Постанова

від 02.02.2024 по справі 916/3060/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3060/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023, прийняте суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 23.10.2023,

у справі №916/3060/23

за позовом: Департаменту міського господарства Одеської міської ради

до відповідача: Підприємства "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Південного офісу Держаудитслужби

про стягнення 32 087,70 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 р. Департамент міського господарства Одеської міської ради звернувся з позовом до Підприємства "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 32087,70 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані понесенням позивачем збитків внаслідок безпідставного завищення відповідачем вартості виконаних робіт за укладеним між сторонами договором №190 від 03.04.2019.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.08.2023 відкрито провадження у справі №916/3060/23 та в подальшому ухвалою суду від 08.08.2023 залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Південний офіс Держаудитслужби.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3060/23 (суддя Волков Р.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем за допомогою належних доказів наявності складу правопорушення, існування якого є необхідною умовою для стягнення збитків.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Департамент міського господарства Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3060/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що оплата останнім необґрунтовано завищеної відповідачем вартості робіт за договором №190 від 03.04.2019, яка підтверджується актом №06-11/25 від 07.08.2020 ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту міського господарства Одеської міської ради за період з 01.01.2018 по 30.04.2020, складеним Південним офісом Держаудитслужби, зумовила понесення позивачем збитків, що підлягають відшкодування за рахунок Підприємства "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 2684 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (32087,70 грн), перегляд оскаржуваного додаткового рішення за апеляційною скаргою Департаменту міського господарства Одеської міської ради ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 04.12.2023 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду було встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 19.12.2023.

Підприємство "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю та Південний офіс Держаудитслужби своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

03.04.2019 між Департаментом міського господарства Одеської міської ради ("Замовник") та Підприємством "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю ("Підрядник") укладено договір №190 (далі договір №190 від 03.04.2019), за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник приймає на себе зобов`язання по виконанню робіт з капітального ремонту житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Степова, 10 згідно з ДСТУ Б Д.1.1-1:2023 ("Інші завершальні будівельні роботи" код 45450000-6 за ДК 021-2015) та відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації. Обсяг, характер і перелік робіт визначається кошторисом і договірною ціною, погодженою сторонами.

У пункті 2.1 договору №190 від 03.04.2019 (в редакції додаткової угоди №2 від 10.07.2019) договірна ціна робіт, доручених для виконання Підрядником, складає 1302798 грн, у тому числі ПДВ 217133 грн.

Додатками до договору №190 від 03.04.2019 виступають графік виконання робіт (додаток №1) та план фінансування за рахунок коштів міського бюджету (додаток №2).

На виконання договору №190 від 03.04.2019 між сторонами було підписано без зауважень та скріплено печатками низку довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) і актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), згідно з якими відповідачем виконано, а позивачем прийнято роботи, загальна вартість яких відповідає узгодженій договірній ціні.

Відповідно до пункту 1.2.4.3 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на І півріччя 2020 року останнім було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Департаменту міського господарства Одеської міської ради за період з 01.01.2018 по 30.04.2020, за результатами якої 07.08.2020 складено відповідний акт №06-11/25 (далі акт №06-11/25 від 07.08.2020).

Згідно з актом №06-11/25 від 07.08.2020 протягом періоду, що підлягає ревізії, розрахунки між Департаментом міського господарства Одеської міської ради та підрядною організацією Підприємством "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю здійснювались на підставі укладених між ними договорів підряду на загальну суму 3419502,24 грн, які охоплені контролем вибірково. Загальна сума завищення Підприємством "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю становить 32087,70 грн. По об`єкту "Капітальний ремонт житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Степова, 10" відповідно до договору №190 від 03.04.2019 вартість робіт становить 1457598,98 грн. Договірна ціна динамічна. Виконано робіт на суму 1457598,98 грн. Так, відповідно до тому 2 робочого проекту з капітального ремонту житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Степова, 10 до витрат вогнезахисної суміші (0,312 кг/м2 згідно з сертифікатом відповідності) застосовані збільшуючі коефіцієнти. Одиничною розцінкою з вогнезахисту дерев`яних конструкцій лат під покрівлю, покриттів та настилів по фермах (РН20-21-3) передбачений повний комплекс робіт та відсутні бібліотечні поправки зі збільшуючими коефіцієнтами стосовно витрат матеріалу, враховуючи умови виконання робіт. Крім того, збільшуючі коефіцієнти, які застосовані в проєкті, не мають посилань на нормативну документацію чинних норм України. Вказані порушення суперечать вимогам пункту 3 Регламенту робіт по вогнезахисту суміш для вогнезахисного покриття "Ендотерм 250103" ТУ У 13481691.005:2001 "Згідно сертифікату відповідності UA.032.СС.0566-18" та пунктів 4.2, 4.3, 4 5, 5.1.1, 5.1.3, 6.1.4, 6.2.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Акти за формою КБ-2в зі встановленими порушеннями підписані колишнім директором Департаменту міського господарства Одеської міської ради Козловським О.М. та інженером технічного нагляду за договором про надання послуг з технічного нагляду Бєлявцевим В.М. (реєстраційний №3841). Вказані порушення суперечать вимогам пунктів 4.2, 5.1.3. 6.3.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013. Відповідальна особа інженер технічного нагляду за договором про надання послуг з технічного нагляду Бєлявцев В.М. З огляду на викладене, ревізією використання коштів Підприємством "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на проведення ремонтно-будівельних робіт по об`єктах Департаменту міського господарства Одеської міської ради на загальну суму 1457598,98 грн, а саме: вибірковою перевіркою фактичних виконаних робіт, відповідності умовам укладених договорів, правильності розрахунків, правильності визначення показників прибутку, адміністративних та інших витрат, застосування одиничних розцінок по актах за формою КБ-2в, встановлено завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 32087,70 грн, що є порушенням вимог статей 175, 193 Господарського кодексу України, статті 629 Цивільного кодексу України, частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", пункту 6 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, пункту 3 договорів підряду, пунктів 4.2, 4.3, 4.5, 5.1.1, 5.1.3, 6.1.4, 6.2.1 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 та пункту 3 Регламенту робіт по вогнезахисту суміш для вогнезахисного покриття "Ендотерм 250103".

В адресованій відповідачу претензії №01-70/985 від 25.09.2020 Департамент міського господарства Одеської міської ради вимагав у строк до 15.10.2020 повернути на рахунок позивача 32087,70 грн, виплачених внаслідок завищення вартості робіт за договором №190 від 03.04.2019.

У матеріалах справи також міститься розрахунок завищення вартості виконаних робіт на загальну суму 32087,70 грн.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 32087,70 грн збитків, визначених актом №06-11/25 від 07.08.2020 ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту міського господарства Одеської міської ради за період з 01.01.2018 по 30.04.2020, складеним Південним офісом Держаудитслужби.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем за допомогою належних доказів наявності складу правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів у заявленому розмірі.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Нормами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №190 від 03.04.2019 є договором підряду.

Згідно з приписами частини другої статті 317 Господарського кодексу України загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу статті 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Відповідно до частини першої статті 852 Цивільного кодексу України якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором.

У частинах першій, другій статті 853 Цивільного кодексу України вказано, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

За умовами частини першої статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом (частини перша-третя статті 844 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України унормовано, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (частини перша, друга статті 623 Цивільного кодексу України).

За приписами частин першої-третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною (універсальною) саме в силу положень статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка, 2) збитки, 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, 4) вина боржника.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Отже, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, факт протиправної поведінки відповідача, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяними збитками. Відповідачу, в свою чергу, потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження обґрунтованості позовних вимог Департаментом міського господарства Одеської міської ради до місцевого господарського суду було подано акт Південного офісу Держаудитслужби №06-11/25 від 07.08.2020, який, за твердженням позивача, засвідчує наявність складу цивільного (господарського) правопорушення.

Між тим, колегія суддів зауважує на тому, що наданий позивачем на підтвердження факту заподіяння йому відповідачем збитків та розміру останніх акт №06-11/25 від 07.08.2020 ревізії фінансово-господарської діяльності Департаменту міського господарства Одеської міської ради за період з 01.01.2018 по 30.04.2020, складений Південним офісом Держаудитслужби, сам по собі не є беззаперечною підставою для стягнення збитків, оскільки акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, натомість вказаний документ виступає лише носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог фінансового законодавства суб`єктами господарювання, тобто документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Акт це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності суб`єкта господарювання, при цьому акт ревізії, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, не є правовим документом, який встановлює відповідальність особи, діяльність якої перевірялася, або будь-яких інших суб`єктів господарювання.

Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Саме така правова позиція суду касаційної інстанції міститься в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №917/1064/17.

Крім того, акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 Господарського кодексу України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Відтак акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти (постанова Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №922/2310/17).

Отже, виявлені контролюючим органом порушення не впливають на правовідносини Департаменту міського господарства Одеської міської ради та Підприємства "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю за договором №190 від 03.04.2019 і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує виключно факт порушення фінансової дисципліни позивача учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду про те, що складений Південним офісом Держаудитслужби акт ревізії не є належним та достатнім доказом для стягнення збитків, викладено в постанові від 20.06.2019 у справі №916/1906/18.

За таких обставин, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що зазначений позивачем факт заподіяння йому Підприємством "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю збитків підлягає доказуванню на загальних підставах, тобто за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України, а саме: за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає про відсутність складу (всіх елементів) господарського правопорушення та підстав для стягнення з відповідача збитків (матеріальної шкоди) у заявленій до стягнення сумі у зв`язку з недоведеністю позивачем за допомогою належних у розумінні процесуального закону доказів наявності збитків та протиправності поведінки Підприємства "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, адже свої зобов`язання за договором №190 від 03.04.2019 останнє виконало у повному обсязі та в межах узгодженої договірної ціни, про що свідчать акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт, які підписані сторонами без зауважень та скріплені їх печатками.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №904/7287/17.

За таких обставин, беручи до уваги недоведеність позивачем факту порушення Підприємством "Вікторія-ІІ" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю прийнятих на себе за договором №190 від 03.04.2019 зобов`язань, а також з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного належного у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження завищення відповідачем вартості виконаних робіт, відтак і факту понесення Департаментом міського господарства Одеської міської ради збитків у сумі 32087,70 грн, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 18.10.2023 у справі №916/3060/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Одеської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 18.10.2023 у справі №916/3060/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Департамент міського господарства Одеської міської ради.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.02.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук