Рішення

від 30.01.2024 по справі 380/21935/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2024 року м. Львівсправа № 380/21935/23

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом командувача Національної гвардії України від 25 серпня 2023 року № 181 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років). Позивач стверджує, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, яка передбачена пунктом другим статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також ОГД), однак при звільненні з військової служби таку грошову допомогу відповідач йому не виплатив. Зазначену бездіяльність відповідача позивач уважає протиправною, оскільки його календарна вислуга років станом на день звільнення з військової служби становить 25 років 01 місяць 17 днів та під перелік підстав для невиплати ОГД, який передбачений абзацом третім пункту другого статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», він не підпадає. Крім цього, позивач уважає, що ОГД повинна бути йому виплачена відповідачем у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З огляду на викладене адміністративний позов просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує, зважаючи на те, що позивач не набув права на отримання ОГД в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 (далі Перелік № 413), не передбачена така підстава для звільнення з військової служби через сімейні обставини, за якою був звільнений позивач (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).

Зважаючи на наведене, в задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 22 вересня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України відомості про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення при звільненні його з військової служби.

Витребувані судом докази відповідач не надав.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Позивач проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Наказом командувача Національної гвардії України від 25 серпня 2023 року № 181 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 31 серпня 2023 року № 267 (по стройовій частині) з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 01 вересня 2023 року. Вислуга років позивача станом на 01 вересня 2023 року становить: у календарному обчисленні 25 років 01 місяць 17 днів; у пільговому обчисленні (без врахування календарної) 00 років 02 місяці 12 днів.

У цьому витязі з наказу відсутні відомості про виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої абзацом другим пункту другого статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої абзацом другим пункту другого статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначає Закон України від 13 березня 2014 року № 876-VII «Про Національну гвардію України».

Відповідно до частини другої статті 21 вказаного Закону військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011; тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті першої Закону № 2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011 у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пункт другий цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Статтею 15 Закону № 2011 визначено право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні.

Згідно із абзацом другим пункту другого цієї статті військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

На виконання вказаної норми Закону № 2011 постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, відповідно до якого військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію і з цього часу в Україні діє особливий період, який включає і воєнний стан, який постановлено ввести в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та такий діє і на сьогодні.

Законом України від 01 квітня 2022 року № 2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» (далі Закон № 2169) пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 доповнено новим підпунктом «г», згідно з яким контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.

Зі змісту витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 31 серпня 2023 року № 267 (по стройовій частині) суд встановив, що наказом командувача Національної гвардії України від 25 серпня 2023 року № 181 (по особовому складу) позивач звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту третього частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років).

Відповідно до вказаного витягу з наказу вислуга років позивача станом на 01 вересня 2023 року становить: у календарному обчисленні 25 років 01 місяць 17 днів; у пільговому обчисленні (без врахування календарної) 00 років 02 місяці 12 днів.

Отже, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд уважає, що позивач, як військовослужбовець, який звільнений з військової служби через сімейні обставини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності вислуги років, що перевищує 10 років, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту другого статті 15 Закону № 2011. Розмір такої допомоги визначається у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивача.

За цих обставин суд доходить висновку, що відповідач дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої абзацом другим пункту другого статті 15 Закону № 2011, у зв`язку з чим протиправно не здійснив її нарахування та виплату на користь позивача при його звільненні з військової служби.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач не набув права на отримання ОГД в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, оскільки Переліком № 413 не передбачена така підстава для звільнення з військової служби через сімейні обставини, за якою був звільнений позивач (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років), суд зазначає таке.

Пункт 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2262 доповнено підпунктом «г», на підставі якого звільнено позивача з військової служби, згідно із Законом № 2169.

Вказаний підпункт «г» містить перелік сімейних обставин або інших поважних причин (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), для звільнення з військової служби з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону № 2169 метою внесення таких змін до Закону № 2232 є забезпечення принципу охорони дитинства і материнства шляхом встановлення додаткових підстав для звільнення з військової служби та відстрочки від мобілізації під час воєнного стану та особливого періоду. Саме з цією метою були внесені зміни до вказаного Закону, зокрема щодо підстав для звільнення з військової служби під час воєнного стану.

Водночас наведений вище Перелік № 413 на момент звільнення позивача та станом на сьогодні діє в редакції, чинній з 07 лютого 2018 року, тобто не враховує змін, внесених до Закону № 2232, щодо підстав звільнення з військової служби.

Тож, вирішуючи спір у цій справі, суд відповідно до вимог частини третьої статті 7 КАС України застосовує норми Закону № 2232 та Закону № 2011, які передбачають право військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, а не Переліку № 413, який не відповідає положенням вказаних Законів, що мають вищу юридичну силу.

Причина звільнення позивача, вочевидь, є поважною та викликана сімейними обставинами, що передбачені Законом № 2232.

Варто також зауважити, що вичерпний перелік підстав, за яких одноразова грошова допомога не виплачується при звільненні з військової служби, наведений в абзаці третьому пункту другого статті 15 Закону № 2011, і підстава, з якої звільнено з військової служби позивача, до цього переліку не входить.

З огляду на встановлені у справі обставини, з урахуванням системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд резюмує, що позивач має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом другим пункту другого статті 15 Закону № 2011, у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За цих обставин суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, тому її належить визнати протиправною.

З метою належного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби.

Водночас відповідно до обґрунтувань, які наведені у позовній заяві, позивач переконаний, що ОГД повинна бути йому виплачена відповідачем в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З цього приводу суд звертає увагу позивача на положення наведеної вище норми абзацу другого пункту другого статті 15 Закону № 2011, відповідно до якої військовослужбовці, які звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та які мають вислугу 10 років і більше, мають право на отримання ОГД в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Враховуючи підставу звільнення позивача з військової служби, позивач має право на отримання ОГД в розмірі 25 (а не 50) відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до абзацу другого пункту другого статті 15 Закону № 2011.

Тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої абзацом другим пункту другого статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої абзацом другим пункту другого статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В решті позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 30 січня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна