Постанова

від 01.02.2024 по справі 910/386/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/386/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - приватного підприємства «Золота Нива 1» -Білоголовська Л.А., адвокат (дов. від 01.01.2024),

відповідача - акціонерного товариства «Українська залізниця» - Лапій А.В., адвокат (ордер від 18.02.2022),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМ-ТРАНС» - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного підприємства «Золота Нива 1»

на рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2023 (суддя Андреїшина І.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 (головуючий суддя: Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.)

у справі № 910/386/22

за позовом приватного підприємства «Золота Нива 1» (далі - ПП «Золота Нива 1»)

до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМ-ТРАНС» (далі - ТОВ «ЕМ-ТРАНС»),

про стягнення 1 479 852,18 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ПП «Золота Нива 1» звернулося до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення з відповідача на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» 1 479 852,18 грн., що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідачем допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом, у зв`язку з чим позивачу завдано шкоду у розмірі 739 926,09 грн. При цьому ПП «Золота Нива 1» на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявлено вимогу про стягнення із Залізниці 1 479 852,18 грн., що є подвійним розміром шкоди, завданої позивачу.

Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 17.01.2022 залучено до участі у справі № 910/386/22 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ТОВ «ЕМ-ТРАНС».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2023 зі справи № 910/386/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023, у позові відмовлено повністю з посиланням, зокрема, на: недоведеність факту понесення позивачем шкоди/збитків, недоведеність порушення прав позивача відповідачем. Місцевий господарський суд також зазначив про суперечливу поведінку позивача при розгляді спору у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПП «Золота Нива 1», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказуючи про те, що суди попередніх інстанцій застосували, зокрема, приписи статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 11, 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 910/15766/20, від 16.02.2023 у справі № 910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 12.03.2018 у справі № 918/216/17, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, а статті 74-79, 86, пункти 1-3 частини першої статті 237 ГПК України - без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

Також скаржник зазначає про те, що місцевим господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано пункт 6 статті 3, частини другу, третю статті 13 та частину третю статті 16 Цивільного кодексу України стосовно застосування принципу заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц, від 26.05.2022 у справі № 459/844/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 щодо застосування термінів «добросовісність» та «зловживання правом».

Доводи інших учасників справи

Від АТ «Українська залізниця» 28.12.2023 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просило Суд поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку з його пропуском через некоректну роботу електронних кабінетів учасників справи в ЄСІТС і отриманням товариством ухвали Суду від 05.12.2023 зі справи лише 18.12.2023, у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

За змістом частин першої та другої статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно з частиною четвертою статті 294 ГПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

В ухвалі Суду від 05.12.2023 строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу був визначений до 20.12.2023.

Верховний Суд зазначає, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, тому клопотання АТ «Українська залізниця» про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу не підлягає задоволенню.

Водночас у судовому засіданні 25.01.2024 Суд долучив до матеріалів справи наданий АТ «Українська залізниця» документ як письмові пояснення, які відображають позицію по справі.

Згідно з ухвалою Суду від 08.01.2024 зі справи задоволено клопотання ПП «Золота Нива 1» про участь у судових засіданнях касаційного провадження у справі № 910/386/22, у тому числі, призначеного на 11.01.2024, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У зв`язку з оголошеною повітряною тривогою судове засідання 11.01.2024 не відбулося; згідно з ухвалою Суду від 11.01.2024 розгляд касаційної скарги зі справи призначений на іншу дату, а саме, на 25.01.2024.

За клопотанням представника ПП «Золота Нива 1», з яким останнє звернулося до Суду у судовому засіданні 25.01.2024, клопотання названого підприємства про визначення іншої дати судового засідання, які надійшли до Суду 11.01.2024, Суд залишив без розгляду.

У судовому засіданні 25.01.2024 розгляд касаційної скарги відкладався до 01.02.2024, у зв`язку з частковим задоволенням усного клопотання представника відповідача про оголошення перерви у судовому засіданні з метою ознайомлення нового (іншого) представника Залізниці з матеріалами справи.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

07.02.2018 АТ «Українська залізниця» (далі - перевізник, відповідач) та ТОВ «ЕМ-ТРАНС» (замовник, третя особа) укладено договір № 07415/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір № 07415/ЦТЛ-2018), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. Крім того, обов`язком перевізника є, зокрема, надавати додаткові послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до цього договору.

Відповідно до пункту 3.5 Договору № 07415/ЦТЛ-2018 розмір плати за додаткові послуги, які виконуються за вільними тарифами, перелік яких наведений у додатках до цього договору, визначається перевізником. Зміни ставок за додаткові послуги, які виконуються за вільними тарифами, визначаються перевізником і доводяться замовнику шляхом розміщення інформації на офіційному сайті перевізника із зазначенням терміну введення їх у дію не раніше ніж через 30 календарних днів після оголошення.

За умовами пункту 9.1 Договору № 07415/ЦТЛ-2018 у разі прийняття нормативних актів, які змінюють умови надання послуг з перевезення вантажів та порядок їх сплати і т.ін., сторони зобов`язані привести договір у відповідність до таких нормативних актів шляхом внесення необхідних доповнень і змін до цього договору.

Згідно з пунктом 9.2 Договору №07415/ЦТЛ-2018 зміни й доповнення до цього договору оформлюються у письмовій формі, підписуються сторонами і стають невід`ємною частиною договору після підписання, якщо інше не передбачено цим договором. В односторонньому порядку перевізник має право внести зміни до додатків 1, 2, 3 цього договору або в інших випадках передбачених договором.

Відповідно до рішення правління АТ «Українська залізниця» від 18.12.2018 № Ц-64/101 встановлено послугу з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи, пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням та встановлено за неї плату в розмірі 170, 38 грн без ПДВ.

Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» від 09.01.2019 № 22 послуга з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням була введена в дію.

01.03.2019 АТ «Українська залізниця» та ТОВ «ЕМ-ТРАНС» укладено додаткову угоду № 3/П3 до Договору № 07415/ЦТЛ-2018, якою доповнено розділ 2 новим підпунктом 2.1.20, відповідно до якого встановлено обов`язок замовника, зокрема, компенсувати перевізнику витрати, пов`язані з подачею й забиранням вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також робіт пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням за ставкою встановленою у додатку 1 до цього договору. Оплата здійснюється за найкоротшу відстань до однієї із сусідніх станцій відкритої для вантажних операцій: малодіяльна вантажна станція навантаження/вивантаження (станція надання послуг) Закомельська/Савинці, та відповідно доповнено додаток 1 до цього договору пунктом 13, зокрема, введено додаткову послугу, пов`язану з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами: подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням. Ціна за одиницю після коригування - 170, 38 грн без ПДВ за 1 вагон/1 кілометр.

18.01.2019 ТОВ «ЕМ-ТРАНС» (експедитор) та ПП «Золота Нива 1» (клієнт) укладено договір № 1801 на транспортно-експедиційне обслуговування (далі - Договір № 1801), відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта організувати надання транспортно-експедиційних послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (зернові, зернобобові, олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 3.5 Договору № 1801 розмір договірної ціни включає в себе: винагороду експедиторові, залізничний тариф, вартість виготовлення ЗПП, станційні збори, оформлення карантинних, ветеринарних сертифікатів, сертифікатів якості, сертифікатів ДІСХ, ТПП, ВТД, митних платежів, лабораторних досліджень продукції, послуги митного брокера, ПГВК.

16.03.2019, 17.03.2019, 18.03.2019, 19.03.2019, 22.03.2019, 26.03.2019, 29.03.2019, 01.04.2019, 19.04.2019, 25.04.2019, 01.05.2019, 08.05.2019, 28.05.2019 ТОВ «ЕМ-ТРАНС» та ПП «Золота Нива 1» укладені додаткові угоди (орендований парк) до Договору № 1801, згідно з якими сторони погодили, що клієнт доручає, а експедитор зобов`язується виконати перевезення пшениці по маршруту: ст. Закомельська Південна залізниця - станція Миколаїв-вантажний (експорт) Одеська залізниця.

Протягом березня-травня 2019 року ПП «Золота Нива 1» при посередництві ТОВ «ЕМ-ТРАНС» зі станції Закомельська залізничним транспортом відправлено 139 вагонів, у тому числі:

- 16-17.03.2019 - №№ 95781837, 95820049, 95784930, 95784864 (згідно з додатковою угодою від 16.03.2019 № 9 до Договору № 1801);

- 17.03.2019 - №№ 95781878, 95781829, 95819983, 95819975, 95784724, 95784112 (згідно з додатковою угодою від 17.03.2019 № 10 до Договору № 1801);

- 18.03.2019 - №№ 95784088, 95784773, 95784765, 95820031, 95784732, 95781811, 95785002, 95784807 (згідно з додатковою угодою від 18.03.2019 № 11 до Договору № 1801);

- 19.03.2019 - №№ 95784880, 95784955, 95784740, 95784906, 95820015, 95819942, 95784781, 95784138, 95784203 (згідно з додатковою угодою від 19.03.2019 № 12 до Договору № 1801);

- 22-25.03.2019 - №№ 95783973, 95783981, 95819934, 95783940, 95783965, 95784161, 95781886, 95784153, 95784039, 95784187, 95781902,95820023, 95784062, 95784179, 95784005, 95820007 (згідно з додатковою угодою від 22.03.2019 № 13 до Договору № 1801);

- 26-28.03.2019 - №№ 95784070, 95781845, 95784856, 95784120, 95781803, 95784989, 95784104, 95819967, 95784963, 95784823, 95781852, 95784849, 95784047 (згідно з додатковою угодою від 26.03.2019 № 14 до Договору № 1801);

- 29-31.03.2019 - №№ 95784203, 95784138, 95819942, 95820015, 95784765, 95784773, 95784088, 95784807, 95785002, 95784146 (згідно з додатковою угодою від 29.03.2019 № 15 до Договору № 1801);

- 01-02.04.2019 - №№ 95819983, 95819975, 95784724, 95784112, 95784971, 95784948, 95784013 (згідно з додатковою угодою від 01.04.2019 № 16 до Договору № 1801);

- 19-23.04.2019 - №№ 95784724, 95784088, 95784807, 95785002, 95784203, 95784773, 95784765, 95784138, 95783957, 95784872, 95819942,95820015,95784914,95784757, 95781878, 95781829, 95781837, 95783932, 95784054, 95784187, 95784971 (згідно з додатковою угодою від 19.04.2019 № 18 до Договору № 1801);

- 25.04.2019 - №№ 95784732, 95781811, 95784781, 95784930, 95784864 (згідно з додатковою угодою № 19 від 25.04.2019 до договору № 1801 від 18.01.2019 року);

- 01.05.2019 - №№ 95781902, 95784153, 95784906, 95784880, 95784005, 95820007, 95820031, 95784955 (згідно з додатковою угодою від 01.05.2019 № 20 до Договору № 1801);

- 08-14.05.2019 - №№ 95781852, 95784849, 95784047, 95784989, 95784963, 95781803, 95781860, 95784716, 95781886, 95784922, 95781545,95784856, 95819934, 95783940, 95783965, 95784161, 95783981, 95784070, 95784104, 95819967 (згідно з додатковою угодою від 08.05.2019 № 21 до Договору № 1801);

- 28.05.2019 - №№ 95784765, 95784138, 95783957, 95784872, 35781837, 95784914, 95784757, 95781878, 95781829, 95784187, 95784971, 95784930 (згідно з додатковою угодою від 28.05.2019 № 23 до Договору № 1801).

За доводами позивача, ним сплачено за транспортно-експедиційні послуги з відправлення цих вагонів на рахунок ТОВ «ЕМ-ТРАНС» 3 592 801,08 грн., у тому числі, за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням - 739 926,09 грн.

Вартість транспортно-експедиційних послуг визначена у складених актах на транспортно-експедиційні послуги.

За доводами позивача, сума коштів, яку отримано відповідачем від ТОВ «ЕМ-ТРАНС» за послуги з подачі й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні вантажні станції, відправлені ПП «Золота Нива 1», та вартість яких було покладено на позивача, відображено в накопичувальних картках.

Позивач також зазначає, що згідно з листом АТ «Українська залізниця» від 20.12.2019 № ЦЦО-13/1109 сума нарахованого додаткового збору «за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній станції, для виконання комерційних операцій, для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» за кожен вагон, що рухався по накладним, з накопичувальних карток стягнута у розмірі 4 429,88 грн. та 4 500,86 грн. (за кожний вагон).

Позивачем сплачено за транспортно-експедиційні послуги з відправлення цих вагонів на рахунок ТОВ «ЕМ-ТРАНС» 3 592 801,08 грн., у тому числі, за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження на малодіяльні вантажні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням - 739 926, 09 грн. з ПДВ.

Отже, як зазначає позивач, АТ «Українська залізниця» проведено списання з рахунку ТОВ «ЕМ-ТРАНС» зі спеціальним режимом використання вартості послуги «за подачу й збирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльній станції, для виконання комерційних операцій, для виконання комерційних операцій, а також робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» вагонів: №№ 95781837, 95820049, 95784088, 95784955, 95783981, 95781902, 95784120, 95784047, 95785002, 95784732, 95784203, 95784757, 95784153, 95784047, 95784856, 95784765, 95784930, 95784773, 95784740, 95819934, 95820023, 95781803, 95784203, 95784146, 95781811, 95784773, 95781878, 95784906, 95784989, 95819934, 95784138, 95784864, 95784765, 95784906, 95783940, 95784062, 95784989, 95784138, 95819983, 95784781, 95784765, 95781829, 95784880, 95784963, 95783940, 95783957, 95781878, 95820031, 95820015, 95783965, 95784179, 95784104, 95819942, 95819975, 95784930, 95784138, 95781837, 95784005, 95781803, 95783965, 95784872, 95781829, 95784732, 95819942, 95784161, 95784005, 95819967, 95820015, 95784724, 95784864, 95783957, 95783932, 95820007, 95781860, 95784161, 35781837, 95819983, 95781811, 95784781, 95781886, 95820007, 95784963, 95784765, 95784112, 95784724, 95784872, 95784054, 95820031, 95784716, 95783981, 95784914, 95819975, 95785002, 95784138, 95784153, 95784070, 95784823, 95784773, 95784971, 95784088, 95819942, 95784187, 95784955, 95781886, 95784070, 95784757, 95784724, 95784807, 95784203, 95784039, 95781845, 95781852, 95784088, 95784948, 95784807, 95820015, 95784971, 95781852, 95784922, 95784104, 95781878, 95784112, 95784880, 95783973, 95784187, 95784856, 95784849, 95784807, 95784013, 95785002, 95784914, 95781902, 95784849, 95781545, 95819967, 95781829, 95784187, 95784971, 95784930, які відправлені позивачем через ТОВ «ЕМ-ТРАНС» у сумі 739 926,09 грн. з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що за результатами розгляду справи № 130-26.13/102-19 Антимонопольним комітетом України 06.08.2020 винесено рішення № 470-р, згідно з яким визнано, що АТ «Українська залізниця» протягом 2018 року - 31 березня 2020 року займало монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України із часткою 100%. Визнано дії АТ «Українська залізниця», які полягають у визначенні малодіяльних вантажних станцій і запровадженні послуги «Подача й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» та встановленні її вартості, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг АТ «Українська залізниця»), яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зобов`язано АТ «Українська залізниця» припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

За порушення, зазначене в пункті 2 рішення, на АТ «Українська залізниця» накладено штраф у розмірі 18 282 400, 00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що він є кінцевим споживачем послуги відповідача з перевезення вантажів і саме на нього покладено обов`язок зі сплати вартості послуг відповідача. У свою чергу, ТОВ «ЕМ-ТРАНС» є лише посередником між позивачем та відповідачем при відправленні ПП «Золота Нива 1» вантажу залізничним транспортом, тож саме позивач внаслідок вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції поніс необґрунтовані витрати на оплату послуги «з подачі й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також роботи пов`язані з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням» та встановленні її вартості в розмірі 170,38 грн. за 1 вагон/1 кілометр без ПДВ та з 16.05.2019 в розмірі 173,11 грн. за 1 вагон/1 кілометр без ПДВ в загальній сумі 739 926,09 грн. (з ПДВ).

Отже, позивач зазначає, що АТ «Українська залізниця» позивачу завдано шкоду у розмірі 739 926,09 грн., яка відповідно до статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підлягає відшкодуванню у подвійному розмірі, а саме: 739 926,09х2 = 1 479 852,18 грн.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності та/або відсутності підстав для стягнення з відповідача на підставі статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» шкоди, заподіяної порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про те, що суди попередніх інстанцій застосували, зокрема, приписи статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 11, 22, 1166 Цивільного кодексу України, статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 910/15766/20, від 16.02.2023 у справі № 910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, від 12.03.2018 у справі № 918/216/17, від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, а статті 74-79, 86, пункти 1-3 частини першої статті 237 ГПК України - без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

Також скаржник зазначає про те, що місцевим господарським судом в оскаржуваному судовому рішенні застосовано пункт 6 статті 3, частини другу, третю статті 13 та частину третю статті 16 Цивільного кодексу України стосовно застосування принципу заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19-ц, від 26.05.2022 у справі № 459/844/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20 щодо застосування термінів «добросовісність» та «зловживання правом».

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником вказано низку постанов Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, які, на думку позивача, не були враховані судом апеляційної інстанції.

Предметом позову, що визначений позивачем у даній справі є стягнення шкоди, завданої відповідачем внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом.

Предметом розгляду у справі № 910/15766/20 є визнання частково недійсним рішення Антимонопольного комітету України.

Предметом розгляду у справах № 910/14588/21 та № 910/17196/21 є стягнення заподіяної шкоди внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції.

Предметом розгляду справи № 904/3189/19 є відшкодування збитків, спричинених втратою автомобіля, переданого на зберігання за договором про надання послуг з технічного обслуговування.

Предметом розгляду у справі № 902/320/17 є стягнення збитків, завданих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажів в міжнародному автомобільному сполученні щодо збереження переданого для перевезення вантажу.

Предметом розгляду справи № 918/216/17 є стягнення збитків, завданих позивачу внаслідок відсутності вчинення відповідачем дій з реєстрації податкових накладних.

Таким чином, справи № 910/14588/21, № 910/17196/21, № 904/3189/19, № 902/320/17, № 918/216/17 є подібними в частині, що стосується предмета спору, нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, застосування приписів статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 11, 22, 1166 Цивільного кодексу України), а тому є подібними у контексті критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Справа № 910/15766/20 та дана справа відмінні за предметом розгляду та нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виключає їх подібність за змістовим критерієм.

Скаржник також посилається на постанову у справі № 908/1879/17, в обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, приписів статей 74-79, 86, пунктів 1-3 частини першої статті 237 ГПК України.

У наведеному контексті Верховний Суд виходить з того, що застосування статей 74-79, 86, пунктів 1-3 частини першої статті 237 ГПК України як процесуальних норм є універсальним для розгляду справ у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин.

Стосовно доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції» особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.

Аналіз Закону України «Про захист економічної конкуренції» дає підстави для висновку про те, що в даному законі не передбачено порядку (механізму) відшкодування шкоди, а тому слід застосовувати положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною першою статті 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 255 ГК України збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб`єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Загальне правило статті 1166 ЦК України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Якщо мають місце спеціальні підстави, що надають можливість застосовувати до правовідносин положення інших статей § 1 Глави 82 ЦК, треба застосовувати спеціальні норми. В іншому випадку відшкодування шкоди відбуватиметься за правилами вищезазначеної статті.

Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, на які посилається скаржник.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11).

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 910/14588/21, від 25.05.2023 у справі № 910/17196/21, на які посилається скаржник, і Суд у справі № 910/386/22 не вбачає підстав для відступу від неї.

Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений, зокрема, й у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17, на яку посилається скаржник.

Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 910/386/22, суди попередніх інстанції виходили, зокрема, з того, що позивачем: не доведено факту понесення позивачем шкоди/збитків, оскільки позивачем не надано доказів того, що понесені ним витрати не були відшкодовані йому третіми особами - покупцями продукції; не доведено порушення прав позивача відповідачем, оскільки договірні відносини між позивачем та Залізницею відсутні. Місцевий господарський суд також зазначив про суперечливу поведінку позивача при розгляді спору у справі.

Водночас у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, ПП «Золота Нива 1» послідовно зазначало, зокрема, про те, що відповідно до митних декларацій покупцем товару є виключно компанія GLOBUS AGRO CORN LIMITED, з якою позивачем був укладений контракт від 09.01.2019 № ZN 09012019 про продаж товару на умовах СРТ (витрати на перевезення покладаються на продавця); названий контракт укладений до того, як Перелік малодіяльних вантажних станцій був розміщений на сайті відповідача та до того, як відповідач розмістив на своєму сайті інформацію про затвердження наказу АТ «Українська залізниця» від 09.01.2019 № 22.

Проте наведене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.

Згідно з висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 зі справи № 910/17196/21, продавець зобов`язаний укласти договір перевезення та нести витрати на перевезення, необхідні для доставки товару в узгоджене місце призначення. Умови СРТ виключають включення вартості доставки товару до місця призначення до вартості товару. Це додаткові витрати продавця. Отже, позивач поніс витрати через залучену ним особу (експедитора) по оплаті залізничних послуг за подачу й забирання вагонів та контейнерів для навантаження або вивантаження на малодіяльні станції, для виконання комерційних операцій, а також з оплати вартості робіт, пов`язаних з прийманням, видачею, навантаженням і вивантаженням.

Проте наведений висновок Верховного Суду, викладений у постанові зі справи № 910/17196/21, не був врахований судами попередніх інстанцій у розгляді справи № 910/386/22.

Отже, суди попередніх інстанцій порушили вимоги статей 86, 236-238 ГПК України щодо повного, всебічного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

В силу положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас касаційна інстанція згідно з приписами частини другої статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Стосовно посилання суду першої інстанції на суперечливу поведінку позивача, то Верховний Суд зазначає таке.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Водночас місцевим господарським судом не враховано те, що відповідно до рішення Антимонопольного комітету України у спірних правовідносинах саме відповідач зловживав своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом у межах території України, що призвело до ущемлення інтересів суб`єктів господарювання (споживачів послуг АТ «Українська залізниця»).

Укладання позивачем при здійсненні ним господарської діяльності вцілому контрактів з різним умовами поставки та за різною ціною, як і зміст відповідної заяви до Антимонопольного комітету України із вказівкою на зміст його порушеного права/інтересу самі по собі не можуть свідчити про суперечливість його поведінки у конкретних спірних правовідносинах. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 зі справи № 910/17196/21.

Зазначене не було враховано у вирішенні спору місцевим господарським судом.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Отже, доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права знайшли своє підтвердження.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені порушення були допущені судом першої інстанції та не усунуті судом апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі вагомі, ключові та доречні питання, порушені у касаційній скарзі, які мають значення для вирішення даного спору під час нового розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ПП «Золота Нива 1» задовольнити частково, судові рішення попередніх інстанцій у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

Судові витрати

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання щодо судових витрат у ній.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Золота Нива 1» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі № 910/386/22 скасувати.

3. Справу № 910/386/22 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова