Постанова

від 05.02.2024 по справі 140/5638/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року

м. Київ

справа №140/5638/23

адміністративне провадження № К/990/30780/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Рибачука А.І., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУМБА ОІЛ» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Дмитрука В.В. від 07.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Довгої О.І., Глушко І.В., Запотічного І.І. від 13.07.2023,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПУМБА ОІЛ» (далі також ТОВ «ПУМБА ОІЛ», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі також ГУ ДПС, податковий орган, відповідач), у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління ДПС у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р в частині анулювання ліцензії ТзОВ «ПУМБА ОІЛ» за №03180314202100057 (внутрішній номер:113857) та за №03080314202100052 (внутрішній номер: 113854) на право роздрібної торгівлі пальним (далі також спірні, оскаржені розпорядження);

- зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області видалити з «Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним» інформацію щодо анулювання ліцензій за №№03180314202100057 (внутрішній номер:113857) та за №03080314202100052 (внутрішній номер: 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.

2. 05.04.2023 позивач подав до Волинського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії спірних розпоряджень.

3. В обґрунтуванні вимог заяви Товариство зазначало, що здійснення позивачем господарської діяльності напряму залежить від наявності відповідних ліцензій на роздрібну торгівлю пальним, а їх анулювання призводить до зупинення такої діяльності.

4. Вважало, що прийняття відповідачем таких рішень зумовлює негативні для Товариства наслідки у вигляді втрати прибутку від здійснення господарської діяльності, несплати податків, неможливості виплати заробітної плати персоналу, простою обладнання, яке потребує постійного обслуговування, та введення простою на підприємстві, а також неможливості виконання зобов`язань щодо реалізації пального за укладеними правочинами.

5. Заявником зазначалось, що невжиття заходів забезпечення позову матиме наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, його працівників, а також правам та інтересам контрагентам ТзОВ «ПУМБА ОІЛ», тоді як для відновлення порушених прав Товариства необхідно буде докласти значних зусиль та витрат (відновити ті господарські відносини, які були з контрагентами в першу чергу, не допустити подальшого звільнення працівників).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2023, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУМБА ОІЛ» про забезпечення позову задоволено. Зупинено дію розпорядження Головного управління ДПС у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р в частині анулювання ліцензії за №03180314202100057 (внутрішній номер 113857) та за №0308031420210052 (внутрішній номер 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.

7. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ТОВ «ПУМБА ОІЛ» в межах власної господарської діяльності щодо роздрібної торгівлі пальним укладено ряд договорів поставки нафтопродуктів з суб`єктами господарювання, однак у зв`язку з анулюванням ліцензій та як наслідок неможливістю виконання зобов`язань перед контрагентами повідомлено про наступне розірвання таких договорів.

8. Суди відзначали, що оспорюване розпорядження унеможливлює для позивача здійснення торгівлі пальним й це зумовлює необхідність докладання ним значних зусиль та додаткових витрат, як для збереження наявного товару (пального) так і реалізації взятих на себе цивільно-правових та господарсько-правових зобов`язань.

9. Тому суд першої інстанції констатував, що виконання оспорюваного адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами заявника щодо зберігання пального та реалізацією взятих на себе цивільно-правових та господарсько-правових зобов`язань за укладеними договорами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, Головне управління Державної податкової служби України у Волинській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Судами попередніх інстанцій установлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю «ПУМБА ОІЛ» Головним управлінням ДПС у Волинській видано ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним (переоформлення) №03180314202100057 і №0308031420210052 терміном дії з 09.07.2021 до 09.07.2026.

12. Розпорядженням Головного управління Державної податкової служби у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р анульовано вищевказані ліцензії у зв`язку з встановленням факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії. Витяги з цих розпоряджень надійшли у електронний кабінет позивача 27.03.2023.

13. У справі, що розглядається, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Головного управління Державної податкової служби у Волинський області від 20.01.2023 №17-р в частині анулювання ліцензії №03180314202100057 (внутрішній номер 113857) та №0308031420210052 (внутрішній номер 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

14. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме - частину другу статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України й не звернув увагу на те, що позивач не навів достатніх доказів в обґрунтування наявної очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.

15. У відзиві на касаційну скаргу Товариство висловлено незгоду з такими доводами та вимогами касаційної скарги, які позивач вважає необґрунтованими.

16. Наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, правильно виходили з того, що повне зупинення господарської діяльності з продажу пального у зв`язку з зупиненням дії ліцензій має вкрай негативні наслідки для позивача як суб`єкта господарювання, подолання яких вимагатиме у майбутньому докладання значних зусиль, якщо позов буде задоволено.

17. При цьому позивач звертає увагу, що спір у справі, яка розглядається, вже вирішено по суті на користь Товариства й з цього приводу ухвалені відповідні судові рішення, які набрали законної сили, у зв`язку з чим ТОВ «ПУМБА ОІЛ» переконане у відсутності підстав для задоволення касаційної скарги податкового органу.

18. ТОВ «ПУМБА ОІЛ» також просить під час розгляду цієї касаційної скарги врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 13.07.2022 у справі №240/26736/21 та від 11.01.2023 у справі №640/10679/22, у яких, за аналогічних доводів та при схожих обставинах підтримано висновки судів попередніх інстанцій стосовно наявності підстав для забезпечення позову.

19. У зв`язку з вищенаведеним ТОВ «ПУМБА ОІЛ» просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

20. Так, за приписами частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

21. За змістом пункту 1 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

22. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

23. Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частини перша, четверта - шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

24. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

25. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

26. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам сторін, Верховний Суд виходить з такого.

27. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом сформовано усталену правозастосовчу практику застосування наведених у попередньому розділі цієї постанови норм процесуального права, якими регламентовано питання вжиття судом заходів забезпечення позову.

28. Так, у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19 окрім іншого зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

29. У вищевказаній постанові Верховного Суду враховано й Рекомендації №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, згідно з якими рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

30. Тобто заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

31. При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

32. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18).

33. Окрім цього Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа №705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

34. У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20, колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.

35. Розглядаючи у касаційному порядку вищенаведену справу, колегія суддів посилалася й на інші висновки щодо застосування норм права під час вирішення питання вжиття заходів забезпечення позову, зокрема на такі:

36. «Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу, на що посилався суд, не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.» (справи №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18).

37. Беручи до уваги приписи статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України та вищевикладені висновки Верховного Суду щодо їх застосування, колегія суддів, у ракурсі зазначених заявником доводів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, вважає за необхідне зазначити таке.

38. Колегія суддів не вважає, що у справі, яка розглядається, заявником доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій встановлено і підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою Товариства.

39. Так, аналіз норм частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України вказує на те, що вжиття судом заходів забезпечення позову передбачається лише у двох випадках, а саме:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

40. У заяві ж Товариства не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

41. При цьому, згідно з висновками щодо застосування норм частини першої статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження», у її взаємозв`язку з частиною четвертою цієї ж статті (постанова Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №826/7925/17), органи державної виконавчої служби та в окремих випадках приватні виконавці здійснюють примусове виконання виключно тих судових рішень, резолютивна частина яких містить зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення.

42. У цій постанові колегія суддів зазначала, що з моменту набрання судовим рішенням про скасування індивідуального акта законної сили такий індивідуальний акт утрачає юридичне значення і не породжує будь-яких юридичних наслідків, за виключенням тих, що пов`язані з його скасуванням. Чинність індивідуального акта, скасованого рішенням суду, яке набрало законної сили, не залежить від волі суб`єкта владних повноважень, який його прийняв, чи волі інших осіб.

43. З урахуванням викладеного, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб`єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.

44. Колегія суддів відзначає, що з урахуванням обраного Товариством способу судового захисту та закріплених за адміністративними судами повноваженнями за результатом розгляду справи, у разі наявності підстав для задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправними та скасування індивідуальних актів, до яких належать й спірні розпорядження ГУ ДПС.

45. Водночас у такому випадку резолютивна частина ухваленого судом рішення не міститиме зобов`язання, що може бути виконане унаслідок застосування одного із заходів примусового виконання рішення, передбаченого нормами статті 10 Закону України «Про виконавче провадження».

46. З огляду на це колегія суддів визнає необґрунтованими та відхиляє доводи Товариства про те, що невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову унеможливить виконання судового рішення, яке може бути ухвалене за результатом розгляду позову.

47. При цьому, за правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08.12.2009, такий спосіб захисту як визнання акта нечинним може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

48. У спорі, який виник у справі, що розглядається, позивач захищає гарантоване йому частиною першою статті 42 Конституції України як суб`єкту господарювання право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Стверджує про порушення цього права відповідачем внаслідок прийняття ним оскаржених розпоряджень.

49. Однак, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, Товариство не вказало, як саме невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення цього права.

50. У разі скасування судом оспорених Товариством розпоряджень відповідача, такі втратять чинність з моменту їх прийняття, оскільки ці адміністративні акти владного суб`єкта за видом, характером та своєю правовою природою належать до актів індивідуальної дії. Тож і право позивача, яке він захищає у цьому спорі, буде відновлено з того моменту, коли його було порушено й у тому обсязі, у якому воно існувало. Такий спосіб захисту права є ефективним і не вимагає від суб`єкта владних повноважень вчинення додаткових дій для відновлення становища, яке існувало до прийняття оспореного адміністративного акту.

51. Після вирішення спору у справі, що розглядається, на його користь (якщо для цього будуть доведені відповідні підстави) Товариство зможе безперешкодно продовжити свою господарську діяльність, а в разі завдання йому шкоди оскарженими розпорядженнями відповідача, в тому числі у вигляді упущеної вигоди, та її доведення, просити про відшкодування такої у встановленому законом порядку, що, однак, перебуває за межами предмету спору в цій справі, оскільки вимог про відшкодування шкоди Товариство у справі, яка розглядається, не заявляло. З огляду на це до предмету доказування у цій справі не входитимуть обставини стосовно доведення шкоди внаслідок прийняття та дії оспорених розпоряджень.

52. Отож, у цьому конкретному випадку, відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у зв`язку з імовірністю завдання Товариству майнової шкоди та репутаційних втрат, інших негативних наслідків, зокрема у вигляді скорочення штату працівників чи їх звільнення, зменшення їм розміру заробітної плати, є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.

53. Колегія суддів не заперечує того, що забезпечення позову шляхом зупинення дії спірних розпоряджень може убезпечити Товариство від понесення ним збитків, настання майнових втрат, нанесення шкоди у вигляді недоотримання прибутку тощо.

54. Проте варто врахувати, що такі обставини в будь - якому випадку не визначені нормами статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративних актів, які у спірних відносинах видані у формі розпоряджень.

55. Це повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, зазначеними у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 та у справах №640/23179/19, №460/549/20, №826/16216/18, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акту суб`єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.

56. У вищезгаданих провадженнях Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб`єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

57. Насамкінець колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, вжиті судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову не відповідають критерію адекватності.

58. До такого висновку Верховний Суд приходить з огляду на те, що підставою для прийняття оспорюваного Товариством розпорядження й анулювання наявних у нього ліцензій слугувало встановлення факту неподання заявником разом із заявою на отримання ліцензії актів вводу в експлуатацію об`єкта або актів готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікатів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття певних об`єктів в експлуатацію, а також документів, що підтверджують право власності на такі об`єкти нерухомого майна, виданих у встановленому законодавством порядку до 01.01.2014.

59. Водночас забезпечення позову у спосіб, який його обрано Товариством і застосовано апеляційним судом, надає змогу заявнику безперешкодно, до остаточного з`ясування обставин щодо достовірності наведених ТОВ «ПУМБА ОЙЛ» даних стосовно введення в експлуатацію об`єкта, який ним використовується у господарський діяльності, а отже й до підтвердження відповідності цього об`єкта усім вимогам законодавства, безпечності його експлуатації, продовжувати свою діяльність з роздрібної торгівлі пальним на автозаправному комплексі, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №808 віднесена до Переліку видів діяльності та об`єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку (пункт 21 цього Переліку «Автозаправні станції та комплекси, а також автогазонаповнювальні компресорні станції, автомобільні газозаправні станції зрідженого газу»).

60. Не надаючи оцінку підставам прийняття оскаржуваного Товариством розпорядження та пов`язаним із цим обставинам, колегія суддів втім зазначає, що вказані у оскаржених розпорядженнях податкового органу твердження про відсутність документів, які засвідчують готовність до експлуатації об`єктів будівництва, які використовуються Товариством для провадження діяльності з роздрібної торгівлі пальним, може свідчити про невідповідність таких споруд вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельним нормам, державним стандартам і правилам, вимогам пожежної безпеки та безпеки їх експлуатації, породжувати обґрунтовані сумніви у безпеці такої діяльності й вказувати на імовірність настання негативних наслідків в результаті її здійснення у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю або навіть життю людей, майну третіх осіб, аварій, інших надзвичайних подій техногенного характеру тощо.

61. Тож від вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку можуть настати більш негативні наслідки, які описані вище, аніж від того, що такі заходи не будуть вжиті.

62. Окрім цього, у разі підтвердження законності виданих відповідачем розпоряджень про анулювання ліцензій та доведення обставин, які обумовили видання таких актів, продовження здійснення Товариством діяльності з роздрібної торгівлі пальним не узгоджуватиметься з вимогами законодавства, зокрема, у сферах ліцензування, обігу пального, регулювання господарської діяльності тощо, суперечитиме статті 42 Конституції України, яка надає право здійснювати лише ту підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, тоді як здійснення роздрібної торгівлі пальним без ліцензії в Україні забороняється.

63. У зв`язку з вищенаведеним колегія суддів вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність передбачених законом підстав для вжиття у цьому випадку заходів забезпечення позову за заявою Товариства. Такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та дотриманні норм процесуального права.

64. З оскаржуваних судових рішень та доводів Товариства не вбачається наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного та негайного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.

65. Колегія суддів критично оцінює посилання ТОВ «ПУМБА ОІЛ» на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 13.07.2022 у справі №240/26736/21 та від 11.01.2023 у справі №640/10679/22, оскільки вважає, що такі не є релевантними (подібними) до тих правовідносин, у яких виник спір у справі, яка розглядається.

66. З цього приводу Верховний Суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

67. У справі ж №640/10679/22, на прийняту в якій постанову Верховного Суду від 27.03.2018 посилається Товариство в обґрунтуванні своїх заперечень на касаційну скаргу, обставини справи, а отже й умови застосування правових норм, відрізняються від тих, які були встановлені судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається.

68. Зокрема, предмет оскарження у вищезгаданій справі стосувався не розпоряджень податкового органу про анулюванні ліцензій, як це має місце у справі, що розглядається, а наказу стосовно проведення фактичної перевірки, який має інші юридичні та фактичні наслідки ніж той адміністративний акт, який наразі оспорюється Товариством.

69. Окрім цього у справі №640/10679/22 позивачем здійснювався інший вид діяльності, аніж Товариством у справі, ухвалені в якій судові рішення оскаржені в касаційному порядку, а саме - виробництво тютюнових виробів (сигарети з фільтром в асортименті).

70. Таким чином у справі, яка розглядається, та у справі, на яку здійснюється посилання у відзиві на касаційну скаргу, має місце не лише різність обставин, предмету спору та умов застосування норм права, але й неоднаковість правового регулювання спірних правовідносин, що не дає підстав стверджувати про їх подібність й унеможливлює поширення відповідних правових позицій Верховного Суду на правовідносини, у яких виник спір за участю ТОВ «ПУМБА ОІЛ» та податкового органу в цьому конкретному випадку.

71. Що ж до постанови Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №240/26736/21, на яку також здійснюється посилання у відзиві на касаційну скаргу, то зміст цього судового рішення суду касаційної інстанції дозволяє стверджувати, що в обґрунтування заяви про забезпечення позову в цій справі були наведені інші доводи та обставини, які й зумовили задоволення судами цієї заяви.

72. Так, подаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову заявник у вищезгаданій справі посилався, насамперед, на те, що оскаржене ним розпорядження про анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним жодним чином не мотивоване і це, на думку заявника, свідчить про очевидну протиправність такого акту. Окрім того стверджував, що позбавлення його ліцензії призведе до неможливості відновлення здійснюваної ним на підставі анульованої податковим органом ліцензії господарської діяльності, навіть у разі визнання протиправним і скасування спірного розпорядження, надавав на підтвердження цих обставин відповідні докази.

73. У справі ж, яка розглядається, заявником не зазначалось того, що здійснювана ним на підставі анульованої відповідачем ліцензії господарська діяльність не може бути відновлена навіть після розгляду цієї справи по суті в разі задоволення позову, або того, що прийняття відповідачем спірних рішень матиме наслідком припинення господарської діяльності Товариства загалом.

74. Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом частин другої, третьої статті 1 Закону України від 19.09.1991 №1576-XII «Про господарські товариства» господарські товариства, до яких належать й товариства з обмеженою відповідальністю, створюються з метою одержання прибутку.

75. З доданої позивачем у справі, яка розглядається, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та господарських формувань вбачається, що за ТОВ «ПУМБА ОІЛ», окрім основного виду економічної діяльності - роздрібна торгівля пальним (код 47.30 за КВЕД), закріплені й низка інших видів економічної діяльності цього Товариства (коди 46.12, 46.13, 46.15, 46.18, 46.72, 46.73, 47.99, 68.10, 68.20, 46.17, 46.49, 46.71, 46.76, 47.11 та 47.19 за КВЕД).

76. Отже Товариство не позбавлене можливості виконувати визначену законом та статутними документами основну мету своєї діяльності у отриманні прибутку за рахунок здійснення інших видів економічної діяльності та продовжувати свою господарську діяльність навіть після прийняття відповідачем оскаржених заявником рішень щодо анулювання ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним.

77. Тому зроблений у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №240/26736/21 висновок про наявність підстав для забезпечення позову ґрунтується на оцінці інших мотивів та обставин, аніж ті, які зазначались у справі, що розглядається, Товариством в обґрунтуванні поданої ним заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

78. Суттєва відмінність умов застосування правових норм та фактичних обставин у справі, яка розглядається, й у справах, на які посилається Товариство в обґрунтуванні своїх заперечень щодо доводів скаржника, не дає підстав для врахування колегією суддів таких правових позицій Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги на ухвалені у цій справі судові рішення.

79. З метою формування єдиної практики застосування норм статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження про анулювання ліцензії, виданої на підставі Закону від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 грудня 2023 року передавав на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу №140/1568/23.

80. Однак об`єднана палата вирішила повернути цю справу на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду й зазначала, що за статтею 6 Конвенції, для того, щоб визначити, чи має об`єднана палата «повну юрисдикцію» або забезпечує «достатність перегляду» для досягнення завдань своєї процесуальної діяльності, остання керується основними засадами щодо справедливого розгляду і вирішення адміністративних справ, якими є принципи адміністративного судочинства, закріплені у Конституції України, Конвенції та інших міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, Кодексі адміністративного судочинства України, враховує такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, зміст спору, встановлені судом фактичні обставини, включаючи бажані та дійсні підстави для необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.

81. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду вважала, що відсутність в ухвалі мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у конкретній постанові Верховного Суду, який на думку колегії суддів, є помилковим, не створює підстав для прийняття до розгляду об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду справи №140/1568/23.

82. Більше того, Верховним Судом неодноразово викладався висновок про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову в подібній категорії справ у той спосіб, у який він був заявлений Товариством й у справі, яка розглядається, з огляду лише на імовірну загрозу настання негативних наслідків для ліцензіата у вигляді недоотримання прибутку, упущеної вигоди, невиконання зобов`язань перед контрагентами тощо (постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року (справа №120/2284/23), від 04 серпня 2022 року (справа №420/21952/21), від 19 жовтня 2023 року (справа №440/9568/22) та від 06 грудня 2022 року (справа №140/8745/21).

83. Колегія суддів вважає продемонстрований вище підхід до застосування норм статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України цілком прийнятним з огляду й на те, що забезпечення позову судом в усіх випадках, де має місце анулювання дозвільних документів у вигляді ліцензій на певні види господарської діяльності, без належного обґрунтування визначених процесуальним законом підстав та виходячи лише з необхідності захисту економічних інтересів ліцензіатів, у тому числі загрози настання матеріальної шкоди, збитків, втрати ділової репутації тощо, фактично нівелює встановлені законом повноваження органів ліцензування і перешкоджає реалізації державної політики у сфері ліцензування як засобу державного регулювання провадження видів господарської діяльності, спрямованого на забезпечення безпеки та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства, прав та законних інтересів, життя і здоров`я людини, екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

84. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

85. Частиною першою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

86. Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи заяву Товариства про забезпечення позову, неправильно застосували норм матеріального та допустили порушення норм процесуального права, не взяли до уваги усі обставини, які мали значення для правильного вирішення питання щодо забезпечення позову, внаслідок чого ухвалили судові рішення, які не відповідають закону, а тому підлягають скасуванню.

87. З огляду на це колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області належить задовольнити, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - скасувати, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУМБА ОІЛ» про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпоряджень відповідача від 20.01.2023 за №17-р в частині анулювання ліцензії ТзОВ «ПУМБА ОІЛ» за №03180314202100057 (внутрішній номер:113857) та №03080314202100052 (внутрішній номер: 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.

114. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2023 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПУМБА ОІЛ» про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпоряджень Головного управління ДПС у Волинській області від 20.01.2023 за №17-р в частині анулювання ліцензії ТзОВ «ПУМБА ОІЛ» за №03180314202100057 (внутрішній номер:113857) та №03080314202100052 (внутрішній номер: 113854) на право роздрібної торгівлі пальним.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: А.І. Рибачук

А.Ю. Бучик