Рішення

від 02.02.2024 по справі 320/23150/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2024 року м. Київ№ 320/23150/23

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАССО» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ «ГЛАССО» з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови № 012387 від 27.06.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню, позаяк, позивач не надає іншим особам послуги з перевезення вантажів, відповідний вид економічної діяльності відсутній. Товариство перевозить власну продукцію. Законодавець не визначив обов`язкової наявності картки водія чи роздруківки даних роботи тахографа стосовно транспортних засобів, що використовуються суб`єктами господарювання, які не надають послуг з перевезення вантажів. Прийняттям оскаржуваної постанови, відповідач порушив вимоги п. 1.3, 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 року № 385, оскільки поширив її дію на позивача, який не надавав послуги з перевезення вантажів. Через це, відповідач застосував до позивача адміністративно-господарський штраф, який не мав бути застосований.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.05.2023 головним спеціалістом відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Донецькій області Сидоренко О.Б. було складено акт № 020744 (АР020744) відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у відношенні автомобіля Mercedes ATEGO номерний знак НОМЕР_1 , що належить ТОВ «ГЛАССО» на підставі укладеного договору оренди з ТОВ «ЕРІО».

Згідно змісту акта, під час перевірки було виявлено порушення ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 Положення, затвердженого Наказом № 340 від 07.06.2010, п. 3.3. Інструкції, затвердженої Наказом № 385 від 24.06.2010, а саме, під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив водія на момент перевірки протоколом перевірки та адаптації тахографа на транспортному засобі, який облаштован цифровим тахографом, чим порушив вимоги ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

27.06.2023 начальник відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві Кривобок В. на підставі акта перевірки виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 012387 та стягнення з ТОВ «ГЛАССО» штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Позивач вважає вказані висновки акта перевірки необґрунтованими, а постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправниою, позаяк, ТОВ «ГЛАССО» є виробником металопластикових, алюмінієвих конструкцій та використовує вищезазначений автомобіль для переміщення виробів між своїми складами, про що також було повідомлено водієм ОСОБА_1 головному спеціалісту відділу державного контролю за безпекою на транспорті Сидоренко О.Б. під час складання акта. В підтвердження цього факту також було надано товарно-транспортну накладну № 12-0141 від 25.05.2023, при цьому, порядок облаштування транспортного засобу тахографом передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів, проте у товариства відсутній вид економічної діяльності перевезення вантажів, а відповідно до пункту 1.3 Інстпукції № 385, вона поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Законодавством не передбачено іншого порядку повірки та адаптації тахографів, крім того, що визначений Інструкцією № 385.

Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту, визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).

Статтею 1 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з ч. 10 ст. 6 Закону № 2344-III на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю.

Відповідно до положень ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Змістом ч. 1 ст. 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Згідно із ч. 2 ст. 48 Закону № 2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до приписів ст. 48 Закону № 2344-III при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов`язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 2344-III, водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Таким чином, положеннями закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів, при цьому, у розумінні визначень Закону, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з приписами абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відповідності до абзацу 1 пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженогонаказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106 (надалі - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до абз. 4 п. 3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 № 946/18241 (далі - Інструкція № 385), водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, серед іншого, своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або уразі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994 016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Обов`язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативно-правових актів - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженогонаказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 передбачено чинним законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385, затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (надалі - Інструкція № 385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до змісту п. 1.3 Інструкції № 385, ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

У позовній заяві позивач заперечує факт надання саме ним послуг з перевезень вантажів. Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваної постанови, позивач виходить з того, що він не є перевізником, а лише здійснював доставку власного вантажу.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є питання правомірності застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача, як особи, яку відповідач визнав перевізником, а також з`ясування того, хто є дійсним автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

Позивач не заперечує, що він є користувачем (орендарем) транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не власники транспортних засобів за умови, що вони не використовують транспортний засіб, а лише володіють майновими правами на нього, у відповідності до ст. 1 Правил дорожнього руху України.

Таким чином, вирішальним при розгляді даної справи, є встановлення факту чи позивач є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженихнаказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Пунктом 11.1. Правил № 363, встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

З аналізу наявної в матеріалах справи товаро-транспортної накладної від 25.05.2023 № 12-0141, слідує, що позивач фактично виступає перевізником товару за власний кошт.

Отже, позивач в даному випадку, є автомобільним перевізником, який здійснював перевезення товару за власний кошт, що відповідає приписам ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Окрім того суд враховує, що відповідно до пункту "а" частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153, про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.

Згідно з частиною 3 статті 10 Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

У той же час, ведення тахографу чи індивідуальної контрольної книжки водія передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон.

Отже, водії, які здійснюють перевезення з використанням вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Під час здійснення рейдової перевірки у позивача були відсутні оформлені картка водія та розрахунки до цифрового тахографу.

Суд вважає, що перевезення будь-якого вантажу, в тому числі й особистого, вантажним автомобілем з повною масою понад 3,5 тон, не звільняє водія від обов`язку ведення індивідуальної контрольної книжки та необхідності мати товаро-транспортну накладну під час транспортування товару.

Відповідальність на підставі ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за відсутність документів при перевезенні вантажу покладається на перевізника.

З огляду на обсяг наданих під час здійснення перевірки доказів, відповідно до яких власником/орендарем транспортного засобу є позивач, який здійснював перевезення вантажу, то саме він і є суб`єктом відповідальності, як перевізник у розумінні вищенаведених вимог Закону.

Аналогічна правова позиція викладено в постанові ВерховногоСуду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17 та від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17.

Враховуючи, що водій позивача під час проведення перевірки не мав документів, визначений для водія ст. 48 Закону №2344-ІІІ, а саме, протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, то допустив правопорушення, внаслідок якого прийнято оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.

За відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, що мав би свідчити про його справність та актуальність (неспотвореність) даних не є можливим перевірити дотримання водіями транспортних засобів режиму праці та відпочинку водіїв.

При цьому, суд критично оцінює аргументи позивача, які зводяться до того, що він не надає послуг з перевезення (бо здійснює перевезення вантажів за власний кошт для власних потреб), а тому, під час здійснення внутрішніх перевезень у нього відсутній обов`язок використовувати тахограф чи індивідуальну книжку водія. Закон зобов`язує мати тахограф чи індивідуальну книжку водія у разі перевезення вантажу, а не надання послуг перевезення вантажів, про що вище суд вже зазначав.

Суд звертає увагу, що з 01.10.2021 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю» від 03.06.2021 № 1534-ІХ, яким абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» викладено в новій редакції, відповідно до якої: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У попередній редакції передбачалось: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порівняльний аналіз наведених положень ст. 60 Закону № 2344-ІІІ (діючої та попередньо), дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку, протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (тобто для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Відтак, штрафна санкція до товариства, як перевізника вантажу для власних потреб була застосована правомірно.

Доводи сторони позивача про те, що тахограф на авто недіючий, а індивідуальна контрольна книжка водія була у водія ТОВ «ГЛАССО» в наявності та надана для перевірки, суд вважає недоведеними та суб`єктивними, позаяк, акт перевірки у графі пояснення водія не містить вказаного, а також, матеріали даної справи не містять контрольної книжки водія.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки доводи позовної заяви не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛАССО» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного (нагляду) контролю у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.