Рішення

від 30.11.2023 по справі 917/1317/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2023 Справа № 917/1317/23

м.Полтава

За позовом Фізичної особи - підприємця Дерезуцького Володимира Олеговича АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер маркет", вул.Соборності, 43, м.Полтава, Полтавська область, 36014

про стягнення 701 000,00 грн.

Суддя Солодюк О.В.

Без повідомлення учасників справи.

Розглядається позовна заява про стягнення 701 000,00 грн безпідставно отриманих (набутих) грошових коштів.

Ухвалою суду від 25.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ним відповідачу помилково перераховані кошти в сумі 701 000,00 грн., які відповідачем не повернуті, що спричинило порушення прав та законних інтересів позивача і стало приводом подачі до суду даного позову.

Відповідач відзив на позов не надав. Ухвала від 25.07.2023 у справі № 917/1317/23, яка направлялась на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, і яка співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно ЄДРПОУ, повернулась до суду з відміткою пошти на конверті "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно ч.7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно п. п. 3-5 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст. 232 ГПК України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.

Отже, з врахуванням вищезазначеного, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно ч.9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 30.11.2023 ухвалено рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

28 червня 2022 року Фізичною особою - підприємцем Дерезуцьким В. О. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Маркет" було перераховано, грошові кошти в загальному розмірі 701 000,00 грн. грн., а саме:

- платіжна інструкція №173 від 28.06.2022 на суму 324 568,50 грн., з призначенням: "оплата за продукти харчування зг. рах. "СФ-000256, 284, 287 від 16, 20, 21.06.22р. Договір в т.ч. ПДВ 20% - 54094.75 грн.";

- платіжна інструкція №174 від 28.06.2022 на суму 376 431,50 грн. з призначенням: "оплата за продукти харчування зг. рах. "СФ-000288, 292, 294 від 22,23,24.06.22р. Договір в т.ч. ПДВ 20% - 62738,58 грн."

Як вказує позивач в подальшому останнім було виявлено, що грошові кошти у вищезазначеній сумі було перераховані відповідачу помилково.

Позивач зазначає, що він ніколи не укладав договорів щодо постачання (купівлі-продажу) з ТОВ «Клевер Маркет» товарів, на підставі яких відповідачеві були перераховані грошові кошти, а також не отримував від відповідача рахунків, на підставі яких перераховані кошти, не отримував від нього будь-яких товарів та ніколи не отримував від ТОВ «Клевер Маркет» продукти харчування чи будь-які інші товари.

30.05.2023 позивач надіслав відповідачу вимогу б/н, у якій вимагав повернути грошові кошти у сумі 701 000,00 грн протягом 7 днів з моменту отримання вимоги.

Відповідно до інформації із офіційного веб-порталу АТ "Укрпошта" 05.06.2023 відправлення не вручено під час доставки (інші причини).

Оскільки відповідач на вимогу позивача грошові кошти у сумі 701 000,00 грн не повернув, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений раніше у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених ч.2 статті 11 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.

Як підтверджено матеріалами справи, позивач впродовж 28.06.2022 р. перерахував на рахунок ТОВ «Клевер Маркет» грошові кошти в загальному розмірі 701 000,00 грн., що підтверджується вказаними вище платіжними інструкціями.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст.1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Як встановлено судом платіжні інструкції містять призначення платежу "оплата за продукти харчування"

- зг. рах. №СФ-000256, 284, 287 від 16, 20,21.06.22р. Договір

- зг. рах. №СФ-000288, 292, 294 від 22,23,24.06.22р. Договір.

Разом з тим, матеріали справи не містять вказаних договорів.

За доводами позивача він ніколи отримував від ТОВ "Клевер Маркет" продукти харчування чи будь-які інші товари, не підписував та не укладав договори щодо постачання (купівлі-продажу) товарів, а також не отримував від відповідача рахунків, на підставі яких перераховані кошти.

Відповідачем вказані обставини не спростовані.

З урахуванням п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" днем пред"явлення вимоги позивачем відповідачу про повернення грошових коштів є 05.06.2023 р.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, обставини, на які позивач посилається як на обґрунтування своїх вимог, виходячи з приписів ст.181 ГК України, ст.205, 207, 638, 639, 641, 642, 644 ЦК України, суд дійшов висновку, що між сторонами не укладалися договори, у тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувались їх істотні умови. Відтак, між сторонами не виникло відповідних господарських зобов`язань, а правові підстави для оплати позивачем грошових коштів у сумі 701 000,00 грн були відсутні.

За змістом ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Керуючись наведеними принципами та оцінюючи надані до матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що на момент перерахування позивачем відповідачу спірної суми коштів правова підстава їх перерахування була відсутня (між сторонами не існувало договірних відносин, у тому числі, на підставі договору укладеного у спрощений спосіб) та отримання відповідачем 701 000,00 грн за вказаними вище платіжними інструкціями є безпідставним. Належних та допустимих доказів зворотного до матеріалів справи не надано.

Відтак, посилання позивача на положення статті 1212 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах є обґрунтованим, оскільки вказаною нормою закону регулюється право на повернення майна виключно від особи, яка його утримує (майно) без достатніх правових підстав.

Згідно із правовою позицією, наведеній у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 922/2216/18, конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Водночас, слід враховувати, що предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Ураховуючи наведене, оскільки встановлені вище обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов`язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 701 000,00 грн, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 701 000,00 грн, у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача з огляду на задоволення позову.

Керуючись статтями 226, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Клевер Маркет» (36014, Полтавська область, м.Полтава, вул.Соборності, буд.43, код ЄДРПОУ 42612538) на користь фізичної особи-підприємця Дерезуцького Володимира Олеговича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 701 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 10 515,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України.

Згідно ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Солодюк О.В.