Ухвала

від 23.01.2024 по справі 991/6004/21

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року

м. Київ

справа № 991/6004/21

провадження №51-5283 ск21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах

обвинуваченої ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2023 року,

встановив:

Вироком Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року затверджено угоду про визнання винуватості від 3 липня 2023 року, укладену між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні

№ 42016000000001254.

ОСОБА_6 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 5 ст. 27 - ч. 5 ст. 191 кримінального кодексу України (далі - КК) із застосуванням положень

ст. 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки 9 місяців із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в державних та комунальних органах, установах і організаціях, суб`єктах господарювання державної, комунальної та приватної форм власності на строк 2 роки, без конфіскації майна; - за ч. 3

ст. 209 КК із застосуванням ст. 69 КК - у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в державних та комунальних органах, установах і організаціях, суб`єктах господарювання державної, комунальної та приватної форм власності на строк 3 роки, без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК визначено ОСОБА_6 за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в державних та комунальних органах, установах і організаціях, суб`єктах господарювання державної, комунальної та приватної форм власності на строк 3 роки, без конфіскації майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з випробуванням та визначено іспитовий строк тривалістю 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК.

Залишено без розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у частині позовних вимог до ОСОБА_6 .

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня

2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2023 року повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4

в інтересах ОСОБА_5 в якій він просить скасувати ухвалу апеляційного суду на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

На думку захисника, у вироку на підставі угоди щодо ОСОБА_6 хоча

і зазначено, що останній вчиняв злочин разом із ОСОБОЮ_8, проте при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд вказав обставини які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_5 , як особу, яка вчинила кримінальне правопорушення у співучасті з ОСОБА_6 . На підтвердження цих доводів зазначає, що у мотивувальній частині вироку вказано найменування посади, яку займала ОСОБА_5 на підприємстві, а також роки, протягом яких вона її обіймала, завдяки чому допустив однозначну ідентифікацію ОСОБИ_8

як ОСОБА_5 , з огляду на те, що зазначену інформацію можна знайти у відкритому доступі в інтернеті. Таким чином, як стверджує захисник, суд допустивши ідентифікацію ОСОБИ_8 у мотивувальній частині вироку, фактично розглядав і обвинувачення проти ОСОБА_5 , по суті констатувавши, що остання винна у вчиненні кримінального правопорушення, що, на думку захисника, здійснено з метою створення судом преюдиції її винуватості. Крім того зазначає, що вироком значно погіршено майнове становище ОСОБА_5 через залишення судом цивільного позову проти ОСОБА_6 без розгляду, що має своїм наслідком збільшення потенційної суми стягнення з ОСОБА_5 на суму частки, яка повинна була становити суму стягнення з ОСОБА_6 . З огляду на наведене, висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5 - 347 кс 15, а також положення ст.24 КПК, якою гарантовано право на перегляд судового рішення, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, захисник вважає, що ОСОБА_5 та її захист мають право на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції.

Колегія суддів (далі - Суд) перевірила доводи касаційної скарги, додані до неї копії судових рішень та дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження належить відмовити з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Згідно з ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб»

у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не

є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК (постанова Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347кс15).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19 вказано, що, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, суддя-доповідач має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, захисник ОСОБА_4 в інтересах

обвинуваченої ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на вирок Вищого антикорупційного суду від 10 липня 2023 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості від 3 липня 2023 року, укладену між прокурором

та обвинуваченим ОСОБА_6 у кримінальному провадженні

№ 42016000000001254.

Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня

2023 року апеляційну скаргу було повернуто на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки вона подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що визнане судом першої інстанції доведеним формулювання обвинувачення стосується виключно обвинувачення ОСОБА_6 , який уклав угоду про визнання винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та не має преюдиціального значення щодо будь-яких інших осіб, в тому числі щодо знеособлених.

Також апеляційний суд зазначив, що норми кримінального процесуального закону не звільняють сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи (це стосується, у тому числі, і питання вирішення цивільного позову). При цьому дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб.

Колегія суддів зауважує, що ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню

у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК.

Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 , апеляційний суд в ухвалі вмотивовано зазначив, що правомірність дій інших осіб суд першої інстанції не досліджував та не надавав їм оцінки. При цьому, вирок місцевого суду не містить згадки прізвища ОСОБА_5 .

Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї із декількох осіб не має преюдиціального значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості однією із осіб не є доказом винуватості інших.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК. Згідно з цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov vRussia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, у даному випадку, також не вбачає порушення принципу презумпції невинуватості та інших загальних засад кримінального провадження.

Така позиція узгоджується зі сталою судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 1 листопада 2022 року у справі № 686/26679/19, від 19 листопада 2019 року

у справі № 759/10575/16-к, від 15 квітня 2020 року у справі № 344/2514/19,

від 26 травня 2021 року у справі № 263/15273/17.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Що стосується твердження захисника, що вироком значно погіршено майнове становище ОСОБА_5 внаслідок залишення судом цивільного позову проти ОСОБА_6 без розгляду (за заявою прокурора), то вони є безпідставними.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 не ухвалено обвинувального вироку, та відповідно не вирішено питання про долю цивільного позову, а відтак на даному етапі не можливо встановити можливе погіршення майнового становища обвинуваченої.

Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги і вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23 жовтня 2023 рокучерез відсутність підстав для її задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3