Рішення

від 02.02.2024 по справі 910/16245/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2024Справа № 910/16245/23

Суддя Господарського суду міста Києва Головіна К. І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні господарську справу

за позовною заявою Головного управління регіональної статистики

до Громадської організації "Жінки майбутнього"

про стягнення 25 762,77 грн.

без повідомлення учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Головне управління регіональної статистики (далі - Управління статистики, позивач) до Громадської організації "Жінки майбутнього" (далі - ГО "Жінки майбутнього", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 20 652,07 грн. за договором про оренду нерухомого майна, що належить до державної власності № 8362 від 27.02.2019, та за договором про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна № 3-в від 27.02.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вищевказаними угодами, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з: 50% орендної плати в сумі 2 261,34 грн; податкового зобов`язання, що виникло в результаті нарахування ПДВ на вартість орендної плати в сумі 734,73 грн; відшкодування земельного податку в сумі 1 236,97 грн; відшкодування вартості наданих комунальних послуг в сумі 16 419,03 грн, що разом складає 20 652,07 грн., які позивач просив стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.11.2023 за вказаним позовом було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до правил, визначених ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Цією ж ухвалою сторонам надано строк для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов`язків.

До початку розгляду справи по суті (07.12.2023) позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача заборгованість з: 50% орендної плати в сумі 2 261,34 грн; податкового зобов`язання, що виникло в результаті нарахування ПДВ на вартість орендної плати у сумі 734,73 грн; відшкодування земельного податку в сумі 1 825,99 грн; відшкодування вартості комунальних послуг в сумі 20 940,71 грн, що разом складає 25 762,77 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду як така, що подана з дотриманням вимог ст. 46 ГПК України.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, подав відзив на позов, у якому проти заявлених вимог заперечив, зазначив, що розрахунок позивачем здійснено неправильно, без урахування процентного співвідношення часу користування орендованим приміщенням та здійсненого ремонту. Також вказав, що договірні зобов`язання протягом усього строку терміну "співпраці" позивач виконував неналежним чином, тривалий час не допускав орендаря до орендованого приміщення під час ковідних обмежень, протягом воєнного стану розрахунки за орендну плату не зменшував та фактично змінив істотні умови договору оренди в порушення вимог ст. 188 ГК України, а тому після закінчення дії договору оренди будь-яких актів надання послуг (оренди та інших) відповідач не підписував. Просив відмовити у позові.

Крім того відповідач подав клопотання про витребування у позивача (Головного управління регіональної статистики) відповідей на запити ГО «Жінки Майбутнього»: № 36, № 37, № 38 від 27.11.2023 - щодо надання проміжного ліквідаційного балансу Управління та доказів оплати праці членів ліквідаційної комісії; № 39 від 27.11.2023 - щодо надання копій актів, якими посвідчується перебування представників ГО «Жінки майбутнього» в орендованому приміщенні (к. 206 за адресою м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6) в період карантинних обмежень у 2020 та 2021 роках; № 43 від 27.11.2023 - щодо використання коштів орендної плати, здійсненої ГО «Жінки Майбутнього» та іншими орендарями (постатейно); № 40 від 27.11.2023 - щодо договору Управління статистики із постачальником послуг та розрахунків по статті «Енергосервіс», а також підтверджувальних документів того, що ГО «Жінки майбутнього» брала на себе зобов`язання по відшкодуванню виплат за цією статтею.

Розглянувши вказане клопотання, суд вирішив у його задоволенні відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів направлення позивачу вищезазначених запитів, доказів того, що позивачем надавались відповіді на ці запити, обґрунтування причин, з яких не були отримані запитувані докази. Крім того суд вважав, що затребувані докази не мають значення для правильного вирішення спору, виходячи з обставин справи. Отже у задоволенні клопотання відповідача судом було відмовлено.

Розглянувши заяви учасників справи по суті позову та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Установлено, що 27 лютого 2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець) та Громадською організацією "Жінки майбутнього" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8362 (далі - договір оренди), за умовами якого (з урахуванням додаткових угод) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежиле приміщення (на 2-му поверсі 9-ти поверхової адміністративної будівлі, загальною площею 44,60 кв. м), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, та перебуває на балансі Головного управління регіональної статистики (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.08.2018 в сумі 1 146 793 грн без врахування ПДВ (п. 1.1 договору оренди).

Відповідно до п. 1.2 договору оренди майно передається в орендну з метою розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця (п. 2.1, 2.4).

Згідно з п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку: січень 2019 - 3067,19 грн. Розмір орендної плата за перший місяць оренди - лютий 2019 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий місяць 2019.

Пунктом 3.2 договору оренди узгоджено, що нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

У відповідності до п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Згідно з п. 3.6 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувача у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 3.9 договору оренди зобов`язання орендаря щодо сплати орендної плати забезпечується у вигляді завдатку у розмірі, не меншому, ніж орендна плата за базовий місяць, який вноситься в рахунок орендної плати за останній місяць (останні місяці) оренди.

У разі припинення або розірвання договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу ( п. 3.10 договору оренди)

Пунктами 5.3 договору визначено, що орендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу.

У разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язується повернути балансоутримувачу/орендодавцеві або підприємству/товариству, вказаному орендодавцем, орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати вказаним особам збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря ( п. 5.10 договору оренди).

Також, згідно з п. 5.11 договору, орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утримання орендованого майна, та протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна і надання комунальних послуг.

Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 27 лютого 2019 року до 25 лютого 2022 року включно (п. 10.1 договору оренди).

Відповідно до п. 10.11 договору оренди майно вважається поверненим балансоутримувачу/орендодавцю з моменту підписання балансоутримувачем/орендодавцем акта приймання-передавання. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Згідно з ч. 1, 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з ч. 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У даному випадку, оскільки передане в оренду майно є державною власністю, то до спірних правовідносин також підлягають застосуванню приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Як встановлено судом, на час укладення сторонами договору оренди від 27.02.2019 діяв Закон України "Про оренду державного та комунального майна" у редакції від 10.04.1992 (до 01.02.2020). Проте 03.10.2019 був прийнятий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" у новій редакції, який набрав чинності з 01.02.2020.

Згідно з п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції, яка набрала чинності з 01.02.2020) договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом ст. 19 названого Закону орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору оренди 27.02.2019 орендодавець передав за актом приймання-передавання орендованого майна, а орендар прийняв у користування нежитлові приміщення на 2-му поверсі 9-ти поверхової адміністративної будівлі, площею 44,6 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6. За таких обставин у відповідача (орендаря) виник обов`язок зі сплати балансоутримувачу 50 % розміру орендної плати, визначеної договором. Також в силу договору оренди у відповідача виник обов`язок зі сплати витрат балансоутримувача за користування об`єктом оренди.

У той же час встановлено, що у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди нерухомого майна, відповідно до акту повернення з оренди нерухомого майна від 31.01.2022, орендар передав (повернув), а балансоутримувач (з відома орендодавця) прийняв об`єкт оренди, а також отримав від орендаря комплект ключів від майна у кількості 1 шт.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено. Аналогічні приписи містяться у ч. 2 ст. 291 ГК України.

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином судом встановлено, що договір оренди, укладений сторонами, припинився за закінченням строку його дії та об`єкт оренди був повернутий позивачу за відповідним актом приймання-передачі 31.01.2022.

Також судом встановлено, що 27.02.2019 між Головним управлінням регіональної статистики (перша сторона) та Громадською організацією "Жінки майбутнього" (друга сторона) був укладений договір про відшкодування витрат першої сторони на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг другій стороні № 3-в (далі - договір відшкодування витрат), за умовами якого перша сторона забезпечує обслуговування та утримання 9-ти поверхової адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, загальною площею 14 651,7 кв. м. отримує комунальні послуги та сплачує земельний податок.

Згідно з п. 1.1 договору відшкодування перша сторона на підставі документів, що підтверджують витрати на утримання орендованого нерухомого майна, отримані комунальні послуги та нарахування земельного податку, щомісячно надає другій стороні акти надання комунальних послуг та рахунки на відшкодування витрат і сплаченого земельного податку пропорційно до займаної нею площі.

Друга сторона користується приміщенням загальною площею 44,6 кв. м, що розміщене на 2-ому поверсі будівлі (кімната № 206), і відшкодовує першій стороні витрати за послуги, зазначені в переліку комунальних послуг, що споживаються другою стороною, що додається, а також частину сплаченого першою стороною земельного податку пропорційно до площі приміщення згідно з п. 271.1 Податкового кодексу України (п. 1.2 договору відшкодування).

Відповідно до п. 2.2.3 цього договору друга сторона зобов`язується на підставі наданих першою стороною актів та рахунків протягом 5 робочих днів від дати їх отримання відшкодувати першій стороні вартість спожитих послуг і частини сплаченого земельного податку шляхом оплати усіх сум, зазначених у рахунках, на розрахунковий рахунок першої сторони.

Договір діє до 25.02.2022, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань (п. 5.1 договору відшкодування).

Отже на виконання п. 5.11 договору оренди сторони уклали правочин на відшкодування витрат з утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, згідно з яким на відповідача покладено обов`язок з відшкодування витрати за послуги, зазначені в переліку комунальних послуг, а також частини сплаченого позивачем земельного податку пропорційно до площі приміщення.

Зазначені обставини сторонами визнаються та не заперечуються, спір між ними виник з приводу наявності у відповідача заборгованості з орендної плати та відшкодування витрат на утримання майна та надання орендарю комунальних послуг за час користування цим майном.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, заявник зазначає, що на час припинення договору орендар не розрахувався за оренду та не відшкодував витрати на утримання майна та комунальних послуг у період з грудня 2021 по січень 2022.

Зокрема позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 50% орендної плати в сумі 2 261,34 грн. та нарахованого на суму орендної плати ПДВ у розмірі 734,73 грн. за період грудень 2021 - січень 2022.

Із матеріалів справи вбачається, що за вказаний період позивачем виставлялись орендарю рахунки на оплату 50 % орендної плати, а саме: № 7 від 13.01.2022 на суму 2 189,95 грн. та № 41 від 16.02.2022 на суму 2 218,43 грн; а також рахунки про сплату ПДВ, нараховані на орендну плату: № 15 від 13.01.2022 на суму 364,99 грн. та № 49 від 16.02.2022 на суму 369,74 грн, які були направлені відповідачу на повідомлену ним електронну пошту: education_2010@ukr.net, що підтверджується наявними в справі доказами.

При цьому судом встановлено, що позивач є платником податків згідно з пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, і операції з оренди нерухомого майна, яке перебуває на його балансі, оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) відповідно до пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України та пункту 3.2 договору оренди ПДВ є податком, який нараховується на суму орендної плати відповідно до законодавства України.

Отже відповідно до умов договору оренди та наведених норм податкового законодавства позивач правомірно нарахував відповідачу за наведений період орендну плату в сумі 4 408,38 грн та ПДВ з 50% орендної плати в сумі 734,73 грн.

Перевіряючи правильність вказаних нарахувань, судом встановлено, що в рахунок заборгованості відповідача з орендної плати за останній місяць позивач зарахував орендарю 2 147,04 грн. забезпечення у вигляді завдатку, що підтверджується наданою позивачем бухгалтерською довідкою, тому сума 50% орендної плати склала 2 261,34 грн. (4 408,38 - 2 147,04).

Таким чином суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість з 50% орендної плати в сумі 2 261,34 грн. та ПДВ з 50% орендної плати - в сумі 734,73 грн. як просив позивач.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 статті 193 ГК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Отже, оскільки відповідач у встановлений договором строк не здійснив оплату орендних платежів та сум ПДВ, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з 50% орендної плати в сумі 2 261,34 грн. та заборгованості з нарахованого на суму орендної плати 50 % ПДВ у розмірі 734,73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження відповідача про неправильний розрахунок плати за оренду приміщення, здійснений позивачем без врахування проведених орендарем ремонтних робіт, суд до уваги не приймає, виходячи з п. 5.7 договору, за яким орендар зобов`язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень майна і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі якщо орендар подає заявку на погодження орендодавцем здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, він зобов`язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід`ємних поліпшень.

Крім того за змістом п. 4.4, 10.8, 10.9 договору для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом ФДМ України від 25.05.2018 № 686; у разі припинення або розірвання договору поліпшення орендованого майна, що здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а невід`ємні поліпшення - власністю орендодавця. Поліпшення майна, зроблені орендарем як за згодою, так і без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.

Разом з тим відповідачем не надано до матеріалів справи ні доказів його звернення до орендодавця в порядку п. п. 4.4, 5.7 договору, ні доказів проведення ним таких невід`ємних поліпшень орендованого майна, що збільшили його вартість, з чого суд робить висновок про безпідставність таких тверджень відповідача.

Також суд відхиляє доводи відповідача про неможливість використання орендованого майна під час карантинних обмежень, що є підставою для зменшення орендної плати за заявлений період, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частини 4 статті 762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18.04.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Встановити, що на час дії відповідних обмежувальних карантинних заходів, запроваджених Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), обставинами, за які наймач (орендар) не відповідає відповідно до частини другої статті 286 Господарського кодексу України, частин четвертої та шостої статті 762 Цивільного кодексу України, також є заходи, запроваджені суб`єктами владних повноважень, якими забороняються певні види господарської діяльності з використанням орендованого майна, або заходи, якими забороняється доступ до такого майна третіх осіб".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної підтримки сфери культури, креативних індустрій, туризму, малого та середнього бізнесу у зв`язку з дією обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби COVID-19" від 16.06.2020 № 692-IX, який набрав чинності 16.07.2020, пункт 14 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в такій редакції: "14. Установити, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

У випадку, визначеному абзацом першим цього пункту, розмір плати за користування майном не може перевищувати сукупний (пропорційно до орендованої площі) обсяг витрат, які наймодавець здійснив або повинен буде здійснити за відповідний період для внесення плати за землю, сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і сплати вартості комунальних послуг.

Зазначені витрати покладаються на наймача як плата за користуванням майном за відповідний період пропорційно площі нерухомого майна, яку він наймає відповідно до договору, якщо договором не передбачений обов`язок наймача самостійно сплатити ці витрати повністю або частково.

Ця норма не поширюється на суб`єктів господарювання, які впродовж дії карантину фактично здійснювали діяльність з використанням цього майна в своїй господарській діяльності в повному обсязі, а також на договори найму майна, яке належить територіальній громаді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Відтак для застосування частини 4 статті 762 ЦК України визначальною умовою є неможливість використання орендарем майна через наявність обставин, за які орендар не відповідає.

У той же час на обґрунтування своїх доводів щодо неможливості використання орендованого майна відповідач не надав суду будь-яких належних і допустимих доказів, зокрема, щодо недопуску його в приміщення, неможливості знаходження в ньому та/або зберігання речей, звернення до балансоутримувача з листами про неправомірну відмову охорони в допуску, тощо. Тобто обставин об`єктивної неможливості використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає, - ГО «Жінки майбутнього» не доведено. А відтак підстави для застосування правового механізму, унормованого приписами частини 6 статті 762 ЦК України відсутні.

Крім того у даному випадку не можуть бути застосовані приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину", якою врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, оскільки відповідач, як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення громадської організації на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності (п. 1.2 договору), не відноситься до осіб, визначених в додатках №№ 1-3 цієї постанови.

З огляду на наведене твердження ГО «Жінки майбутнього» про те, що вчинення позивачем дій з обмеження відповідача у користуванні орендованим приміщенням є підставою для зменшення розміру орендної плати, є необґрунтованими та недоведеними.

Крім того є безпідставними посилання відповідача на незаконність встановлення балансоутримувачем графіку роботи адміністративної будівлі для орендаря, оскільки вони не спростовують факту користування відповідачем орендованим приміщенням, зокрема, шляхом розміщення в ньому майна юридичної особи, що також виключає можливість розрахунку орендної плати погодинно (про що зазначає відповідач).

Щодо доводів відповідача про зміну позивачем істотних умов договору оренди та невідповідність його примірному (типовому) договору оренди, то суд зазначає, що такі доводи не входять в предмет доказування у цій справі, а тому вони не розглядались.

Далі, окрім орендної плати та ПДВ, позивач заявив до стягнення з ГО «Жінки майбутнього» заборгованість з відшкодування земельного податку та витрат на комунальні послуги, а саме: заборгованість з відшкодування земельного податку в сумі 1 825,99 грн. та заборгованість з відшкодування комунальних послуг у сумі 16 419,03 грн.

На підтвердження заборгованості з земельного податку позивач надав рахунки:

- № 546 від 14.12.2021 на суму 589,02 за листопад 2021; № 24 від 13.01.2022 на суму 589,03 за грудень 2021; № 33 від 16.02.2022 на суму 589,04 грн за січень 2022 та № 91 від 22.06.2022 на суму 58,90 грн. донарахування за січень 2022.

На підтвердження заборгованості з відшкодування вартості комунальних послуг:

-рахунки № 558 від 23.12.2021 на суму 4 243,92 грн. за листопад 2021; № 578 від 28.12.2021 на суму 149,83 грн. за грудень 2021; № 589 від 30.12.2021 на суму 127,93 грн. за грудень 2021; № 589 від 30.12.2021 на суму 127,93 грн. за грудень 2021; № 59 від 23.02.2022 на суму 16 419,03 за січень 2022;

-та акти виконаних робіт/надання послуг № 567 від 23.12.2021; № 578 від 28.12.2021; № 588 від 30.12.2021; № 588 від 30.12.2021 та № 10 від 23.02.2022.

Зазначені рахунки та акти були направлені на електронну адресу відповідача, за винятком акту № 10 від 23.02.2022 на суму 16 419,03 за січень 2022, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач категорично заперечує наявність вказаної заборгованості і в цій частині позову та вказує на безпідставність її нарахування у заявленому розмірі.

Зі свого боку суд, перевіряючи доводи сторін щодо наявності у ГО «Жінки майбутнього» заборгованості з відшкодування земельного податку та витрат на комунальні послуги, звертається до положень пункту 1.1 договору про відшкодування витрат № 3-в від 27.02.2019.

Так, згідно указаним пунктом перша сторона (Управління статистики) на підставі документів, що підтверджують витрати на утримання орендованого нерухомого майна, отримані комунальні послуги та нарахування земельного податку, щомісячно надає другій стороні (ГО «Жінки майбутнього») акти надання комунальних послуг та рахунки на відшкодування витрат і сплаченого земельного податку пропорційно до займаної нею площі.

Проте, до матеріалів справи позивач не долучив будь-яких документів, що свідчать про здійснені ним витрати в цій частині; не надав доказів на підтвердження розміру земельного податку, кількості та обсягу отриманих ним комунальних послуг; відомостей щодо тарифів та ставок податку, дійсних на час спірних відносин; обґрунтованого розрахунку таких витрат у пропорційному відношенні до площі орендованого приміщення, як це визначено положеннями договору.

Тому за вказаних обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог Управління статистики в цій частині позову, оскільки суд позбавлений можливості перевірити відповідні нарахування позивача.

Згідно зі ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Указані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оцінивши надані позивачем докази у сукупності із встановленими у справі обставинами, суд дійшов висновку, що Управління статистики не довело належними, допустимими та вірогідними доказами своїх вимог в частині наявності у відповідача заборгованості з відшкодування земельного податку в сумі 1 825,99 грн. та витрат на комунальні послуги в сумі у сумі 20 940,71 грн, а тому в цій частині позову суд вирішив відмовити.

За таких обставин позов Головного управління регіональної статистики підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Головного управління регіональної статистики до Громадської організації "Жінки майбутнього" про стягнення 25 762,77 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Громадської організації "Жінки майбутнього" (01001, м. Київ, вулиця Софіївська, буд. 10-А; код ЄДРПОУ 36530924) на користь Головного управління регіональної статистики (01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 4-6, ідентифікаційний код 21680000) заборгованість зі сплати 50% орендної плати у сумі 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одна) грн. 34 коп., заборгованість зі сплати ПДВ в сумі 734 (сімсот тридцять чотири) грн. 73 коп. та судовий збір у сумі 312 (триста дванадцять) грн.14 коп.

У іншій частині позову - відмовити.

Повне судове рішення складене 02 лютого 2024 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К. І.