Рішення

від 20.12.2023 по справі 757/1871/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/1871/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,

справа № 757/18457/20-ц

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі - т.в.о. головного лікаря Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» Рубльов Олександр Сергійович, Міністерство охорони здоров`я України

треті особи: Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», ОСОБА_2

предмет та підстави позову - відшкодування шкоди

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному порядку провадження в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов`язки головного лікаря Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» Рубльова Олександра Сергійовича, Міністерства охорони здоров`я України, треті особи: Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відносно нього здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019150030000045 за підозрою його у вчиненні ряду злочинів. У ході розслідування кримінального провадження №1201815002000103, з якого 03.01.2019 і було виділено кримінальне провадження №12019150030000045, Одеським обласним центром психічного здоров`я була проведена комплексно психолого-психіатрична експертиза ОСОБА_1 . Згідно її висновку ОСОБА_1 страждає на психічне захворювання в формі шизотопового розладу примітивної особистості на тлі резидуально-органічної церебральної недостатності, не може усвідомлювати значення своїх дій та не могу віддавати собі звіт у своїх діях та керувати ними. 15.11.2018 на підставі вказаного висновку експертизи постановою процесуального керівника ОСОБА_3 змінено порядок досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_4 з продовженням його згідно з правилами, передбаченими главою 39 КПК України про кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. На підставі ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва від 21.11.2018 про обрання у якості запобіжного заходу ОСОБА_1 у порядку п.2 ч. 1 ст. 508 КПК України поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги, 22.11.2018 його поміщено до Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 29.12.2018 у задоволенні клопотання слідчого про продовження строку досудового розслідування вказаного кримінального провадження відмовлено. Вказане судове рішення мотивовано, зокрема, тим, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні сплив ще 27.11.2018. Згідно додаткової ухвали Заводського районного суду міста Миколаєва від 29.12.2018 строки досудового розслідування вказаного кримінального провадження закінчилися 27.11.2018, тому подальше утримання підозрюваного ОСОБА_1 у психіатричному закладі з суворим режимом у вигляді Державного закладу « Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» є протиправним, і це судове рішення підлягає негайному виконанню. Тобто з моменту винесення вказаних ухвал Заводського районного суду міста Миколаєва від 29.12.2018 ОСОБА_1 повинен був бути негайно звільненим з-під варти. Однак, незважаючи на прямі приписи кримінального процесуального законодавства, всупереч вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 за вказівкою відповідача ОСОБА_5 утримувався у вказаному медичному закладі до 12.01.2019 року. На підставі наведеного оцінює суму до відшкодування у 110000,00 грн, до цієї суми відносить розмір справедливої сатисфакції, яку держава зобов`язана сплатити у випадку порушенню нею прав людини за рішенням ЄСПЧ.

Ухвалою суду від 17.01.2019 у справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

27.02.2020 від представника відповідача-2 ОСОБА_6 надійшов по справі відзив, у якому представник відповідача позовні вимоги вважала необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у зв`язку із наступними обставинами. Зазначила, що проаналізувавши судові рішення, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачаються наступні обставини. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 по справі 490/2600/18 клопотання слідчого задоволено і ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на поміщення до психіатричного закладу з суворим режимом у вигляді Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суровим наглядом МОЗ України» на строк до 12.01.2019 включно. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14.12.2018 по справі № 490/2600/18 ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018, якою підозрюваному ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку залишено без змін. У той же час, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.12.2018 по справі № 487/8400/18 відмовлено у задоволені клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Миколаївській області про продовження строку досудового розслідування. Жодною з ухвал не була скасована ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 та не було змінено запобіжний захід відносно ОСОБА_1 . В роз`ясненні порядку виконання ухвали Заводского районного суду м. Миколаєва від 29.12.2018 Державному закладу «Українська психіатрична лікарня з суровим наглядом МОЗ України» ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.01.2019 було відмовлено. Одночасно ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09.01.2019 по справі 204/60/19 в задоволені скарги про зобов`язання Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суровим наглядом. МОЗ України» негайно звільнити ОСОБА_1 із незаконного утримання було відмовлено. Зазначено, що усі вищенаведені судові рішення у своїй сукупності доводять, що Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» діяв виключно на підставі норм права, виконуючи рішення судів, які набрали законної сили, тобто, позивач навмисно вводить суд в оману та не надає суду усі наявні в нього докази, що є зловживання процесуальними правами. Окрім того, зазначила, що відповідач-2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки позовні вимоги обґрунтовуються незаконністю дій органів досудового розслідування та прокуратури.

19.03.2020 представник Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» в особі правонаступника Державна установа - «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» - Петруньок С. подав до суду заяву про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - Державну установу «Центр психологічного здоров`я моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» (код ЄДРПОУ 34476174, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7), яка за своїм містом є заявою про заміну правонаступника.

Протокольною ухвалою суду від 01.07.2020 Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» (код ЄДРПОУ 01285973) було залучено до справи у якості відповідача.

Ухвалою суду від 01.07.2020 в задоволенні заяви представника Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» в особі правонаступника Державна установа - «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» - Петруньок С. про залучення до участі у справі правонаступника третьої особи - відмовлено. Залучено до участі у справі правонаступника відповідача Державної установи - «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» - Державну установу «Центр психологічного здоров`я моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров`я України» (код ЄДРПОУ 34476174, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 7).

У зв`язку зі зміною складу учасників процесу, позивачем була подана уточнена позовна заява, в якій прохальна частина викладена в наступному вигляді:

- визнати протиправними дії т.в.о. головного лікаря Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» Рубльова О.С., що полягають у невиконанні судових рішень та примусове тримання позивача в закладі з 29.12.2018 по 12.01.2019

- визнати протиправними дії Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», що полягають у примусовому триманні позивача в закладі з 29.12.2018 по 12.01.2019; протиправними дії Комунального підприємства «Дніпропетровськ багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги Дніпропетровської обласної ради», що полягають у примусовому триманні позивача в закладі з 12.04.2019 по 03.05.2019;

- визнати протиправними дії МОЗ України, що полягають невжитті належних заходів впливу для припинення незаконного тримання позивача в вищезазначених лікарнях;

- стягнути солідарно з відповідачів 110000,00 грн. та суму судових витрат.

Ухвалою суду від 01.07.2020 у справі за вказаним позовом закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

У відзиві представник відповідача-3 ОСОБА_7 проти позову заперечував, просив відмовити, зазначив, що за даний період комісією лікарів отримувались та досліджувались об`єкти, що стосувались психічного стану особи, анамнез життя, анамнез хвороби. Потім проводились клінічні дослідження: аналізи, посіви, ЕКГ, ФЛГ, ЕЕГ, ЕхоЕГ огляди вузьких спеціалістів. 02.05.2019 року був зроблений висновок судово-психіатричного експерта № 87 та висновок судово-психіатричного експерта№ 88. 03.05.2019 ОСОБА_1 був виписаний з лікарні.

Стосовно апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 05.03.2019 про призначення стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи та направлення підозрюваного до медичного закладу (кримінальне провадження 12019150000000016), ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.03.2019 в рамках кримінального провадження №12019150000000006 про призначення стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.04.2019 про направлення особи до медичного закладу для проведення стаціонарної психолого-психіатричної експертизи КП «ДБКЛНПІД`ДОР», на підставі яких був госпіталізований ОСОБА_1 , представник відповідача зазначив, що офіційна інформація відповідними інстанціями не надавалась та, що дані ухвали в апеляційному порядку не оскаржувались. На адресу лікарні поступали наступні повідомлення з Миколаївського апеляційного суду для вручення підозрюваному ОСОБА_1 : про розгляд апеляційної скарги захисника Боряк Г .Л. на ухвалу слідчого судді від 10.04.2019 по кримінальному провадженню№ 12019150000000016 на 24.04.2019; про розгляд апеляційної скарги захисника Боряк Г.Л. на ухвалу слідчого судді від 10.04.2019 по кримінальному провадженню №12019150000000016 на 24.04.2019. Дані повідомлення, разом з копіями апеляційних скарг, були отримані тільки 25.04.2019, що підтверджує штамп вхідної кореспонденції за №854, тобто, після проведення засідання. Ухвал, на підставі яких проводилась судова експертиза, ці засідання не стосувались. Крім того, на адресу лікарні поступали адвокатські запити захисника Боряк Г.Л. від 26.04.2019, які були отримані установою, відповідно до штампів вхідної кореспонденції: 30.04.19 №862, 08.05.19 №905, 13.05.2019 №941, 15.05.2019. Тобто, три останні були отримані після виписки ОСОБА_1 з лікарні. Адвокатський запит, який було отримано 30.04.2019, інформував помилково, що ухвала від 08.04.2019 року чинності не набрала, але не було надано копії ухвали Миколаївського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження. На підставі викладеного, КП «ДБКЛНПД» ДОР вважає, що при госпіталізації та проведенні стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи порушень закону не допущено.

14.09.2020 до суду від в.о. начальника філії «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Центр психічного здоров`я і моніторингу наркотиків та алкоголю міністерства охорони здоров`я України» Л.А. Чинчинка направлено пакет документів щодо ОСОБА_1 , отриманий з КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» на ім`я ОСОБА_5 , який звільнився з ДЗ «УПЛСН МОЗ України» 28.03.2019 (Наказ від 28.03.2019 №13/3-ОС).

17.09.2020 до суду від представника відповідача-4 відповідно до уточненої позовної заяви було подано відзив, в якому представник відповідача просив відмовити, зазначив, що відповідно до ст. 49 ЦПК України позивач в порушення вимог законодавства збільшив позовні вимоги, окрім того заначив, що ДЗ «Українська психіатрична лікарня МОЗ України» діяв виключно на підставі норм права, виконуючи рішення судів, які набрали законної сили, тобто, позивач навмисно вводить суд в оману та не надає суду усі наявні в нього докази, що є зловживанням процесуальними правами.

03.10.2020 до суду від представника відповідача-2 надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якій позовні вимоги не визнавав, просив відмовити.

На виконання протокольної ухвали суду представник МОЗ України повідомив суд, що в МОЗ України відсутня інформація стосовно ОСОБА_5

04.02.2021 від відповідача-1 ОСОБА_5 надійшли пояснення на позовну заяву, у яких вважав позовні вимоги до нього необґрунтованими з наступних підстав. ОСОБА_5 зазначив, що перебування ОСОБА_1 до 12.01.2019 включно в ДЗ «УПЛСН МОЗ України» було законним та обґрунтованим, оскільки виконувалась ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018, яка набрала законної сили, цією ухвалою строк запобіжного заходу застосований до ОСОБА_1 мав тримати до 12.01.2019 включно. Жодного рішення суду про зміну або скасування запобіжного заходу до ОСОБА_1 судом прийнято не було. Окрім того, зазначив, що всі випадки передбачені ст. 82 ЦПК України в даній справі відсутні. Отже, позивач був зобов`язаний навести докази своїм твердженням, тобто належним чином обґрунтувати їх. Єдиним можливим способом обґрунтування с докази, які мають бути належними та допустимими відповідно до приписів ст. ст. 77, 78 ЦПК України. Жодне з тверджень ОСОБА_1 у його позовній заяві не доведено належними та допустимими доказами.

18.02.2021 від ОСОБА_5 надійшли пояснення по справі в новій редакції, відповідно до яких останній повідомив, що ОСОБА_5 є неналежним відповідачем у справі, оскільки, згідно Наказу Міністерства охорони здоров`я України №1673 від 14.09.2018 «Про реорганізацію Державного закладу « Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» я не міг виконувати обов`язки керівника закладу. Всі функції керівника закладу були передані Голові Комісії за проведення заходів, пов`язаних з реорганізацією Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України». Тобто, він є неналежним відповідачем за цією позовною заявою.

19.05.2022 до суду від адвоката Гарника О.А. в інтересах ОСОБА_1 подано клопотання про долучення доказів, а саме, просив долучити в якості доказів копію довідки МСЕК про присвоєння ОСОБА_1 другої групи інвалідності внаслідок психічного захворювання та копію листа Європейського суду з прав людини про початок процедури письмового розгляду заяви ОСОБА_1 про допущені у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначив, що інвалідність ОСОБА_1 було встановлено у лютому 2021 року, а вищевказаний лист Європейського суду з прав людини був отриманий в січні 2022 року, тобто, позивач не мав змоги надати ці докази разом із позовною заявою, а також до закриття підготовчого провадження у справі.

В судове засідання позивач не з`явився, представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

Представник Кислицької Ю.О. в інтересах відповідача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки інші учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності інших учасників справи.

Суд, дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Дослідивши та проаналізувавши за послідовністю усі процесуальні ухвали у справі №490/2600/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, що є загальнодоступною інформацією, з твердженнями позивача, суд прийшов до наступного висновку.

ОСОБА_1 перебував в ДЗ «УПЛСН МОЗ України» на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 (справа №490/2600/18, н/п 1-кс/490/7614/2018) про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на поміщення до психіатричного закладу з суворим режимом нагляду у вигляді Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» на строк до 12.01.2019.

Вказана ухвала була оскаржена захисником ОСОБА_1 - Боряк Г.Л. до Миколаївського апеляційного суду.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14.12.2018 апеляційну скаргу захисника Боряк Г.Л. в інтересах підозрюваного ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018, якою підозрюваному ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, залишено без змін. Таким чином, ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 набрала чинності 14.12.2018 та не була скасована.

Запобіжні заходи можуть бути застосовані на підставі мотивованої ухвали слідчого судді, суду з огляду на їх необхідність, із суворо визначеною метою і в повній відповідності до чинного законодавства (ст. 508 КПК України).

У відповідності до ч. 3 ст. 508 КПК України застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України. При цьому слід застосовувати не тільки норми, що стосуються всіх запобіжних заходів з урахуванням особливостей психічного стану особи, а й певною мірою правила про тримання під вартою як найбільш суворого запобіжного заходу, до якого прирівнюється госпіталізація до психіатричного закладу.

Строки застосування такого запобіжного заходу передбачено у ст. 197 КПК України. Слідчому судді, суду необхідно враховувати вимоги дотримання розумного строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовження строку тримання під вартою.

Загальні положення щодо розумних строків у кримінальному провадженні встановлено у ст. 28 КПК України та конкретизовано у ст. 197 КПК України. Строк дії ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу або продовження строку цього запобіжного заходу не може перевищувати шістдесяти днів. Слідчий суддя, суд зобов`язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу дату закінчення її дії (ч. 4 ст. 196 КПК України).

Дія ухвали про застосування запобіжного заходу припиняється після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.

Тобто, перебування ОСОБА_1 до 12.01.2019, включно в ДЗ «УПЛСН МОЗ України» було законним та обґрунтованим, оскільки виконувалась ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018, яка набрала чинності.

Жодного рішення суду про зміну запобіжного заходу або ухвалення виправдувального вироку чи звільнення ОСОБА_1 з закладу судом прийнято не було.

Приписами ст. 115 КПК України передбачено порядок обчислення строків у кримінальному проваджені, а саме ч. 3 ст. 115 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід до 12.01.2019, тобто, у разі не продовження запобіжного заходу, звільнення з ДЗ «УПЛСН МОЗ України» було можливе лише о 24 год. 00 хв. 12.01.2019.

Звільнення ОСОБА_9 було здійснено співробітниками закладу при закінченні строку запобіжного заходу призначеного ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018.

Слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва була постановлена ухвала від 29.12.2018 про відмову у задоволені клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Миколаївській області про продовження строку досудового розслідування.

Одночасно Заводським районним судом м. Миколаєва була винесена додаткова ухвала від 29.12.2018 про відмову в задоволені клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах СУ ГУНП в Миколаївській області про продовження запобіжного заходу у вигляді поміщення ОСОБА_1 , до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

Разом з тим, жодною з цих ухвал Заводського районного суду м. Миколаєва не була скасована ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 та не було змінено запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , не було ухвалено виправдувального вироку чи звільнення ОСОБА_1 із закладу.

Щодо роз`яснення порядку виконання ухвали Заводского районного суду м. Миколаєва від 29.12.2018 ДЗ «УПЛСН МОЗ України» було направлено заяву про роз`яснення судового рішення, але ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.01.2019 в задоволені заяви було відмовлено.

Одночасно захисником ОСОБА_1 - адвокатом Боряк Г.Л. до слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська була подана скарга про зобов`язання ДЗ «УПЛСН МОЗ України» негайно звільнити ОСОБА_1 із незаконного утримання в ДЗ «УПЛСН МОЗ України». Слідчим суддею Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська були в повній мірі дослідженні всі докази вказані адвокатом Боряк Г.Л. та надана всебічна оцінка цим доказам, а також була надана оцінка та детально вивчені ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.11.2018 та інші докази, які були надані представниками ДЗ «УПЛСН МОЗ України».

Ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09.01.2019 в задоволенні скарги адвоката Боряк Г.Л. в інтересах ОСОБА_1 про зобов`язання ДЗ «УПЛСН МОЗ України» негайно звільнити ОСОБА_1 із незаконного утримання було відмовлено.

Тобто, ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду Дніпропетровська від 09.01.2019 визнано законним перебування ОСОБА_9 у закладі, та відсутні правові підстави для негайного звільнення ОСОБА_9 із закладу з надання психіатричної допомоги.

Слід зазначити, що питання щодо законності перебування ОСОБА_1 у закладі з надання психіатричної допомоги вже вирішено судом апеляційної інстанції.

Суд, під час розгляду даної цивільної справи не вправі давати правову оцінку процесуальним рішенням суду або перебирати на себе права та обов`язки судів вищої ланки.

Усі наведені судові рішення у своїй сукупності доводять, що Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» діяв виключно на підставі норм права, виконуючи рішення судів, які набрали законної сили.

Тобто, представник позивача навмисно вводить суд в оману та не надає суду усі наявні в нього докази, що є зловживання процесуальними правами.

Окрім того, судом встановлено, що для визначення лікувальної тактики ОСОБА_1 був оглянутий лікарсько-консультативною комісією в першу добу після його госпіталізації. Необхідності лікування за невідкладними показаннями не було виявлено. Рекомендовано обстеження пацієнта для об`єктивізації його психічного та соматичного стану з послідуючим визначенням лікувальної тактики за результатами обстеження і спостереження.

За результатами вивчення даних анамнезу, клінічного психіатричного обстеження, спостереження за ОСОБА_1 в ДЗ «УПЛСН МОЗ України», з урахуванням даних проведеного йому експериментально-психологічного дослідження, лікарсько-консультативною комісією лікарні при повторному огляді пацієнта 10.12.2018 з метою уточнення діагнозу (протокол №491) було зроблено висновок про відсутність у нього психопатологічної симптоматики, що відповідає критеріям шизотипового розладу, який був у нього діагностований при проведенні стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи в КНП «Одеський обласний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради (висновок СПЕ від 30.10.2018р. №80).

До того ж, висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи в Миколаївській обласній психіатричній лікарні №1 від 08.06.2018№176 також було встановлено, що ОСОБА_1 психічним захворюванням не страждав та не страждає (абз. 2 стор. 24, абз. 1 стор. 25 висновку СПЕ від 30.10.2018р. №80).

У зв`язку із відсутністю переконливих даних про наявність у пацієнта психічного розладу, психофармакотерапія не призначалась. Для попередження подальшого перебування в закладі з надання психіатричної допомоги і призначення примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка не страждає на психічне захворювання, було вчинено необхідні заходи відповідно діючого законодавства.

Відсутність у ОСОБА_1 будь-якого хронічного психічного захворювання, недоумства, тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності та іншого хворобливого стану психіки було підтверджено при повторному проведенні стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи в КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР (висновок СПЕ від 02.05.2019р. №88).

Отже, суд робить висновок, що факт страждання ОСОБА_1 на психічну хворобу, є недоведеним. Призначення лікування психічного розладу особі, яка не страждає на психічне захворювання, порушувало б її права та діюче законодавство. До того ж, необхідна медична допомога відповідно стану позивача йому була надана. У зв`язку з виявленими при первинному обстеженні соматичними захворюваннями, за призначенням фахівців, ОСОБА_1 отримував відповідне лікування, на яке давав добровільну згоду, про що наявні записи в медичній карті стаціонарного хворого. В подальшому позивач почав самостійно відмовлятись від рекомендованого лікування та обстеження, яке без його згоди на це не проводилось.

З наведеного вбачається, що факт страждання ОСОБА_1 від соматичних захворювань також є недоведеним. На підставі всього вищезазначеного, звинувачення ДЗ «УПЛСН МОЗ України» у бездіяльності, що порушувало право ОСОБА_1 на охорону здоров`я, є безпідставним та недоведеним.

Посилання позивача на рішення ЄСПЧ, в даному випадку, є недоречним та неправомірним, оскільки, за своєю суттю не стосується випадку, який розглядається.

Щодо розкриття лікарської таємниці шляхом розповсюдження Протоколу лікарської комісії від 10.12.2018, твердження позивача також необґрунтовані, оскільки відповідно ст. 40 Закон України «Основ законодавства України про охорону здоров`я», медичні працівники та інші особи, яким у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці випадки, відомості, крім передбачених законодавчими актами Статтею 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000. №1489-III допускається передача відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи для провадження досудового розслідування.

Судом встановлено, що копія протоколу засідання лікарсько-консультативної комісії №491 від 10.12.2018 була направлена на адресу слідчого та прокурора, які проводили досудове розслідування, з метою призначення уповноваженими на це особами відповідно чинного законодавства повторної стаціонарної судової психолого-психіатричної експертизи, з поміткою про заборону розголошення конфіденційних відомостей відповідно до ст. 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-І.

Отже, інформація про стан здоров`я ОСОБА_1 була надана виключно особам, які вже володіли такою інформацією у зв`язку з провадженням досудового розслідування. Суд зазначає, що таким способом закону не було порушено, звинувачення у розповсюдженні лікарської таємниці є безпідставним.

В частині визнання права законного представника позивача у кримінальному провадженні ОСОБА_2 , слід зазначати наступне.

Статтею 44 КПК України визначено, що законний представник залучається до участі в процесуальній дії разом з підозрюваним, обвинуваченим, якщо він є неповнолітній або особою, визнаною у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною.

Відповідно 4.2 ст. 30 ЦК України, обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно ч.1 ст. 40 ЦК України, фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

В медичній карті стаціонарного хворого ОСОБА_1 були відсутні дані про визнання його раніше судом недієздатним, за час перебування у медичному закладі таке питання судом не вирішувалось. Тобто, на час перебування ОСОБА_1 в ДЗ «УПЛСН МОЗ України» були відсутні підстави вважати ОСОБА_1 недієздатним, а його матір ОСОБА_2 - його законним представником.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та визначеного ним її розміру, слід зазначати наступне.

Згідно приписів ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Випадки, передбачені ст. 82 ЦПК України в даній справі відсутні.

Отже, позивач зобов`язаний навести докази своїм твердженням, тобто, належним чином обґрунтувати їх.

Єдиним можливим способом обґрунтування є докази, що відповідно до приписів ст. ст. 77, 78 ЦПК України мають бути належними та допустимими.

Жодне твердження ОСОБА_1 у його позовній заяві не було доведено належними та допустимими доказами. Тим самим, у позовній заяві ОСОБА_1 відсутні правові підстави права вимог про відшкодування моральної шкоди.

Поняття моральної (немайнової) шкоди й порядок її відшкодування визначаються ст. 23 ЦК України. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зокрема пунктом 2 постанови зазначено, що: «Роз`яснити, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Таким чином, обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 . Жодним чином не відповідає визначеним законом випадкам. Тобто, відсутній факт порушення права, за захистом якого звертається до суду ОСОБА_1 .

В тексті позовної заяви неодноразово вказується, що з боку відповідачів відносно нього вчинялись протиправні дії. Така протиправна поведінка завдала йому немайнових втрат, що дає йому право на звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4: під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуально1), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується. Не надається причино-наслідковий зв`язок між діями відповідача та «моральними» стражданнями позивача.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній юридичній особі неправомірними рішеннями, або відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. діями чи бездіяльністю.

Однак, в матеріалах позовної заяви, доданих документів відсутні будь-які докази того, що відносно ОСОБА_1 відповідачами було допущено протиправну поведінку, вчинено неправомірні дії чи бездіяльність, а ОСОБА_1 є постраждалою особою від таких дій, що може давати йому право на звернення до суду за захистом порушеного права у вигляді моральної шкоди.

Отже, судом встановлено, що для настання відповідальності по відшкодуванню заявленої моральної шкоди відсутня вина відповідачів, що свідчить про неправомірність та безпідставність вимог ОСОБА_1 .

Необґрунтованість заявленого розміру моральної шкоди У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» чітко зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, розмір моральної шкоди визначає суд з Урахуванням певних обставин: характеру правопорушення; глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеню вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не наведено жодного доказу, що моральна шкода нанесена саме внаслідок дій або бездіяльності відповідачів. Натомість визначення розміру моральної шкоди має непевні посилання на невідомі рішення ЄСПЧ та незрозумілий розрахунок своїх моральних страждань. Дані висловлювання в позові наведені навмання, оскільки це позов про відшкодування шкоди, але в чому це безпосередньо проявляється в позові не доведено та не обґрунтовано.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 не зміг обґрунтувати заявлену суму моральної шкоди. Належних і допустимих доказів таких тверджень позивачем суду не надано.

При розгляді даної справи, суду позивачем не надано жодного рішення суду про визнання дій або бездіяльності відповідачів протиправними, внаслідок чого порушено право позивача.

Враховуючи, що позивачем не доведено неправомірності дій відповідачів, не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною позивачу шкодою та діями відповідачів, відсутність в матеріалах справи належних, достатніх доказів в обґрунтування позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо відшкодування майнової та моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові відмовлено, а учасниками справи не надано доказів на підтвердження понесення судових витрат, то судові витрати, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 76-81, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до тимчасово виконуючого обов`язки головного лікаря Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» Рубльова Олександра Сергійовича, Міністерства охорони здоров`я України, треті особи: Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , інформація про РНОКПП відсутня

відповідач - т.в.о. головного лікаря Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» Рубльов Олександр Сергійович, 49006, м. Дніпро, вул. Чичеріна, 84, інформація про РНОКПП відсутня

відповідач Міністерство охорони здоров`я України, 01601, м. Київ, Грушевського, 7, код ЄДРПОУ 00012925

третя особа: Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», 49006, м. Дніпро, вул. Чичеріна, 84, код ЄДРПОУ 01285973

третя особа ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , інформація про РНОКПП відсутня

Суддя Р.В. Новак