Рішення

від 25.01.2024 по справі 916/3367/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3367/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Кермач А.І.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3367/23

за позовом: Приватного підприємства «Прем`єра Південь» (73020, м. Херсон, вул. Миколи Куліша, буд. 11, кв. 32, код ЄДРПОУ 34785446)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Епоха» (73000, м. Херсон, вул. Гончарна, буд. 35, код ЄДРПОУ 21297323)

про стягнення 1 582 160,94 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне підприємство «Прем`єра Південь» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епоха» боргу у загальній сумі 1 582 160,94 грн., у тому числі: основний борг у сумі 1 245 223,00 грн, 3% річних у сумі 49 228,96 грн, інфляційних втрат у сумі 287 708,98 грн, а також витрат по сплаті судового збору у розмірі 23 732,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки товару № 09/08-2021 від 09.08.2021 щодо повної та своєчасної оплати поставлених позивачем нафтопродуктів.

За ствердженням позивача, на виконання умов договору на адресу відповідача було поставлено партії товару загальною вартістю 2 373 257,00 грн, проте відповідачем лише частково здійснено розрахунок за поставлений товар на суму 1 128 034,00 грн, у зв`язку з чим сума заборгованості за даним договором склала 1 245 223,00 грн.

Відтак, на переконання позивача, він свої зобов`язання в частині поставки товару належної якості, кількості та строків поставки виконав належним чином, а відповідач, в свою чергу, порушив положення укладеного між сторонами договору та наразі здійснив частковий розрахунок за поставлений товар.

Отже, посилаючись на умови договору щодо порядку здійснення розрахунків, позивач підсумовує, що строки оплати отриманого відповідачем товару об`єктивно минули.

Також, позивач вважає, що відповідач, прострочивши виконання грошового зобов`язання за договором поставки, має сплатити позивачу, окрім основної заборгованості у вказаному розмірі, інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2023 року позовна заява вх.№ 3873/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

08.08.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 3873/23 від 03.08.2023) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3367/23. Постановлено справу № 916/3367/23 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05 вересня 2023 року об 11:00 год.

Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), та позивачу відповідь на відзив.

21.08.2023 позивачем подано до суду додаткові пояснення (вх. № 28485/23), відповідно до яких на виконання ухвали суду від 08.08.2023 позивачем надано до суду оригінали документів, копій яких додані до позовної заяви, які була судом долучені до матеріалів справи разом із доданими до них оригіналами документів.

05.09.2023 від Приватного підприємства «Прем`єра Південь» до суду надійшло клопотання (вх. № 30433/23) про участь представника у судовому засіданні, призначеному на 05.09.2023 об 11:00 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

05.09.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/3367/23 на "21" вересня 2023 року об 11:40 год., а в задоволенні клопотання ПП «Прем`єра Південь» (вх. 30433/23 від 04.09.2023) про участь в судовому засіданні по справі № 916/3367/23 в режимі відеоконференції відмовлено.

21.09.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3367/23 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "05" жовтня 2023 року о 12:20 год., про що відповідача було повідомлено відповідною ухвалою суду від 22.09.2023, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

27.09.2023 позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 33747/23) про направлення оригіналів документів після їх огляду в судовому засіданні на адресу позивача.

02 жовтня 2023 року за вх.№ 34342/23 до суду від Приватного підприємства «Прем`єра Південь» надійшло клопотання про участь представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів, яке судом було задоволено повністю відповідною ухвалою від 03.10.2023.

05.10.2023 представником ТОВ «Епоха» подано клопотання (вх. № 35069/23), відповідно до якого представник просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи № 916/3367/23 та зробити відповідні копії, відкласти розгляд справи на іншу дату, подовжити строки розгляду справи та призначити наступний розгляд справи не раніше 26.10.2023 у зв`язку із запланованою відпусткою адвоката.

05.10.2023, з урахування клопотання відповідача, у підготовчому засіданні судом проголошено протокольну ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "13" листопада 2023 року о 12:30 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 06.10.2023 у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

13.11.2023 до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшло клопотання (вх. № 41079/23), де останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог та, зазначивши, що позивач не мав таких промислових потужностей для виробництва продукції у такій кількості, просив витребувати у ТОВ «Епоха» первинні документи щодо походження товару за спірним договором (для огляду), а також витребувати у позивача податкову звітність та докази її спрямування до податкового органу.

13.11.2023 у підготовчому засіданні по справі № 916/3367/23 за результатами розгляду клопотання відповідача постановлено було протокольну ухвалу про відмову в її задоволенні у зв`язку недостатньою обґрунтованістю, та після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3367/23 до судового розгляду по суті на "23" листопада 2023 року о 10:40 год.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Епоха» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/3367/23 повідомлено ухвалою суду від 14.11.2023, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

17.11.2023 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Одеської області від представника ПП «Прем`єра Південь» надійшла заява (вх. № 42115/23), де останній просить залучити його у справу в якості представника та надати доступ до електронної справи № 916/3367/23 в підсистемі «Електронний суд». Вказана заяву була задоволена судом.

23.11.2023 представником позивача надано до суду заяву (вх. № 42816/23) про надання до матеріалів справи копій первинних податкових документів, які судом долучені до матеріалів справи проте залишені без розгляду через порушення строків та порядку їх подання.

23.11.2023 у судовому засіданні по справі № 916/3367/23 судом проголошено протокольно ухвалу про перерву до "07" грудня 2023 року об 11:20 год., про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 23.11.2023 відповідно до ст. 120 ГПК України.

Того ж дня, на адресу електронної пошти суду від Приватного підприємства «Прем`єра Південь» надійшла заява (вх. № 2-1771/23 від 23.11.2023) про забезпечення позову, у якій позивач просив суд заборонити ТОВ «Епоха» будь-яке відчуження свого майна (рухомого та нерухомого), яке знаходиться на балансі підприємства та еквівалентна на суму 1 582 160,94 грн до повного погашення боргу Приватного підприємства «Прем`єра Південь» у зазначеній сумі.

23.11.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву ПП «Прем`єра Південь» (вх.№ 2-1771/23 від 23.11.2023) про забезпечення позову у справі № 916/3367/23 повернуто заявнику.

24.11.2023 до суду від Приватного підприємства «Прем`єра Південь» надійшла заява (вх. № 2-1779/23) про забезпечення позову з тотожними вимогами, зазначеними у попередній заяві, в задоволенні якої судом було відмовлено, про що постановлена відповідна ухвала Господарського суду Одеської області від 28.11.2023.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.11.2023 у справі № 916/3367/23 на 07.12.2023 об 11:20 год., не відбулося у зв`язку з особливими умовами роботи установи суду, пов`язаними з несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів суду, що сталося внаслідок хакерської атаки та призупиненням роботи в КП «Діловодство спеціалізованого суду» наказом керівника апарату суду від 30.11.2023.

11.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області, у зв`язку із відновленням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» з 08.12.2023 згідно з наказом голови суду від 07.12.2023, судове засідання у справі № 916/3367/23 призначено на "21" грудня 2023 року о 12:00 год.

21.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/3367/23 по суті на "11" січня 2024 року о 14:20 год.

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі № 916/3367/23 на 11.01.2024 о 14:20 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило подальший розгляд призначених справ.

11.01.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/3367/23 призначено на "25" січня 2024 року о 10:40 год.

Представник позивача 25.01.2024 в судовому засіданні виступив із вступною промовою, в судових дебатах повністю підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у заявах по суті.

Відповідач ТОВ «Епоха», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, оскільки всі наявні в матеріалах справи докази свідчать про обізнаність його про розгляд даної справи, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень, окрім заяви про витребування оригіналів доказів, проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вище викладене, у зв`язку численними повітряними тривогами та вимушеним зупиненням роботи КП «Діловодство спеціалізованого суду» до 08.12.2023 згідно з наказом керівника апарата суду №56 від 30.11.2023, суд з огляду на вищезазначені обставини розглянув справу № 916/3367/23 у розумний строк.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні, 25.01.2024 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, після виходу з нарадчої кімнати, проголошена вступна і резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

09.08.2021 між Приватним підприємством «Прем`єра Південь» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Епоха» (покупець) укладено договір поставки товару № 09//08-2021 (далі - договір), відповідно до умов п.п. 1.1. якого, постачальник зобов`язався проводити поставку (продаж) покупцю у власність (повне господарське відання) нафтопродукти та інші продукти (надалі товар), окремими партіями, відповідно до замовлення покупця, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Пунктами 2.2. 2.4. договору передбачено, що датою поставки (передачі) товару постачальника у власність покупця, є дата зазначена в накладній на відпуск товару (кожної окремої партії товару). Товар вважається поставленим постачальником та переданим у власність покупця з моменту підписання покупцем накладних, які свідчать про факт отримання товару, і не потребує підписання між сторонами цього договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність. Фактично оформлені накладні на відпуск товару, виписані на підставі довіреностей на одержання матеріальних цінностей (товару), відповідно до вимог діючого законодавства України є належним підтвердженням права власності покупця на товар.

Відповідно до п.5.2. договору загальна орієнтовна ціна договору залишається відкритою, а остаточна сума договору складає суму всіх накладних, на підставі яких було здійснено поставку продукції за даним договором окремими партіями та визначається виходячи із встановлених цін на продукцію.

Згідно з п.6.1 договору оплата покупцем здійснюється на підставі відповідних документів зазначених в п.1.2 цього договору, які постачальник виписує па кожну партію товару та передає покупцю (електронним або факсимільним зв`язком) у момент отримання товару покупцем.

Пунктами 6.2., 6.3. договору встановлено, що оплата товару та транспортних послуг покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника не пізніше 1 банківського дня з дати виставлення рахунку-фактури постачальником, на умовах 100% попередньої оплати за товар, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

За умовами п.6.5. договору товар вважається повністю оплаченим з дня надходження всієї суми коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Якщо після укладання даного договору з`ясується, що будь-яка із сторін не мала права його укладання і його дія має бути припинена, в такому випадку винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні всі витрати які та понесла у зв`язку з укладанням даного договору, а також спричинені такій стороні збитки (п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 10.2. строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1. цього договору та закінчується 31.12.2021 року, але до повного виконання зобов`язань сторонами відповідно цього договору.

29.01.2022 між сторонами укладена додаткова угода № 1 до договору № 09//08-2021 від 09.08.2021, якої сторони погодили доповнити вказаний договір п. 6.7., який викласти у наступній редакції: «Остаточний розрахунок покупцем за поставлений постачальником товар, відповідно до п.1.1. договору, має бути здійснений у строк до 01 квітня 2022 року» (п. 1 додаткової угоди № 1 від 29.01.2022).

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 від 29.01.2022 сума заборгованості за договором № 09/708-2021 від 09 серпня 2021 року покупця перед постачальником. на момент підписання даної додаткової угоди, підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків між сторонами, шо є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди.

В матеріалах справи міститься підписаний обома директорами сторін акт звірки взаємних розрахунків за період 2021 року, відповідно до якого заборгованість ТОВ «Епоха» на користь ТОВ «Прем`єра Південь» станом на 31.12.2021 становить 1 248 823,00 грн.

У період з 10.08.2021 по 02.10.2021 між сторонами були погоджені та підписані такі специфікації до договору.

- Специфікація № 1 від 10.08.2021 щодо поставки бітуму дорожнього, марки 70/100, на суму 434682,00 грн;

- Специфікація № 2 від 14.08.2021 щодо поставки бітуму дорожнього, марки 70/100, на суму 440217,00 грн;

- Специфікація № 3 від 26.08.2021 щодо поставки бітуму дорожнього, марки 70/100, на суму 153135,00 грн;

- Специфікація № 4 від 31.08.2021 щодо поставки бітуму дорожнього, марки 70/100, на суму 454239,00 грн;

- Специфікація № 5 від 14.09.2021 щодо поставки бітуму дорожнього, марки 70/100, на суму 434304,00 грн;

- Специфікація № 6 від 02.10.2021 щодо поставки бітуму дорожнього, марки 70/100, на суму 456680,00 грн.

Матеріали свідчать про те, що на виконання укладеного між сторонами договору № 09//08-2021 від 09.08.2021 ПП «Прем`єра Південь» поставило ТОВ «Епоха», а останнє прийняло у власність товар на загальну суму 2 373 257,00 грн, що вбачається з наданих до матеріалів справи копій та відповідних оригіналів:

1. Видаткових накладних: № 257 від 10.08.2021 на суму 434 682,00 грн; № 265 від 14.08.2021 на суму 440 217,00 грн; № 291 від 26.08.2021 на суму 153 135,00 грн; № 302 від 31.12.2021 на суму 454 239,00 грн; № 341 від 14.09.2021 на суму 434 304,00 грн; № 403 від 02.10.2021 на суму 456 680,00 грн.

2. Товарино-транспортних накладних: № 257 від 10.08.2021, № 265 від 14.08.2021, № 291 від 26.08.2021, № 302 від 31.08.2021; № 3441 від 14.09.2021; № 403 від 02.10.2021.

3. Довіреностей, виданих генеральному директору Ройтману П.Ю. на отримання цінностей: № 79 від 10.08.2021, № 80 від 14.08.2021; № 83 від 26.08.2021; № 87 від 31.08.2021; № 92 від 15.09.2021; № 98 від 02.10.2021.

Судом встановлено, що зазначені вище видаткові накладні на відпуск ПП «Прем`єра Південь» відповідачу товару та його отримання ТОВ «Епоха» підписані уповноваженими представниками сторін, скріплені відтисками печаток суб`єктів господарювання, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяги здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору поставки, господарських операцій.

При цьому факт передання позивачем товару для перевезення за видатковими накладними та отримання його відповідачем засвідчено підписами представників вантажовідправника та вантажоодержувача, засвідчених печатками сторін.

Для здійснення оплати за поставлений товар за вищевказаними видатковими накладними позивач виставив відповідачу рахунки на оплату: № 252 від 10.08.2021 на суму 434682,00 грн; № 262 від 14.08.2021 на суму 440 217,00 грн; № 288 від 26.08.2021 на суму 153 135,00 грн; № 299 від 31.12.2021 на суму 454 239,00 грн; № 338 від 14.09.2021 на суму 434 304,00 грн; № 405 від 02.10.2021 на суму 456 680,00 грн.

Також, за наявними в матеріалах справи доказами судом встановлено, що відповідачем на користь позивача були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 1 128 034,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: № 2846 від 25.08.2021 на суму 434682,00 грн; № 2847 від 25.08.2021 на суму 220217,00 грн; № 2923 від 08.09.2021 на суму 220000,00 грн; № 2924 від 08.09.2021 на суму 153135,00 грн; № 3133 від 21.12.2021 на суму 100000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 26.01.2023 позивач направив на адресу відповідача претензію № 20230123/1 від 23.01.2023 щодо погашення наявної заборгованості, зокрема, а договором 09//08-2021 від 09.08.2021 у розмірі 1 245 223,00 грн. Докази належного направлення позивачем даної претензії на адресу відповідача наявні в матеріалах справи.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування останнім до сплати 3% річних та інфляційних втрат, та його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості та штрафних санкцій.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі ст. 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

За положеннями статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов`язання сторін - постачальник зобов`язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.

Суд встановив, що в даному випадку відносини між ПП «Прем`єра Півень» та ТОВ «Епоха» носять договірний характер, укладений між ними договір поставки товару № 09//08-2021 від 09.08.2021 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний на час звернення до суду не був. Сторони факт укладання договору поставки товару № 09//08-2021 від 09.08.2021 не заперечують та у представлених суду заявах визнають.

З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги договір поставки товару № 09//08-2021 від 09.08.2021 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 2 373 257,00 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд при ухваленні рішення враховує та бере до уваги те, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

У вказаних вище первинних документах міститься посилання на договір поставки, постачальником визначено позивача та його реквізити, одержувач відповідач, вказано найменування товару, кількість, ціна без ПДВ, загальна вартість з урахуванням ПДВ місце складання, підпис директора з боку постачальника скріплений печаткою підприємства, з боку одержувача також міститься підпис директора у графі «отримав(ла)» та печатка підприємства, що отримало товар.

За результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Проте, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні товару відповідачем жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності не подавалось.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов договору видаткових накладних.

Відповідачем факт отримання від позивача товару за вищевказаним договором не спростований, сума існуючої заборгованості фактично визнається в повному обсязі, що відображено, зокрема, у акті звірки взаємних розрахунків між даними підприємствами. Відповідачем лише зазначено, що позивач не міг поставити згідно договору продукцію у такій кількості , оскільки не мав таких промислових потужнестой для виробництва.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Судом встановлено, що позивачем зобов`язання за договором поставки виконано належним чином, здійснення господарських операцій підтверджується первинними документами, виконання цих зобов`язань прийнято покупцем належним чином, товар повністю не оплачено, строк виконання обов`язку відповідача з повної оплати товару настав, оскільки оплата здійснюється не пізніше 1 банківського дня з дати виставлення рахунку.

Суд констатує, що при оцінці дій сторін за критерієм добросовісності слід виходить з такого: чи вчинила кожна із сторін всі дії, спрямовані на полегшення виконання зобов`язання та на запобігання неможливості виконання; чи проявила кожна із сторін турботу щодо власності іншої сторони; чи дійсно сторони діяли спільно для досягнення мети зобов`язання; чи надавали сторони одна одній необхідну інформацію щодо виконання зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

У зв`язку з тим, що позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Зважаючи на викладене, господарський суд вважає доведеним факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання зобов`язань з належної оплати за поставлений позивачем товар та встановленим наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором поставки товару № 09//08-2021 від 09.08.2021, з урахуванням здійснених відповідачем оплат, у розмірі 1 245 223,00 грн.

Таким чином відповідач належними і допустимими доказами не спростував доводів позивача, що борг за товар становить 1 245 223,00 грн, які підлягають до примусового стягнення з відповідача.

Окреслені у статті 193 ГК України правила та принципи господарювання, які корелюються із загальними засадами цивільного законодавства, вказаними у пункті 6 статті 3 ЦК України (справедливість та добросовісність) та засадами зобов`язань, визначеними у частині 3 статті 509 ЦК України (добросовісність, розумність, справедливість), означають, що цивільні права мають здійснюватися, а обов`язки виконуватися не тільки відповідно до їх призначення, а й справедливо та добросовісно, з урахуванням правил господарювання, з метою досягнення загальногосподарського інтересу.

У пункті 8.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що ці принципи втілюються у нормах права та умовах договорів і регулюють конкретні ситуації таким чином, що кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки - захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У даному контексті суд також зазначає, що безпосередньо сутність справедливості виражається у ментальних уявленнях, що є добро і зло, правда і неправда, а добросовісність означає необхідність сумлінної, чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а також дотримання належної турботливості і ставлення до процесу виконання зобов`язання з урахуванням захищених законодавством прав та інтересів іншої сторони.

Отже, зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання, мають ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І напроти, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, котра відіграє роль суб`єктивної умови відповідальності.

Водночас, суд не абсолютизує наведені принципи по відношенню до поведінки відповідача, оскільки вона може бути наслідком не тільки суб`єктивних, але і об`єктивних причин. Проте, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України він повинен довести наявність відповідних причин.

У свою чергу, відповідач не надав доказів існування об`єктивних причин та обставин, які б вказували на вжиття ним усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання.

З огляду на викладене суд вважає, що відповідач несумлінно поставився до виконання зобов`язання з оплати товару, проявив необачність стосовно виконання, а тому його дії є несправедливими та недобросовісними по відношенню до позивача.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повної сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1 245 223,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно нарахування 3% річних та інфляційних збитків судом зазначається наступне.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3% річних та інфляційних збитків входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Враховуючи викладене, позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Суд, перевіривши додані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за кожною видатковою накладною окремо, враховуючи суму та період заборгованості відповідача згідно умов договору, встановив, що вони відповідають обставинам справи щодо прострочення відповідача та є арифметично правильними в частині нарахованих сум, а отже вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі 49 228,96 грн та інфляційних втрат у сумі 287 708,98 грн є такими, що також підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки товару № 09//08-2021 від 09.08.2021 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за договором поставки товару № 09//08-2021 від 09.08.2021 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 1 582 160,94 грн. заборгованості, в т.ч.: 1 245 223,00 грн - сума основної заборгованості, 287 708,98 грн інфляційні втрати та 49 228,96 грн 3% річних.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, слід зазначити, що судовий збір, відповідно статті 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як наслідок, судовий збір стягується з відповідача на користь позивача в сумі 23 732,41 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епоха» (73000, м. Херсон, вул. Гончарна, буд. 35, код ЄДРПОУ 21297323) на користь Приватного підприємства «Прем`єра Південь» (73020, м. Херсон, вул. Миколи Куліша, буд. 11, кв. 32, код ЄДРПОУ 34785446) суму основної заборгованості в розмірі 1 245 223 (один мільйон двісті сорок п`ять тисяч двісті двадцять три) грн 00 коп, інфляційні втрати в розмірі 287 708 (двісті вісімдесят сім тисяч сімсот вісім) грн 98 коп, 3% річних в розмірі 49 228 (сорок дев`ять тисяч двісті двадцять вісім) грн 96 коп та судовий збір в розмірі 23 732 (двадцять три тисячі сімсот тридцять дві) грн 41 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України

Повний текст рішення складено 05 лютого 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський