Постанова

від 31.01.2024 по справі 916/3593/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3593/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Мисько І.С.,

за участю представників:

від Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" Різниченко О.О.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест"

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023, прийняте суддею Мостепаненко Ю.І., м. Одеса, повний текст складено 19.10.2023,

у справі №916/3593/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс"

про стягнення 1 058 307,26 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 р. Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за поставлений товар у сумі 1058307,26 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки №5307/Н-19 від 11.09.2019.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 22.08.2023 відкрито провадження у справі №916/3593/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23 (суддя Мостепаненко Ю.І.) у задоволенні позову відмовлено; витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Судове рішення мотивоване тим, що внаслідок дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), а саме: військової агресії Російської Федерації проти України та тимчасової окупації Каховської міської територіальної громади, виконання договору поставки №5307/Н-19 від 11.09.2019 зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим, а відтак строк виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару у загальній сумі 1058307,26 грн у відповідача не настав.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення було безпідставно проігноровано вимоги чинного законодавства, які визначають обов`язковість виконання договору, та узгоджені сторонами умови договору поставки №5307/Н-19 від 11.09.2019, відповідно до яких дія форс-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення покупця від обов`язку сплатити вартість поставленого йому товару, а також не надано правової оцінки обставині не вжиття відповідачем заходів, необхідних для належного виконання останнім прийнятих на себе договірних зобов`язань. Крім того, апелянт зазначає про відсутність у матеріалах справи жодного належного доказу на підтвердження існування для Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" форс-мажорних обставин, здійснення відповідачем невідкладного повідомлення Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" про такі обставини та їх вплив на виконання договірних зобов`язань за договором поставки №5307/Н-19 від 11.09.2019, при цьому суд першої інстанції помилково послався на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, адже вказаний лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів, натомість кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 20.11.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 05.12.2023.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 31.01.2024 об 11:00.

При цьому на офіційному веб-сайті судової влади України були опубліковані оголошення, в яких повідомлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23, також про дату, час та місце проведення апеляційного розгляду даної справи.

У судовому засіданні 31.01.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.40).

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" виступає адреса: 74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Торгова, буд. 1К.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, вся територія Каховської міської територіальної громади з 24.02.2022 перебуває в тимчасовій окупації (пункт 11 розділу ІІ Переліку).

Враховуючи викладене, поштовий зв`язок з зазначеною територією відсутній, що, в свою чергу, об`єктивно унеможливлює надіслання судом поштової кореспонденції відповідачу.

В силу пункту 21 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції".

Якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи (частина перша статті 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" відповідно до наведених вище вимог чинного законодавства вважається належним чином повідомленим про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23, а також про дату, час та місце проведення апеляційного розгляду даної справи, що підтверджується розміщенням відповідних оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзиву на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 11.09.2019 між Приватним акціонерним товариством "АПК-Інвест" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" ("Покупець") укладено договір поставки №5307/НД-19 (далі договір №5307/НД-19 від 11.09.2019), відповідно до пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність) Покупцеві окремими партіями: ковбасні вироби та продукти зі свинини готові до вживання в їжу, напівфабрикати м`ясні, продукти із сала, кишки свинячі (далі "товар"), а Покупець зобов`язується приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість.

В силу пункту 1.3 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 найменування, асортимент, ціна та загальна кількість товару встановлюються сторонами на підставі узгоджених заявок у видаткових накладних (які містять всі необхідні відомості щодо відповідної партії товару, передбачені частиною другою статті 266 Господарського кодексу України та у розумінні вказаної статі є специфікаціями), які є невід`ємною частиною цього договору.

У пункті 1.6 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 визначено, що супровідними документами на товар є наступні документи: видаткова накладна; товарно-транспортна накладна; інші документи, передбачені чинним законодавством, в тому числі стосовно безпечності та якості харчових продуктів, в обсязі, передбаченому чинним законодавством.

Згідно з пунктом 2.1 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 сторони узгоджують адреси, за якими здійснюються поставки за цим договором, у додатку №2 "Перелік місць для поставки товару", який є невід`ємною частиною договору. Поставка товару здійснюється на умовах DDP склад Покупця відповідно до вимог Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати "Інкотермс" (в редакції 2010 року) за адресою, визначеною згідно з Переліком місць для поставки товару (додаток №2 до договору) та вказаною у відповідній заявці Покупця (місце поставки)..

За умовами пунктів 2.6, 2.7 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 зобов`язання Постачальника з поставки вважається виконаним у момент передачі товару Покупцю. Право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі товару в місці поставки.

Моментом передачі товару є момент оформлення відповідних супровідних документів на товар з зазначенням в цих документах дати фактичного отримання товару. У випадку відсутності в примірниках супровідних документах Постачальника дати отримання товару, вказаної Покупцем, днем передачі товару вважається день оформлення супровідних документів на товар відповідно до вказаної дати документу (пункт 2.9 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019).

Відповідно до пункту 3.4 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 оформлення Покупцем супровідної документації на товар (тобто підписання та проставляння відбитку печатки/штампу (за наявності) на видатковій та/або товарно-транспортній накладних) свідчить про згоду Покупця з ціною реалізації товару, його асортиментом та кількістю відповідно до заявки Покупця, наданої Постачальнику.

Положеннями пункту 5.3 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 передбачено, що Покупець здійснює оплату товару Постачальнику в розмірі 100% вартості товару за видатковими накладними, складеними на підставі наданих Покупцем заявок протягом 10 банківських днів з дня отримання товару. Цим сторони узгодили, що під термінами "робочий день" та/або "банківський день" розуміється календарний день з понеділка по п`ятницю, крім суботи та неділі, святкових і неробочих днів, визначених Кодексом законів про працю України.

В силу пункту 8.1 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 сторона звільняється від визначеної цим договором та (або) чинним в Україні законодавством відповідальності за повне або часткове порушення договору, якщо вона доведе, що таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому договорі, за умови, що їх настання було засвідчене у визначеному цим договором порядку.

У підпунктах 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 вказано, що під форс-мажорними обставинами у цьому договорі розуміються випадок та непереборна сила як підстава для звільнення від відповідальності за порушення договору. Під непереборною силою у цьому договорі розуміються будь-які надзвичайні події зовнішнього щодо сторін характеру, які виникають без вини сторін, поза їх волею або всупереч волі чи бажанню сторін, і які не можна, за умови вжиття звичайних для цього заходів, передбачити та не можна при всій турботливості та обачності відвернути (уникнути), включаючи (але не обмежуючись) стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин й обладнання, масові епідемії, епізоотії, епіфітотії тощо), обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські хвилювання, прояви тероризму, масові страйки та локаути, бойкоти тощо), а також видання заборонних або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборонні чи обмежуючі заходи названих органів, які унеможливлюють виконання сторонами цього договору або тимчасово перешкоджають його виконанню.

Згідно з пунктами 8.2, 8.3 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 настання непереборної сили має бути засвідчено довідками (документами), виданими компетентними органами України чи уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палати. Сторона, що має намір посилатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору.

За умовами пункту 8.4 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 якщо форс-мажорні обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим. Якщо форс-мажорні обставини та (або) їх наслідки мають місце протягом шести місяців поспіль, то будь-яка зі сторін має право відмовитися від договору в односторонньому порядку зі звільненням від відповідальності за таку відмову.

Настання та/або дія форм-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення Покупця від обов`язку сплатити вартість поставленого товару (пункт 8.5 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019).

Відповідно до пункту 9.1 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, набирає чинності з 01.01.2020 і діє по 31.12.2022 включно.

В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до договору №5307/НД-19 від 11.09.2019, а саме:

-додаткову угоду №1 від 01.01.2021, в якій узгоджено надання Покупцеві знижки за період з 01.01.2021 по 31.01.2021 в розмірі 0,3% від вартості товару, поставленого протягом звітного періоду незалежно від періодичності поставок;

-додаткову угоду №2 від 01.02.2021 щодо надання Покупцеві знижки за період з 01.02.2021 по 28.02.2021 в розмірі 0,87% від вартості товару, поставленого протягом звітного періоду незалежно від періодичності поставок;

-додаткову угоду №3 від 01.10.2021 стосовно надання Покупцеві знижки за період з 01.10.2021 по 31.10.2021 в розмірі 7,658% від вартості товару, поставленого протягом звітного періоду незалежно від періодичності поставок;

-додаткову угоду №4 від 01.11.2021, якою передбачено надання Покупцеві знижки за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 в розмірі 10,904% від вартості товару, поставленого протягом звітного періоду незалежно від періодичності поставок;

-додаткову угоду №5 від 01.01.2022, в якій вказано про надання Покупцеві знижки за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 в розмірі 21,437% від вартості товару, поставленого протягом звітного періоду незалежно від періодичності поставок.

В усіх вищенаведених додаткових угодах зазначено про те, що відповідні знижки надаються Постачальником останнім днем звітного періоду.

На виконання договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" у період з 11.02.2022 по 21.02.2022 поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" товар на загальну суму 1058307,26 грн, на підтвердження чого позивачем до суду першої інстанції було подано копії підписаних без зауважень та скріплених печатками сторін товарних накладних та товарно-транспортних накладних.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" 1058307,26 грн заборгованості за товар, поставлений на підставі договору №5307/НД-19 від 11.09.2019.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на те, що внаслідок дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), а саме: військової агресії Російської Федерації проти України та тимчасової окупації Каховської міської територіальної громади, виконання договору №5307/Н-19 від 11.09.2019 зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим, а відтак строк виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару у загальній сумі 1058307,26 грн у відповідача не настав.

Колегія суддів не погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №5307/НД-19 від 11.09.2019 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №5307/НД-19 від 11.09.2019 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" з позовом у даній справі визначено наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" заборгованості перед позивачем за договором №5307/НД-19 від 11.09.2019, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 позивач у період з 11.02.2022 по 21.02.2022 поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" товар на загальну суму 1058307,26 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних документів, а саме: товарних накладних та товарно-транспортних накладних, які підписані без зауважень та скріплені печатками сторін.

В силу пункту 5.3 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 Покупець здійснює оплату товару Постачальнику в розмірі 100% вартості товару за видатковими накладними, складеними на підставі наданих Покупцем заявок протягом 10 банківських днів з дня отримання товару. Під термінами "робочий день" та/або "банківський день" розуміється календарний день з понеділка по п`ятницю, крім суботи та неділі, святкових і неробочих днів, визначених Кодексом законів про працю України.

Отже, за товар, поставлений відповідно до товарної накладної №7157МК від 11.02.2022 на суму 219206,63 грн відповідач повинен був розрахуватися в строк до 25.02.2022 (включно); за товар, поставлений відповідно до товарної накладної №7649МК від 14.02.2022 на суму 217435,54 грн в строк до 28.02.2022 (включно); за товар, поставлений відповідно до товарної накладної №7988МК від 16.02.2022 на суму 167851,02 грн в строк до 02.03.2022 (включно); за товар, поставлений відповідно до товарної накладної №8363МК від 18.02.2022 на суму 228384 грн в строк до 04.03.2022 (включно); за товар, поставлений відповідно до товарної накладної №8804МК від 21.02.2022 на суму 225430,07 грн в строк до 07.03.2022 (включно).

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що докази проведення відповідачем оплати вартості товару, поставленого позивачем у період з 11.02.2022 по 21.02.2022 на підставі договору №5307/НД-19 від 11.09.2019, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №5307/НД-19 від 11.09.2019, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу у період з 11.02.2022 по 21.02.2022 на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" 1058307,26 грн заборгованості за поставлений товар.

Стосовно висновку Господарського суду Одеської області про те, що внаслідок дії непереборної сили строк виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару у загальній сумі 1058307,26 грн у відповідача не настав, колегія суддів зазначає наступне.

За умовами пункту 8.4 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 якщо форс-мажорні обставини та (або) їх наслідки тимчасово перешкоджають виконанню цього договору, то виконання цього договору зупиняється на строк, протягом якого воно є неможливим.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21).

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.

Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який в оскаржуваному рішенні послався місцевий господарський суд, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до місцевого господарського суду не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання військової агресії Російської федерації проти України або введеного з 24.02.2022 у зв`язку з цією агресією воєнного стану, форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" прийнятих на себе зобов`язань за договором №5307/НД-19 від 11.09.2019.

За таких обставин, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами об`єктивної неможливості виконання ним прийнятих на себе зобов`язань за договором №5307/НД-19 від 11.09.2019 внаслідок існування обставин непереборної сили, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо зупинення виконання вказаного договору, тим більше, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідних доводів про наявність форс-мажорних обставин Товариством з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" взагалі не було наведено.

Крім того, в силу узгодженого сторонами пункту 8.3 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019 сторона, що має намір посилатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно повідомити іншу сторону про наявність форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання цього договору, між тим докази здійснення такого повідомлення у матеріалах справи відсутні.

Більше того, поза увагом місцевого господарського суду безпідставно залишились положення пункту 8.5 договору №5307/НД-19 від 11.09.2019, згідно з якими настання та/або дія форм-мажорних обставин не може бути підставою для звільнення покупця від обов`язку сплатити вартість поставленого товару.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання Приватним акціонерним товариством "АПК-Інвест" позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3593/23 скасувати.

Позов Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеть Плюс" на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" заборгованість за поставлений товар у сумі 1058307,26 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 15874,61 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 23811,92 грн.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук