Ухвала

від 05.02.2024 по справі 520/2602/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

05 лютого 2024 року Справа № 520/2602/24

Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Бадюков Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові матеріали позовної заяви Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд:

1. Визнати право власності на автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі НОМЕР_2 за Ізюмською районною державною адміністрацією.

2. Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з легкового автомобіля Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/ номер шасі НОМЕР_2 , що належить Ізюмській районній державній адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 04059527), накладеного відповідно до постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Жданової О.В. від 07.12.2023 року №73517182, запис про обтяження: 31027781, тип обтяження: арешт рухомого майна.

Суд, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи, належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності, встановив наступне.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України: адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку з наявністю у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, згідно витягу РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області № 88728777 від 24 січня 2024 року арешту на легковий автомобіль Ford Transit V362 MCA, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власником якого є Ізюмська районна державна адміністрація, накладеного відповідачем постановою від 07 грудня 2023 року № 73517182 при примусовому виконанні виконавчого листа № 520/7240/21, виданого 21 вересня 2021 року Харківським окружним адміністративним судом по справі за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Балаклійського відділення управління виконавчої дирекції ФСС України в Харківській області до Ліквідаційної комісії Відділу освіти Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області про стягнення капіталізованих платежів на суму 824 067, 93 грн.

У зв`язку із вказаними обставинами позивач зазначає, що позбавлений використання транспортного засобу в повному обсязі, обмежений як власник у праві володіння, користування та розпорядження майном, що належить йому на праві власності, у зв`язку з чим вимушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів. При цьому посилається на приписи статті 329 Цивільного кодексу України, висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 01 листопада 2022 року в рамках справи № 911/1278/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020 у справі № 278/3640/18 .

Частинами першою, другою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Порядок зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні, унормований статтею 59 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин першої, другої цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Частиною третьою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно з частинами четвертою-п`ятою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 року у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Підставою цього позову стала наявність арешту, накладеного на рухоме майно транспортний засіб у виконавчому провадженні, що відкрито відносно Ліквідаційної комісії Відділу освіти Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 02146386), що перешкоджає, як вбачається з матеріалів позовної заяви, Ізюмській РДА (код ЄДРПОУ 04059527) вільно користуватися та розпоряджатися таким майном. Позивач не надав доказів того, що він є/був стороною виконавчого провадження, у якому накладений арешт на цей автомобіль.

Крім того, підставою позову не є оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на майно.

Згідно приписів п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Суд вважає, що вказаний спір не є публічно-правовим, а стосується захисту цивільних прав позивача щодо рухомого майна, яке обтяжене арештом, тож цей спір з приводу визнання права власності та зобов`язання зняти арешт з рухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами господарської юрисдикції.

Відтак у разі якщо позивач бажає захистити свої саме приватноправові інтереси та вирішити питання про зняття арешту з належного йому нерухомого майна, бажаючи в подальшому користуватись таким майном у відповідності до приписів Цивільного кодексу України, то вказане питання повинно вирішуватись в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються Цивільним кодексом України від 16.01.2003 №435-IV.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №826/23586/15.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Аналогічну правову позицію Європейський суд з прав людини також висловив у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України".

Пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 2 статті 170 КАС України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

Відповідно до частини третьої статті 170 КАС України копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.

Частиною 5 статті 170 КАС України визначено, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Враховуючи, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, щодо він має право на звернення до відповідного господарського суду з урахуванням територіальної юрисдикції (підсудності).

Копію ухвали надіслати особі, яка звернулася із відповідною заявою.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Повна ухвала складена 05.02.2024 р.

Суддя Бадюков Ю.В.