Постанова

від 30.01.2024 по справі 910/9081/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2024 р. Справа№ 910/9081/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Барсук М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцька Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Марченко В.А. (ордер серія АА №1311494 від 02.06.2023)

від відповідача: Альонкіна А.І. (ордер серія АА №1381467 від 11.12.2023)

розглянувши матеріали апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича

на рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2023

у справі №910/9081/23 (суддя Л. Шкурдова)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рентсолюшн"

до фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича

про стягнення 181289, 96 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентсолюшн» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича про стягнення заборгованості з орендної плати, 3% річних, інфляційних втрат та компенсації комунальних послуг у загальному розмірі 181289,96 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Рентсолюшн" 158479,50 грн. боргу, 6270,84 грн. інфляційних втрат, 2305,55 грн. 3% річних та 2473,26 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Фізична особа-підприємець Андрющенко Олег Олегович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2023 по справі №910/9081/23 у повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Рентсолюшн" у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, 3% річних, інфляційних втрат та компенсації комунальних послуг у загальному розмірі 181 286, 96 грн із ФОП Андрющенка Олега Олеговича.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що на думку скаржника суд не врахував того, що з 24.02.2022 р., внаслідок дії форс-мажорних обставин, спричинених військовою агресією Російської федерації проти України, нежитлове приміщення, яке було предметом договору оренди нерухомого майна №061020 від 06.10.2020 р. перестало використовуватись відповідачем, а тому виконання договору відповідачем стало неможливим внаслідок настання форс-мажорних обставин.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 апеляційну скаргу ФОП Андрющенка Олега Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/9081/23 залишено без руху, надавши скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання доказів про доплату судового збору у розмірі 1359, 60 грн., подання до суду відповідної заяви про усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

30.10.2023 через канцелярію суду скаржником на виконання вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху було подано клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 відкрито провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/9081/23. Справу №910/9081/23 призначено до розгляду на 12.12.2023.

05.12.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечував проти її задоволення з огляду на те, що викладені в ній твердження є безпідставними. Також у відзиві викладено прохання про стягнення з відповідача на користь позивача 15000 грн. витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

12.12.2023 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні, 12.12.2023 було оголошено перерву до 30.01.2024.

У судовому засідання, 30.01.2024 представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення скасувати в позові відмовити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06 жовтня 2020 року між ТОВ «Рентсолюшн», як орендодавцем та ФОП Андрющенко О.О., як орендарем укладено Договір № 061020 оренди нерухомого майна (а.с.13-20), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування на умовах цього договору нежитлове приміщення загальною площею 45,28 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Киквидзе 41-А (далі - об`єкт оренди).

Згідно з п. 2.1 договору передача об`єкта оренди у користування орендаря, а також повернення об`єкта оренди до орендодавця, здійснюється на підставі Акту приймання-передачі та Акту передачі-приймання відповідно, які підписуються уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що розмір щомісячної орендної плати за користування об`єктом оренди становить 22640 грн. грн. в місяць, що є еквівалентом 800 Американських доларів на дату підписання договору. Нарахування орендної плати починається з дати підписання Акту приймання передачі і закінчується датою фактичного повернення об`єкту. В розмір орендної плати не входять експлуатаційні платежі (комунальні платежі, плата за використану електричну енергію, водопостачання, водовідведення, опалення, телекомунікаційні послуги, інтернет, вивіз сміття, плата за обслуговування території та інші).

Згідно з п. 3.3 договору орендар зобов`язаний щомісячно, не пізніше 25 числа кожного місяця сплачувати орендну плату за наступний, шляхом перерахування на поточний рахунок орендодавця суму орендної плати, зазначеної у п. 3.1 цього договору.

Відповідно до п. 3.7 договору сума орендної плати не включає платежі по споживанню електроенергії, телефонною лінією, водопостачання, водовідведення, опалення, комунальних послуг та інтернетом, які сплачуються орендарем окремо на підставі виставленого орендодавцем рахунку на протязі 5 (п`яти) календарних днів з дати надсилання на адресу орендаря такого рахунку.

Пунктом 3.8 договору сторони погодили, що визначення суми платежів, вказаних в п. 3.7 цього договору, здійснюється орендодавцем у відповідності до показань лічильників та квитанцій (рахунків) відповідних постачальних організацій.

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 45,28 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Киквидзе, 41-А за актом приймання-передачі від 26.10.2020 до договору (а.с. 21).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за договором № 061020 оренди нерухомого майна від 06.10.2020 щодо оплати орендної плати за період з березня 2022 року по вересень 2022 року та компенсації комунальних послуг, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість з орендної плати у сумі 158479,50 грн. та компенсації комунальних послуг у сумі 14234,07 грн., яку позивач просить стягнути. Крім того, позивач просить стягнути 6270,84 інфляційних втрат та 2305,55 грн. 3% річних, нарахованих на заборгованість відповідача з орендної плати.

За наслідками розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт порушення умов договору щодо погашення заборгованості у відповідності до встановленого сторонами графіку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За приписами ч. 4 ст. 286 ГК України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано того, що востаннє відповідачем сплачено за оренду приміщення 03.02.2022, що підтверджується карткою рахунку 361 за 06.10.2020 по 09.05.2023 (а.с.22-24) платіжною інструкцією від 03.02.2022 № 63. (а.с.45)

Вказане свідчить про те, що відповідач розрахувався з позивачем за орендоване приміщення по лютий місяць 2022 року включно.

Доказів сплати відповідачем орендної плати за період з березня 2022 по вересень 2022 року у сумі 158479,50 грн. (22640,00 грн х 7 міс.) матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем орендованого нерухомого майна протягом заявленого позивачем до стягнення періоду.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Докази сплати відповідачем заборгованості по орендним платежам - у матеріалах справи відсутні.

При цьому, колегія суддів відхиляє як такі, що не спростовуються правильних висновків суду першої інстанції посилання відповідача на відсутність його вини у невиконання зобов`язань, що обґрунтовані з посиланням на настання форс-мажорних обставин, з огляду на наступне.

Як на підставу звільнення від орендної плати за заявлений позивачем період, внаслідок дії форс-мажорних обставин спричинених військовою агресією російської федерації проти України, відповідач посилається на Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Тобто, наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату вказана норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Свої твердження про наявність форс-мажорних обставин відповідач обґрунтовує з посиланням на лист ТПП від 28.02.2022 та те, що:

1) метою оренди приміщення було здійснення комерційної діяльності;

2) протягом періоду за який виникла заборгованість відповідач не використовував орендоване приміщення у зв`язку з введенням в країні воєнного стану.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований «Всім кого це стосується», згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч.1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, від 09.11.2021р. у справі №913/20/21, від 30.05.2022р. у справі №922/2475/21, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Тобто, при виникненні форс-мажорних обставин сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

У цьому випадку необхідно з`ясувати, в який саме строк відповідач міг виконати свої зобов`язання за договором, чи були виконані дії, передбачені умовами договору для того, щоб сторона договору могла підпадати під дію форс-мажору, а також якими доказами підтверджується неможливість виконання своїх обов`язків за договором, оскільки підстави для звільнення від обов`язків за договором у зв`язку із запровадженим воєнним станом не може визнаватися безумовним і залежати тільки від факту його запровадження. Вирішення питання про можливість звільнення сторони від виконання своїх обов`язків за договором має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Саме по собі посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Відповідно до п. 8.3 Договору, факти виникнення і припинення форс-мажорних обставин підтверджується відповідним документом, виданим уповноваженим органом.

Разом з тим, відповідачем не було подано відповідного сертифікату Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за спірним договором у спірний період як позивачу, так і до матеріалів справи.

Також, відповідачем не надано доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання за договором № 061020 від 06.10.2020 внаслідок настання форс-мажорних обставин, як і не наведено причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що свідчили б про повне зупинення та/або переривання господарської діяльності відповідача у зв`язку із веденням військового стану та як наслідок виникнення обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язань за договором.

В той же час, матеріали справи не містять і доказів того, що відповідач повідомив позивача про неспроможність виконати зобов`язання (їх частину) по цьому Договору у зв`язку із обставинами непереборної сили.

Відтак посилання апелянта на форс-мажорні обставини та відсутність його вини у невиконанні зобов`язання у спірних правовідносинах є безпідставними та недоведеними, адже відповідачем не доведено зв`язок між невиконанням зобов`язань за договором та воєнними діями в Україні.

Крім того, відповідач не довів того, що не має інших джерел доходу окрім діяльності, яка здійснювалась ним на території орендованого приміщення. Також матеріали справи не містять доказів перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі та того, що внаслідок воєнного стану відповідач не в змозі здійснювати господарську діяльність та виконувати взяті на себе грошові зобов`язання, які виникли у мирний час.

Сам по собі лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором саме відповідачем.

Крім того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена у пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що наявність у позивача заборгованості за Договором оренди, а також обставини ведення ним господарської діяльності, також не є достатніми підставами для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання договору так, як результати підприємницької діяльності відносяться до господарських ризиків особи яка таку діяльність здійснює.

Враховуючи те, що відповідачем не надано доказів сплати орендних платежів на суму 158479,50 грн. та не спростовано існування вказаної заборгованості колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 158479,50 грн. за період з березня 2022 року по вересень 2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Необґрунтованими є також посилання відповідача в додаткових поясненнях (а.с. 214-215 том 1) на неврахування при розрахунку суми боргу по орендній платі сплаченого гарантійного внеску, оскільки доказів внесення вказаних коштів на рахунок позивача чи надання розписки про отримання коштів готівкою відповідач не надав.

Також безпідставним є посилання відповідача на п. 4.2.3.2 Договору оренди, оскільки розділом 7 договору оренди передбачено умови та погодження розірвання договору оренди, так згідно з п. 7.2.1 при виявленні орендодавцем фактів будь-яких порушень умов цього договору з боку орендаря, орендодавець має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення орендаря за 5 днів до вказаної орендодавцем дати такого розірвання, а орендар зобов`язаний звільнити об`єкт оренди не пізніше наступного дня, який слідує за датою розірвання договору, вказаної орендодавцем, а у разі порушення строків звільнення - орендар несе відповідальність передбачену Договором при закінченні строку оренди.

Таким чином, оскільки ні орендодавцем, ні орендарем не було виконано дій, які б підтверджували розірвання договору оренди № 061020, зазначений договір у період з березня 2022 року по вересень 2022 року був діючим та відповідно сторони повинні були дотримуватись його умов.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вказані розрахунки є вірними, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 2305,55 грн 3% річних (період з 06.12.2022 по 31.05.2023) та 6270,84 грн. інфляційних втрат (період з грудня 2011 по квітень 2023) підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Враховуючи те, що відповідач не оскаржує рішення суду в іншій частині, у колегії суддів в силу положень ст. 269 ГПК України відсутні підстави для надання оцінки висновками суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації комунальних послуг.

Дослідивши матеріали наявні у справі, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дав належну оцінку доказам у справі та виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищезазначене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надано, а тому погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/9081/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

Стосовно заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так у судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги своєї заяви та просив покласти на відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 15 000,00 грн. В свою чергу відповідач заперечив стосовно розміру заявлених витрат, вважає розмір надмірно великим, та необґрунтованим, тому просив зменшити розмір до 7 000,00 грн.

Відповідно до частин першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем заявлено до стягнення судові витрати у розмірі 15000 грн.

На підтвердження факту понесення вказаних витрат позивачем до матеріалів справи додані такі документи:

- копія договору про надання правової допомоги від 21.04.2023 №21/04/2023, укладеного позивачем і АО «Столична колегія адвокатів» (а.с.202-203);

- копія додаткової угоди №2 від 18.10.2023, у якому зазначено, що фіксований гонорар за правовий супровід у суді апеляційної інстанції становить 15000 грн. (а.с.205)

- копію акту №2 про надання правової допомоги від 30.11.2023, у якому зазначено вартість правової допомоги у вигляді «представництва інтересів клієнта в Північному апеляційному господарському суді у справі №910/9081/23: ознайомлення з апеляційною скаргою, складення та подання відзиву на апеляційну скаргу», на які адвокатом витрачено 3 години становить 15000 грн. (а.с.206)

- копія заключної виписки за період з 18.10.2023 по 18.10.2023, яка свідчить про сплату позивачем на користь АО 15000 грн. (а.с.207)

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії колегія суддів застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Як вже зазначалось, представник відповідача у судовому засіданні заперечив стосовно розміру заявлених витрат, вважає розмір надмірно великим, та необґрунтованим, тому просив зменшити розмір до 7 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Колегією суддів враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.

У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що види робіт (послуг), які наведені у акті виконаних робіт, по суті, охоплюються діями адвоката, які вчиняються при підготовці позовної заяви та розгляді справи судом першої інстанції, з огляду на те, що доводи апеляційної скарги фактично дублюють відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив, а поданий позивачем відзив на апеляційну скаргу за суттю і змістом є майже ідентичним з наданою до суду першої відповіддю на відзив.

Крім того, апеляційна скарга має малий об`єм, у ній не наведені нові докази, які підлягають дослідженню, з огляду на що вартість є неспівмірною з фактично наданим обсягом юридичної допомоги.

При цьому, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, її нескладність та незначний обсяг доказів, які підлягають дослідженню та були подані сторонами, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, а також зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів вважає заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір адвокатських витрат не пропорційним до предмета спору, таким, що не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі), у зв`язку з чим вважає за необхідне покласти на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/9081/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 у справі №910/9081/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Андрющенка Олега Олеговича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентсолюшн» (02002, м. Київ, вул. Каховська, буд. 62, кв. 1, код 43647048) 8000,00 грн витрат на професійну правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Матеріали справи №910/9081/23 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 05.02.2024

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Барсук

Є.Ю. Пономаренко