Рішення

від 31.01.2024 по справі 914/3088/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2024 Справа № 914/3088/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут», м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЇ УП», с. Новий Яр Львівської області,

про стягнення 91'498,09 грн заборгованості,

Суддя Б. Яворський,

при секретарі О. Муравець.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТИЦІЇ УП» про стягнення 91'498,09 грн заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу №66957 (ВЦ), укладеного шляхом подання відповідачем заяви-приєднання до договору позивача на умовах комерційної пропозиції № 5/1 тарифний план Базовий з тарифом ОСР (оплата по факту), з яких: 72'956,49 грн інфляційних втрат та 18'541,60 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оплату за спожиту електроенергію у лютому-травні 2022 року відповідач здійснив лише у межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №914/2721/22 про стягнення з ТОВ «Інвестиції УП» на користь ТОВ «Львівенергозбут» 417'181,50 грн основного боргу за спожиту електричну енергію. У даному провадженні позивач додатково звернувся до суду про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за невиконання відповідачем договірних зобов`язань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.10.2023 року справу № 914/3088/23 передано на розгляд судді Б. Яворському.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; суд встановив строк для реалізації сторонами процесуальних прав. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.

24.11.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат безпідставними, з підстав настання форс-мажорних обставин (військовою агресією проти України). Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

29.11.2023 позивач подав відповідь на відзив (вх.№29240/23), де вказав, що правовідносини між сторонами регулюються договором про постачання електричної енергії шляхом подання відповідачем заяви-приєднання до публічного договору. Настання форс-мажорних обставин для відповідача не підтверджене належними та допустимими доказами, відповідно до вимог п.12.4 договору, ст.141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та п.6.2 Регламенту, оскільки форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру для відповідача.

30.01.2024 відповідач подав заяву про розстрочення виконання судового рішення до 01.05.2024 та клопотання про розгляд справи без участі представника.

30.01.2024 позивач подав додаткові пояснення у справі, у яких розгляд заяви про розстрочення виконання рішення суду залишив на розсуд суду, а також просив суд розгляд справи здійснювати без участі представника.

Представник позивача у судове засідання 31.01.2024 не з`явився, проте у попередніх засіданнях позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.

Відповідач у судове засідання 31.01.2024 не з`явився, однак у судовому засіданні 29.01.2024 позовні вимогти визнав та просив суд розстрочити виконання рішення.

Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки сторони були повідомлені про дату, час і місце судового засідання під розписку, позиція позивача та відповідача чітко відображена у документах по суті справи, явка сторін обов`язковою не визнавалась, а сторони просили розглядати справу за їх відсутності, тому у судовому засіданні 31.01.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиції УП» (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №66957 на умовах типового, шляхом підписання відповідачем заяви-приєднання, згідно якої, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 ЦК України та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі ПРРЕЕ), відповідач приєднався до умов публічного договору, розміщеного на сайті електропостачальника ТзОВ «Львівенергозбут» в мережі Інтернет за адресою http://www.lez.com.ua, на умовах Комерційної пропозиції постачальника №5/1 тарифний план Базовий з тарифом ОСР (оплата по факту).

Обсяги договірного споживання електричної енергії по об`єктах, визначених у додатку №1 до заяви-приєднання обсяги договірного споживання електричної енергії зазначаються в додатку №2 до цієї заяви, який є її невід`ємною частиною. Найменування оператора, з яким споживач уклав договір розподілу електричної енергії ПрАТ «Львівобленерго». ЕІС-код як суб`єкта ринку електричної енергії, присвоєний відповідним системним оператором 62Х8560899137593. Початок постачання електричної енергії 01.01.2021.

За умовами договору, постачальник продає електроенергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Оплата здійснюється на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, зазначений у розрахункових документах, які споживач отримує самостійно не пізніше 8 (восьмого) календарного дня наступного за розрахунковим періодом будь-яким способом, в т.ч. через систему онлайн-розрахунків Особистий (персональний) кабінет або в паперовому вигляді нарочно в центрах обслуговування клієнтів.

У відповідності до умов Комерційної пропозиції від 01.06.2020 № 5/1 оплата за обсяг фактично спожитої протягом розрахункового періоду електричної енергії здійснюється споживачем згідно рахунку постачальника.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Оплата за цим договором здійснюється споживачем у строки, визначені в обраній споживачем комерційній пропозиції, що є додатком № 2 до цього договору. Оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку. Не отримання споживачем рахунку постачальника не звільняє споживача від виконання зобов`язань з оплати за цим договором згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, що є додатком № 2 до цього договору (п. 5.5 та п.5.7 договору).

У комерційній пропозиції відзначено, що тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5-ти операційних днів з дня отримання рахунку.

Згідно з п.5.6 договору оплата вважається здійсненою після того, як на розрахунковий рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Розрахунковий рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/2721/22 за позовом ТОВ «Львівенергозбут» до ТОВ «Інвестиції УП» за участю третьої особи ПрАТ «Львівобленерго» про стягнення 417'181,50 грн заборгованості за спожиту електричну енергію у період лютий-травень 2022 року за означеним договором.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.09.2023, позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ТОВ «Інвестиції УП» на користь ТОВ «Львівенергозбут» 417'181,50 грн основного боргу та 6'257,72 грн судового збору.

03.10.2023 на виконання судового рішення видано відповідний наказ.

09.10.2023 постановою приватного виконавця ВО Львівської області відкрито виконавче провадження (ВП №72988016).

Позивач зазначає, що виставляв відповідачу відповідні рахунки за електричну енергію №5310002042220219 за лютий 2022 року на суму 1'710,61 грн (перерахунок), за березень 2022 року на суму 404'878,67 грн, за квітень 2022 року на суму 1'808,77 грн. та за травень 2022 року на суму 8'783,45 грн. У вказаних рахунках було зазначено крайню дату оплати, до 14 числа наступного місяця за звітним. Проте відповідач оплатив заборгованість лише у рамках виконавчого провадження, а саме: 10.10.2023 позивачу було сплачено 232'228,18 грн (платіжна інструкція №670) та 11.10.2023 - 140'112,01 грн (платіжна інструкція №676).

За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 72'956,49 грн інфляційних втрат та 18'541,60 грн 3% річних, які просить стягнути з відповідача.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору про постачання електричної енергії, укладеного шляхом подання відповідачем заяви-приєднання до договору на умовах комерційної пропозиції № 5/1 тарифний план Базовий з тарифом ОСР (оплата по факту).

Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Матеріалами справи підтверджується, що у відповідача перед позивачем у період лютого-травня 2022 року існувала основна заборгованість, яка разом із судовим збором присуджена до стягнення за судовим рішенням у справі №914/2721/22.

Частина 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

На підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України наведені обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №914/2721/22, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи, у якій беруть участь особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором. У комерційній пропозиції №5/1 також визначено санкції за порушення строку оплати.

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

У даній справі предметом позову є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невчасне виконання грошового зобов`язання за договором, а саме за надані відповідачу послуги у лютому-травні 2022 року, які відповідач оплатив у жовтні 2023 року.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно з умовами договору та додатком №2 до нього розрахунки за цим договором здійснюються упродовж 5-ти операційних днів з дня отримання рахунку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов`язано його початок (ст.253 ЦК України). Відтак, з огляду на умови комерційної пропозиції споживач отримував рахунки 08.03.2022, 08.04.2022, 08.05.2022 та 08.06.2022, датою прострочення оплати є 16.03.2022, 16.04.2022, 14.05.2022 та 16.06.2022 відповідно.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, із врахуванням умов договору та ст.14 ГПК України, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягають 72'956,49 грн інфляційних втрат та 18'541,60 грн 3% річних.

Відповідач, заперечуючи вимоги позивача зазначав, що заборгованість виникла під час дії воєнного стану, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорною обставиною, підтвердженою листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з огляду на наступне.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлюється Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами Регламентом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов`язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд у справі № 922/2394/21 (постанова від 14 червня 2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Тому, сам факт введення воєнного стану на території України не є імперативною підставою для звільнення всіх боржників від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання за час існування форс-мажорних обставин. У кожному конкретному випадку у конкретних відносинах боржник має довести безпосередній вплив непереборної обставини на можливість виконання ним зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Доказів звернення до позивача у порядку п.12.4 договору матеріали справи не містять.

Введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати кошти від своїх контрагентів. Відповідач, який знаходиться у Львівській області, не надав доказів того, що підприємство зупинило підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, а у судовому засіданні 29.012024 погодився із позовними вимогами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення до 01..05.2024 суд зазначає наступне.

Відповідач відзначає, що заборгованість виникла з підстав скрутного матеріального становища товариства, що підтвердив довідкою про фінансовий стан за 2023 рік та зведеною банківською випискою за грудень 2023 року. Позивач не подав письмових заперечень щодо такої розстрочки.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочення виконання рішення.

Відповідно до ч.4 ст.331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Отже, за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його виконання, господарський суд, зокрема, має право розстрочити виконання рішення (ухвали, постанови).

У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

До обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо (рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Європейський суд з прав людини відзначає, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, однак розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін та, враховуючи скрутне фінансове становище відповідача, а також те, відповідачем виконано рішення суду у справі №914/2721/22 про стягнення основного боргу; беручи до уваги, що позивачем додатково здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань, суд, вважає за можливе заяву відповідача задоволити та розстрочити виконання судового рішення про стягнення інфляційних втрат та 3% річних до 01.05.2024 року.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №164062 від 10.10.2023 на суму 2'684,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиції УП» (81032, Львівська область, Яворівський район, с. Новий Яр, буд. 47; ідентифікаційний код 30477944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (79016, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код 42092130) 72'956,49 грн інфляційних втрат, 18'541,60 грн 3% річних та 2'684,00 грн судового збору.

Розстрочити виконання рішення суду про стягнення заборгованості за наступним графіком оплат:

-до 01.03.2024 - 30'000,00 грн та 2'684,00 грн судового збору;

-до 01.04.2024 30'000,00грн;

-до 01.05.2024 31'498,09 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 05.02.2024.

Суддя Б. Яворський.