Рішення

від 25.01.2024 по справі 902/1281/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" січня 2024 р.Cправа № 902/1281/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Данелюк Х.О.,

прокурора - Суходолі М.В.,

представниці позивача 2 (ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області) - Чугаєнко К.Є.,

у відсутності решти учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Виконувача обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області (вул. Волонтерів, 15а, м. Гайсин, Вінницька область, 23700) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (просп. Берестейський, 10, м. Київ, 01135) та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21000)

до: Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області (вул. Воронцова, 1, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" (вул. Незалежності, 55, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800)

про визнання договору недійсним та зобов`язання звільнити земельні ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Виконувачем обов`язків керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області подано позов в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області до Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" про визнання договору недійсним та зобов`язання звільнити земельні ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує, що 01.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" та Теплицьким професійним аграрним ліцеєм Вінницької області укладено Договір №2 про надання бази для проведення навчання з виробництва сільськогосподарської продукції (Договір) зі строком до 31.12.2024.

За твердженням прокурора, Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" фактично самостійно користується та володіє, експлуатує земельні ділянки площею 371 га, що перебувають у постійному користуванні професійного ліцею, за рахунок власної техніки, інвентаря, робочої сили та сплачує за її експлуатацію та користування навчальному закладу. Вказані земельні ділянки використовуються ТОВ "Теплицький відгодівельний комплекс" для комерційної діяльності на умовах строковості та платності, що є елементом правовідносин оренди землі.

За таких обставин, сторонами за Договором укладено удаваний договір про надання послуг з метою приховати інший правочин - договір оренди, що слугувало підставою для звернення прокурора із позовом про визнання такого Договору недійсним та зобов`язання звільнити земельні ділянки.

Ухвалою суду від 16.10.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1281/23 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.11.2023 о 12:30 год.

Під час підготовчого провадження учасникам справи забезпечено можливість на реалізацію прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, зокрема на подання заяв по суті спору.

Так, 31.10.2023 на адресу електронної пошти суду надійшло пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вх. №01-34/10224/23), за змістом якого вказаний позивач підтримує позовні вимоги прокурора, вказуючи, що відповідач 1 вчинив спірний правочин, не маючи повноважень на його укладання. Решта учасників справи правом на подання заяв по суті спору не скористалися.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 21.12.2023. Поряд з цим у судовому засіданні 21.12.2023 в межах розгляду справи по суті оголошено перерву до 10:00 год. 25.01.2024, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

На визначений час у судове засідання 25.01.2024 з`явилися прокурор та представниця позивача 2 - Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, які заявлений позов підтримали у повному обсязі. Решта учасників справи про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 22.12.2023, які доставлено до електронних кабінетів ЄСІТС відповідно до наявних у матеріалах справи довідок.

Відзиву від відповідачів на позовну заяву до суду не надійшло.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16640/15-20-СГ від 25.11.2020 надано в постійне користування Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0523786000:03:000:0199, площею 167,3044 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного господарства, що розташована на території Пологівської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Окрім того, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16642/15-20-СГ від 25.11.2020 надано в постійне користування Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області земельні ділянки з кадастровими номерами: 0523755100:02:000:0660 площею 115,233 га; 0523780400:02:000:0544 площею 107,11 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного господарства, що розташовані на території Теплицької селищної ради Теплицького району Вінницької області.

Право постійного користування Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області на вищевказані земельні ділянки 03.12.2020 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 56-58, т. 1).

Відповідно до Статуту відповідача 1 (в редакції 2020 року) Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області є підпорядкованим Міністерству освіти і науки державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти.

01.12.2021 між Теплицьким професійним аграрним ліцеєм Вінницької області ("Землекористувач", відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" ("Базове підприємство", відповідач 2) укладено Договір №2 про надання бази для проведення навчання з виробництва сільськогосподарської продукції (Договір), відповідно до п. 2.2. якого "Землекористувач" надає право здійснювати господарську діяльність (виробництво сільгоспродукції) "Базовому підприємству", а "Базове підприємство" сприяє організації навчання на практичних заняттях, проходженню виробничої практики учнів "Землекористувача", науково-дослідної діяльності із господарською, підвищення товарності та рентабельності виробництва з використанням передових технологічних процесів виробництва сільськогосподарської продукції, рівня оснащення виробничої та наукової бази "Землекористувача".

Для виробництва сільськогосподарської продукції використовуються земельні ділянки загальною площею 371,0 га, які розташовані на території Бджільнянської, Пологівської та Теплицької селищної рад та знаходяться у "Землекористувача" на праві постійного користування, що підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (п. 1.3. Договору).

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що "Базове підприємство" зобов`язується здійснювати фінансування з метою покращення матеріально-технічної бази "Землекористувача". Фінансування встановлюється на рівні 8% від вартості нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за 1 га земельної ділянки та проводиться після завершення виробництва відповідного виду сільськогосподарської продукції, але не пізніше 15 березня наступного року.

Згідно із п. 3.2. Договору сума фінансування сплачується в гривнях у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів "Базовим підприємством" на поточний рахунок "Землекористувача" або передається на цю суму узгоджена сільськогосподарська продукція за підсумками збору врожаю, про що "Сторонами" складається відповідний акт.

Пунктом 1.5. Договору сторони погодили, що цей договір є спільною діяльністю, підрядом чи наданням послуг, а також не є передачею прав користування чи управління земельними ділянками.

Строк дії Договору - до 31 грудня 2024 року (п. 5.1. Договору).

Відповідно до платіжної інструкції №648 від 27.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" сплатило на користь професійного ліцею грошові кошти у розмірі 1319980,40 грн на виконання умов Договору №2 про надання бази для проведення навчання з виробництва сільськогосподарської продукції.

Слід також зазначити, що Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області за змістом листа вих. 143 від 21.08.2023, адресованого Гайсинській окружній прокуратурі, підтвердив, що відповідно до Договору №2 про надання бази для проведення навчання з виробництва сільськогосподарської продукції для виробництва сільськогосподарської продукції використовуються земельні ділянки загальною площею 371 га саме з кадастровими номерами: 0523786000:03:000:0199 (167,3044 га), 0523780400:02:000:0544 (107,11 га) та 0523755100:02:000:0660 (115,233 га).

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Згідно із ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами частин 1, 2 ст. 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Також, відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України (ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки).

Зі змісту умов спірного Договору слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" фактично отримало на платній основі право користування земельними ділянками для вирощування сільгосппродукції, а Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області фактично отримує плату за користування такими земельними ділянками.

Враховуючи вищевказане, викладені у Договорі умови відповідають вимогам ст. ст. 3, 4 Закону України "Про оренду землі", що застосовуються до договорів оренди землі, а спірний Договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Таким чином, Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області за плату надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" земельні ділянки площею 371,0 га, у платне користування, фактично уклавши договір оренди земельних ділянок.

Отже, Договір №2 про надання бази для проведення навчання з виробництва сільськогосподарської продукції від 01.12.2021, укладений між відповідачами, є удаваним та містить ознаки іншого правочину - договору оренди земельної ділянки.

Вказаний Договір укладено в порушення вимог Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду землі", враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Традиційно право володіння розуміється як належність об`єкта певному суб`єкту, фактичне панування суб`єкта над об`єктом; право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об`єкта, а також створених за його допомогою благ.

Будучи специфічним правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної форми власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи визначені законом.

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користуватися землею. Глава 15 ЗК України передбачає право користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Відповідно ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, саме Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області як землекористувач на титулі права постійного користування наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки.

Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця "право самостійного господарювання" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість права господарювання іншою особою, або передачі такого права, підкреслюючи що таке господарювання має відбуватися самостійно.

Зміст погоджених сторонами спірного Договору умов свідчить, що взявши на себе зобов`язання надати земельні ділянки відповідачу 2 для виробництва, Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області фактично самоусунувся від права самостійного господарювання на таких земельних ділянках та надав це право Товариству з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс".

Таким чином, наведене вище дозволяє дійти висновку, що право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного Договору, є реалізацією правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно із ст. 92 ЗК України складають титул права постійного користування.

Проте, право володіння та користування, що належать землекористувачеві на підставі ст. 92 ЗК України, за умовами спірного Договору реалізується не землекористувачем Теплицьким професійним аграрним ліцеєм Вінницької області, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" шляхом обробки землі та збору врожаю.

Право самостійного господарювання як право, надане ч. 1 ст. 95 ЗК України саме землекористувачеві, згідно умов Договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс", що суперечить вказаній нормі права.

Отже, суд приходить до переконання, що оспорюваний Договір не відповідає вимогам ст. ст. 92, 95 ЗК України.

Взявши на себе вказані вище права та обов`язки за спірним Договором, Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області здійснив розпорядження земельними ділянками, визначивши фактичну долю речі (майна).

Порядок передачі в оренду земельних ділянок визначений ст. 124 ЗК України, згідно якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Частинами другою, третьою ст. 134 ЗК України встановлені виключні підстави, що надають можливість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, у тому числі, права оренди земельних ділянок, не на конкурентних засадах, тобто, без проведення земельних торгів.

Жодна з вищевказаних обов`язкових процедур для відведення в оренду земельної ділянки виконана не була, позаяк доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до положень статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК України.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі.

Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18).

Враховуючи відсутність у відповідача 1 повноважень на передачу наданих йому в постійне користування земельних ділянок, суд приходить до висновку щодо невідповідності спірного Договору вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України, що є підставою недійсності правочину відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п. 14).

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тлумачення змісту частини першої статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 уточнив висновок, викладений у постанові від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного / частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

З урахуванням висновків Верховного Суду, в тому числі щодо ефективності способу захисту, враховуючи обставини виконання договору, та беручи до уваги, що прокурор звернувся з вимогою про визнання недійсним договору із одночасним заявленням вимоги про звільнення земельних ділянок загальною площею 371 га, суд приходить до висновку, що такі вимоги є ефективним способом захисту прав позивача в розумінні статті 13 Конвенції та не потребуватимуть вжиття додаткових засобів захисту.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Гайсинська окружна прокуратура зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Міністерства освіти і науки України в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" з метою з`ясування підстав для представництва інтересів держави в суді (листи вих. №0251/2-547ВИХ-23 та №0251/2-548ВИХ-23 від 30.05.2023).

Зі змісту наданих відповідей (а.с. 71, 74, т. 1) слідує відсутність намірів зазначених суб`єктів для звернення із відповідним позовом самостійно.

Суд акцентує увагу, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Крім того, протягом розгляду даної справи визначені позивачі не заперечили щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомили про намір самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Більше того, підстави представництва прокурором інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Міністерства освіти і науки України не оспорювалися відповідачем, тому суд вважає надмірну оцінку процесуального статусу прокурора у даному випадку надмірним формалізмом.

Щодо обґрунтованості позовних вимог прокурора, пред`явлених в інтересах Міністерства освіти і науки України, то судом досліджено Статут Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області (в редакції 2020 року) (а.с. 35-55, т. 1).

Відповідно до п. 1.1. Статуту Теплицький професійний аграрний ліцей Вінницької області є підпорядкованим Міністерству освіти і науки державним закладом другого (базового) рівня професійної (професійно-технічної) освіти, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття робітничих кваліфікацій та профільної середньої освіти.

Згідно із п. 7.9. Договору майно професійного ліцею, у тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, гуртожиток, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти є об`єктами державної власності, що закріплюються за професійним ліцеєм на праві оперативного управління.

Функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство освіти у науки України.

За змістом п. 7.11. Статуту професійний ліцей несе відповідальність перед Міністерством освіти і науки України за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна.

Отже, відповідно до Статуту відповідача 1 Міністерство освіти у науки України як засновник навчального закладу, який здійснює управління ним та контроль за його діяльністю, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, оскільки міг та повинен контролювати питання укладення оспорюваного Договору.

Повноваження відповідного міністерства щодо функцій відносно контролю за використанням державного майна врегульовано положеннями ГК України (ст. ст. 22, 75-1, 137) та спеціальних нормативних актів, котрі регламентують порядок управління об`єктами державної власності.

Щодо правомірності звернення прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд враховує таке.

Правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.

Статтею 14 Конституції України та частиною першою статті 148 Господарського кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави та об`єктом права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України передача у власність або у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності належить до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.

Згідно із статтею 152 Земельного кодексу України право на звернення із позовом про захист права власності належить власнику цієї земельної ділянки.

Пунктами 1.7 положення "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через віце-прем`єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Приписами ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є уповноваженим органом на розпорядження земельними ділянками, відносно яких укладено оспорюваний договір.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку задоволення позову у повному обсязі з вищенаведених мотивів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову повністю витрати на судовий збір за подання позовної заяви покладаються на відповідачів порівно (по 2684 грн з кожного).

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір №2 про надання бази для проведення навчання з виробництва сільськогосподарської продукції, укладений 01.12.2021 між Теплицьким професійним аграрним ліцеєм Вінницької області (вул. Воронцова, 1, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 02539720) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" (вул. Незалежності, 55, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 33583554).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" (вул. Незалежності, 55, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 33583554) звільнити земельні ділянки загальною площею 371 га з кадастровими номерами: 0523755100:02:000:0660, 0523780400:02:000:0544, 0523786000:03:000:0199, які надані Теплицькому професійному аграрному ліцею Вінницької області (вул. Воронцова, 1, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 02539720) в постійне користування із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності цільового призначення для ведення підсобного сільського господарства.

4. Стягнути з Теплицького професійного аграрного ліцею Вінницької області (вул. Воронцова, 1, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 02539720) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 2684 грн - витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплицький відгодівельний комплекс" (вул. Незалежності, 55, смт Теплик, Гайсинський район, Вінницька область, 23800, код ЄДРПОУ 33583554) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 2684 грн - витрат зі сплати судового збору.

6. Згідно із приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Відповідно до положень ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 05 лютого 2024 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.