Рішення

від 01.02.2024 по справі 320/20231/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2024 року № 320/20231/23

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (далі - позивач) із позовом до Київської митниці (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023, який ввозився на митну територію України, ним було визначено його митну вартість за основним методом - за ціною договору (контракту). Позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару надав митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному в частині другій статті 53 Митного кодексу України (далі - МК України), підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару, подані документи не містять розбіжностей.

Позивач стверджує, що митний орган зазначених документів не врахував, у зв`язку з чим дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для коригування митної вартості товару із застосуванням другорядного методу визначення митної вартості товарів - резервного методу.

На переконання позивача, відповідачем неправомірно прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів, яким скориговано заявлену позивачем митну вартість товару, незважаючи на подані позивачем необхідні документи, які давали змогу митному органу визначити митну вартість товару за ціною, заявленою декларантом.

Позивач не погодився з рішенням митного органу, але з метою випуску задекларованого товару у вільний обіг подав до митного органу нову митну декларацію, в якій скоригував митну вартість товару з урахуванням рішення митного органу, сплатив митні платежі й перерахував на депозитний рахунок державного казначейства різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною декларантом, і сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товару, визначеною митним органом (грошову заставу для забезпечення сплати митних платежів - фінансову гарантію).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023 ним детально розглянуто подані до митного оформлення документи та встановлено, що надані документи містять розбіжності та не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що спірне рішення прийняте митним органом з урахуванням вимог чинного законодавства України, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій підтримав свою позицію, викладену в позовній заяві, та зазначив про помилковість доводів митного органу щодо винесення оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів через надання до митного оформлення коносамента без відмітки митного органу в пункті пропуску на митному кордоні України, так як спірний товар перетинав митний кордон України автомобільним, а не морським транспортом, а також щодо ненадання позивачем документів, що підтверджують витрати на транспортування, навантаження, вивантаження та обробку спірного товару, пов`язані з його транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, а також копій митних декларацій країн Європи, через які проходив спірний товар, адже відповідач не витребовував у позивача вказаних документів, а вартість витрат на транспортування, навантаження, вивантаження та обробку товару була включена до ціни товару.

Позивач також зазначив, що в спірних правовідносинах транзитне перевезення товару до митного кордону України є складовою частиною транспортування товару з Ісламської Республіки Пакистану до місця призначення на митній території України, було включено до ціни товару та здійснювалося за рахунок постачальника спірного товару.

Позивач також вказав на неправильність застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, адже референтний товар має походження та постачався з Китайської Народної Республіки, коли спірний товар позивача має походження та постачався з Ісламської Республіки Пакистану.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав свою позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, та зазначив про відсутність реквізитів банківських рахунків постачальника спірного товару у виставленому ним інвойсі, який містить посилання на додаткову угоду щодо постачання спірного товару.

Розглянувши подані документи й матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 22, ідентифікаційний код 35892372) зареєстроване в якості юридичної особи 09.04.2008, номер запису 1 073 102 0000 015361 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що 12.10.2012 між Dawood Exports (Pvt) Ltd. (далі - продавець) та позивачем укладено контракт №1012/12 (далі - контракт), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини власного виробництва.

24.03.2014 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1012/12/2N до контракту, якою, зокрема, виклали пункт 3 контракту в новій редакції, відповідно до якої ціна товару включає вартість товару, пакування, маркування та доставки. Загальна вартість контракту складає 100 000 000,00 доларів США і є незмінною, а оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня оформлення інвойса, якщо інше не передбачено контрактом.

11.06.2016 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1012/12/4 до контракту, якою, зокрема продовжили строк дії контракту до 31.12.2017.

29.12.2017 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1012/12/10 до контракту, якою продовжили строк дії контракту до 31.12.2019.

27.12.2019 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1012/12/12 до контракту, якою продовжили строк дії контракту до 31.12.2021.

17.05.2021 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1012/12/13N до контракту, якою, зокрема, виклали пункт 3 контракту в новій редакції, відповідно до якої ціна товару включає вартість товару, пакування, маркування та доставки, якщо інше не передбачено Контрактом. Загальна вартість контракту складається із вартостей кожної окремої додаткової угоди до нього. Таким чином, загальна вартість придбаного позивачем товару за кожною окремою додатковою угодою збільшує відповідно загальну вартість контракту.

Відповідно до додаткової угоди №1012/12/13N від 17.05.2021 до контракту продавець та позивач також виключили пункт 4 контракту.

02.12.2021 продавець та позивач уклали додаткову угоду №1012/12/15 до контракту, якою продовжили строк дії контракту до 31.12.2023.

02.02.2023 продавець та позивач уклали додаткову угоду №572 до контракту (далі - додаткова угода), відповідно до пункту 1 якої продавець поставив позивачу, а позивач прийняв наступну тканину виробництва Ісламської Республіки Пакистану: тканина відбілена сатин (100% бавовна, сток), завширшки 300 см, у кількості 13 443 кг, 33 112 погонних метрів, за ціною 3,05 долари США за 1 кг (далі - товар).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 3.1 та 4 додаткової угоди товар відвантажується змішаним транспортом на умовах CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2000).

Вантажовідправником товару є Nishat Chunian Limited. Вантажоодержувачем товару є позивач або інші організації за домовленістю сторін.

Загальна вартість товару за інвойсом №NCL/D/0143/2023, який виставить до сплати продавець відповідно до додаткової угоди, складає 41 001,15 долар США.

Оплата здійснюється позивачем протягом 90 (дев`яноста) календарних днів після поставки товару на склад позивача.

03.02.2023 продавець на виконання пункту 3.1 додаткової угоди виставив позивачу до сплати інвойс №NCL/D/0143/2023 на загальну суму 41 001,15 долар США.

На поставку товару позивачем було подано відповідачу електронну митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023, відповідно до графи 31 якої було ввезено наступний товар: тканина бавовняна 100%, з поверхневою щільністю 135±2 г/м2, відбілена, атласного/сатинового переплетення (4х1), без покриття, без просочення, завширшки 300±1 см, (164х72/40х40), не призначена для дитячого асортименту, сток, 33 112 погонних метрів, 99 336 м2, країна виробництва: Ісламська Республіка Пакистан, виробник: продавець.

Відповідно до граф 20, 22 та 42 вказаної митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023 митна вартість товару була визначена позивачем у розмірі 41 001,15 долар США із застосуванням основного методу визначення митної вартості товарів - за ціною договору (контракту). Поставка товару відбувалася на умовах CPT м. Київ, Україна.

На підтвердження митної вартості вказаного вище товару позивачем до митного оформлення разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023 відповідно до вимог МК України подано наступні документи, а саме: пакувальний лист продавця на товар б/н від 03.02.2023; рахунок-фактуру (інвойс) №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023; коносамент №224910815 від 07.02.2023; міжнародну товарно-транспортну накладну №А338407 від 16.03.2023; прайс-лист продавця б/н від 03.02.2023; додаткову угоду; додаткову угоду №1012/12/2N від 24.03.2014 до контракту; додаткову угоду №1012/12/13N від 17.05.2021 до контракту; додаткову угоду №1012/12/15 від 02.12.2021 до контракту; контракт; технічні умови продавця б/н від 03.02.2023.

Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої в митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023 митної вартості товару, митний орган направив наступне електронне повідомлення:

«На виконання положень статей 52-55, 57, 58, 335 МК України, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, за результатами опрацювання документів, поданих разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 (UA100380/2023/603680) від 20.03.2023, встановлено, що декларантом до митного оформлення не надано всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів, та документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, які б підтверджували числові значення складових митної вартості, а саме:

1) згідно з пунктом 2.1 додаткової угоди, інвойса №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023 та графи 20 митної декларації поставка товарів здійснюється за умовами CPT-Київ. Відповідно до Інкотермс 2010 міжнародний торговий термін (умова) «CРТ» (Carriage Paid To (named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (...назва місця призначення) означає, що продавець доставить товар названому ним перевізнику. Крім цього, на продавця покладається обов`язок по митному очищенню товару для експорту, але пунктом 3.2 додаткової угоди встановлено, що вартість товару включає лише вартість товару, пакування, маркування, доставку;

2) в інвойсі №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023 зазначено, що імпортований товар є стоковим, тобто залежалим на складі, нереалізованим в період попиту або таким, що не відповідає певним якісним вимогам, що в свою чергу впливає на ціну товару. Відповідно до поданих до митного оформлення документів відсутні дані щодо встановлення його сортності, що в свою чергу впливає на ціну товару. Пунктом 5 контракту передбачено, що разом із товаром продавець зобов`язаний надати позивачу наступні документи: комерційний рахунок (інвойс) продавця; пакувальний лист; сертифікат походження товару; специфікацію; коносамент; сертифікат якості (до митного оформлення не надано). У наданих до митного оформлення технічних умовах продавця б/н від 03.02.2023 не зазначено, що товар є стоковим та не встановлено його сортність (відсутні дані на маркуванні);

3) ціни в прайс-листі продавця б/н від 03.02.2023 визначені на умовах поставки CPT-Київ, таким чином прайс-лист є адресним, тобто є пропозицією тільки на дану поставку для певного покупця. Разом із тим, у відповідності до положень статті 7 Генеральної угоди з тарифів та торгівлі оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару. Під «дійсною вартістю» розуміється ціна, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Наданий прайс-лист не відображає продажу товару при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, отже він прийнятий до уваги, але не може бути підставою для підтвердження заявленої декларантом митної вартості;

4) коносамент №224910815 від 07.02.2023 надано без відмітки митного органу.

Керуючись вимогами частин другої та третьої статті 53, статей 54, 57 МК України декларанту повідомлено про необхідність надання наступних додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів:за наявності - платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписку з бухгалтерської документації (видаткові накладні, калькуляцію тощо); копію митної декларації країни відправлення з урахуванням статті 254 МК України; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; інші наявні в позивача документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів; сертифікат якості виробника. Декларант за власним бажанням може подати додаткові наявні в нього документи для підтвердження заявленої митної вартості. Повідомлення направлене також на виконання вимог статті 57 МК України. Наголошено про право митного органу щодо потреби в уточненні будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митної оцінки, визначене статтею 17 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, яка є невід`ємною частиною Угоди про заснування Світової організації торгівлі».

На виконання вказаного повідомлення митного органу декларантом 21.03.2023 було надіслано митному органу лист №2003/23-02 від 20.03.2023 разом із поясненнями з приводу запитуваних документів та інформації, а також наведено спростування сумнівів відповідача.

Відповідач за результатом розгляду поданої митної декларації та доданих до неї документів відмовив у митному оформленні товару за заявленою митною вартістю та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023.

Відмову в митному оформленні (випуску) товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023 відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні впуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100380/2023/000274 від 01.03.2023.

У графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів відповідач зазначив, що за результатами опрацювання документів, поданих разом із електронною митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380603680U0 (UA100380/2023/603680) від 20.03.2023, ним встановлено наступне. Надані відповідно до вимог статті 53 МК України документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідач вказав розбіжності, аналогічні тим, що були зазначені в його електронному повідомленні від 20.03.2023, та зазначив, що декларантом надано лист №2003/20-02 від 20.03.2023щодо неподання інших додаткових документів.

Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Частиною шостою статті 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій-четвертій статті 53 МК України, або відсутності у цих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларантом не виконано вимогу пункту 2 частини другої 2 статті 52 МК України стосовно надання митному органу достовірних відомостей, що повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Декларантом повідомлено митний орган про неможливість подання додаткових документів, тобто декларантом не вжито заходів, встановлених частиною другою статті 52, частиною третьою статті 53, статтею 58 МК України, для підтвердження заявленої митної вартості та методу її визначення. У зв`язку із зазначеним, посадовою особою митниці проведено з декларантом процедуру консультації відповідно до частини четвертої статті 57 МК України. Жодних вимог у порядку частини шостої статті 55 МК України від декларанта не надходило.

За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59 та 60 МК України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю в митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами статей 62, 63 МК України така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей у даному випадку не можуть бути застосовані. Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає частині другій статті 64 МК України та є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу. Декларантом під час проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не надано. У відповідності до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України №476 від 01.07.2021, проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів, із рівнями митної вартості схожих за описом та країною походження товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості: товар №1 - митна декларація №22UA500020021602U4 від 21.12.2022 (вартість згідно з джерелом інформації - 5,54 доларів США). Ураховуючи неможливість застосування попередніх методів, керуючись положеннями частини восьмої статті 57 та частини першої статті 55 МК України, можливо застосувати «резервний» метод відповідно до статті 64 МК України з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами й положеннями ГАТТ, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами рівні митної вартості. Таким чином, між митними органами та декларантом проведені консультації з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Рішення винесено з урахуванням термінів, передбачених статтею 53 МК України, на лист позивача №2003/23-02 від 20.03.2023.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом із цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Дослідивши оскаржуване рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023 та відзив Київської митниці на позовну заяву, судом встановлено, що воно було винесене відповідачем, так як позивач не підтвердив включення вартості митного очищенню товару для експорту, витрат на навантаження, вивантаження та обробки товару, його транспортування, включаючи транзитне транспортування товару автомобілем, до митної вартості товару.

Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2.1 додаткової угоди продавець зобов`язався відвантажити товар позивачу змішаним транспортом на умовах поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2000).

У відповідності до пункту 3.2 додаткової угоди ціна товару з урахуванням умов його ставки (CPT м. Київ, Україна) включає в себе вартість товару, його пакування, маркування та доставку.

Так, умови поставки CPT згідно з Incoterms 2000 передбачають те, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Продавець зобов`язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.

Продавець зобов`язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, а за наявності декількох перевізників першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.

Продавець також зобов`язаний нести всі витрати, пов`язані з товаром, до моменту здійснення його поставки, а також сплатити ціну фрахту та всі інші витрати, включаючи витрати щодо завантаження товару та будь-які платежі за розвантаження його в місці призначення, покладені на продавця відповідно до договору перевезення.

В обов`язки продавця також включена сплата витрат щодо експортних митних процедур, а також усіх мит, податків та інших зборів, що підлягають сплаті при експорті товару та які потребуються для його транзитного перевезення через будь-яку країну у випадках, коли вони відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.

Отже, за умовами поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2000) саме на продавця, а не на позивача покладались обов`язки щодо сплати й забезпечення транспортування товару до м. Києва, Україна, митного очищення товару позивача та витрат, пов`язаних із навантаженням, вивантаженням та обробкою товару при його транспортуванні до м. Києва, Україна.

При цьому за приписами пунктів 5 та 6 частини десятої статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Суд зазначає, що законодавець у частині десятій статті 58 МК України чітко визначає умову, за якої до митної вартості товарів необхідно додавати витрати, понесені на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до місця ввезення на митну територію України. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товарів.

Суд відхиляє доводи відповідача, що позивач не надав до митного оформлення транспортні (перевізні) документи, так як матеріалами справи підтверджується, що останній надав митному органу копії коносамента №224910815 від 07.02.2023 та міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №А338407 від 16.03.2023.

Суд звертає увагу відповідача, що в спірному випадку надання транспортних (перевізних) документів не впливає на рівень митної вартості товару, так як такий товар постачався на умовах CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2000), а тому витрати на його транспортування вже були включені до ціни товару.

Щодо твердження відповідача про відсутність у коносаменті №224910815 від 07.02.2023 відмітки посадових осіб митного органу в пункті пропуску на митному кордоні України, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України №451 від 21.05.2012, суд зазначає наступне.

За приписами пункту 1 частини першої статті 335 МК України під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу в паперовій або електронній формі такі документи та відомості: при перевезенні автомобільним транспортом:

а) документи на транспортний засіб, зокрема ті, що містять відомості про його державну реєстрацію (національну належність);

б) транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні);

в) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності);

г) комерційні документи (за наявності) на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів;

ґ) відомості про кількість вантажних місць та вид упаковки;

д) найменування товарів;

е) вага брутто товарів (у кілограмах) або об`єм товарів (у метрах кубічних), крім великогабаритних вантажів.

Відповідно до пункту 8 Типової технологічної схеми здійснення митного контролю автомобільних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними, у пунктах пропуску через державний кордон, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Питання пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних засобів перевізників і товарів, що переміщуються ними» №451 від 21.05.2012, митні органи під час здійснення митного контролю та митного оформлення автомобільних транспортних засобів і товарів у пунктах пропуску через державний кордон проставляють на митних, товаросупровідних (товаротранспортних) документах відповідні відмітки, печатки та штампи, а також вносять відповідну інформацію до журналів, у тому числі електронних, чи інших документів, які використовуються митними органами, відповідно до порядку, визначеного Мінфіном, нормативно-правовими актами з питань державної митної справи.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні інвойс продавця №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023 та міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №А338407 від 16.03.2023, які містять відмітки Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.

Відтак, необґрунтованим зі сторони відповідача є наполягання про надання позивачем коносамента №224910815 від 07.02.2023 з відміткою прикордонної митниці, так як коносамент видається виключно на ту частину маршруту, на якій товар транспортується саме морським транспортом, а сам спірний товар позивача переміщувався через митний кордон України не морським, а автомобільним транспортом.

При цьому, як зазначалося, в спірному випадку транспортні (перевізні) документи не є документами, що підтверджують митну вартість товару позивача, беручи до уваги те, що поставка спірного товару відбувалася на умовах CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2000), тобто обов`язок щодо транспортування такого товару був покладений сторонами угоди на продавця, а до вартості спірного товару вже були включені витрати на його транспортування до м. Києва, Україна за рахунок продавця, включаючи його транзитне перевезення та пов`язані з цим витрати.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно скоригував заявлену позивачем митну вартість товару, так як позивач не підтвердив включення вартості митного очищенню товару для експорту, витрат на навантаження, вивантаження та обробки товару, його транспортування до митної вартості товару, адже такі витрати вже були включені до ціни товару та були понесені продавцем, а не позивачем.

Аналогічної правової позиції дотримується Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 27.11.2023 у справі №320/20237/23.

Судом досліджено надані позивачем відповідачу контракт, додаткові угоди №1012/12/2N від 24.03.2014, №1012/12/4 від 11.10.2016, №1012/12/10 від 29.12.2017, 1012/12/12 від 27.12.2019, 1012/12/13N від 17.05.2021 та №1012/12/15 від 02.12.2021 до контракту, додаткову угоду, у пункті 3.1 якої є посилання на інвойс №NCL/D/0143/2023, та сам інвойс №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023, зі змісту яких вбачається, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CPT м. Київ, Україна, а сама вартість товару в розмірі 41 001,15 долар США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в графах 20, 22 та 42 митної декларації IM40ДЕ №23UA100380603680U0 від 20.03.2023.

Щодо твердження відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості спірного товару стало ненадання позивачем банківських платіжних документів, що стосуються спірного товару, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди №1012/12/2N від 24.03.2014 до контракту продавець та позивач, зокрема погодили викласти пункт 3 контракту в наступній редакції, відповідно до якої ціна товару включає вартість товару, пакування, маркування та доставки. Загальна вартість контракту складає 100 000 000,00 доларів США і є незмінною, а оплата здійснюється протягом 30 (тридцяти) календарних днів із дня оформлення інвойса, якщо інше не передбачено контрактом.

Таким чином, пунктом 1 додаткової угоди №1012/12/2N від 24.03.2014 до контракту були змінені умови оплати, визначені пунктом 3 контракту.

При цьому відповідно до додаткової угоди №1012/12/13N від 17.05.2021 до контракту продавець та позивач також виключили пункт 4 контракту, що безпідставно залишилося поза увагою відповідача.

Водночас, суд зазначає, що додаткова угода, на підставі якої безпосередньо здійснювалась поставка товару, є невід`ємною частиною контракту. При цьому так як контракт передбачає можливість продавця та позивача узгодити інші умови оплати, то застосовуватися в даному випадку повинні положення додаткової угоди, пункт 4 якої передбачає, що інвойс оплачується протягом 90 календарних днів після поставки товару на склад позивача.

Суд звертає увагу, що позивач у листі №2003/23-02 від 21.03.2023 повідомив відповідачу, що інвойс №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023 був неоплаченим, що й пояснює чому позивач не надав банківські платіжні документи про оплату товару станом на день митного оформлення спірного товару та на день підписання такого листа.

Суд також відхиляє доводи відповідача, наведені в його запереченнях на відповідь на відзив, про відсутність реквізитів банківських рахунків продавця в його інвойсі №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023, адже це не було підставою для коригування митної вартості спірного товару, про що свідчить графа 33 оскаржуваного рішення, а в інвойсі продавця №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023 міститься посилання на додаткову угоду, яка, в свою чергу, містить відповідні реквізити банківського рахунка продавця.

Не знайшли свого об`єктивного відображення й твердження відповідача про те, що позивачем не доведено приналежності товару до стокового, а в технічних умовах продавця б/н від 03.02.2023 відсутнє підтвердження того, що спірний товар є стоковим.

Суд зазначає, що сторони в додатковій угоді чітко визначилися, що товар є стоковим. Аналогічні дані містять і сам інвойс №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023, виставлений продавцем, пакувальний лист продавця б/н від 03.02.2023 та технічні умови продавця б/н від 03.02.2023, що було неправильно встановлено відповідачем під час митного оформлення спірного товару.

Суд також звертає увагу, що в компетенцію митного органу не входить перевірка правильності визначення постачальником / продавцем по зовнішньоекономічному договору ціни товару чи віднесення постачальником такого товару до певних категорій, зокрема до «стокового» товару.

Митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості й має право вимагати додаткові документи на підтвердження митної вартості лише у випадку, якщо подані декларантом документи, що підтверджують заявлену митну вартість, перелік яких визначений частиною другою статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У даному випадку митний орган повинен здійснювати контроль за правильністю віднесення декларантом товару до певних товарних позицій на підставі Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» №428 від 21.05.2012.

При цьому, суд зауважує, що в розділі XI (групи 50-63) «Текстильні матеріали та текстильні вироби» УКТ ЗЕД відсутня така кваліфікуюча ознака товару як «сток», «стоковий товар», що могло б вплинути на ставки мита на такий товар у залежності від правильності його класифікації. Не містять також жодних роз`яснень щодо понять «сток», «стоковий товар» і Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджені наказом Державної митної служби України №256 від 14.07.2020, а також МК України.

Разом із тим, приналежність товару до стокового підтверджується додатковою угодою, інвойсом №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023, пакувальним листом продавця б/н від 03.02.2023, технічними умовами продавця б/н від 03.02.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідачем також не надано суду доказів та не зазначено правові підстави для обов`язкового узгодження продавцем та позивачем сортності товару, що постачався, як і впливу останньої на митну вартість такого товару.

Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребовувані відповідачем платіжні та/або бухгалтерські документи, виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, копію митної декларації країни відправлення, транзитні декларації країн Європи, через які проходив спірний товар, й висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.

Суд зазначає, що позивач надав до митного оформлення спірного товару прайс-лист продавця товару б/н від 03.02.2023, який необґрунтовано відхилено відповідачем при визначенні митної вартості спірного товару.

Суд також зазначає, що відповідач не витребовував у позивача надання транзитних декларацій країн Європи, через які проходив спірний товар, при направленні свого запиту щодо надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару.

Суд звертає увагу відповідача, що в листі позивача №2003/23-02 від 20.03.2023 позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього платіжних та/або бухгалтерських документів, адже товар знаходився в зоні митного контролю відповідача, був невипущеним у вільний обіг та був неоплаченим.

У цьому ж листі позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього інших каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, копії митної декларації країни відправлення й висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та допустимими доказами, а саме: контрактом, додатковими угодами №1012/12/2N від 24.03.2014, №1012/12/4 від 11.10.2016, №1012/12/10 від 29.12.2017, 1012/12/12 від 27.12.2019, 1012/12/13N від 17.05.2021 та №1012/12/15 від 02.12.2021 до контракту, додатковою угодою, інвойсом №NCL/D/0143/2023 від 03.02.2023, та не викликають у суду сумнів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару.

Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що в документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар.

Зі змісту спірного рішення відповідача №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за основним методом визначення митної вартості.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товару базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18), від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а (К/9901/3036/18), від 02.03.2018 у справі №804/2997/17 (К/9901/4472/17).

Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023 лише зазначила номер та дату митної декларації, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Суд також дослідив надану відповідачем митну декларацію ІМ40ДЕ №22UA500020021602U4 від 21.12.2022, митна вартість референтного товару в якій була використана як джерело інформація для коригування митного вартості спірного товару позивача.

Так, зі змісту граф 15, 20, 29 та 34 вказаної митної декларації ІМ40ДЕ №22UA500020021602U4 від 21.12.2022 слідує, що референтний товар має походження та постачався з Китайської Народної Республіки через пункт пропуску Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, до м. Одеси, Україна.

Разом із тим, спірний товар позивача має походження та постачався з Ісламської Республіки Пакистану через пункт пропуску Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, до м. Києва, Україна.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач здійснив коригування митної вартості спірного товару без урахування відмінностей у маршрутах поставки товарів (референтного та спірного), а також у країнах їх походження, що суперечить положенням пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012.

Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Отже, висновки відповідача щодо документального непідтвердження позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, а подальше коригування його вартості на підставі митної декларації ІМ40ДЕ №22UA500020021602U4 від 21.12.2022 є протиправним.

Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору, відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню товару за ціною договору.

Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товару за ціною договору.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним (резервним) методом та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

За таких обставин позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Усупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 7 500,00 грн. позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019, додаткової угоди №1 від 01.06.2020 до договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000539 від 10.06.2019, виданого на ім`я ОСОБА_1 , ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1301254 від 04.05.2023, акту про надання адвокатських послуг №100 від 18.08.2023 до договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019, рахунка №74/5/25062019 від 18.08.2023 та платіжної інструкції №7542 від 18.08.2023.

Судом встановлено, що 25.06.2019 між позивачем та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги №5/25062019, за умовами якого адвокат зобов`язався надавати позивачу правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами, підготовленими позивачем; надавати позивачу правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси позивача та здійснювати його захист у правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.

Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що вартість послуг адвоката (гонорару) становить 6 000,00 грн. за 1 (один) повний календарний місяць надання адвокатських послуг.

У подальшому, між позивачем та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладена додаткова угода №1 від 01.06.2020 до договору про надання правової допомоги №5/25062019 від 25.06.2019, якою внесено зміни до пункт 4.1 договору №5/25062019 від 25.06.2019 щодо вартості послуг (гонорару) адвоката.

Судом встановлено, що згідно з вищезазначеним актом про надання адвокатських послуг №100 від 18.08.2023 правову допомогу в цій справі позивачем та його представником оцінено в наступних розмірах: а) ознайомлення з рішенням Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо його оскарження в судовому порядку 1 500,00 грн.; б) формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023, та їх збір 1 000,00 грн.; в) підготовка позовної заяви позивача до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023 3 500,00 грн.; г) ознайомлення з відзивом Київської митниці на позовну заяву №7.8-10/486 від 30.06.2023 в адміністративній справі №320/20231/23 та підготовка відповіді позивача на відзив в адміністративній справі №320/20231/23 1 500,00 грн. Вартість вищезазначених адвокатських послуг (гонорар адвоката) з урахуванням положень підпункту 4.1.1 пункту 4.1 договору складає 7 500,00 грн. Позивач сплачує гонорар адвокату у відповідності до пункту 4.2 Договору.

Ураховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної роботи, суд вважає співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок Київської митниці в розмірі 7 500,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 895,75 грн., тому ці витрати слід присудити на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000103/2 від 21.03.2023.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (адреса: 03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 22, код ЄДРПОУ 35892372) судовий збір у розмірі 3895,75 грн. (три тисячі вісімсот дев`яносто п`ять гривень сімдесят п`ять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (адреса: 03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555).

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Текссол-С» (адреса: 03151, місто Київ, вулиця Молодогвардійська, будинок 22, код ЄДРПОУ 35892372) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці (адреса: 03124, місто Київ, вулиця Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн. (сім тисяч п`ятсот гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.