Рішення

від 23.01.2024 по справі 754/13190/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/708/24

Справа №754/13190/23

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання користування місця поховання та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання користування місця поховання та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.08.2023 позивач звернувся до відповідача з запитом про поновлення свідоцтва про поховання свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та похований на Лісовому кладовищі м. Києва, ділянка НОМЕР_1. 17.08.2023 відповідач надав позивачу лист №1062 яким було відмовлено у видачі свідоцтва про поховання померлого, мотивуючи це тим, що у Книзі реєстрації поховань та перепоховань померлих громадян Лісового кладовища у графі ФІО, хто здійснив поховання написано рукою « ОСОБА_3, АДРЕСА_1 ». Однак « ОСОБА_3, АДРЕСА_1 » не є родичем померлого ОСОБА_2 та позивач не знає особу з прізвищем « ОСОБА_3 ». На момент смерті батька, ОСОБА_2 , як і позивач проживали за адресою: АДРЕСА_1 разом із жінкою - ОСОБА_4 , ще з одним сином ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_6 .. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , квартира за адресою: АДРЕСА_1 була приватизована його жінкою ОСОБА_4 та дітьми - сином ОСОБА_5 , донькою ОСОБА_6 . А відтак серед проживаючих за адресою: АДРЕСА_1 . відсутня особа з прізвищем « ОСОБА_3 », що підтверджує факт про помилку у Книзі реєстрації поховань та перепоховань померлих громадян Лісового кладовища, а саме в графі ФІО, хто здійснив поховання. З огляду на викладене, позивач є рідним сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , у зв`язку з чим звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просить суд визнати ОСОБА_1 , 1970 року народження користувачем місця поховання на Лісовому кладовищі м. Києва, на якому похований його батько ОСОБА_2 , ділянка НОМЕР_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язати відповідача внести зміни до Книги реєстрації поховань та перепоховань померлих громадян Лісового кладовища м. Києва, щодо особи, яка здійснила поховання батька ОСОБА_2 , ділянка НОМЕР_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши ОСОБА_1 , 1970 року народження та видати йому відповідне свідоцтво про поховання.

Ухвалою судді від 22 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче засідання.

20.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якої заперечували проти позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, оскільки поховання ОСОБА_2 було здійснено особою АДРЕСА_1 , про що зроблено відповідний запис у книзі реєстрації поховань померлих громадян Лісового кладовища, Ритуальна служба СКП «Спецкомбінат ПКПО», а відтак правові підстави для визнання позивача користувачем місця поховання відсутні.

Ухвалою судді, постановленої шляхом внесення до протоколу судового засідання від 23.11.2023 року було закрито підготовчий розгляд справи та призначено справу в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на викладені в позовній заяві та поясненнях обставини.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлені судом належним чином, про що свідчать письмові матеріали справи.

З будь-якими клопотаннями щодо неможливості явки до суду з поважних причин, не звертались, а відтак суд дійшов висновку про достатність підстав для розгляду справи за відсутності представника відповідача, виходячи з тих обставин, що особа зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду об`єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд, заслухавши вступне слово (пояснення) позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позову з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином померлого ОСОБА_2 , що підтверджуються копією свідоцтва про народження, яке міститься у матеріалах спадкової справи.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 30.12.1996 року №4579, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , в рівних долях.

Згідно копії свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 у віці 44 роки, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Ватутінської районної державної адміністрації м. Києва 23.07.1994 року складено відповідний актовий запис № 1367.

ОСОБА_2 похований на Лісовому кладовищі на ділянці НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Спецкомбінат ПКПО» та актом обстеження місця поховання № 63 від 15.08.2023 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було відмовлено у поновленні свідоцтва про поховання батька ОСОБА_2 , який похований на Лісовому кладовищі на ділянці НОМЕР_1 ,у зв`язку з тим, що поховання здійснив АДРЕСА_1 , а тому відсутні правові підстави для видачі свідоцтва про поховання.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» (далі Закон), користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.

За приписами ст. 11 Закону поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов`язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров`я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.

У відповідності до положень ст. 25 Закону після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Це свідоцтво дає право його пред`явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов`язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зобов`язання відповідача внести зміни до Книги реєстрації поховань та перепоховань померлих громадян Лісового кладовища м. Києва, щодо особи, яка здійснила поховання його батька ОСОБА_2 , ділянка НОМЕР_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши даною особою позивача ОСОБА_1 , 1970 року народження та видати йому відповідне свідоцтво про поховання, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів здійснення саме ним поховання ОСОБА_2 , ділянка НОМЕР_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим, суд вважає за можливе з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, визнати ОСОБА_1 , 1970 року народження співкористувачем місця поховання на Лісовому кладовищі м.Києва НОМЕР_1 , на якому похований його батько ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою реалізації права позивача, як близького родича померлого, на вирішення питань по встановленню надмогильних споруд, у межах могили, вирішення питань про проведення підпоховання та здійснення інших дій, пов`язаних з використанням місця поховання, що не суперечать законодавству.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-284, 354, 355 ЦПК України; ст.ст. 15, 16 ЦК України; ст.ст. 2, 11, 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства "Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування" виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про визнання користування місця поховання та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_1 , 1970 року народження співкористувачем місця поховання на Лісовому кладовищі м.Києва НОМЕР_1 , на якому похований його батько ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 02.02.2024.

Суддя: