Рішення

від 15.01.2024 по справі 911/880/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2024 р. м. Київ Справа № 911/880/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2) в інтересах держави в особі Козинської селищної ради (08711, Київська обл., Обухівський р-н, смт. Козин, вул. Партизанська, 2)

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8),

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17)

та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

Представники сторін:

прокурор: Федоренко О.П. (посвідчення № 069066);

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Самойленко С.В. (довіреність № 09/12/12 від 01.01.2024 р.)

від третьої особи 1 : Цуканова С.Г. (довіреність № 60-15434/23 від 25.12.2023 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 7446/10 від 01.03.2019 р.);

від третьої особи 2: Горбайчук Л.В. (довіреність від 08.06.2023 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1754 від 25.07.2002 р.).

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Козинської селищної ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС" (далі - ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС") про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду.

За змістом прохальної частини позовної заяви прокурор просив суд: 1. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт. Козин Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: № 49930791 від 29.11.2019 р. стосовно права приватної власності Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056; № 49931515 від 29.11.2019 р. стосовно права приватної власності Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057; № 61780204 від 23.11.2021 р. стосовно права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС» на земельну ділянку площею 0,3 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0128; № 61782029 від 23.11.2021 р. стосовно права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС» на земельну ділянку площею 0,8949 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0130. 2. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, а саме: з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га), шляхом їх повернення від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради; з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 (площею 0,3 га) та 3223155400:03:033:0130 (площею 0,8949 га), шляхом їх повернення від Товариства з обмеженою відповідальністю «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.

Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначав, що ТОВ «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» набули у власність зазначені вище земельні ділянки, які належать до земель водного фонду і не могли передаватися у приватну власність, з порушенням вимог ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 89 Водного кодексу України, у зв`язку з чим прокурор і звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.05.2023 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 01.06.2023 р.

Підготовче засідання відкладалось.

26.05.2023 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника відповідача 1 надійшла заява б/н від 26.05.2023 р. (вх. № 1664/23 від 26.05.2023 р.) про заміну неналежного відповідача, за змістом якої заявник просив замінити неналежного відповідача ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС" на належного відповідача - гр. ОСОБА_1 у зв`язку з придбанням останнім належних відповідачу 1 спірних земельних ділянок та закрити провадження у даній справі.

29.05.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшла заява б/н від 29.05.2023 р. (вх. № 10499/23 від 29.05.2023 р.) про продовження строку для подання відзиву у справі № 911/880/23, за змістом якого остання просила визнати поважними причини неподання відзиву у встановлений судом строк та продовжити строк для подання відзиву по 13.06.2023 р. включно, посилаючись, зокрема, на те, що з 25.02.2022 р. запроваджено ліквідаційну процедуру ПАТ "Промінвестбанк" та призначено ліквідатора банку. Водночас, ліквідаційна процедура супроводжується скороченням штату працівників та передачею справ до архіву, що суттєво ускладнює підготовку відзиву у справі, позовні вимоги за якою охоплюють значний період часу до 2022 року.

У судовому засіданні 01.06.2023 р., розглянувши заяву відповідача 2 про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, заслухавши позиції представників сторін, суд, без виходу до нарадчої кімнати, протокольною ухвалою задовольнив її з підстав, викладених в ухвалі суду від 01.06.2023 р.

07.06.2023 р. до Господарського суду Київської області від Заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшла заява № 151-599вих23 від 05.06.2023 р. (вх. № 107/23 від 07.06.2023 р.) про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміною власників на земельні ділянки: площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, які належать на праві власності Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.06.2023 р. заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури № 151-599вих23 від 05.06.2023 р. (вх. № 107/23 від 07.06.2023 р.) про забезпечення позову у справі № 911/880/23 було повернуто заявникові.

14.06.2023 р. на електронну адресу Господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшов відзив б/н від 13.06.2023 р. (вх. № 11622/23 від 14.06.2023 р.), відповідно до якого ПАТ "Промінвестбанк", серед іншого, просило суд залучити до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки саме на Фонд гарантування вкладів, на підставі наказу № 290 від 15.09.2021 р., покладено обов`язок з реалізації процесів щодо ліквідації та націоналізації ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". Окрім того, реалізовуючи всі активи, які належать ПАТ "Промінвестбанк" та входять в ліквідаційну масу, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб буде задовольняти вимоги кредиторів. А тому, на думку відповідача 2, рішення суду у даній справі може вплинути на права та інтереси Фонду, відтак його слід залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2.

Поряд з цим, ПАТ "Промінвестбанк" просило суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що 29.11.2019 р. між банком та ТОВ "Тімекс-Інвест" було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сиротюк О.В. в реєстрі за № 7827, відповідно до п. 1 якого банк прийняв у власність земельні ділянки: 0,6 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0056 (майно 1); 0,6 га, кадастровий номер 3223155400:03:033:0057 (майно 2). Зазначений договір № 7827 недійсним не визнавався, в судовому порядку не оскаржувався. Згідно з п. 12 договору № 7827, ст. 328, ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на дату укладання договору) право власності на майно виникло у банку з дня державної реєстрації і набуто на законних підставах. Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 312545712 від 17.10.2022 р., за банком 29.11.2019 р. Управлінням Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області зареєстровано право власності на майно 1 (реєстраційний номер 1960723632231). Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 312546185 від 17.10.2022 р., за банком 29.11.2019 р. Управлінням Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області зареєстровано право власності на майно 2 (реєстраційний номер 1960789532231).

Водночас, банк зазначав, що в судовому порядку було скасовано лише рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради № 9 від 26.06.2002 р. "Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)", яким затверджено проект відведення та надано ТІЗ "Грін-Зунд" земельну ділянку площею 7,5 га в довгострокове користування за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водно-спортивного комплексу та котеджної забудови в смт. Козин по вул. Старокиївській на умовах оренди на 49 років, та повернуто частину земельної ділянки площею 0,4 га (постанова Господарського суду Київської області № 29/9-06/3а від 04.07.2007 р., що залишена в силі 15.10.2018 р. ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду № 22-а-3568/08). Поряд з цим, відсутні судові рішення щодо скасування прав відносно іншої частини земельної ділянки площею 7,1 га (7,5 га - 0,4 га); докази скасування рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради № 10 "Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ "Грін-Зунд" від 25.07.2002 р. чи визнання його недійсним також є відсутніми, в судовому порядку рішення не оскаржене. З огляду на зазначене, відповідач 2 вважає не доведеним належними та допустимим доказами те, що земельна ділянка площею 7,1028 га включала на дату прийняття рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради № 10 від 25.07.2002 р. майно, яке належить ПАТ "Промінвестбанк", та що майно знаходилось в межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро та накладалось на землі водного фонду.

Також відповідач 2 зазначав, що наступним власником земельної ділянки площею 7,1028 га був гр. ОСОБА_1 на підставі 10 договорів купівлі-продажу від 20.12.2002 р. №№ 6843, 6847, 6851, 6855, 6859, 6863, 6867, 6871, 6875, 6879, зареєстрованих в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 7710 від 16.01.2003 р., державного акту на право власності на землю І-КВ № 012502, виданого згідно рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради № 204/185 від 26.12.2022 р., докази скасування чи оскарження якого відсутні. За договором купівлі-продажу земельної ділянки № 5427 від 22.09.2005 р. ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 7,1028 га ТОВ "Київщина-Інвест", у зв`язку з чим останнє отримало два державні акти на право власності на землю загальною площею 7,1 га (1,5 га - серії ЯБ № 304320; 5,6028 га - серії ЯБ № 304321), видані Обухівським районним відділом земельних ресурсів 23.01.2006 р. ТОВ "Київщина-Інвест" 01.06.2010 р. передало у власність ТОВ "КУА "Ізі-Лайф" спірне майно за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бердес М.О. в реєстрі за № 1856, який недійсним не визнавався, в судовому порядку не оскаржувався. Водночас, прокурор стверджує, що майно належить до державної власності в особі Козинської селищної ради, оскільки розташоване в межах адміністративної території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, без доведення належними, допустимими, достовірними, достатніми доказами того, що Козинська селищна рада є органом, який наділений компетенцією розпоряджатися спірною земельною ділянкою 7,5 га. Матеріали справи також не містять доказів віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду.

Окрім того, на переконання відповідача 2, під час вирішення питання про віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного, які є різновидами способів захисту права власності, поняття володіння потрібно розглядати як складову змісту такого права у розумінні положень ч. 1 ст. 317 ЦК України. Доказів щодо визначення статусу майна (спірних земельних ділянок) на момент їх передачі у власність у 2002 році прокурором не наведено. Відповідач 2 вважає, що спірні земельні ділянки не належать до категорії земель водного фонду, не відносились і не відносяться до земель державної власності, їх цільове призначення протиправно не змінювалось, спірні земельні ділянки не вибували з державної власності поза волею держави, банк є добросовісним набувачем такого майна, а допущені органами публічної влади порушення при оформленні права власності на майно не можуть бути безумовними підставами для повернення майна попередньому власнику в порушення права власності банку.

Також 14.06.2023 р. на електронну адресу Господарського суду Київської області від ПАТ "Промінвестбанк" надійшло клопотання б/н від 13.06.2023 р. (вх. № 11649/23 від 14.06.2023 р.), відповідно до якого відповідач 2 просив суд долучити до справи відзив б/н від 13.06.2023 р. з доказами направлення учасникам процесу, залучити до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

16.06.2023 р. до Господарського суду Київської області від Заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшла заява № 15/1-644вих13 від 13.06.2023 р. (вх. № 116/23 від 16.06.2023 р.) про забезпечення позову, в якій заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки: площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, які належать на праві власності Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.06.2023 р. (суддя Колесник Р.М.) заяву Заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову у справі № 911/880/23 було задоволено; вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони державним реєстраторам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі і реєстрацію (перереєстрацію), пов`язану з відчуженням, зміною, поділом, заставою або іншого виду зміни власників на земельні ділянки: площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, які належать на праві власності Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

06.07.2023 р. до Господарського суду Київської області від Заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшли пояснення № 15/1-881вих23 від 03.07.2023 р. (вх. № 13095/23 від 06.07.2023 р.), за змістом яких прокурор зазначав, що після звернення до суду з даним позовом та до відкриття провадження у даній справі ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС" було здійснено відчуження двох спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 та 3223155400:03:033:0130 на користь гр. ОСОБА_1 . Відповідно, зміна власника спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 та 3223155400:03:033:0130 з ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС" на гр. ОСОБА_1 не є підставою для заміни відповідача, а має своїм наслідком закриття провадження у справі в цій частині. Враховуючи викладене, на переконання прокурора, заява ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС" про заміну неналежного відповідача на належного відповідача - ОСОБА_1 , є безпідставною. При цьому, прокурор звертав увагу, що інші спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057, відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № №335310603, 335310458 від 12.06.2023 р., перебувають у власності ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", яке є належним відповідачем у даній справі № 911/880/23. Таким чином, відсутні підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

У судовому засіданні 10.07.2023 р. прокурор наголошувала на відсутності підстав для заміни відповідача 1 ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС" на гр. ОСОБА_1 та зазначала про наявність підстав для закриття провадження у даній справі в частині заявлених позовних вимог до відповідача 1; представник відповідача 2 залишив вирішення даних питань на розсуд суду; представник позивача не з`явився; представник відповідача 1 прибув у засідання суду перед оголошенням вступної та резолютивної частини ухвали за наслідком вирішення заяви відповідача 1 про заміну на належного відповідача та закриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.07.2023 р. заяву відповідача 1 б/н від 26.05.2023 р. (вх. № 1664/23 від 26.05.2023 р.) про заміну неналежного відповідача та закриття провадження у даній справі було задоволено частково, закрито провадження у справі в частині позовних вимог Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС".

З огляду на викладене, подальший розгляд даної справи здійснювався за заявленими прокурором позовними вимогами в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та щодо належних останньому спірних земельних ділянок.

У судовому засіданні 10.07.2023 р. представник відповідача ПАТ "Промінвестбанк" підтримував подане раніше клопотання та просив суд залучити до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні ПАТ "Промінвестбанк", Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, проти чого прокурор не заперечувала. Дослідивши заявлене відповідачем ПАТ "Промінвестбанк" клопотання та матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаного клопотання та залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про що без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу, з підстав, викладених в ухвалі суду від 10.07.2023 р.

10.07.2023 р. (після судового засідання) до Господарського суду Київської області від Заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив № 15/1-880 вих 23 від 03.07.2023 р. (вх. № 13228/23 від 10.07.2023 р.), в якій прокурор у справі зазначав, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. При наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом врахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації. Водночас, прокурор зауважує, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду об`єкту загальнодержавного значення, і будь-яких доказів на спростування відповідного твердження сторонами до суду не надано.

14.07.2023 р. до Господарського суду Київської області від Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за супровідним листом № 34235 від 06.07.2023 р. (вх. № 380/23 від 14.07.2023 р.) надійшла постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Господарського суду Київської області у справі № 911/880/23 від 19.06.2023 р.

04.08.2023 р. до Господарського суду Київської області від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення № 60-9105/23 від 04.08.2023 р. (вх. № 14947/23 від 04.08.2023 р.), в яких представник Фонду просив суд поновити строк для подання пояснень, зважаючи на те, що ухвала Господарського суду Київської області від 10.07.2023 р. у справі № 911/880/23 надійшла на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 24.07.2023 р., що унеможливило подання вказаних пояснень у встановлений ухвалою суду строк, та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки прокурором, на думку Фонду, не надано належних доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, зокрема, на момент їх передачі у власність у 2002 р. Водночас, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в черговості, визначеній ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а позбавлення ПАТ "Промінвестбанк" права власності на майно, що набуто на законних підставах, призведе до фактичного зменшення ліквідаційної маси банку на суму вартості спірного майна, що стане фактичним збитком для держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

У судовому засіданні 07.08.2023 р., дослідивши мотиви клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо поновлення строку для подання письмових пояснень № 60-9105/23 від 04.08.2023 р. (вх. № 14947/23 від 04.08.2023 р.), суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про задоволення вказаного клопотання та поновлення строку на подання письмових пояснень третьої особи, з підстав, викладених в ухвалі суду від 07.08.2023 р.

07.08.2023 р. (після судового засідання) на електронну пошту Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 03.08.2023 р. (вх. № 15038/23 від 07.08.2023 р.), відповідно до яких останній просить суд поновити строк на подання заперечень по 07.08.2023 р. включно та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Серед іншого, відповідач вважає позов у даній справі тотожним позову у справі Обухівського районного суду № 1018/4559/12, згідно якого прокурор просив визнати рішення та договори купівлі-продажу недійсними і повернути земельні ділянки, так як вимоги у цих справах мають на меті повернути Козинській селищній раді земельні ділянки, які їй не належали та не відносились до земель водного фонду.

07.08.2023 р. (після судового засідання) до Господарського суду Київської області надійшла заява ОСОБА_1 б/н, б/д (вх. № 15017/23 від 07.08.2023 р.) про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення у справі може вплинути на права та обов`язки заявника.

20.09.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від відповідача надійшли пояснення щодо заяви про залучення третьої особи б/н від 20.09.2023 р. (вх. № 17941/23 від 20.09.2023 р.), відповідно до яких відповідач не заперечує проти залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на права, обов`язки та законні інтереси останнього як власника спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 та 3223155400:03:033:0130.

16.10.2023 р. до Господарського суду Київської області від третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли пояснення № 60-12253/23 від 16.10.2023 р. (вх. № 19547/23 від 16.10.2023 р.), згідно з якими останній не заперечує проти залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

16.10.2023 р. до Господарського суду Київської області від представника ОСОБА_1 надійшло доповнення до заяви про залучення третьої особи б/н від 16.10.2023 р. (вх. № 13528/23 від 16.10.2023 р.), за яким остання зазначала, що 04.10.2023 р. ухвалою Обухівського районного суду було відкрито провадження у справі № 372/3819/23 за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради до ОСОБА_1 про повернення земельних ділянок та скасування рішень про їх державну реєстрацію. Окрім цього, предметом позову у справі № 372/3819/23 є саме ті земельні ділянки, які ОСОБА_1 придбав у ТОВ "ТП "ВЕКТОР-ПЛЮС", які, в свою чергу, були предметом позову у справі № 911/880/23. З огляду на це, залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, сприятиме всебічному і повному дослідженню обставин у справі № 911/880/23.

У судовому засіданні 16.10.2023 р. прокурор, представники відповідача та третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб проти залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не заперечували. Представник заявника підтримувала заяву ОСОБА_1 б/н, б/д (вх. № 15017/23 від 07.08.2023 р.) про залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, та надала додаткові пояснення щодо прав та інтересів заявника, яких, на його переконання, стосуватиметься рішення у даній справі.

Дослідивши заяву ОСОБА_1 б/н, б/д (вх. № 15017/23 від 07.08.2023 р.) про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, заслухавши думку прокурора, представників сторін та представника ОСОБА_1 , на підставі приписів ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо залучення до участі у даній справі ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, з підстав, викладених в ухвалі суду від 16.10.2023 р.

16.11.2023 р. до Господарського суду Київської області від третьої особи 2 ОСОБА_1 надійшли пояснення в порядку ст. 168 ГПК України б/н, б/д (вх. № 21570/23 від 16.11.2023 р.), згідно з якими останній зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, мотивуючи це, зокрема, тим, що прокурор, обгрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на преюдицію, а саме: на рішення Господарського суду Київської області від 30.11.2004 р. у справі № 336/19-04, на постанову Господарського суду Київської області від 04.07.2007 р. у справі № 29/9-06-3а та на рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2009 р. у справі № 22/3-06/6/7-09. Однак, на переконання третьої особи 2, згадані рішення стосуються орендних відносин між Козинською селищною радою і ТІЗ "Грін-Зунд" та жодним чином не свідчать про незаконність вибуття з державної власності шляхом приватизації земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які до приватизації перебували в оренді ТІЗ "Грін-Зунд".

04.12.2023 р. до Господарського суду Київської області від Заступника керівника Київської обласної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову № 15/1-1284вих-23 від 28.11.2023 р. (вх. № 219/23 від 04.12.2023 р.), в якій прокурор просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані із складанням та підписанням протоколу електронних торгів (аукціону), проведення розрахунків, укладенням, підписанням договорів, в тому числі - договорів купівлі-продажу відносно земельних ділянок: площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057.

05.12.2023 р. ухвалою Господарського суду Київської області дану заяву було задоволено, вжито заходи забезпечення позову у даній справі шляхом заборони Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (код ЄДРПОУ 00039002) та іншим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані із складанням та підписанням протоколу електронних торгів (аукціону), проведення розрахунків, укладенням, підписанням договорів, у тому числі - договорів купівлі-продажу, відносно земельних ділянок: площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057.

05.12.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області відповідачем були направлені заперечення б/н від 05.12.2023 р. (вх. № 22607/23 від 05.12.2023 р.) на заяву про забезпечення позову у справі № 911/880/23 (які надійшли до справи після прийняття судом ухвали від 05.12.2023 р.), відповідно до яких відповідач просив суд відмовити у задоволенні заяви прокуратури про забезпечення позову.

11.12.2023 р. до Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення б/н, б/д (вх. № 22807/23 від 11.12.2023 р.) щодо пояснень третьої особи 2 ОСОБА_1 б/н, б/д (вх. № 21570/23 від 16.11.2023 р.), за якими прокурор зауважував, що питання про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду при винесенні рішення Обухівського районного суду Київської області від 25.05.2009 р. у справі № 2-58-09, на яке посилається третя особа 2 у своїх поясненнях, не вирішувалося. Окрім цього, за інформацією Державного науково-виробничого підприємства "Картографія" від 07.12.2022 р. № 464 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057, 3223155400:03:033:0128 та 3223155400:03:033:0130 знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.

У судовому засіданні 11.12.2023 р. прокурор підтримувала письмові пояснення б/н б/д (вх. № 22807/23 від 11.12.2023 р.) щодо пояснень третьої особи 2, зазначаючи, що прокуратура не вважає, що рішення, на які посилається третя особа 2 у своїх поясненнях, мають преюдиційне значення для вирішення спору у даній справі; представник відповідача подала суду заяву про застосування строків позовної давності б/н від 11.12.2023 р. (вх. № 22856/23 від 11.12.2023 р.), відповідно до якої відповідач просить суд застосувати строки позовної давності до позовних вимог у справі № 911/880/23, посилаючись на те, що прокурор звернувся до суду поза межами строку позовної давності, передбаченої Цивільним кодексом України; представник третьої особи 1 підтримувала заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності; представник третьої особи 2 заперечувала проти письмових пояснень прокуратури щодо пояснень третьої особи 2.

У судовому засіданні 11.12.2023 р. присутні представники учасників процесу заявили про подання усіх наявних в останніх доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.12.2023 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 січня 2024 р.

У судовому засіданні 15.01.2024 р. прокурор позовні вимоги підтримував та наголошував на тому, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, повністю знаходяться в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро, у зв`язку з чим не можуть перебувати у приватній власності; представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що банк є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, а прокурором не доведено належними і допустимими доказами та в належний спосіб захисту неможливості передачі спірних земельних ділянок у приватну власність; представник третьої особи 1 Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підтримувала позицію банку, наголошуючи на тому, що відповідач перебуває в процедурі ліквідації і за рахунок реалізації його активів, у тому числі - спірних земельних ділянок, буде здійснюватися погашення заборгованості перед вкладниками банку; представник третьої особи 2 гр. ОСОБА_1 проти задоволення вимог прокурора заперечувала, наголошуючи, зокрема, на недоведенні прокурором обставин належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду; представник позивача у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 15.01.2024 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Рішенням Виконавчого комітету Козинської селищної ради № 9 від 26.06.2002 р. було затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки та надано Товариству індивідуальних забудовників «Грін-Зунд» земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в смт. Козин по вул. Старокиївській.

27.08.2002 р., на підставі вищезазначеного рішення, між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради (орендодавець) та Товариством індивідуальних забудовників «Грін-Зунд» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орендодавець передав орендарю земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове, платне володіння і користування терміном на 49 років, договір було зареєстровано 28.08.2002 р. Обухівським відділом земельних ресурсів за № 166.

Рішенням Виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «Грін-Зунд» № 10 від 25.07.2002 р., за наслідками розгляду клопотання даного товариства, було вирішено затвердити надання та передати громадянам, у розмірах згідно з додатком до цього рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель вказаного товариства.

У подальшому, 22.09.2005 р. гр. ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки площею 7,1028 га, розташованої у смт. Козин на території ТІЗ «Грін-Зунд» та належної йому на підставі державного акту на право власності на землю І-КВ № 012502, виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.12.2002 р. за № 204/185, а також на підставі договорів купівлі-продажу №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002 р., зареєстрованих у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 7710 від 16.01.2003 р., продав вказану земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» за договором купівлі-продажу земельної ділянки № 5427 від 22.09.2005 р.

23.01.2006 р., на підставі зазначеного договору, Обухівським районним відділом земельних ресурсів за наслідком поділу вищевказаної земельної ділянки було видано ТОВ «Київщина-Інвест» державні акти на право власності на земельні ділянки 1,5000 га (серії ЯБ № 304320) та 5,6028 га (серії ЯБ № 304321).

У подальшому, відповідно до листа Управління земельних ресурсів у Обухівському районі № 03-15/569 від 25.02.2009 р., у базі даних автоматизованої системи ДЗК за ТОВ «Київщина-Інвест» рахувалися земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, що складалися з земельних ділянок площею 0,3 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0054), площею 1,0887 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0055), площею 4,5141 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0058), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0056), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0057).

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.11.2004 р. у справі № 366/19-04 було частково задоволено позов прокурора Обухівського району в інтересах держави в особі Обухівського районного відділу земельних ресурсів до Козинської селищної ради, ТІЗ «Грін-Зунд»; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.08.2002 р., укладений між Виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТІЗ «Грін-Зунд» про надання в оренду ділянки площею 7,5 га для розміщення товариства індивідуальних забудовників; у решті позовних вимог щодо вилучення вказаної земельної ділянки було відмовлено.

Постановою Господарського суду Київської області від 04.07.2007 р. у справі № 29/9-06/3а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 р. (справа № 22-а-3568/08), було задоволено позов Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради, Обухівського районного відділу земельних ресурсів до Виконавчого комітету Козинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТІЗ «Грін-Зунд»; скасовано рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради № 9 від 26.06.2002 р. «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)».

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.06.2009 р. у справі № 22/3-06/6/7-09, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2010 р. та Вищого господарського суду України від 26.08.2010 р., було задоволено позов Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради та Управління земельних ресурсів у Обухівському районі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Київщина-Інвест»; зобов`язано ТІЗ «Грін-Зунд» повернути Козинській селищній раді (орендовану) земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,4 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Вищезазначеними судовими рішеннями встановлено факт відсутності у ТІЗ «Грін-Зунд» правових підстав для володіння і користування земельною ділянкою 7,5 га на території Козинської селищної ради, що, відповідно, унеможливлює вважати правомірним подання цим товариством будь-яких клопотань про надання та передачу громадянам частини вказаної земельної ділянки загальною площею 7,1028 га у власність як членам товариства.

Як зазначалося вище, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304320, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 0049 від 23.01.2006 р., ТОВ «Київщина-Інвест» належали на праві власності три земельні ділянки загальною площею 1,5000 га, а саме - земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0054 (площею 0,3000 га), 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га).

У подальшому, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.06.2010 р. № 1856 ТОВ «Київщина-Інвест» вищезазначені земельні ділянки було передано у власність Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ізі Лайф».

На підставі договору купівлі-продажу (викупу) № 3331 від 11.11.2019 р. ТОВ «КУА «Ізі Лайф» було продано (передано) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тімекс-Інвест» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га).

У свою чергу, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя № 7827 від 29.11.2019 р. ТОВ «Тімекс-Інвест» земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га) та 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) було передано Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», яке відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №№ 312545712, 312546185 є власником вказаних земельних ділянок.

Прокурор наголошував, що за інформацією Державного науково-виробничого підприємства «Картографія» № 464 від 07.12.2022 р. земельні ділянки, зокрема, з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057, знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.

За вказаних обставин, прокурор, звертаючись до суду з даним позовом (в частині, що розглядається судом на час прийняття рішення) зазначав, що рішення про державну реєстрацію за ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» земельних ділянок з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) мають бути скасовані в судовому порядку, а самі земельні ділянки мають бути повернуті Козинській селищній раді відповідно до приписів ст.ст. 16, 391 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 26, 27, 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Слід зазначити, що за приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Встановлюючи наявність підстав для представництва інтересів держави, обов`язковими є висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Водночас, згідно із вказаним рішенням Конституційного Суду України, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено прокурором у позові, поданому в інтересах держави, у даному випадку в якості позивача визначено Козинську селищну раду, яка діє від імені та в інтересах Козинської територіальної громади як власника, поза волею якого спірні землі водного фонду вибули з користування та якого позбавлено можливості розпоряджатись спірними земельними ділянками, що суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

У відповідності з вимогами ст. 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до вимог ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі - банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з частинами 1, 5 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Козинська селищна рада.

Відповідно, Козинська селищна територіальна громада, як власник спірного майна, делегувала Козинській селищній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Поряд з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 927/246/18 від 06.02.2019 р., прокурор набуває права на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень, який усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Відповідно до пункту 37 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Згідно з п.п. 38, 39, 43 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Київська обласна прокуратура, в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зверталась з листами від 03.10.2022 р. № 15/1-705вих-22 та від 11.11.2022 р. № 15/1-879вих-22 до Козинської селищної ради щодо встановлених порушень земельного та водного законодавства, а також надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок водного фонду.

Із відповідей Козинської селищної ради № 1098 від 19.10.2022 р. та від 22.11.2022 р. № 1278 вбачається, що селищною радою не вживались заходи щодо повернення спірних земельних ділянок та не планується звернення з позовами щодо повернення (витребування) таких земельних ділянок у комунальну власність.

Слід зазначити, що невжиття компетентним органом заходів реагування протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, зокрема, чи є втручання законним, чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Згадувана вище стаття 80 Земельного кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Також, згідно зі ст.ст. 3, 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

З наведеного вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду, які в силу положень законодавства не можуть перебувати у приватній власності.

За таких обставин, за твердженням прокурора, з яким погоджується суд, суспільним, публічним інтересом звернення Київської обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду, як національного багатства України та як джерела задоволення потреб суспільства в водних ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та водні ресурси, захист такого права шляхом повернення таких земель.

Крім того, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок водного фонду, розташованих поблизу урізу води, відповідач не міг не знати про фактичне місцезнаходження такої земельної ділянки.

Проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного та водоохоронного законодавства і, за необхідності, отримавши правову допомогу перед набуттям цієї ділянки, відповідач міг і повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки належать чи можуть належати до земель водного фонду.

Таким чином, відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду (статті 1, 3, 4 Водного кодексу України) природних ознак (наявності річки Дніпро, її берегових ліній, прибережно-захисних смуг) спірних земельних ділянок, знав або, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність їх набуття у власність.

Крім того, повернення спірних земельних ділянок на користь держави, у випадку задоволення позову, відповідатиме критерію законності, позаяк вимога про таке повернення грунтується на приписах статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України та заявлена в зв`язку з порушенням, внаслідок передачі спірних земельних ділянок водного фонду у приватну власність, вимог Водного кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Водночас, у справі "Hamer проти Бельгії" Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 р. вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада, і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

З огляду на викладене, звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення державі незаконно наданих у власність земельних ділянок водного фонду, які на даний час вільні від забудови об`єктами нерухомості, і таким чином не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів.

Відповідно, позовна заява прокурора не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримані вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва інтересів держави в суді.

Дослідивши наявні матеріали справи, позиції сторін, оцінивши надані до справи докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За приписами ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема, на землі водного фонду, а віднесення їх до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із положеннями ст. 3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об`єкти.

У ч. 1 ст. 58 ЗК України та у ст. 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Статтею 59 Земельного кодексу України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 59 ЗК України такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, водночас ця стаття у частинах з другої по четверту закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п. «ґ» ч. 4 ст. 83 ЗК України та п. «д» ч. 4 ст. 83 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності, взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України, згідно з якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Таким чином, за змістом положень Земельного кодексу України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема, зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які належать до водного фонду, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст. 83, 84 ЗК України.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60-62 Земельного кодексу України та ст.ст.1, 88-90 Водного кодексу України.

Так, за змістом ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі ст. 61 ЗК України та ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЗК України, ч. 2 ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц викладено правовий висновок про те, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок надання та використання. Такі землі можуть змінювати володільця шляхом передання їх у приватну власність лише у випадках, прямо передбачених у статті 59 ЗК України.

Поряд з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц висловлено таку правову позицію. Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 Земельного кодексу України, статтею 88 Водного кодексу України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Таким чином, незалежно від відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги суду слід виходити з того, що для річки Дніпро законом встановлено 100-метрову прибережну захисну смугу.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, Київською обласною прокуратурою був направлений на адресу ДНВП «Картографія» запит № 15/1-886вих-22 від 17.11.2022 р., за змістом якого прокуратура, з огляду на те, що із загальнодоступних даних Публічної кадастрової карти України вбачається, що низку земельних ділянок (у тому числі - і спірних у даній справі) було відведено у користування та власність за рахунок земель водного фонду, просила надати картографічні матеріали з відображенням земельних ділянок із вказаними кадастровими номерами, контурів водного обєкту - річки Дніпро та меж її 100-метрової прибережної захисної смуги, із зазначенням інформації щодо накладання вказаних земельних ділянок на водний обєкт або їх знаходження в межах прибережної захисної смуги.

Листом від 07.12.2022 р. № 464 ДНВП «Картографія» направило Київській обласній прокуратурі викопіювання (фрагмент) наявного ортофотоплану масштабу 1:10000 2009 року, з нанесенням меж земельних ділянок з вказаними у запиті кадастровими номерами, берегової лінії річки Дніпро та меж 100-метрової прибережної захисної смуги (копію долучено до матеріалів справи).

Із зазначеного викопіювання вбачається, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 та 3223155400:03:033:0057 повністю знаходяться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Оцінюючи зазначений доказ, суд відзначає, що Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» належить до сфери управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка є засновником ДНВП «Картографія», а також що надання ДНВП «Картографія» зазначеної інформації з урахуванням відомостей, які містяться в схемах водного фонду, відповідає напрямкам діяльності ДНВП «Картографія» (71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (основний вид діяльності) та 72.19 дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук), інформація про які міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, судом враховано, що до матеріалів справи долучено копію Висновку про наявні обмеження для використання земельних ділянок № 05-02/3042 від 30.08.2010 р., наданого Управлінням Держкомзему у Обухівському районі, згідно з яким земельні ділянки загальною площею 1,5000 га, які належать ТОВ «Компанія з управління активами «Ізі Лайф» та розташовані за адресою: ТІЗ «Грін-Зунд», смт. Козин Обухівського району Київської області, повинні використовуватися з дотриманням обов`язків землевласників. Обмеження (обтяження) згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему України № 643 від 29.12.2008 р., встановлені: 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.

Також суд констатує, що жодних доказів на спростування обставин перебування спірних земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро до матеріалів справи надано не було.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача та третьої особи 2 на те, що факт належності спірних земельних ділянок до земель житлової та громадської забудови встановлений висновком експерта за наслідком проведення судової експертизи у справі № 1018/4559/12 з огляду на таке.

Як зазначено в рішенні Обухівського районного суду Київської області від 23.10.2013 р. у справі № 1018/4559/12, висновком судової земельно-технічної експертизи № 11499/11500/12-43 від 27.09.2013 р. встановлено, що земельні ділянки, зокрема, з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.

Слід зазначити, що згідно положень ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду від 11.03.2021 р. у справі № 923/188/20 зроблено правовий висновок про те, що господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі - цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок експертизи оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, при цьому сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу, тощо.

Також Верховний Суд у постанові від 12.02.2020 р. у справі № 910/21067/17 зазначив, що системний аналіз процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його (висновку експертизи) як доказу здійснюється судом у сукупності з іншими долученими до справи доказами.

Як слідує з наданої до матеріалів даної справи копії зазначеного вище висновку судової земельно-технічної експертизи № 11499/11500/12-43 від 27.09.2013 р., питання щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду під час експертизи не вирішувалось, а висновок щодо того, що земельні ділянки, зокрема, з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га та з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, був зроблений відповідно до наявних у справі матеріалів, в той час як у даній господарській справі прокурор звернувся до суду з позовом саме з підстав належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, надавши при цьому докази такої належності.

З приводу посилання учасників процесу на преюдиційність щодо розгляду даної справи судових рішень, які приймалися різними судами стосовно спірних земельних ділянок, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Ці правила також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 910/16898/19.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 р. у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), від 03.07.2018 р. у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).

Суд відзначає, що у жодній із справ, на преюдиційність висновків рішень у яких посилалися учасники процесу, не було суб`єктного складу, тотожного суб`єктному складу у даній справі. Водночас, обставини, яким під час розгляду вказаних справ надавалася оцінка судами, не є заздалегідь встановленими для даної справи.

Поряд з цим, слід враховувати, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 922/2013/18.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що матеріалами даної справи підтверджується належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду та їх перебування в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро, що унеможливлює вважати правомірною їх передачу у приватну власність фізичним, а в подальшому - і юридичним, особам.

Щодо заперечень відповідача та третіх осіб стосовно обраного прокурором способу захисту права на земельні ділянки водного фонду слід зазначити наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положеннями ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з правовими висновками, викладеними у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17, заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 р. у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц (п. 70), у постанові від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 р. у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 р. у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі № 372/1684/14).

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав,перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Цивільний оборот земельних ділянок водного фонду є і був обмежений законодавчо. Вказане стосується і земельних ділянок, які є складовою частиною прибережної захисної смуги річки Дніпро.

Враховуючи викладене, у даному випадку відповідним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України, до нинішнього власника спірних земельних ділянок з метою усунення перешкод, які вони створюють власнику - Козинській селищній територіальній громаді, від імені якої виступає Козинська селищна рада, у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись, у даному випадку - спірними земельними ділянками водного фонду.

У цій справі прокурор заявив вимоги про усунення перешкод у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт. Козин Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спірні земельні ділянки за відповідачем та шляхом їх повернення від ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.

Поряд з цим, згідно з визначенням, наведеним у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Водночас, записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю за особою, яка протиправно його набула, є перешкодою у реалізації державою та територіальною громадою речових прав на зазначений об`єкт.

Положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню (абзац перший).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац другий).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними (абзац третій).

Як встановлено судом, на даний час спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровані за ПАТ "Промінвестбанк", і, як наслідок, Козинська селищна територіальна громада в особі Козинської селищної ради позбавлена можливості користуватись і розпоряджатись спірними земельними ділянками водного фонду.

За вказаних обставин рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ПАТ "Промінвестбанк" на земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057, підлягають скасуванню з одночасним припиненням речових прав відповідача на спірні земельні ділянки, а самі ділянки мають бути повернуті Козинській селищній територіальній громаді в особі Козинської селищної ради відповідно до приписів статей 16, 21, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Таким чином, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора у даній справі у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог прокурора у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 р. у справі № 3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 р. у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 р. у справі № 575/476/16-ц, від 26.11.2019 р. у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 р. у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 р. у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 р. у справі № 914/687/20.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 70-71 постанови від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц звертала увагу на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Таким чином, вимога щодо повернення земельної ділянки водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (зазначена правова позиція викладена у пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, пункті 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц).

Тобто положення чинного законодавства щодо позовної давності у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду, що розташовані на території смт. Козин Обухівського району Київської області, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

- № 49930791 від 29.11.2019 р. стосовно права приватної власності Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0056;

- № 49931515 від 29.11.2019 р. стосовно права приватної власності Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,6 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0057.

3. Усунути перешкоди у здійсненні Козинською селищною радою права користування та розпорядження земельними ділянками водного фонду з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0056 (площею 0,6000 га), 3223155400:03:033:0057 (площею 0,6000 га) шляхом їх повернення від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна, 8, код 00039002) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код 02909996) 10736 (десять тисяч сімсот тридцять шість) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 02.02.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна