Рішення

від 02.02.2024 по справі 907/1095/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/1095/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Віг Авто Транс», м. Хмельницький

до відповідача Фізичної особи-підприємця Мицика Івана Павловича, с. Тур`я Бистра Ужгородського району Закарпатської області

про стягнення 45 596,00 грн

секретар судового засідання - Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Віг Авто Транс» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мицика Івана Павловича 45 596,00 грн вартості втраченого вантажу відповідно до договору-заявки на перевезення вантажів №10102021/1862 від 06.06.2023 року. Крім того, просить стягнути з відповідача судовий збір в сумі 2684,00 грн, 6800,00 грн витрат на правову допомогу та 2000,00 грн як відшкодування гонорару успіху.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1095/23 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023.

Ухвалою суду від 04.12.2023 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи, встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору, заяв із обґрунтуванням заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.12.2023, яка надіслана судом на встановлену судом юридичну адресу місцезнаходження відповідача (89231, с. Тур`я-Бистра, Ужгородського району Закарпатської області, вул. Івана Франка, 32) вручена Фізичній особі - підприємцю Мицику Івану Павловичу 07.12.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за трек-номером 0600065736257 та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600065736257.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги позивачем мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з перевезення належного ФОП Вороні О.В. вантажу (шапки для лазні), в частині збереження вантажу, у зв`язку з чим позивач в порядку регресу просить стягнути вартість втраченого вантажу в розмірі 45 596,00 грн.

Зазначає, що вказаний вантаж - шапки для лазні відповідно до договору-заявки №10102021/2003 від 06.06.2023 підлягав перевезенню в Німеччину силами залученого позивачем, як експедитором, до надання послуг перевезення водія - Фізичної особи-підприємця Мицика Івана Павловича (відповідача), яким і допущено втрату вантажу, за наслідками чого у ПП «Віг Авто Транс» виник обов`язок відшкодувати власнику вантажу його вартість в сумі 45 596,00 грн.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов відповідно до ст. 165 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

06 червня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Вороною О.В., як Відправником та Приватним підприємством «Віг Авто Транс», як Перевізником, було укладено Договір-заявку №10102021/2003, згідно з якою позивач узяв на себе зобов`язання по перевезенню вантажу - шапок для лазні, вагою 13 кг за маршрутом м. Хмельницький (Україна) - м. Бергхайм (Німеччина).

У зазначеній Заявці було погоджено, зокрема, й виконання митних формальностей сторонами, можливість залучення до виконання заявки перевізником інших перевізників.

З поданих позивачем документів вбачається, що з метою виконання замовлення ФОП Ворони О.В., яке визначене у заявці №10102021/2003 від 06.06.2023, Приватним підприємством «Віг Авто Транс», як Експедитором, залучено до перевезення вантажу Перевізника - Фізичну особу-підприємця Мицика Івана Павловича, з яким укладено договір-заявку №10102021/1862 від 06.06.2023 року.

Відповідно до укладеної між сторонами в даній справі договору-заявки №10102021/1862 від 06.06.2023 року встановлено обов`язок Перевізника (Виконавця), зокрема, вчасно доставити вантаж до місця розвантаження в обумовлений строк та визначено транспортний засіб, яким буде здійснюватися перевезення - автомобіль з д.н.з. НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 .

Як вбачається з копії міжнародної товарно-транспортної накладної CMR без номеру від 06.06.2023 (надалі - ТТН) відповідачем 06.06.2023 в місті Хмельницький (Україна) прийнято до перевезення вантаж - капелюхи до сауни в кількості 120 шт., вагою 13,8 кг для доставки в м. Бергхайм (Німеччина).

Відповідно до долученого до позовної заяви комерційного рахунку-фактури (інвойс) №15.05.25 MG від 15.05.2023 (його копії), вартість вантажу становить 1182,40 Євро.

Відомостей про доставку вантажу Перевізником до пункту призначення ТТН не містить.

При цьому, відповідно до листа Закарпатської митниці від 19.10.2023, що адресований керівнику ПП «Віг Авто Транс» зазначено, що митницею здійснюється розшук вантажу, який переміщувався через митний кордон України на транспортному засобі з д.р.н. НОМЕР_2 , що належить ФОП Мицик Іван Павлович та 09.06.2023 був вивезений за межі митної території України через пункт пропуску JІужанка - Берегшурань митного поста «Астей» Закарпатської митниці за МД типу «ЕК 10 АА» № 23UA400040019354U3 від 06.06.2023 та декларацією Т1 MRN 23UA305200100374С1 від 09.06.2023 року.

В означеному листі митниці зазначено також, що на теперішній час по даному транзитному переміщенню не виконано зо6ов`язання щодо доставки товару до митниці призначення - 85051 Ingolstadt, Munchener Strase 136 (DE007403).

З урахуванням викладеного, у зв`язку з втратою вантажу ФОП Ворона О.В. звернувся до позивача з претензією від 31.10.2023, відповідно до якої просив компенсувати вартість втраченого під час перевезення товару в сумі 45 596,00 грн.

Доказів виконання означеної претензії та сплати позивачем, як Експедитором, грошових коштів власнику втраченого вантажу - ФОП Вороні О.В. матеріали справи не містять та позивач в тексті позовної заяви зазначає виключно про визнання претензії слушною та його обов`язок відшкодувати збитки відповідно до ст.ст. 929, 932 ЦК України.

В той же час, 06.11.2023 позивачем на адресу відповідача скеровано вимогу від 04.11.2023, за змістом якої ПП «Віг Авто Транс» просило сплатити на зазначений у вимозі розрахунковий рахунок позивача 45 596,00 грн вартості втраченого вантажу.

Означена вимога, як вбачається з трекінгу відстеження рекомендованих листів (трек-номер 2900602814406) отримана відповідачем 11.11.2023 та, за позицією позивача, залишилася невиконаною, а вартість втраченого під час перевезення вантажу відповідачем за первісним позовом всупереч вимог ст.ст. 22, 924 ЦК України, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не відшкодовано, у зв`язку з чим ПП «Віг Авто Транс», як особа, яка відповідно до ч. 2 ст. 932 ЦК України несе відповідальність за дії/недогляд третіх осіб, просить суд стягнути з ФОП Мицика Івана Павловича, як особи, з вини якої було втрачено вантаж, - його вартість в розмірі 45 596,00 грн.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина перша статті 9 Конституції України унормовує, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до абзацу тридцять дев`ятий статті 1 Закон України "Про автомобільний транспорт" (далі Закон) міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону;

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (частина перша статті 53 Закону).

Чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів перевезення вантажу та транспортного експедирування.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України «Про транспорт», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про транзит вантажів», цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Дана норма кореспондується зі статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та статтею 316 Господарського кодексу України.

За встановленими обставинами справи, у відповідності до умов Договору та Договору-заявки відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити доставку вантажу, переданого вантажовідправником до місця призначення і передати його особі уповноваженій на отримання вантажу (вантажоодержувачу).

За приписами статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статей 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

З огляду на наведене - предметом доказування у справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявності та розміру понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 910/3579/17 та від 20.10.2020 у справі № 910/17533/19.

Пунктом 4 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України унормовано особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч. 1 ст. 924 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно частини 2 ст. 932 ЦК України у разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Відповідно до ч. 1 п. 8 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв`язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Подані позивачем докази свідчать, що під час здійснення відповідачем перевезення вантажу (шапок для лазні) на підставі укладеного з позивачем договору-заявки №10102021/1862 від 06.06.2023 року та відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної CMR без номеру від 06.06.2023 відбулася втрата означеного вантажу, що вбачається з листа Закарпатської митниці від 19.10.2023 (відповідно до змісту якого вантаж не прибув до митниці призначення), як і зміст наданої позивачем CMR без номеру від 06.06.2023 свідчить про відсутність відомостей про доставку вантажу (графа 24 ТТН).

При цьому, за встановленими судом обставинами у спірних правовідносинах недоставлений (втрачений) відповідачем вантаж належав Фізичній особі-підприємцю Вороні О.В., з яким позивачем було укладено Договір-заявку №10102021/2003 від 06.06.2023 на його перевезення, а відтак, за змістом цитованих норм ст. 22 ЦК України, ст. 225 ГК України саме ФОП Вороною О.В. понесено негативні наслідки у вигляді втрати належного йому вантажу (шапок для лазні), яка підлягала поставці контрагенту підприємця в Німеччині.

За встановленими вище обставинами, під час здійснення спірного перевезення ПП «Віг Авто Транс» було експедитором, який за змістом ч. 3 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» відповідає перед Замовником за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, яким в спірних правовідносинах по відношенню до третьої особи є відповідач у даній справі.

Аналогічні приписи зазначені й в ч. 2 ст. 932 ЦК України, на яку позивач посилається як на правову підставу позову та за змістом якої у разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

В той же час, доказів відшкодування ФОП Вороні О.В. вартості втраченого вантажу позивачем не надано, а в тексті позовної заяви зазначає виключно про визнання претензії слушною та його обов`язок відшкодувати збитки відповідно до ст.ст. 929, 932 ЦК України.

З урахуванням викладеного, фактичною правовою підставою заявленого в даній справі позову, за встановлених обставин подання позову Експедитором до Перевізника про відшкодування вартості втраченого належного Вантажовідправнику вантажу є стаття 1191 ЦК України, за змістом частини 1 якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

Право на стягнення відшкодованих збитків в порядку регресу виникає з того моменту, коли учасник господарських відносин відшкодував збитки потерпілій стороні замість третьої особи, тому регресне зобов`язання розглядається як похідне від іншого зобов`язання. У регресних зобов`язаннях як загальне правило діє принцип повного відшкодування збитків. Третя особа відповідає перед учасником господарських відносин у тому обсязі, в якому збитки фактично відшкодовані, відтак обсяг регресної вимоги повинен відповідати розміру виплаченого відшкодування. У деліктному зобов`язанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 Цивільного кодексу України. Наведених висновків дійшла Велика Палата у постанові від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17.

З урахуванням викладеного, виникнення права регресної вимоги відповідно до ст. 1191 ЦК України пов`язується з фактичним відшкодуванням збитків потерпілій стороні особою, яка вважає, що такі збитки завдані з вини іншої особи.

Доказів наявності будь-яких майнових втрат безпосередньо у позивача у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення ПП «Віг Авто Транс» суду не надано, а гіпотетичне визнання позивачем «слушною» претензії Вантажовідправника не свідчить про виконання підприємством, як Експедитором, обов`язку з відшкодування вартості втраченого товару, що є передумовою виникнення в нього права на позов до безпосереднього завдавача такої шкоди.

Враховуючи викладене, за відсутності доказів відшкодування позивачем ФОП Вороні О.В. вартості втраченого вантажу, - передчасним слід вважати позов про стягнення з відповідача розміру такої шкоди.

Підсумовуючи викладені вище обставини судом враховано, що позивачем не доведено наявність в ПП «Віг Авто Транс» будь-якої шкоди, яка в порядку регресу підлягає стягненню з ФОП Мицика І.П., що виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування 45 596,00 грн збитків, а відтак в задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку про недоведеність та передчасність позовних вимог, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по справі на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на самого позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 02 лютого 2024 року.

Суддя Лучко Р.М.