Рішення

від 23.01.2024 по справі 920/1258/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.01.2024м. СумиСправа № 920/1258/23

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1258/23 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю ЛІМЕРТІН КАРГО ДЕЛІВЕРІ (Французький бульвар, буд. 66/1, офіс 602 Б, м. Одеса, 65009; код за ЄДРПОУ 43029489),

до відповідачаДочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020; код за ЄДРПОУ 30991664),

про стягнення 194309,25 грн

установив:

02.11.2023 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 194309, 25 грн (сто дев`яносто чотири тисячі триста дев`ять грн 25 коп.), у тому числі: 90499,25 грн (дев`яносто тисяч чотириста дев`яносто дев`ять грн 25 коп.) основної заборгованості, 30625,51 грн (тридцять тисяч шістсот двадцять п`ять грн 51 коп.) інфляційних витрат та 73184,49 (сімдесят три тисячі сто вісімдесят чотири грн 49 коп.) пені, а також покласти на відповідача судові витрати у справі.

03.11.2023 за електронним запитом суду сформований витяг з ЄДРПОУ, за яким відповідач - Дочірнє підприємство Завод обважнених бурильних та ведучих труб, зареєстрований як юридична особа з місцезнаходженням: вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020.

Ухвалою від 07.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1258/23 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

Ухвалою від 10.11.2023 у справі №920/1258/23 залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІМЕРТІН КАРГО ДЕЛІВЕРІ» до Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» про стягнення 194309,25 грн; установлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з моменту отримання ухвали суду шляхом подання суду доказів направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.

13.11.2023 позивачем подана заява про усунення недоліків (вх №1210), за якою позивач надав поштовий опис вкладення від 11.11.2023 та накладну від 11.11.2023 №6501229850700 як доказ направлення позову та доданих документів на адресу ДП Завод обважнених бурильних та ведучих труб.

13.11.2023 відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали від 07.11.2023 про відкриття провадження у справі відповідач отримав.

Ухвалою від 14.11.2023 у справі №920/1258/23 прийнято до розгляду заяву представника позивача про усунення недоліків позовної заяви (вх №4236 від 02.11.2023); долучено до матеріалів справи докази направлення позову з додатками відповідачу; продовжено розгляд справи №920/1258/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.11.2023 відповідач подав відзив від 27.11.2023 №79/15-20 (вх №7477, 4689), за яким відповідач визнає позов в частині стягнення основного боргу 90499,25 грн. за надані послуги за договором перевезення. Відповідач зауважує, що заборгованість залишається несплаченою через відсутність достатніх грошових коштів на рахунках та накладені арешти на кошти на рахунках відповідача державним та приватними виконавцями за відкритими виконавчими провадженнями. Проти стягнення заявленої позивачем суми пені та інфляційних втрат відповідач заперечує. У відзиві відповідач зазначає, що як на підставу своїх вимог щодо стягнення санкцій, позивач посилається на договір від 27.09.2021 № 27/09/21-А, проте позивач не додав до позовної заяви його копію. Відповідач звертає увагу суду, що він також не має примірника такого договору, що, на думку відповідача, свідчить про укладення договору послуг з перевезення у спрощений спосіб - шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. Жодним з документів, сторонами договору не встановлено строків оплати наданих послуг. Зі змісту сукупності документів, доданих до позовної заяви, вбачається, що граничні строки оплати послуг сторонами не визначені, отже позивач мав право звернутись до відповідача з вимогою про виконання зобов`язання з оплати наданих послуг в певний строк. Позивач не звертався до відповідача з вимогою відповідно до положень ст. 530 ЦК України, отже, відповідач вважає, що строк виконання зобов`язання з оплати послуг і наразі залишається невизначеним, а відповідно у позивача відсутні підстави для нарахування санкцій, у тому числі пені, інфляційних втрат за прострочення оплати. Відповідач зазначає, що додана позивачем до позовної заяви претензія на адресу відповідача не надходила, також звертає увагу суду, що у додатках до претензії зазначено про договір № 27/09/21-А від 27.09.2021, що також не відповідає дійсності : а ні листом від 08.08.2023 (згідно з доданою позивачем поштовою квитанцією), а ні будь-коли раніше зазначений позивачем договір на адресу відповідача не надсилався. Визначений позивачем у позовній заяві строк оплати послуг - 05.10.2021 та 03.11.2021 не підтверджуються поданими доказами. За таких обставин, наразі відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання.

У відзиві на позов, відповідач також звертає увагу на те, що як вбачається з розрахунків, доданих до позовної заяви, пеня нарахована позивачем за період прострочення (на його думку) більше, ніж 6 місяців, що суперечить ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

На підставі викладеного, відповідач просить відмовити в позові в частині стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних і враховуючи, що позов в частині стягнення основного боргу визнано відповідачем, просить суд вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову за цю позовну вимогу.

04.01.2024 представник позивача через систему «Електронний суд» надіслав клопотання про долучення доказів судових витрат (вх №29), в якому на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу представник позивача надав наступні докази: копію акту приймання-здачі наданих послуг № 8 від 31 серпня 2023 року до договору про надання правничої допомоги № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року; копія акту приймання-здачі наданих послуг № 12 від 30 листопада 2023 року до договору про надання правничої допомоги № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року; копія детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об`єднанням «Лігал Консалт Груп» в порядку надання правничої допомоги та за договором № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року; копія договору про надання правничої допомоги № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року. Документи долучено судом до матеріалів справи.

Правом наданням відповіді на відзив позивач не скористався.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами в розумні строки.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статей 209, 210 ГПК України судом з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне.

Позивач у поданому позові посилається, що 27 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лімертін Карго Делівері» і Дочірнім підприємством «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» було укладено договір № 27/09/21-А про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Позивач також зазначає, що сторони домовились, що даний договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення дії договору не надішле письмове повідомлення другій стороні про його розірвання (пункт 9.1. договору). В позовній заяві позивач посилається і на інші умови зазначеного договору. Проте, оскільки копія зазначеного договору позивачем не була надана суду, суд зазначає, що відсутні правові підстави вважати, що між сторонами спору виникли господарські правовідносини саме на тих умовах, на які посилається позивач у позові з посиланням на пункти вищезазначеного договору.

Судом встановлено, що на підставі заявок відповідача позивачем було організовано міжнародні перевезення за наступними маршрутами:

місто Суми (Україна) - місто Леньяно (Італія);

місто Суми (Україна) - місто Чезана Бріанца (Італія).

Факт належного виконання Позивачем послуг за цими заявками на загальну суму 140499,25 (сто сорок тисяч чотириста дев`яносто дев`ять гривень, 25 копійок) підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними від 28.09.2021 та від 26.10.2021, а також актами наданих послуг: № 1450 від 05 жовтня 2021 року на суму 71 705,72 грн та № 1566 від 03.11.2021 року на суму 68 793,53 грн (копії додаються до позовної заяви).

Зазначені акти підписані відповідачем без зауважень щодо обсягів, якості, строків та вартості виконаних робіт (наданих послуг), що не заперечується відповідачем.

Позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки:

№ 1457 від 28 вересня 2021 року - на загальну суму 71 705,72 грн. з урахуванням ПДВ;

№ 1574 від 26 жовтня 2021 року - на загальну суму 68 793, 53 грн. з урахуванням ПДВ.

Вартість зазначених послуг була сплачена відповідачем частково на суму 50000,00грн.

Факт часткової оплати послуг за Договором підтверджується випискою по рахунку ПАТ «БАНК ВОСТОК» за період з 27.09.21 до 03.08.2023. Отже, несплаченою залишається заборгованість у розмірі 90499,25 грн., що також визнається відповідачем.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 07.08.2023 №0708/21-1 з вимогою погасити заборгованість у розмірі 90499,25 грн за послуги, яку відповідач отримав 15.08.2023 відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Оскільки вимоги претензії не були виконані відповідачем, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

За змістом частини 6 статті 222 ГК України, претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов`язаний задовольнити.

У порушення наведених приписів статті 222 ГК України відповідач залишив претензію позивача без відповіді та задоволення.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до частини 2 статті 908 ЦК України, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами статті 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно з частинами 1, 2 статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Частинами 1,2 статті 307 ГК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За приписами статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.Договоромтранспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно- експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно- експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", зокрема, встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR).

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Стаття 526 ЦК України вказує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки в порушення наведених вище норм відповідач здійснив лише часткову оплату наданих послуг та розмір основної заборгованості за надані послуги складає 90499,25 грн., що не заперечується відповідачем, суд визнає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасну оплату наданих послуг позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 73184,49грн., яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати, посилаючись на умови договору, який не було додано по позовної заяви.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно - господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Оскільки позивачем не було доведено, що умовами укладеного письмового договору сторонами було передбачено саме такий розмір штрафних санкцій, який заявлений позивачем до стягнення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені та відмовляє позивачу в задоволенні позову в частині стягнення 73184,49грн.

Також за несвоєчасну оплату наданих послуг позивач заявляє до стягнення з відповідача інфляційні збитки в розмірі 30625,51грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту сукупності доказів, доданих до позовної заяви, вбачається, що граничні строки оплати послуг сторонами не були визначені. Позивач звертався до відповідача з вимогою відповідно до положень ст. 530 ЦК України, отже строк виконання зобов`язання з оплати послуг визначений судом з 15.08.2023 (дати отримання відповідачем претензії) по 30.09.2023.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної та у повному обсязі сплати за надані позивачем послуги, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку інфляційних збитків за допомогою «Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» на офіційному вебсайті «Платформа: Ліга Закон» за посиланням https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, суд вважає неправомірними та необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків в розмірі 30625,51грн., оскільки за період з 15.08.2023 по 30.09.2023 сукупний індекс інфляції становив 99,093%, що унеможливлює наявність інфляційних збитків за вказаний період.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до матеріалів справи суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову тільки в частині стягнення 90499,25 грн основного боргу. В іншому суд відмовляє за необґрунтованістю та недоведеністю .

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача судовий збір в сумі 2914,64 грн, що сплачений при зверненні з позовом за платіжною інструкцією №2271 від 01.11.2023, а також 14000,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись нормою ст. 129 ГПК України, позивачу за рахунок відповідача повинно бути відшкодовано 1357,35 грн судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Разом з цим, відповідно до ч.1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись ч. 1. ст. 130 ГПК України суд дійшов висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача 50% від визначеної судом суми 1357,35 грн судового збору, що становить 678,68 грн. Інша сума судового збору в частині 678,68 грн. (50%) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету ( за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Також 04.01.2024 представник позивача через систему «Електронний суд» надіслав клопотання про долучення доказів судових витрат (вх №29), в якому на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу представник позивача надав наступні докази: копію акту приймання-здачі наданих послуг № 8 від 31 серпня 2023 року до договору про надання правничої допомоги № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року; копія акту приймання-здачі наданих послуг № 12 від 30 листопада 2023 року до договору про надання правничої допомоги № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року; копія детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським об`єднанням «Лігал Консалт Груп» в порядку надання правничої допомоги та за договором № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року; копія договору про надання правничої допомоги № 037/21/Ц від 29 липня 2021 року.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи не містять заявленого відповідачем клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Суд встановив факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі в сумі 14000,00грн.

Відповідно до ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного, позивачу за рахунок відповідача суд відшкодовує 6519,80 грн витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020; код за ЄДРПОУ 30991664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІМЕРТІН КАРГО ДЕЛІВЕРІ (Французький бульвар, буд. 66/1, офіс 602 Б, м. Одеса, 65009; код за ЄДРПОУ 43029489) 90499,25 грн (дев`яносто тисяч чотириста дев`яносто дев`ять грн 25 коп.) основної заборгованості, а також 678,68 грн (шістсот сімдесят вісім грн 68 коп.) судового збору та 6519,80 грн (шість тисяч п`ятсот дев`ятнадцять грн 80 коп.) витрат на правничу допомогу.

3.В іншому відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 02.02.2024.

СуддяВ.Л. Котельницька