Постанова

від 05.02.2024 по справі 918/937/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року Справа № 918/937/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" на рішення господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 (повний текст - 23.10.2023) у справі №918/937/23 (суддя Пашкевич І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІТРЕЙД ГРУП КО" (просп. Незалежності, 75, м.Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10001, код ЄДРПОУ 22045670)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" (вул.Центральна, 80, Грем`яче, Острозький район, Рівненська область, 35841, код ЄДРПОУ 33707409)

про стягнення 239037 грн 51 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі №918/937/23 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІТРЕЙД ГРУП КО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" про стягнення 239037 грн 51 коп. Стягнуто з відповідача на користь позивача 227505 грн 45 коп. - основного боргу, 11532 грн 06 коп - 3 % річних, 3585 грн 56 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції приходить до хибного висновку, що здійснення позивачем передачі та отримання відповідачем товару свідчить про прийняття пропозиції щодо укладення договору поставки вказаного у видаткових накладних товару. Тобто суд помилково вважає, що договір поставки був укладений лише з передачею та прийманням товару сторонами: передача товару постачальником - це оферта, а прийняття товару покупцем акцепт.

Апелянт вважає, що пропозицією укласти договір поставки (офертою) було виставлення рахунку №ДГК00005363 від 22.09.2021 для покупця (ТОВ «БВК Форвард Плюс»), а прийняттям пропозиції укласти договір поставки (акцепт) була оплата виставленого рахунку платіжною інструкцією №6252 від 29.09.2021 на суму, яка зазначена в рахунку - 283430,87 грн. Таким чином, судом першої інстанції було неправильно розтлумачено застосовані ним норми статей 641 та 642 Цивільного кодексу України.

Апелянт вважає необґрунтованим та безпідставним висновок суду про недоведення відповідачем існування між сторонами спору щодо ціни товару, адже, не погоджуючись із самовільним підвищенням ціни товару, покупець не став доплачувати різницю в ціні, чим і висловив своє ставлення до неузгодженого підвищенням вартості товару.

Вважає, що дійсною ціною товару (газобетонні блоки Аерок Ecoterm 400*200*610 в кількості 117 м.куб.) є ціна визначена у рахунку на оплату №ДГК00005363 від 22.09.2021.

Крім цього зазначає, що договір дійсно був укладений до фактичної поставки продавцем та прийняття покупцем товару, адже попередня оплата здійснюється на виконання вже укладеного договору. Тим більше, що платіжна інструкція відноситься до первинних документів, які характеризують господарську операцію.

Також апелянт зазначає, що вимога позивача (лист №17 від 09.05.2023) була отримана відповідачем 17.05.2023, а тому прострочення оплати настало після збігу семи днів з моменту отримання вимоги, тобто з 25.05.2023. Таким чином, саме з цього моменту можливе нарахування 3% річних, а не раніше.

На підставі викладеного відповідач просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі №918/937/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Листом від 21.11.2023 матеріали справи №918/937/23 витребувано з господарського суду Рівненської області.

21.11.2023 до суду від апелянта супровідним листом надійшла квитанція АТ "Акцент-банк" №148 від 20.11.2023 про сплату судового збору у розмірі 5378,34 грн.

29.11.2023 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №918/937/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.12.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі №918/937/23 та відкрито апеляційне провадження; зупинено дію рішення господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі №918/937/23. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 29.12.2023 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів апелянту.

29.12.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІТРЕЙД ГРУП КО" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

На думку позивача, зазначені скаржником в апеляційній скарзі підстави та доводи є надуманими та такими, що не відповідають дійсності та в жодному разі не спростовують доводи суду першої інстанції при прийняті рішення, а тому не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги.

За приписами ч.3 ст.632 Цивільного кодексу України, зміна ціни в договорі не допускається після його виконання, а в спорі що має місце в оскарженому рішенні, щодо питання підняття ціни на блоки, ціна була збільшена позивачем починаючи з першої поставки, тобто порушення умов зміни ціни не було, так як вона відбулася до виконання позивачем зобов`язання поставити апелянту блоки.

Твердження апелянта, що він був змушений придбати блоки за збільшеною ціною, оскільки перебував під тиском обставин, а саме: строків та графіків виконання робіт за договором субпідряду №24/03 від 24.03.2021, позивач вважає таким, що не відповідає дійсності та є спробою завести суд в оману, так як відповідно до п.6.1.1. договору субпідряду, апелянт (субпідрядник), зобов`язаний якісно виконати всі роботи, власними чи залученими силами, згідно з проектною документацією, переданою підрядником, відповідно до договору, додатків, додаткових угод до нього та чинного законодавства України, креслень, вихідних даних та нормативної документації та письмових вимог підрядника у строки визначені графіком виконання робіт (Додаток №2 до цього договору).

Згідно Додатку №2 до зазначеного вище договору субпідряду, в графіку виконання робіт КРУЕ 110 кВ кінцевий термін укладки стін, як вказує апелянт, газобетонними блоками Аерок Ecoterm 400*200*610, зазначається 12 липня 2021 року (п.7), а в графіку виконання робіт КРУЕ 330 кВ цей термін спливає 23 липня 2021 року (п.6). Тобто, роботи по укладці стін передбачених наданим апелянтом договором субпідряду були ним завершенні за три місяці до замовлення у позивача газобетонних блоків Аерок Ecoterm 400*200*610, а тому у разі незгоди апелянта з вартістю поставлених позивачем та вказаних в позовній заяві блоків, в нього було достатньо часу відмовитись від їх поставки та знайти іншого постачальника.

Тому позивач вважає, що подана скаржником апеляційна скарга є безпідставною, надуманою і подана з метою затягування завершення розгляду спору, а тому просить в задоволені апеляційної скарги ТОВ «Будівельна виробнича компанія «Форвард Плюс» відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

22.09.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІТРЕЙД ГРУП КО" (позивач) виставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" (відповідач), рахунок №ДГК00005363 від 22.09.2021 на оплату газобетонних блоків Аерок Ecoterm 400*200*610 в кількості 117 м. куб. на загальну суму 283430,87 грн в тому числі ПДВ.

Як вбачається із даного рахунку, він дійсний до сплати протягом 3-х банківських днів, тобто до 27.09.2023 включно.

Незважаючи на закінчення строку дійсності рахунку, відповідач 29.09.2021 платіжною інструкцією №6252 доручив Рівненській філії АТ КБ Приватбанк провести оплату отриманого ним рахунку на оплату №ДГК00005363 від 22.09.2021. В той же день, банк виконав доручення відповідача і провів списання коштів в сумі 283430,87 грн з рахунку відповідача на рахунок позивача.

Отримавши від відповідача оплату замовленого товару, позивач за видатковими накладними, а саме: №ДГК 044007/25 від 20.10.2021 на суму 100019 грн 20 коп.; №ДГК 04147/11 від 27.10.2021 на суму 100019 грн 20 коп. та №ДГК 04405/13 від 09.11.2021 на суму 100019 грн 20 коп. поставив відповідачу замовлені ним газобетонні блоки Аерок Ecoterm 400*200*610 в кількості 117 м.куб.

За твердженнями позивача, з дати виставлення рахунку №ДГК00005363 від 22.09.2021 на оплату замовлених відповідачем газобетонних блоків Аерок Ecoterm 400*200*610 в кількості 117 м. куб. і до дати їх поставки вартість замовлених відповідачем та поставлених позивачем газобетонних блоків Аерок Ecoterm 400*200*610 зросла на понад 139 грн за 1 м.куб. і в загальному склала 300057,60 грн з ПДВ за 117 м.куб., що на 16626,73 грн більше заявленої позивачем при виставлені рахунку № ДГК00005363 від 22.09.2021 на оплату замовлених відповідачем газобетонних блоків Аерок Ecoterm 400*200*610 в кількості 117 м.куб.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняв без зауважень, претензій та заперечень поставлені йому позивачем газобетонні блоки у повному обсязі, в кількості 117 м.куб, скріпив підписами та печатками зі свого боку видаткові накладні №ДГК 044007/25 від 20.10.2021, № ДГК 04147/11 від 27.10.2021 та № ДГК 04405/13 від 09.11.2021 на загальну суму 300057 грн 60 коп. та використав податковий кредит за наданими позивачем податковими накладними.

Крім того, 28.12.2021 за видатковими накладними №ДГК 05399 та №ДГК 05402 позивачем поставлено відповідачу інші будівельні матеріали на загальну суму 222506,45 грн.

Поставлені позивачем вказані вище будівельні матеріали на загальну суму 222506,45 грн також прийняті відповідачем без будь-яких заперечень чи претензій. В підтвердження прийняття будівельних матеріалів відповідальна особа відповідача підписала вказані дві видаткові накладні позивача, а відповідач скріпив підпис печаткою товариства.

12.05.2022 платіжною інструкцією №6865 відповідач доручив АТ КБ Приватбанк провести списання коштів з його рахунку на рахунок позивача. В той же день банк провів списання з розрахункового рахунку відповідача кошти в сумі 11627,73 грн та перевів їх на розрахунковий рахунок позивача. В призначенні платежу платіжної інструкції відповідач вказав, що кошти в сумі 11627,73 грн, призначені на оплату матеріалів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, між останніми виникли правовідносини притаманні для договорів поставки.

Згідно ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Як передбачено статтею 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Пункт 5 статті 265 Господарського кодексу України встановлює, що поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Згідно ч.2 ст.184 Господарського кодексу України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Колегія суддів вважає, що виставлений позивачем відповідачу рахунок №ДГК00005363 від 22.09.2021 на оплату газобетонних блоків є пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Зі змісту норми частини першої статті 241 Цивільного кодексу України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20.

Тому, платіжна інструкція №6252 від 29.09.2021 на суму 283430 грн 87 коп. свідчить про вчинення відповідачем конклюдентних дій на підтвердження факту укладення сторонами договору поставки, укладеним у спрощений спосіб.

При цьому, відповідач прийняв товар без зауважень та не оспорював ціну товару у видаткових накладних №ДГК 044007/25 від 20.10.2021 на суму 100019 грн 20 коп; №ДГК 04147/11 від 27.10.2021 на суму 100019 грн 20 коп. та №ДГК04405/13 від 09.11.2021 на суму 100019 грн 20 коп., №ДГК05399 від 28.12.2021 на суму 185543 грн 76 коп. та №ДГК05402 від 28.12.2021 на суму 36962 грн 69 коп. Відповідні операції з поставки товару були відображені в податковому обліку позивача, як постачальника.

Будь-які претензії, заперечення чи зауваження щодо ціни товару з боку відповідача у матеріалах справи відсутні.

Як встановлено ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Колегія суддів вважає, що прийнявши товар без зауважень та без оспорення ціни товару згідно видаткових накладних, а також не відповівши та не надавши заперечень на претензію про оплату №17 від 09.05.2023, відповідач погодив змінені умови договору щодо ціни товару, вказаного у видаткових накладних.

Твердження апелянта, що він був змушений придбати блоки Аерок Ecoterm 400*200*610 в кількості 117 м.куб за збільшеною ціною, оскільки перебував під тиском обставин, не приймається до уваги, так як не підтверджується належними та достатніми доказами. Посилання апелянта на строки та графіки виконання робіт за договором субпідряду №24/03 від 24.03.2021, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки відповідач не надав доказів, що на виконання саме цього договору відповідач купував блоки у позивача. При цьому, згідно Додатку №2 до зазначеного вище договору субпідряду, в графіку виконання робіт КРУЕ 110 кВ кінцевий термін укладки стін газобетонними блоками Аерок Ecoterm 400*200*610, зазначається 12.07.2021 (п.7), а в графіку виконання робіт КРУЕ 330 кВ цей термін спливає 23.07.2021 (п.6). Тобто, роботи по укладці стін передбачених договором субпідряду мали бути завершені за два місяці до замовлення у позивача газобетонних блоків Аерок Ecoterm 400*200*610, що також спростовує доводи, що на виконання саме цього договору субпідряду поставлялися газобетонні блоки.

За викладеного, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що позивач в односторонньому порядку здійснив зміни істотних умов договору у формі збільшення ціни за договором, адже як вбачається, прийняття товару відповідачем за видатковими накладними без заперечень та претензій свідчить, що така зміна відбулася за згодою та волевиявленням сторін у спрощений спосіб.

Відповідно, доводи відповідача щодо незаконності збільшення ціни договору є безпідставними та необґрунтованими та спростовуються наведеним вище.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу приписів ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відтак, законом передбачена можливість укладення договорів у спрощеному прядку у вигляді конклюдентних дій. При цьому, договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

На дату вирішення спору правочин є дійсним, схваленим конклюдентними діями відповідача та є підставою для виконання відповідачем відповідних зобов`язань.

Отже, між сторонами укладено договір поставки, згідно якого позивач поставив, а відповідач прийняв без зауважень товар на загальну суму 522564 грн 05 коп., з яких: 283430 грн 87 коп. оплачено вчасно.

За приписами ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було погоджено строк оплати товару у договорі, укладеному у спрощений спосіб, водночас, саме ч.ч.1, 2 ст.692 Цивільного кодексу України (закон) встановлює строк виникнення зобов`язання із оплати поставленого товару - після його прийняття.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

З огляду на викладене, за товар поставлений за наведеними вище видатковими накладними відповідач мав здійснити оплату не пізніше наступного дня після його прийняття (поставки).

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, за поставлені позивачем в період часу з 20.10.2021 по 28.12.2021 будівельні матеріали, у відповідача, станом на 30.12.2021 утворилась загальна заборгованість в сумі 239133,18 грн. Зазначена заборгованість в сумі 239133,18 грн мала місце до 11.05.2022 включно. А із 12.05.2023 зменшилася до 227505 грн 45 коп., та не була оплачена.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача, 3% річних останнім нараховано за період з 10.11.2021 до 28.08.2023 з урахуванням подальшої поставки товару та здійснених відповідачем оплат 29.09.2021 та 12.05.2022.

Колегія суддів вважає помилковими аргументи відповідача про те, що він прострочив виконання грошового зобов`язання із 8-го дня після отримання вимоги про оплату товару згідно із ст.530 ЦК України.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні, як первинні бухгалтерські документи фіксують дату, зміст здійсненої господарської операції щодо поставки товару та містять всі обов`язкові реквізити, що є підставою для здійснення розрахунків відповідачем за поставлений позивач товар.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки правовідносини між сторонами у справі виникли з договору поставки укладеному у спрощений спосіб, безпідставним є посилання відповідача на відсутність обов`язку оплати отриманого товару у період після отримання товару до спливу 7-денного строку із дня отримання вимоги на оплату цього товару, позаяк такий обов`язок виник негайно після отримання товару.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на норми ч.ч.1, 2 ст.692 та ст.253 ЦК України, відповідач зобов`язаний був оплатити товар не пізніше наступного дня після його отримання згідно з видатковими накладними. Відтак, отримавши товар:

- згідно з видатковою накладною №ДГК 04405/13 від 09.11.2021 на суму 100019 грн 20 коп., відповідач є таким, що мав обов`язок здійснити оплату товару на суму 16626 грн 73 коп. (з урахуванням попередньої оплати 29.09.2021) не пізніше 10.11.2021; прострочення виконання зобов`язань на суму 16626 грн 73 коп. настало із 11.11.2021;

- згідно з видатковими накладними №ДГК05399 від 28.12.2021 на суму 185543 грн 76 коп. та №ДГК05402 від 28.12.2021 на суму 36962 грн 69 коп. - відповідач є таким що мав обов`язок здійснити оплату товару на суму 222506 грн 45 коп. не пізніше 29.12.2021; прострочення виконання зобов`язань на суму 222506 грн 45 коп. настало із 30.12.2021.

Перевіривши в апеляційному провадженні проведені позивачем нарахування 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач безпідставно здійснив нарахування 3% річних починаючи з наступного дня від дня отримання відповідачем товару, хоча повинен був здійснювати такі нарахування на наступний день після спливу строку на оплату товару.

Обґрунтований розрахунок 3% річних за договором, укладеним між позивачем та відповідачем становить 11893 грн 24 коп.

Водночас, виходячи із принципу диспозитивності, з огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 11532 грн 06 коп., - першої інстанції правомірно задоволив вимоги позивача у тій сумі 3% річних, яка заявлена у позовній заяві, тобто - 11532 грн 06 коп.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що апелянт в скарзі обґрунтовує незаконність прийнятого рішення лише в частині підвищення позивачем вартості блоків Аерок Ecoterm 400*200*610 на суму 16626,73 грн, а також в частині порядку нарахування 3% річних, не спростовуючи заборгованість в розмірі 222506,45 грн.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову ТОВ "ДІТРЕЙД ГРУП КО" та стягнення з ТОВ "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" 239037 грн 51 коп., з яких: 227505 грн 45 коп. - основного боргу та 11532 грн 06 коп - 3% річних.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробнича компанія "Форвард Плюс" на рішення господарського суду Рівненської області від 17.10.2023 у справі №918/937/23 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 05.02.2024

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.