Постанова

від 05.02.2024 по справі 760/2242/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 760/2242/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2572/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції (Відповідач-1), Державної казначейської служби України ( Відповідач-2) про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 51 000, 00 грн у якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та 10 000,00 грн в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 08.04.2021 року командиром взводу 2 роти 4 УПП в Херсонській області, старшим лейтенантом поліції Кляніним А.О. складено протокол про адміністративне правопорушення Серії БД №041875, за змістом якого ОСОБА_1 11.03.2021 року о 02:00 годині в м. Херсон на вул. Грецька керував транспортним засобом «AUDI А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» ПДР. Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 01.06.2021 року провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення. Вказана постанова набрала законної сили 12.06.2021 року. У зв`язку з закриттям справи про адміністративне правопорушення, відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди після винесення постанови Херсонським міським судом Херсонської області від 01.06.2021 року. 30.07.2021 року позивач звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності. 07.09.2021 року позивач отримав відповідь від УПП в Херсонській області ДПП, згідно з якою позивачу було відмовлено у відшкодуванні моральної шкоди. Позивач зазначає, що завдана йому моральна шкода полягає у безпідставному відкритті справи про адміністративне правопорушення лейтенантом поліції Кляніним А.О., який склав протокол про адміністративне правопорушення Серії БД №041875. Факт вчинення порушення позивачем правил дорожнього руху не підтвердився, що і було встановлено постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 01.06.2021 року. Таким чином, лейтенант поліції Клянін А.О. склав стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення безпідставно. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в сумі 51000,00 грн.

03.05.2022 року від представника відповідача - Департаменту патрульної поліції, надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні, пославшись на те, що інспектор УПП в Херсонській області ДПП є працівником поліції та мав право складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, та враховуючи санкцію цієї статті мав право на тимчасове вилучення посвідчення водія з видачею тимчасового дозволу на право керування транспортними засобами. Складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов`язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований. При складанні протоколу стосовно позивача працівники поліції діяли в межах наданих їм повноважень, відповідно до статей 255, 265-1 КУпАП та ЗУ «Про Національну поліцію», а доказів про визнання їх дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку з протиправністю дій і завданням шкоди. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів позивачу завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні моральної шкоди, не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Зазначена позивачем сума понесених витрат на правову допомогу є завищеною, не співмірною та не відповідає складності цієї справи. 06.10.2022 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяв, у якому відповідач заперечив проти задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні, пославшись на те, що Казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року № 215. Згідно з Положенням, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 ЦК України. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, тому не повинно нести відповідальність за дії інших державних органів. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду. Вина відповідачів не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій Департаменту патрульної поліції та його посадових осіб, тому відсутні підстави для відшкодування шкоди. Також представник відповідача у відзиві зазначив, що позивачем не підтверджена наявність моральної шкоди, в чому саме вона полягає, а також відсутнє обґрунтування саме такого розміру моральної шкоди, що суперечить вимогам законодавства України.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмолено.

Не погодившись з рішенням районного суду, 10 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог позивача та покласти судові витрати на відповідача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, як справедливої сатисфакції завданої позивачеві моральної шкоди з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що моральна шкода полягає в тому, що стосовно ОСОБА_1 було безпідставне відкриття справи про адміністративне правопорушення ст. лейтенантом поліції Кляніним А.О., який склав протокол про адміністративне правопорушення Серії БД №041875, за змістом якого ОСОБА_1 11.03.2021 року о 02:00 в м. Херсоні на вул. Грецькій керував транспортним засобом «AUDI A6», реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Вказує, що факт вчинення незаконних дій ОСОБА_1 не підтвердився, що було встановлено постановою Херсонського міського суду Херсонської області 01.06.2021 року та доведенню не підлягає. Зазначає, що вказаний протокол про адміністративне правопорушення складено працівником патрульної поліції безпідставно. Щодо наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідача, то моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Вказує, що факт протиправної поведінки обумовлює виникнення душевних страждань, які і є моральною шкодою. Тому вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 51 000, 00 грн і вважає її співмірною компенсацією за завдані моральні страждання, виваженою і такою, що відповідає межам розумності, за рахунок коштів державного бюджету України, а саме з асигнувань Департаменту патрульної поліції.

06 лютого 2023 року на адресу суду від Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на апеляційну скарг, в якому він просить апеляційну скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки у справі ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму, а дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав:

В ході розгляду справи судом було встановлено, що 08.04.2021 року командиром взводу 2 роти 4 УПП в Херсонській області, старшим лейтенантом поліції Кляніним А.О. складено протокол про адміністративне правопорушення Серії БД №041875, за змістом якого ОСОБА_1 11.03.2021 о 02:00 годині в м. Херсон на вул. Грецькій керував транспортним засобом «AUDI А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» ПДР.

Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 01.06.2021 року в справі №766/6402/21 провадження в справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення; постанова набрала законної сили 12.06.2021 року.

30.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої закриттям справи про адміністративне правопорушення, відповідно до якої просив перерахувати кошти у розмірі 51 000, 00 грн у якості відшкодування моральної шкоди за завдані моральні страждання, а саме за безпідставне відкриття справи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 ст. лейтенантом поліції Кляніним А.О., який склав протокол про адміністративне правопорушення серії БД №041875, за змістом якого ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до листа Національної поліції України управління патрульної поліції у Херсонській області Департаменту патрульної поліції від 02.08.2021 року за № Ш-531/41/23/02-2021 ОСОБА_1 відмовлено у перерахуванні коштів у розмірі 51 000, 00 грн за відшкодування моральної шкоди, завданої моральними стражданнями, а сам безпідставним складанням протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №041875 від 01.06.2021 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

Згідно зі статтями 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, на підставі статті 1174 ЦК України, відшкодовується державою.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон №266/94-ВР) визначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), викладений правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону №266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №640/16169/17 (провадження №61-15393св18), зазначено, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій не врахували, що дії працівників поліції щодо затримання позивача та складання щодо нього протоколів про адміністративне правопорушення, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР, є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування такої шкоди здійснюється незалежно від вини. Зважаючи на наведене, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність вини у діях працівників поліції при складанні протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 173, 185 КУпАП, є помилковими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що неправомірними діями чи бездіяльністю уповноважених посадових осіб Департаменту патрульної поліції позивачу була завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача та його вини в заподіянні моральної шкоди, не зазначено з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Водночас, суд першої інстанції на порушення вищенаведених вимог законодавства дійшов помилкового висновку про відмову в позові, не врахував правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), відповідно до якого закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20, від 26 серпня 2020 року № 544/964/18, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення накладеного штрафу.

Отже, підставою для відшкодування шкоди у цій справі є встановлення рішенням Херсонського міського суду Херсонської області порушення законного порядку та підстав притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого йому були завдані душевні страждання, у цьому випадку застосовуються визначені статтею 1174 ЦК України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди з підстав недоведеності завдання йому такої шкоди, внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, та причинно-наслідкового зв`язку між діями уповноваженої особи Управління патрульної поліції у м. Києві та заявленою моральною шкодою, є необґрунтованими.

Отже, враховуючи наведене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, дав цим обставинам невірну правову оцінку, допустив неправильне тлумачення закону, який регулює правовідносини, що виникають між суб`єктом владних повноважень та фізичною особою у випадку незаконного притягнення останньої до адміністративної відповідальності та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Водночас доводи представника Департаменту патрульної поліції про те, що апелянт не довів належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів Апелянту завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів у заподіянні моральної шкоди, є безпідставними з підстав зазначених вище.

Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить із такого.

Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 51 000, грн., яку вважає співмірною компенсацією за завдані моральні страждання, виваженою і такою, що відповідає межам розумності, за рахунок коштів державного бюджету України, а саме з асигнувань Департаменту патрульної поліції. В обґрунтування своїх вимог посилався на положення ч.2 ст. 1167 ЦК України, ч.1 ст.1174 ЦК України, п.2 ч.1, ст.1, п. 4 ч.1 ст.2, ч.1 ст.4 Закону України « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому позивач не звернув уваги, що зазначений закон може бути застосований виключно при наявності підстав до відшкодування шкоди в порядку визначеному ст. 1176 ЦК України.

Підставою для відшкодування шкоди у зазначеній справі є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи зазначене, відсутні підстави для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, а завдана позивачу шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно із вимогами ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості, вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи були понесені особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 532/1243/16-ц , від 26 лютого 2020 року в справі № 142/143/17 .

Визначаючи розмір відшкодування за завдану моральну шкоду, апеляційний суд враховує характер завданої шкоди, а саме, що вона заподіяна постановою посадової особи патрульної поліції про накладення адміністративного стягнення, а також душевні страждання, завдані протиправною поведінкою органу щодо ОСОБА_1 . Крім того, суд враховує, те що оскільки провадження у справі було закрито у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративних правопорушень, ним не були понесені витрати на погашення штрафу.

Керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що розмір компенсації за завдану позивачу моральну шкоду має складати 3000 гривень, що буде справедливою сатисфакцією потерпілому за прийняття неправомірного рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності. Зазначений розмір відшкодування цілком буде відповідати характеру завданої шкоди, глибині душевних страждань позивача та наслідкам, які настали для позивача, в результаті прийняття постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративних правопорушень. При цьому, колегія суддів врахувала відсутність об`єктивних доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та іншими зазначеними позивачем обставинами і доводами на обґрунтування розміру грошової компенсації завданої моральної шкоди.

Врахувавши вищевказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

У зв`язку з зазначеним, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції у силу вимог ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, з прийняттям постанови по суті позовних вимог.

При цьому щодо формулювання резолютивної частини судового рішення про задоволення позову в такому спорі апеляційний суд враховує, що в цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження №12-110гс18). Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20, провадження № 61-922св21.

Що стосується відшкодування витрат на правову допомогу, то суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 09 квітня 2021 року; додаток до договору про надання правової допомоги від 25 січня 2022 року4 детальний опис робіт за надану правову допомогу; Акт про прийняття-передачі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 28 січня 2022 року; квитанція до прибуткового касового ордера №28/01 від 25 січня 2022 року .

Згідно вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

В ст. 137 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд зазначає про відсутність обов`язку присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п. 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідач-1 заявив клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги, посилаючись на те, що заявлені Позивачем витрати не співмірні зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

З урахуванням наведеного, критеріїв співмірності, реальності витрат та розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000, 00 грн.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) задовольнити частково, стягнути на його користь з Державного бюджету України 3000,00 (три тисячі) грн. відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, а також 3 000,00 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько