Рішення

від 23.01.2024 по справі 914/3411/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2024 Справа № 914/3411/23

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м.Дрогобич, Львівська область

до відповідача: Санаторію «Нафтуся Прикарпаття», с.Модричі, Дрогобицький район, Львівська область

про: стягнення 7723,29грн 3% річних та інфляційних втрат за судовим рішенням у справі №914/3317/22

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2023, справу №914/3411/23 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 22.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

Ухвалою від 11.01.2024 зобов`язано позивача подати довідку про стан заборгованості.

12.01.2024 та 15.01.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому просить зменшити розмір 3% річних та інфляційних втрат на 90%, а також зменшити на 99% заявлену професійну правничу допомогу.

16.01.2024 від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання відповідача та заява про долучення довідки про стан заборгованості.

Відповідачем заявлено клопотання про повернення ТОВ «Омега» позову та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу без розгляду, адже такі подано після набрання чинності Законом України №3200-ІХ від 29.06.2023 та без реєстрації позивачем електронного кабінету. При цьому він посилається на положення п.п. 1, 2 ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) та ч. 4 ст. 170 ГПК України.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію положення Закону України №3200-IX від 29.06.2023, яким внесено зміни, зокрема до ГПК України. Так, оновленою редакцією частини 6 статті 6 згаданого Кодексу передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Процесуальний закон передбачає обов`язок суду перевіряти дотримання учасниками справи імперативної вимоги щодо реєстрації електронного кабінету та, за результатами проведення такої перевірки, вчиняти відповідну процесуальну дію (застосовувати той чи інший процесуальний наслідок).

Суд звертає увагу на те, що чинний ГПК України диференціює письмові заяви учасників справи на заяви по суті справи, до яких відноситься позовна заява, та інші письмові заяви, клопотання, заперечення. Ключовою відмінністю виокремлених різновидів є те, що у заявах по суті справи учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору.

Різниця між ними полягає також у процесуальних наслідках недотримання вимог щодо їх оформлення. Так, згідно із абзацом 2 частини 1 статті 174 ГПК України, яка передбачає процесуальні наслідки недотримання вимог щодо оформлення позову, які встановлені ст. 162 цього ж Кодексу, суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

У той же ж час, відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 170 ГПК України, яка передбачає вимоги щодо форми, змісту письмової заяви та наслідки їх недотримання, суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Зважаючи на викладене, суд звертає увагу відповідача на те, що процесуальні наслідки недотримання вимоги щодо реєстрації електронного кабінету, встановлені ст. 170 ГПК України, можуть бути застосовані лише до інших письмових заяв, однак не щодо позову. У разі встановлення відсутності у заявника зареєстрованого електронного кабінету суд зобов`язаний спочатку залишити позовну заяву без руху, а не одразу повертати її заявнику без розгляду.

З огляду на зазначене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про повернення ТОВ «Омега» позову.

Що стосується заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, то підстави для застосування до неї приписів статті 170 ГПК України також відсутні, адже станом на дату відкриття провадження у справі та ухвалення судом цього рішення, у позивача наявний зареєстрований у встановленому порядку електронний кабінет.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

За заявою Товариства з обмеженою, відповідальністю «Омега» Господарським судом Львівської області видано судовий наказ у справі №914/3317/22, яким стягнуто з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» на користь заявника 152 568,64 грн основного боргу, 54 611,74 грн інфляційних нарахувань, 18 985,39 грн 3% річних, 22 616,58 грн витрат на професійну правничу допомогу та 248,10 грн - судового збору.

Судовий наказ набрав законної сили 14.03.2023.

ТОВ «Омега» пред`явило судовий наказ до примусового виконання приватному виконавцю A.A.Пиць. 08 червня 2023 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу № 914/3317/22.

27.09.2023 в примусовому порядку з банківського рахунку Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» стягнуто в повному обсязі заборгованість.

28.09.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області A.A.Пиць винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання судового наказу від 20.03.2023 у справі № 914/3317/22.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не своєчасно та в повному обсязі сплатив борг на користь ТОВ «Омега», встановлений судовим рішенням. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 3691,04 грн інфляційних витрат та 4032,25 грн 3% річних. Також позивач просить стягнути з відповідача 6000,00грн витрат на правову допомогу.

Відповідач проти позову заперечив з огляду, що нарахування здійснено позивачем не лише на суму стягнутих судовим наказом трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а й на суму стягнутих за судовим наказом судових витрат. Також відповідач звернув увагу, що розрахунки позивача 3% річних та інфляційних втрат є завищеними.

Відповідач звернув увагу, що судовим наказом, який визначено підставою для здійснення відповідних нарахувань, із Санаторію стягнуто значні суми нарахованих за майже чотири роки як інфляційних втрат та процентів річних, а відтак, такі повністю виконали компенсаційну функцію для ТОВ Омега. Натомість, на думку відповідача, заявлені у цій справі до стягнення суми донарахованих інфляційних втрат та процентів річних спрямовані на отримання доходів кредитором та в жодному випадку не носять компенсаційного характеру. В матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення збитків позивачем, а задоволення позову у цій справі матиме наслідком недотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

Відповідач просив зменшити розмір інфляційних втрат та 3 процентів річних на 90%, а також зменшити на 99% розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Як передбачено ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладався Договір поставки №1 від 03.01.2016.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за договором, суд видав судовий наказ про стягнення із Санаторію 152568,64 грн основного боргу, 54611,74 грн інфляційних нарахувань, 18985,39 грн 3% річних, 22616,58 грн витрат на професійну правничу допомогу та 248,10 грн - судового збору сплаченого заявником за подання заяви про видачу судового наказу.

Згаданий судовий наказ відповідачем не оскаржений та був пред`явлений до виконання приватному виконавцю і виконаний відповідачем 27.09.2023 у повному обсязі.

У цій справі позивач звернуся до суду із матеріально-правовими вимогами майнового характеру про стягнення із відповідача інфляційних втрат та 3% річних, за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 249030,45 грн, яке складається перелічених вище сум основного боргу, нарахованих на нього сум інфляційних втрат та 3% річних, а також витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

На думку позивача, відповідне зобов`язання виникло у відповідача на підставі судового наказу від 02.01.2023 у справі №914/3317/22. Відтак, він переконаний, що має право на проведення нарахувань згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України на усю стягнуту на його користь суму грошових коштів.

Надаючи оцінку відповідним аргументам, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.

Застосовуючи процитовані вище правові висновки у цій справі, суд виходить із того, що стягнення грошових коштів за судовим наказом у безспірному порядку, аналогічно як і вирішення судом спору та стягнення грошових коштів за рішенням суду, не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення боргу у Санаторію. Виходячи зі змісту приписів ГПК України, судовий наказ є видом судових рішень і кінцевим документом, який ухвалює суд в наказному провадженні. А тому, як і у випадку з позовним провадженням, стягнення боргу в наказному провадженні є результатом реалізації судом своїх повноважень щодо здійснення правосуддя та направлене на захист порушених прав особи, яка звернулася до суду. Окремо, варто наголосити, що судовий наказ від 02.01.2023 у справі №914/3317/22 Санаторієм не оскаржувався, що свідчить про визнання ним як сум основної заборгованості за Договором поставки №1 від 03.01.2016, так і інших нарахувань за цим наказом. Іншим доказом такого визнання є те, що відповідач в цій справі не заперечує щодо правомірності нарахованих в судовому наказі сум.

Враховуючи все викладене вище, суд доходить висновку, що підставою виникнення грошового зобов`язання Санаторію у спірних правовідносинах є Договір поставки №1 від 03.01.2016, неналежне виконання якого відповідачем і зумовило звернення ТОВ «Омега» до суду. Судовий наказ від 02.01.2023 у справі №914/3317/22 не призвів до припинення зобов`язання, яке виникло на підставі цього договору, як і не став підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.

Таким чином, суд визнає необґрунтованими доводи позивача щодо підстав виникнення грошового зобов`язання відповідача та констатує неможливість застосування у даній справі норми ч. 5 ст. 11 ЦК України, згідно із якою цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Що стосується посилань позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, то такі відхиляються судом, адже у згаданій справі висновки суду касаційної інстанції стосуються відмінних за змістом та підставами виникнення деліктних правовідносин, що згідно з пунктами 21, 27 цієї постанови, виникли внаслідок завданої злочином майнової (матеріальної) і моральної шкоди, що підтверджено вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.06.2009.

Аргументування позивачем своєї позиції висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, також відхиляються, оскільки у цій справі досліджувалося питання нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму моральної шкоди, яка була стягнута згідно із рішенням Апеляційного суду Харківської області від 30.10.2014 із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. У цій справі суд касаційної інстанції зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (ст. 1167 ЦК України).

Слід зазначити, що ухвалення господарським судом судового наказу про стягнення на користь кредитора заборгованості, якщо таке судове рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки грошове зобов`язання Санаторію виникло до ухвалення судового наказу у справі №914/3317/22 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 ЦК України, у даній справі належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих за судовим наказом сум 3% річних, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору та витрат на правничу допомогу обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. У той же ж час, судові витрати мають процесуально-правову природу, а видача судового наказу не породила виникнення нового зобов`язання у відповідача, про що уже зазначалося вище. Відтак, враховуючи обставини цієї справи, суд вважає, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, безпідставно включивши до її складу суми, які мають процесуальне походження.

Відсотки річних також не могли бути враховані позивачем при проведенні розрахунків, що прямо випливає зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тлумачення змісту норми згаданої статті дає підстави для висновку про те, що законодавець не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 3% річних, нарахованих за попередній період. Аналогічні висновки стосуються і права на нарахування 3% річних на суму інфляційних втрат.

У цьому контексті слід зауважити, що покладення на відповідача обов`язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом, що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.

Що ж стосується стягнутої згідно із судовим наказом суми інфляційних втрат, то з`ясовуючи можливість нарахування на неї інфляційних втрат у межах цієї справи, суд зазначає таке.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування «інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляції, стягнутої у межах справи №914/3317/22, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов`язковими до врахування судом першої інстанції.

Підсумовуючи викладене вище, суд констатує, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно із судовим наказом суми основного боргу у розмірі 152568,64 грн та інфляційних втрат у розмірі 54611,74 грн, а також 3% річних, базою для начислення яких є виключно сума стягнутого основного боргу.

Щодо періоду нарахування, то позивачем не враховано, що згідно із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі №922/1008/16, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Відтак, включення до періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних дати виконання відповідачем грошового зобов`язання 27.09.2023, є безпідставним.

Отже, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення із відповідача:

-3070,75грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 15.03.2023 по 26.09.2023 включно на суму у розмірі 207180,38грн.;

-2457,82грн 3% річних, які нараховані за період з 15.03.2023 по 26.09.2023 включно на суму у розмірі 152568,64 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Слід зауважити, що суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про застосування у даній справі приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, з огляду на таке. Згідно із вказаною нормою суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Із наведеного вище випливає, що частина 10 статті 238 ГПК України не стосується нарахування інфляційних втрат, стягнення яких є предметом позову у цій справі.

У той же ж час, підстави для нарахування відсотків річних до моменту виконання рішення відсутні, зважаючи на те, що в цій справі суд не вирішує питання про стягнення заборгованості, а судове рішення про стягнення боргу у справі №914/3317/22 уже виконане у повному обсязі.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, то суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідач, просячи зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір інфляційних втрат, помилково посилається на положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Що стосується 3% річних, то згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на те, що заявлений до стягнення розмір 3% річних не є очевидно неспівмірним щодо розміру основної заборгованості, враховуючи часткове задоволення відповідної позовної вимоги, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, стягнути із відповідача суму 3% річних у розмірі 2457,82грн.

Стосовно вимоги про стягнення 6000,00грн витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов`язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.

Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.

Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п`ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Також суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №925/1545/20).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до Господарського суду Львівської області надано: копію договору про надання правової допомоги № 55 від 03.11.2023, укладеного між Адвокатським бюро «Віталія Репака» та ТОВ «Омега», в якому визначено фіксований розмір гонорару в сумі 6000,00 грн; копію рахунку №1 від 08.11.2023 на суму 6000,00 грн; копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1241769 від 13.11.2023 адвокату В.В.Репаку; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №001128 від 29.08.2018; копію акта прийому-передачі наданих правничих послуг від 23.01.2024.

За умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги від 03.11.2023, Адвокатське бюро зобов`язалося надавати необхідну правову допомогу, зокрема, підготовка/подання позовної заяви до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3317/22 від 02.01.2023; участь адвоката в судових засіданнях, здійснення інших процесуальних дій.

Згідно із п.п. 4.1, .4.2 цього Договору за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт виплачує адвокатському бюро гонорар, який складається з основного гонорару та гонорару успіху. Розмір основного гонорару становить 6`000,00 (шість тисяч) грн. Клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро основний гонорар не пізніше 5 (п`яти) календарних днів з дати набрання законної сили судового рішення у справі за позовом ТОВ «Омега» до Санаторію про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3317/2 від 02.01.2023.

Для оплати гонорару адвокатське бюро може додатково надавати клієнту рахунок. Сторони можуть підписувати акт прийому-передачі послуг, наданих адвокатським бюро клієнту (п.п. 4.5, 4.6 договору).

Відповідно до долученої копії акту прийому-передачі наданих правничих послуг від 23.01.2024, згідно із п. 1 якого адвокатське бюро надало, а клієнт отримав правову допомогу, що передбачена п. 1.1 Договору про надання правової допомоги №55 від 03.11.2023, зокрема:

- аналіз та вивчення документів, консультування клієнта 3 години;

- підготовка та подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторію про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3317/22 від 02.01.2023 5 годин;

- написання та подання додаткових пояснень (заперечення на клопотання відповідача) від 15.01.2024 2 години;

- написання та подання заяви від 15.01.2024 2 години.

Відповідач заперечив проти заявленої суми гонорару та просив її зменшити.

Великою Палатою Верховного Суду у пункті 5.44 постанови від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (п. 147 Постанови).

Господарський суд Львівської області звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються виключно на судовому наказі від 02.01.2023 у справі №914/3317/22 та двох постановах приватного виконавця. Додаткових доказів у ході розгляду справи позивачем не подавано. Позивач звернувся до суду зі схожими позовними вимогами до Санаторію, які розглядаються Господарським судом Львівської області у межах справ №914/3389/23, №914/3390/23, №914/3391/23, №914/3392/23, №914/3393/23, №914/3395/23, №914/3394/23, №914/3412/23, №914/3413/23, №914/3414/23. Отже, підготовка однотипних позовів не могла зайняти у представника позивача значну кількість часу.

З огляду на зазначене та зважаючи, що справа в силу закону є малозначною та розглядалася у спрощеному позовному провадженні, а також те, що представництво адвокатом інтересів позивача в судових засіданнях не здійснювалось, оскільки справа розглядалась без повідомлення (виклику) сторін, з огляду на критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, наведених у ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуючи ціну позову, складність та обставини справи, судову практику щодо вирішення відповідних спорів, Господарський суд Львівської області суд вважає, що з врахуванням ч. 4 ст. 129 ГПК України та часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1000,00грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» (82186, Львівська обл., Дрогобицький р-н, с. Модричі, вул. Курортна, буд. 1; ідентифікаційний код 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Лемківська, буд. 16; ідентифікаційний код 22402762) 3070,75грн інфляційних втрат, 2457,82грн 3% річних, 1921,29грн судового збору та 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.У задоволенні решти вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 02.02.2024.

Суддя Ділай У.І.