Рішення

від 02.02.2024 по справі 910/9886/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2024Справа № 910/9886/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат - Арго 1» (вул. Промислова 2, м. Київ, 02088)

до Державного підприємства "Укрліктрави" (вул. Бориса Грінченка 1, м. Київ, 01001)

про стягнення 365 672,53 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнат-Агро 1" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 365 672,53 грн., а саме 290 514,95 грн. основного боргу, 70 903,38 грн. пені, 4254,20 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № ОСГТ-11/11-1 оренди сільськогосподарської техніки від 11.11.2022 року в частині здійснення сплати орендної плати в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня та проценти річних у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/9886/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою суду від 03.07.2023 року зобов`язано позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження права власності/користування позивача на об`єкти оренди за спірним Договором № ОСГТ-11/11-1 оренди сільськогосподарської техніки від 11.11.2022 року.

Так, через відділ діловодства суду 25.07.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.07.2023 року надійшло клопотання б/н від 20.07.2023 року про долучення до матеріалів справи витребуваних судом доказів. Вказане клопотання разом з доданими до нього документами судом залучено до матеріалів справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 03.07.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Бориса Грінченка 1, м. Київ, 01001.

Проте, ухвала суду від 03.07.2023 року повернута відділенням поштового зв`язку 06.07.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ДП «Укрліктрави» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/9886/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 03.07.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

В свою чергу, судом встановлено, що через відділ діловодства суду 09.08.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшла заява б/н від 08.08.2023 року про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи та зняти відповідні копії.

Проте, як свідчать матеріали справи, представник відповідача правом на ознайомлення з матеріалами справи згідно поданої заяви не скористався.

Будь-яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує спір за наявними матеріалами.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, отже не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Державне підприємство «Укрліктрави» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, представником відповідача не здійснено ознайомлення з матеріалами справи, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 11.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магнат-Агро 1» (орендодавець за договором, позивач у справі) та Державним підприємством «Укрліктрави» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір №ОСГТ-11/11-1 оренди сільськогосподарської техніки (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у строкове платне користування (оренду), а Орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування об`єкти оренди, що визначені у цьому Договорі (надалі іменується - об`єкти оренди) та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату згідно умов цього Договору. Сільськогосподарська техніка надається в оренду з екіпажом (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-13 Договору сторони узгодили предмет оренди та мету оренди, порядок передання об`єкта оренди в користування, строк користування, орендну плату та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, порядок повернення об`єкта оренди, відповідальність сторін, строк дії Договору тощо.

За змістом частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами частини 4 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Пунктом 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до виконання сторонами належним чином своїх обов`язків за цим Договором.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди) транспортного засобу, який підпадає під правове регулювання норм § 1, 5 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 Цивільного кодексу України).

Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі (частина 1 статті 799 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 та 2 статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

Так, у пункті 1.2 Договору сторони погодили характеристики об`єкту оренди, що орендується згідно з цим Договором, а саме:

- сільськогосподарський колісний трактор Трактор New Hollander Т7070, 2021 року випуску, державний № НОМЕР_1 ;

- бункер-накопичувач перевантажувальний ПБН-20, 2018 року випуску, державний № НОМЕР_2 .

За умовами пункту 2.1 Договору об`єкти оренди повинні використовуватись Орендарем виключно для виконання сільськогосподарських робіт відповідно до вимог інструкції з експлуатації об`єктів (далі - підприємства-виробника).

Згідно з пунктом 1.5 Договору стан об`єктів оренди на момент передання в оренду: знаходиться в належному стані, без будь-яких недоліків для використання відповідно до мети оренди, визначеної у пункті 2.1 цього Договору.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до пункту 3.1 Договору об`єкти оренди Орендодавцем передаються Орендарю за актом приймання-передачі об`єктів оренди, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін протягом п`яні робочих днів з дня набрання чинності цим Договором. Невід`ємною частиною акту, зазначеного в цьому пункті, є фотографії об`єктів оренди, підписанні представниками Сторін.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до пункту 3.2. Договору в останній день використання об`єкту оренди Орендар передає об`єкт оренди Орендодавцю за актом приймання-передачі об`єктів оренди, який підписується уповноваженими представниками сторін. Об`єкт оренди повинен бути переданий Орендарем Орендодавцю в стані, не гіршому ніж той в якому був переданий.

Згідно з пунктом 3.3. Договору місцем передачі об`єктів оренди від Орендаря Орендодавцю є: с. Борщів, Баришівського району, Київська область.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору транспортні засоби: сільськогосподарський колісний трактор Трактор New Hollander Т7070, 2021 року випуску, державний № НОМЕР_1 та бункер-накопичувач перевантажувальний ПБН-20, 2018 року випуску, державний № НОМЕР_2 кілька разів надавались в оренду та повертались з орендного користування, на підтвердження чого між орендарем та орендодавцем без зауважень було підписано та скріплено печатками:

1) акт №1 прийому-передачі об`єктів оренди від 12.11.2022 року щодо передачі транспортних засобів в оренду та акт №2 прийому-передачі об`єктів оренди від 16.11.2022 року щодо повернення транспортних засобів з орендного користування, що свідчить про те, що строк користування об`єктами оренди у листопаді 2022 року склав 5 діб;

2) акт №3 прийому-передачі об`єктів оренди від 01.12.2022 року щодо передачі транспортних засобів в оренду та акт №4 прийому-передачі об`єктів оренди від 07.12.2022 року щодо повернення транспортних засобів з орендного користування, що свідчить про те, що строк користування об`єктами оренди у грудні 2022 року склав 7 діб;

3) акт №5 прийому-передачі об`єктів оренди від 20.12.2022 року щодо передачі транспортних засобів в оренду та акт №6 прийому-передачі об`єктів оренди від 23.12.2022 року щодо повернення транспортних засобів з орендного користування, що свідчить про те, що строк користування об`єктами оренди у грудні 2022 року склав 4 доби;

4) акт №7 прийому-передачі об`єктів оренди від 09.01.2023 року щодо передачі транспортних засобів в оренду та акт №8 прийому-передачі об`єктів оренди від 16.01.2023 року щодо повернення транспортних засобів з орендного користування, що свідчить про те, що строк користування об`єктами оренди у січні 2023 року склав 8 діб;

5) акт №9 прийому-передачі об`єктів оренди від 25.01.2023 року щодо передачі транспортних засобів в оренду та акт №10 прийому-передачі об`єктів оренди від 31.01.2023 року щодо повернення транспортних засобів з орендного користування, що свідчить про те, що строк користування об`єктами оренди у січні 2023 року склав 7 діб.

Копії зазначених актів наявні в матеріалах справи.

Факт отримання транспортних засобів в оренду, їх характеристики та подальше користування, а також термін такого користування та повернення з оренди сторонами не заперечувались.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування транспортними засобами, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим майном.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до пункту 7.1.2 Договору до обов`язків орендаря відноситься обов`язок своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, визначену цим Договором.

Згідно з пунктом 5.1 Договору договірний та узгоджений сторонами розмір орендної плати за орендне користування об`єктом оренди складає 15 000,00 грн., в тому числі ПДВ, за кожний день оренди об`єктів оренди.

Окрім того, 20.12.2022 року сторонами підписано Додаток №2 до Договору, у відповідності до умов якого були внесені зміни до розміру орендної плати, яка визначена у сумі 10 875,00 грн., в тому числі ПДВ, за кожен день оренди об`єктів оренди.

В подальшому 09.01.2023 року сторонами підписано Додаток №3 до Договору, у відповідності до умов якого були внесені зміни до розміру орендної плати, яка визначена у сумі 17 250,00 грн., в тому числі ПДВ, за кожен день оренди об`єктів оренди.

Також 25.01.2023 року сторонами підписано Додаток №4 до Договору, у відповідності до умов якого були внесені зміни до розміру орендної плати, яка визначена на рівні 17 145,00 грн., в тому числі ПДВ, за кожен день оренди об`єктів оренди.

У відповідності до пункту 5.4. Договору з метою фіксації факту надання Орендодавцем та отримання послуг оренди об`єктів оренди за цим Договором, сторони щомісячно складають (підписують та скріплюють печатками) акт прийому-передачі наданих послуг (оренда сільськогосподарської техніки).

Згідно з пунктом 5.6 Договору, крім випадків визначених пунктом 5.7 цього Договору, Орендар зобов`язаний до третього числа кожного місяця сплачувати на поточний рахунок Орендодавця оренду плату за всі дні оренди попереднього місяця незалежно від підписання акту прийому-передачі послуг, визначених в пункті 5.4. цього Договору, та/або одержання рахунку за оренду об`єктів оренди.

За умовами пункту 5.7. Договору, після підписання акту приймання-передачі об`єктів оренди, що визначений в пункті 3.2. цього Договору, Орендар зобов`язаний здійснити оплату за неоплачені дні оренди об`єктів оренди протягом двох робочих днів з дати підписання акту приймання-передачі об`єктів оренди, що визначений в пункті 3.2. цього Договору.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно умов Договору відповідачем в період листопада 2022 року - січня 2023 року здійснювалось користування об`єктами оренди - транспортними засобами - сільськогосподарський колісний трактор Трактор New Hollander Т7070, 2021 року випуску, державний № НОМЕР_1 та бункер-накопичувач перевантажувальний ПБН-20, 2018 року випуску, державний № НОМЕР_2 , за наслідками чого сторонами погоджено та підписано у відповідності до умов правочину без зауважень та заперечень:

1) акт надання послуг № 62 від 16.11.2022 року на суму 72 499,98 грн. (в тому числі ПДВ). Строк оплати за користування об`єктами оренди - до 19.11.2022 року.

2) акт надання послуг № 63 від 07.12.2022 року на суму 101 499,97 грн. (в тому числі ПДВ). Строк оплати за користування об`єктами оренди - до 10.12.2022 року.

3) акт надання послуг № 64 від 23.12.2022 року на суму 43 500,00 грн. (в тому числі ПДВ). Строк оплати за користування об`єктами оренди - до 28.12.2022 року.

4) акт надання послуг №1 від 16.01.2023 року на суму 138 000,00 грн. (в тому числі ПДВ). Строк оплати за користування об`єктами оренди - до 19.01.2023 року.

5) акт надання послуг №2 від 31.01.2023 року на суму 120 015,00 грн. (в тому числі ПДВ). Строк оплати за користування об`єктами оренди - до 03.02.2023 року.

Таким чином за спірним Договором позивачем надано відповідачу послуги з оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем на загальну суму 475 514,95 грн.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку орендаря відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди транспортних засобів, а також відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання в оренду транспортних засобів у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах надання послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, підписання орендарем (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з оренди автомобіля.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати в повному обсязі не здійснив, частково сплативши за оренду сільськогосподарської техніки 185 000,00 грн. платіжною інструкцією № 681 від 25.01.2023 року, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Державним підприємством «Укрліктрави» обліковується прострочена заборгованість з орендної плати в загальній сумі 290 514,95 грн.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення в повному обсязі оплати оренди транспортних засобів за період листопад 2022 року - січень 2023 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у загальному розмірі 290 514,95 грн., яку останній просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу за Договором та письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору №ОСГТ-11/11-1 оренди сільськогосподарської техніки від 11.11.2022 року та/або його окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору оренди на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Поряд із цим, як встановлено судом за матеріалами справи, між орендарем та орендодавцем було складено Акт звірки взаємних розрахунків за період листопад 2022 року - січень 2023 року за Договором, копію якого надано позивачем, за змістом якого за Державним підприємством «Укрліктрави» рахується заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат-Агро 1» з оренди транспортних засобів станом на 31.01.2023 року у сумі 290 514,95 грн. за період оренди листопад 2022 року - січень 2023 року.

З боку відповідача вказаний акт звірки підписано директором ДП «Укрліктрави» Олійниченко Є.Я. та скріплений печаткою відповідача.

Господарський суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Проте, підписання акту звірки, в якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу, позаяк акт звірки фактично є дією у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України, яка свідчить про визнання покупцем товару боргу.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами, а сам акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 року справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17.

Таким чином суд зазначає, що наданий позивачем акт звірки взаєморозрахунків, за умови відсутності заперечень щодо повноважень осіб, якими вони підписані, зокрема, з боку відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи розцінюються судом як обставина, що свідчить про визнання заборгованості за Договором у загальній сумі 290 514,95 грн. (з урахуванням її часткової оплати) та останнім не заперечується.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів та компенсації вартості ремонтних робіт відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 290 514,95 грн. за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, за умовами пункту 9.2.1 Договору у випадку прострочення у сплаті орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати товару за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню в сумі 70 903,38 грн. за період з 19.11.2022 року по 15.06.2023 року, а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 4 254,20 грн. процентів річних за період з 19.11.2022 року по 15.06.2023 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення та з урахуванням суми простроченої заборгованості, становить 70 486,26 грн. та 4 229,17 грн. відповідно, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 70 903,38 грн. пені та 4 254,20 грн. процентів річних, підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 70 486,26 грн. пені та 4 229,17 грн. процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 12 000,00 грн. суд зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/200 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України закріплює за учасниками справи право на користування правничою допомогою.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

При цьому заперечень щодо розміру заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу та/або заяв щодо неспівмірності таких витрат станом на час розгляду справи, відповідачем суду не надано.

Як встановлено судом за результатами розгляду вимог в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено до матеріалів справи докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору про надання правової допомоги №01/06-23 від 01.06.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магнат-Агро 1» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським бюро «Овдієнка Віктора» (адвокатське бюро); платіжну інструкцію №1063 від 15.06.2023 року на суму 12 000,00 грн.; копію ордеру №1408999 від 15.06.2023 року на надання правової допомоги ТОВ «Магнат-Агро 1»; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КС №7603/10 від 14.03.2019 року на ім`я адвоката Овдієнко Віктора Юрійовича.

За твердженням позивача, загальна сума оплачених та заявлених останнім до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/9886/23, склала 12 000,00 грн.

За приписами пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно Договору про надання правової допомоги №01/06-23 від 01.06.2023 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магнат-Агро 1» (клієнт, позивач у справі) та Адвокатським бюро «Овдієнка Віктора» (адвокатське бюро), клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (пункт 1.1 договору).

Від імені Адвокатського бюро інтереси Замовника представляє адвокат Овдієнко Віктор Юрійович (пункт 1.2 договору).

За умовами пункту 2.1 Договору адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: надання правової допомоги щодо підготовки позовної заяви до Господарського суду міста Києві про стягнення з ДП «Укрліктрави» заборгованості за Договором № ОСГТ-11/11-1 від 11 листопада 2023 року (без обмежень повноважень), що включає: вивчення документів та формування правової консультації; підготовку тексту позовної заяви; розрахунок ціни позову з урахуванням штрафних санкцій; формування витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань; формування матеріалів позовної заяви та безпосереднє подання їх до суду.

Відповідно до пункту 4.1 Договору сторони погодили фіксовану вартість наданих послуг адвокатського бюро в межах цього Договору, яка складає 12 000,00 грн. без ПДВ.

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5 календарних днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро (пункт 4.2 договору).

При цьому позивачем на підтвердження оплати наданих послуг адвокатського об`єднання надано копію платіжного доручення №454 від 20.09.2022 року на суму 27 000,00 грн. та копію платіжної інструкції №1063 від 15.06.2023 року на суму 12 000,00 грн. з посиланням в призначенні платежу на реквізити укладеного з адвокатським бюро договору №01/06-23 від 01.06.2023 року.

Суд зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

В свою чергу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Окрім цього суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 12 000,00 грн. позивачем сплачені в повному обсязі, факт їх оплати належним чином підтверджено матеріалами справи.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих позивачем доказів, в тому числі змісту Договору про надання правової допомоги від 01.06.2023 року суд наголошує, що згідно приписів чинного господарського процесуального законодавства вартість наданої учаснику справи професійної правничої допомоги оцінюється судом виходячи з критеріїв складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

В свою чергу суд констатує, що з урахуванням предмету позову та фактичних обставин справи, а також враховуючи надані позивачем докази на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, попередньому дослідженню представником позивача з метою підготовки позовної заяви від імені ТОВ «Магнат-Агро 1» підлягали лише однотипні акти прийому-передачі транспортних засобів та акти надання послуг, а також акт звіряння взаємних розрахунків.

Крім того, судом під час оцінки обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу враховано характер спірних правовідносин щодо виконання Договору оренди сільськогосподарської техніки, предмет заявлених позовних вимог, а також обсяг та зміст підготовлених адвокатом документів, а саме: позовної заяви на 7 аркушах (з яких 2 аркуші - реквізити сторін та прохальна частина позову з переліком додатків до позовної заяви), а також клопотання про долучення доказів на виконання вимог суду на 1 аркуші, з яких саме зміст клопотання становить 0,5 аркуша.

При цьому судом враховано, що необхідність подання позивачем клопотання від 20.07.2023 року з доданими до нього документами на виконання вимог ухвали суду від 03.07.2023 року зумовлена виключно недоліками змісту поданого позивачем позову.

Тобто, враховуючи нескладний характер спору та сталу судову практику з даного питання, враховуючи те, що розгляд справи № 910/9886/23 здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, що не вимагало від адвоката позивача здійснювати представництво інтересів клієнта шляхом участі у судових засіданнях, враховуючи незначну кількість доказів та відсутність складних арифметичних розрахунків ціни позову, суд приходить до висновку про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу завищено, та відповідно, завищено вартість таких послуг правничої допомоги.

В контексті понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Додатково судом враховано правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, згідно якого стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, типовість даного спору, суд приходить до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн. підлягає зменшенню до 6 000,00 грн., що відповідає критерію пропорційності та розумності.

Водночас суд звертає увагу, що як вказано колегією суддів касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.11.2020 року у справі № 922/2869/19, висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Відповідна правова позиція Верховного Суду викладена також у постанові від 11.11.2021 року у справі № 910/7520/20.

Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України), покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5 992,80 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Укрліктрави" (вул. Бориса Грінченка 1, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 37471692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат - Арго 1» (вул. Промислова 2, м. Київ, 02088; код ЄДРПОУ 35144897) 290 514 (двісті дев`яносто тисяч п`ятсот чотирнадцять) грн. 95 коп. основного боргу, 70 483 (сімдесят тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 26 коп. пені, 4 229 (чотири тисячі двісті двадцять дев`ять) грн. 17 коп. процентів річних, 5 992 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 80 коп. витрат на правничу допомогу та 5 478 (п`ять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 46 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 02 лютого 2024 року.

Суддя А.М. Селівон