 від 30.03.2023».

Водночас, позивач просить суд стягнути з відповідача понесені підприємцем витрати на сплату судового збору та на правову допомогу в даній справі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані позивачем клопотання, докази, які в них наявні, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що між сторонами у справі досягнуто домовленості щодо надання Фізичною особою-підприємцем Білаком Василем Івановичем Товариству з обмеженою відповідальністю «Вест-Вуд ЛТД» транспортних послуг зі здійснення міжнародних перевезень.

Відповідачем надано позивачу заявки на перевезення вантажів автомобільним транспортом №64318 від 10.03.2023 (маршрут слідування - м. Дніпро, Україна - м. Баку, Азербайджан), №64325 від 10.03.2023 (маршрут слідування - м. Нікополь Дніпропетровської області, Україна - м. Баку, Азербайджан), вартістю по 5000,00 Євро по курсу НБУ на день вигрузки за кожну з заявок.

Позивачем надано відповідачу рахунки на оплату вартості послуг перевезення №223 та №224 від 30.03.2023 на оплату вартості послуг міжнародних перевезень на загальну суму 386 800,00 грн.

Факт надання послуг з перевезення та їх вартість сторонами не заперечується та додатково підтверджується товарно-транспортними накладними CMR №418797 від 13/03/2023, №463334 від 11.03.2023 та підписаними позивачем актами приймання-передачі виконаних робіт №223 від 30.03.2023, №224 від 30.03.2023.

За позицією позивача, відповідачем неналежно виконувалися обов`язки з повної оплати вартості послуг перевезення відповідно до заявок №64318 від 10.03.2023, №64325 від 10.03.2023 у встановлений в заявках строк (до 14 днів) та на час подачі позову було здійснено часткову оплату вартості послуг перевезення на загальну суму 233 100,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість ТОВ «Вест-Вуд ЛТД» становила 153 700,00 грн.

Водночас, як свідчать подані суду докази, відповідачем після відкриття провадження у цій справі добровільно сплачено борг за послуг перевезення в розмірі 153 700,00 грн, що підтверджується долученою до клопотань позивача про закриття провадження від 13.12.2023, 22.01.2024 платіжними інструкціями №2389 від 11.12.2023 (на суму 50 000,00 грн), № 2394 від 12.12.2023 (на суму 20 000,00 грн), №2396 від 14.12.2023 (на суму 20 000,00 грн), №2403 від 17.12.2023 (на суму 63 700,00 грн)та поданою суду відповідачем банківською випискою по рахунку ТОВ «Вест-Вуд ЛТД» в АТ «УкрСиббанк» за період з 01.03.2023 року по 17.12.2023 року.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення щодо якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічної правової позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності свідчать про те, що в процесі розгляду даної справи відповідачем у повному обсязі сплачено заборгованість за послуги перевезення відповідно до заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом №64325, №64318, яка є предметом спору в даній справі в розмірі 153 700,00 грн, у зв`язку з чим, враховуючи, що між сторонами відсутній спір провадження у справі підлягає закриттю згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що ч. 3 ст. 231 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Окрім сплаченого Фізичною особою-підприємцем Білаком Василем Івановичем за подання позовної заяви в даній справі судового збору в сумі 2684,00 грн, позивач в клопотанні від 22.01.2024 просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу, які згідно з прохальною частиною позовної заяви складаються з 15 300,00 грн витрат на правову допомогу та 4000,00 грн як відшкодування гонорару успіху.

Частина перша статті 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

За приписами частин першої - третьої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 15 300,00 грн витрат на правову допомогу та 4000,00 грн як відшкодування гонорару успіху, позивач зазначає, що відповідно до п. 1.1. Договору про правову допомогу від 09.11.2023 року Адвокатське бюро «Лози» зобов`язалося надати правову допомогу Фізичній особі-підприємцю Білаку Василю Івановичу , як Клієнту, у спорі з ТОВ «Вест-Вуд ЛТД».

З цією метою Адвокатське бюро зобов`язалося: здійснити огляд, дослідження, аналіз та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням (7 год); провести заходи досудового врегулювання, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (0,5 год.); здійснити аналіз судової практики (1 год.); здійснити арифметичні розрахунки (1 год.); підготувати пакет документів, необхідний для звернення да суду, підготувати позовну заяву (16 год); вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в суді та з метою забезпечення примусового виконання судового рішення (7 год).

Пунктами 2.1.-2.3. Договору про правову допомогу від 09.11.2023 року визначено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1. цього Договору Довіритель (Клієнт) сплачує Повіреному винагороду в розмірі 15 300,00 грн Розрахунок здійснюється в момент передачі Довірителю позовної заяви.

При задоволенні позову Довіритель сплачує Повіреному (Адвокатському бюро) премію (гонорар успіху) у сумі 4000,00 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 13.11.2023 за Договором про правову допомогу від 09.11.2023 Адвокатським бюро в межах договірного зобов`язання з Клієнтом надано наступні послуги:

- огляд, дослідження, аналіз та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням (тривалістю 7 год 00 хв);

- проведення заходів досудового врегулювання, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу (тривалістю 0 год 20 хв);

- здійснення аналізу судової практики (тривалістю 1 год 10 хв);

- здійснення арифметичних розрахунків (1 год 00 хв);

- підготовка документів, необхідний для звернення да суду, підготовка позовної заяви (16 год 00 хв);

- вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу, в тому числі забезпечення виконання рішення (7 год 00 хв).

Загальна кількість затраченого часу становить 32 год. 30 хв.

Загальна вартість наданих послуг складає 15 300,00 грн (п. 1.2. Акту приймання-передачі наданих послуг від 13.11.2023).

Означена в Акті приймання-передачі наданих послуг від 13.11.2023 та Договорі про правову допомогу від 09.11.2023 вартість професійної (правничої) допомоги - 15 300,00 грн оплачена позивачем на користь Адвокатського бюро «Лози», що підтверджується долученою до позовної заяви квитанцією до прибуткового касового ордера №03-11 від 13.11.2023 року.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29);

2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21);

3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»

Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу Адвокатським бюро «Лози». правової допомоги в розмірі 15 300,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх неминучості та необхідності для розгляду даної справи, приходить до висновку, що такі види наданої позивачу правової допомоги як: «Огляд, дослідження, аналіз та попередню правову оцінку доказів за їх місцезнаходженням» та «Здійснення аналізу судової практики», на які, за твердженням заявника, адвокатом витрачено загалом 8 год 10 хвилин, фактично охоплюється та включаються в надану адвокатом правничу допомогу з «Підготовки документів, необхідний для звернення да суду, підготовки позовної заяви», позаяк очевидною є неможливість підготовка та написання позовної заяви без вивчення змісту правовідносин між сторонами-учасниками спору, практики застосування норм права судами в спірних правовідносинах, а доказів надання такої послуги як «Проведення заходів досудового врегулювання, шляхом проведення переговорів на предмет повернення боргу» (тривалістю 0 год 20 хв) позивачу окремо, поза зв`язком з поданою в даній справі позовною заявою суду не надано.

Також, суд критично оцінює такий вид наданих адвокатом послуг, як «Здійснення арифметичних розрахунків», тривалістю 1 год 00 хв, позаяк зміст спірних правовідносин, які ґрунтуються на здійсненні перевезень за двома заявками, їх часткової оплати не можуть свідчити про обґрунтовану необхідність витрачання такого періоду часу для здійснення простих арифметичних розрахунків, зокрема без нарахування, неустойки чи інших штрафних санкції за несвоєчасне виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зважає на ту обставину, що необхідність «вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи в суді, її повного юридичного супроводу, в тому числі забезпечення виконання рішення», на які за твердженням позивача Адвокатським бюро витрачено 7 год 00 хв є недоведеною в контексті такої необхідності саме з наданням Адвокатським бюро Клієнту правничої допомоги по даній справі про стягнення заборгованості з відповідача, є абстрактною, жодним чином документально не доведеною, а відтак, ймовірні витрати позивача в цій частині також не можуть покладатися судом на відповідача у справі.

Зважаючи на наведене, суд вважає обґрунтованим, співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, пропорційним часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги саме за розгляд даної справи в господарському суді 7532,31 грн судових витрат на правничу допомогу, яка є необхідною, неминучою для розгляду справи та підтверджена документально - «Підготовка документів, необхідний для звернення да суду, підготовка позовної заяви», загальною тривалістю 16 год 00 хв., пропорційно загально витраченому адвокатом часу на надання такої правничої допомоги до зазначеної сторонами в Акті приймання-передачі наданих послуг від 13.11.2023 та Договорі про правову допомогу від 09.11.2023 тривалості (32 год 30 хв).

Надаючи оцінку вимогам про стягнення з відповідача гонорару успіху в сумі 4000,00 грн відповідно до п. 2.3. Договору про правову допомогу від 09.11.2023 року, суд вказує на таке.

Як вже зазначалось вище, відповідно до зазначеного п. 2.3 Договору про правову допомогу від 09.11.2023 року при задоволенні позову Довіритель сплачує Повіреному (Адвокатському бюро) премію (гонорар успіху) у сумі 4000,00 грн.

Таким чином, можливість отримання Адвокатським бюро «гонорару успіху» сторонами договору прямо обумовлено прийняттям судом рішення про задоволення позову, а відтак, з урахуванням прийняття судового рішення в даній справі про закриття провадження, суд вважає відсутньою базу нарахування додаткового гонорару адвоката відповідно до п. 2.3. Договору, у зв`язку з чим відмовляє у стягненні з відповідача зазначеної суми «гонорару успіху».

При цьому, суд повторно звертає увагу позивача, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Суд вкотре зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Частиною 4 статті 231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

В той же час, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України незалежно від результатів вирішення спору, суд має право покласти судові витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

За змістом ч.3 ст. 130 ГПК України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Таким чином, зважаючи на те, що як встановлено судом, спір виник у зв`язку з неправильними діями відповідача через несвоєчасну (в порушення встановленого в заявках 14 денного строку) сплату заборгованості за послуги перевезення та здійснено її повну оплату після звернення позивача з даним позовом до суду, доцільним та підставним є покладення на відповідача судових витрат позивача у даній справі.

Керуючись ст. ст. 18, 42, ч. 9 ст. 129, ч.3 ст. 130, п. 2 ч.1 ст. 231, ст.ст. 232-235, 242, 326, 327 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити провадження у справі №907/1091/23 у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Вуд ЛТД» (90300, м. Виноградів Закарпатської області, вул. Корятовича, буд. 16, кв. 9, код ЄДРПОУ 43074023) на користь Фізичної особи-підприємця Білака Василя Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок) у повернення сплаченого судового збору та 7532,31 грн (сім тисяч п`ятсот тридцять дві гривні 31 копійку) витрат на правничу допомогу.

3. В частині вимог позивача про стягнення з відповідача 7767,69 грн витрат на правничу допомогу та 4000,00 грн гонорару успіху, - відмовити.

4. Видати наказ.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 02 лютого 2024 року.

Суддя Р.М. Лучко