Постанова

від 31.01.2024 по справі 910/11701/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа№ 910/11701/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро контрольних приладів" та Державного підприємства "Антонов"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023

у справі №910/11701/23 (суддя Щербаков С.О.)

за позовом Державного підприємства "Антонов"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро контрольних приладів"

про стягнення 672 375,17 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Державне підприємство "Антонов" (далі - Державне підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро контрольних приладів" (далі - Товариство) про стягнення 486 342,51 грн пені та 186 032,66 грн штрафу, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором на постачання продукції №10.0605.2021-К від 07.05.2021 в частині своєчасної поставки товару у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/11701/23 позовні вимоги Державного підприємства задоволено частково, стягнуто на користь останнього з Товариства 184 260,92 грн пені, 93 016,33 грн штрафу та 8 318,32 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок прострочення позивачем здійснення 50% попередньої оплати строк поставки товару збільшився на 101 календарний день; незважаючи на збільшення строку поставки, обумовлена договором продукція була поставлена лише 13.06.2023, тобто з порушенням строку, визначеного пунктом 4.5. договору, у зв`язку з чим, за розрахунком суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф у розмірі 186 032,66 грн та пеня у розмірі 368521,84 грн, нарахована за період з 10.02.2022 по 06.02.2023 на підставі пункту 7.2. договору; посилання Товариства на настання форс-мажорних обставин є необґрунтованим у зв`язку з відсутністю у матеріалах справи доказів неможливості виконання зобов`язання з поставки товару та неповідомлення позивача про настання таких обставин у визначений договором спосіб; заявлене Товариством клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суд задовольнив частково, внаслідок чого обґрунтовані розміри штрафних санкцій зменшив на 50% та стягнув на користь позивача 184 260,92 грн пені та 93 016,33 грн штрафу; судовий збір у розмірі 8 318,32 грн суд поклав на відповідача, виходячи не зі зменшеного розміру штрафних санкцій, а з обґрунтованих сум, які за розрахунком суду підлягають стягненню, оскільки у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Частково не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені у розмірі 302 081,59 грн та штрафу у розмірі 93 016,32 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим рішення є незаконним та необґрунтованим.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Державне підприємство наголосило на тому, що правочин було підписано саме 09.06.2021, а тому ним правильно здійснено розрахунок пені за відповідний період та у розмірах, виходячи з положень пунктів 2.11.1.-2.11.3. договору; зменшення штрафних санкцій на 50% є необгрунтованим та безпідставним, оскільки Товариством не доведено належними та допустимими доказами винятковість обставин, які зумовили прострочення строку поставки продукції.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

23.11.2023 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про зменшення розміру неустойки (пені та штрафу).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11701/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державного підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі № 910/11701/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, відповідач також звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права у зв`язку з чим його висновки не відповідають встановленим обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство не погодилося з тим, що зменшення розміру неустойки на 50% є оптимальним балансом інтересів та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін, оскільки прострочення поставки було незначним, внаслідок чого позивач не зазнав жодних збитків та інших негативних наслідків; стягнення вищезазначеного розміру неустойки змінює її дійсне правове призначення - із стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання на джерело отримання невиправданих додаткових прибутків, що є для нього непомірним тягарем.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.11.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.11.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11701/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/11701/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

07.12.2023 матеріали справи № 910/11701/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами Державного підприємства та Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі № 910/11701/23, спільний розгляд яких призначено на 31.01.2024; Державному підприємству та Товариству встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги до 05.01.2024.

Державне підприємство скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 28.12.2023 через систему "Електронний суд" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Товариства, в якому просило апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідача, Державне підприємство вказало, що Товариством не доведено тієї обставини, що прострочення поставки товару відбулося внаслідок виняткових обставин; посилання апелянта на відсутність збитків позивача не є визначальною обставиною для зменшення розміру неустойки, оскільки Державне підприємство має стратегічне значення для економіки і обумовлений договором товар призначений на виконання оборонного замовлення.

Товариство також скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та 05.01.2024 через систему "Електронний суд" подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства, в якому просило апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивача, Товариство наголосило на тому, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру штрафних санкції з огляду на відсутність понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем умов договору, що підтверджується листом самого ж Державного підприємства від 14.09.2023 №126/14044-23, а також на незначний строк порушення виконання зобов`язання з поставки товару, військову агресію, суспільну необхідність господарської діяльності Товариства та втричі менший прибуток останнього, порівняно з розміром неустойки.

У судовому засіданні 31.01.2024 представник Державного підприємства підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, достягнувши неустойку у розмірі 395097,93 грн, а також заперечив проти апеляційної скарги Товариства, просив суд відмовити у її задоволенні.

Представник Товариства підтримав свою апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити, відмовивши у задоволенні позову у повному обсязі, а також заперечив проти апеляційної скарги Державного підприємства та просив суд відмовити у її задоволенні.

31.01.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення пені та штрафу, а також правомірність зменшення їх розміру на 50%. Не є предметом апеляційного перегляду рішення в частині настання для відповідача форс-мажорних обставин, що зумовило несвоєчасне виконання його зобов`язань за договором.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Державного підприємства та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, між Державним підприємством (далі за текстом договору - замовник) та Товариством (далі за текстом договору - постачальник) укладено договір на постачання продукції №10.0605.2021-К від 07.05.2021, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується у 2021-2022 р.р. виготовити, поставити та передати у власність замовника у встановлені терміни з дотриманням вимог законодавства комплектуючі вироби, код ДК 021:2015 - 34740000-6 - обладнання для повітряних і космічних літальних апаратів, тренажери, симулятори та супутні деталі) для літака Ан-178-100Р, що поставляється за оборонним замовленням, згідно специфікації №l (додаток №1), яка є невід`ємною частиною цього договору, (далі - продукція), а замовник - прийняти через НОМЕР_2 військове представництво Міністерства оборони України (далі - НОМЕР_2 ВП МОУ) і сплатити за неї грошові кошти відповідно до умов даного договору.

Найменування, кількість, ціна одиниці продукції визначаються Специфікацією №l (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2. зазначеної угоди).

Відповідно до пункту 2.1. договору загальна орієнтовна сума договору на момент його укладання становить 2 214 674,52 грн, ПДВ 20 % - 442 934, 90 грн, а всього - 2 657 609,42 грн.

У пункті 2.11.1. договору визначено, що авансовий платіж у розмірі до 50% від загальної орієнтовної суми договору (пункт 2.1. цього договору) замовник перераховує протягом 10 банківських днів з дати підписання договору сторонами за рахунком постачальника, який повинен містити посилання на номер і дату цього договору.

За умовами пункту 2.11.2. цього правочину остаточний розрахунок замовник здійснює за договірною ціною на продукцію протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами Протоколу погодження договірної ціни після фактичного отримання продукції та успішного проходження вхідного контролю на території замовника.

Відповідно до пункту 2.11.3. договору у разі затримки оплати за рахунком з боку замовника, термін поставки продукції збільшується на термін затримки оплати.

Датою оплати за продукцію вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 2.13. договору).

Згідно з положеннями пункту 3.2. договору, контроль за якістю виготовленої продукції та її приймання здійснює НОМЕР_2 ВП МОУ у порядку, передбаченому Положенням про представництва державних замовників з оборонного замовлення на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2009 р. № 1107 (зі змінами).

Постачальник сповіщенням встановленої форми (ГОСТ В 15.307-77, додаток 4, форма 1) повідомляє НОМЕР_2 ВП МОУ про готовність Продукції до здійснення контролю (пункт 3.4 договору).

За умовами пункту 3.6 договору, прийнята НОМЕР_2 ВП МОУ продукція поставляється постачальником відповідно до умов DDP згідно з міжнародними правилами тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року та передається за адресою: м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1.

Відповідно до пункту 3.14. договору, продукція вважається поставленою після отримання позитивного висновку, проведеного замовником вхідного контролю на території замовника в термін 10 (десяти) календарних днів з дати фактичного отримання на склад замовника продукції та при наявності штампу військової прийомки НОМЕР_2 ВП МОУ продукції у документі, що посвідчує якість продукції.

У пункті 4.1. договору визначено, що строк виготовлення та постачання продукції вказаний у специфікації №l (Додаток №1) за умови виконання вимог пункту 2.11.1. договору.

Право власності та ризики випадкової втрати, загибелі та/або пошкодження продукції переходять від постачальника до замовника в момент передачі продукції замовнику (пункт 4.4. договору)

Згідно з пунктом 4.5. договору датою поставки вважається дата, яка зазначена у видатковій накладній.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що при порушенні термінів поставки продукції постачальник сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої продукції за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленої продукції.

Відповідно до пункту 7.7. договору, сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли незалежно від волі сторін (стихійне лихо, екологічні, погодні умови, пожежа, війна, страйки, проведення спеціальних операцій, аварія, катастрофа, епідемія, диверсії, інша небезпечна подія) і яких не могли передбачити або не могли їм запобігти оптимальними розумними заходами.

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором, унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (пункт 7.8. договору).

Згідно з пунктом 7.9. договору, єдиним належним доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є сертифікат про такі обставини, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними Торгово-промисловими палатами (за умови надання виконавцем інформації про внесення такого сертифікату до єдиного Реєстру сертифікатів, виданих Торгово-промисловою палатою України та регіональними Торгово-промисловими палатами, про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині гарантійних зобов`язань - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Термін договору може бути подовженим за згодою сторін з оформленням відповідної додаткової угоди до нього (пункт 10.1. договору)

Специфікацією №1 (додаток №1 до договору) сторони погодили найменування продукції, кількість, ціну, загальну вартість, строк поставки: 2 шт. - жовтень 2021 року, 2 шт. - лютий 2022 року, 2 шт. - червень 2022 року.

Протоколом погодження орієнтованої ціни на продукцію (додаток №2 до договору) сторони узгодили орієнтовану вартість продукції за 1 шт. - 442 934,90 грн (разом із ПДВ).

09.06.2021 Товариством було виставлено Державному підприємству рахунок-фактуру №СФ-0000009 на суму 2 657 609,42 грн (6 шт. продукції), який 31.08.2021 був оплачений позивачем у розмірі 1 328 804,71 грн (50% від загальної орієнтовної суми договору (пункт 2.1. договору), що підтверджується платіжною інструкцією №27 від 31.08.2021 на суму 1 328 804,71 грн.

13.06.2023 відповідачем було поставлено визначений договором товар, а позивач, в свою чергу, прийняв такий товар за видатковою накладною №РН-0000005 від 13.06.2023 на суму 2 424 337, 27 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 16.03.2023 позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу №126/3300-23 від 09.03.2023, в якій, внаслідок порушення відповідачем строків поставки товару, просив останнього сплатити штрафні санкції у розмірі 671 489,30 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист №0504545928203 від 16.03.2023, списком згрупованих поштових відправлень, фіскальним чеком №3451 від 16.03.2023. Однак вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

У зв`язку з простроченням поставки продукції за договором №10.0605.2021-К від 07.05.2021, Державне підприємство звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства 486 342,51 грн пені та 186 032,66 грн штрафу, нарахованих на підставі пункту 7.2. договору.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, вважаючи правильним розмір штрафу та доцільності зменшення розміру неустойки на 50%, проте вважає необґрунтованим розрахунок пені, а відтак, на відміну від апеляційної скарги Товариства, яка не підлягає задоволенню, доводи апеляційної скарги Державного підприємства є частково обґрунтованими.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та Державним підприємством договору на постачання продукції №10.0605.2021-К від 07.05.2021 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Відповідно до приписів статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За положеннями частини 2 статті 265 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 4.1. договору строк виготовлення та постачання продукції вказаний у Специфікації №l (Додаток №1 до договору) за умови виконання вимог пункту 2.11.1. договору.

Специфікацією №l (Додаток №1) до договору сторони погодили строк поставки продукції, а саме 2 шт. - жовтень 2021 року, 2 шт. - лютий 2022 року, 2 шт. - червень 2022 року, отже кінцевими датами поставки товару були наступні дати: 31.10.2021, 28.02.2022 та 30.06.2022.

Разом із цим, пунктом 2.11.3. договору визначено, що у разі затримки оплати за рахунком з боку замовника, термін поставки продукції збільшується на термін затримки оплати.

Термін здійснення попередньої оплати визначено пунктом 2.11.1. договору, відповідно до якого авансовий платіж у розмірі до 50% від загальної орієнтовної суми договору (пункт 2.1. цього договору) замовник перераховує протягом 10 банківських днів з дати підписання договору сторонами за рахунком постачальника, який повинен містити посилання на номер і дату цього договору.

Із системного тлумачення вищезазначених положень договору випливає, що обов`язок по сплаті попередньої оплати протягом 10 банківських днів виникає з моменту настання складного юридичного факту - підписання договору та виставлення рахунку на оплату, які можуть не збігатися між собою в часі. Таким чином, відповідний обов`язок по перерахуванню попередньої оплати настає від дати діяння, яке настане пізніше.

Колегією суддів встановлено, що договір датований 07.05.2021, а 09.06.2021 мало місце його погодження Начальником НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України (т. 1, а.с. 15).

Разом із тим, рахунок-фактуру №СФ-0000009 було виставлено 09.06.2021.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що строк для здійснення попередньої оплати необхідно відраховувати з наступного дня від дати виставлення рахунку №СФ-0000009 від 09.06.2021, а саме з 10.06.2021.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що останнім днем для проведення попередньої оплати було 21.05.2021, оскільки, починаючи відлік з 10.06.2021, останнім таким днем вважається 24.06.2021.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, попередня оплата за договором у розмірі 1 328 804,71 грн (50% від загальної орієнтованої ціни договору (2 657 609,42 грн/2) була сплачена (проведена) 31.08.2021.

За розрахунком колегії суддів, кількість повних днів між останнім днем для проведення попередньої оплати (24.06.2021) та фактичною датою здійснення такої оплати (31.08.2021) становить 67 календарних днів. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перебіг строку, виходячи зі статті 253 ЦК України, починається з 25.06.2021 та закінчується в день, який передував дню оплати, оскільки фактичний день оплати (31.08.2021) складає менше повної доби.

Беручи до уваги положення пунктів 2.11.1. та 2.11.3. договору, термін поставки продукції збільшився на 67 днів, а не на 101, як помилково про це зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

Як було зазначено раніше, кінцевими датами поставки товару по 2 шт було 31.10.2021, 28.02.2022 та 30.06.2022. Оскільки позивач допустив прострочення щодо здійснення попередньої оплати, вважається, що кінцевими датами поставки продукції є наступні дати: 06.01.2022, 06.05.2022 та 05.09.2022.

З урахуванням умов пункту 4.5. договору, продукція була поставлена Державному підприємству 13.06.2023, що підтверджується видатковою накладною від вказаної дати №0000005. Дана видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо порушення Товариством умов договору в частині своєчасної поставки обумовленої договором продукції.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 7.2. договору передбачено, що при порушенні термінів поставки Продукції Постачальник сплачує на користь Замовника пеню в розмірі 0,1% від вартості непоставленої Продукції за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленої Продукції.

Оскільки сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що зобов`язання з поставки товару не є грошовими зобов`язаннями, положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі №922/2220/19, від 17.09.2020 у справі №922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі №910/1972/20.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак Законом України №540-IX від 30.03.2020 "Прикінцеві положення" ГК України було доповнено пунктом 7, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 останній був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.

За таких обставин, положення пункту 7 "Прикінцеві положення" ГК України надають можливість нараховувати штрафні санкції більше ніж за шість місяців.

У своєму позові Державне підприємство просило стягнути з Товариства 486 342,51 грн пені, з яких: 160 342,43 грн, нарахованих за період з 07.01.2022 по 06.07.2022 на суму 885869,80 грн (вартість двох одиниць товару), 163 000,04 грн, нарахованих за період з 07.05.2022 по 06.11.2022 на суму 885 869,80 грн, 163 000,04 грн, нарахованих за період з 07.08.2022 по 06.02.2023 на суму 885 869,80 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на положення статті 14 ГПК України, якою передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 2 статті 14 ГПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина 2 статті 237 ГПК України).

Враховуючи викладене, суд не може здійснити нарахування вказаної штрафної санкції, виходячи за межі періоду, зазначеного у позові, навіть якщо такий період збільшено в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правильними періодами нарахування вказаної штрафної санкції є: з 07.01.2022 по 06.07.2022 на суму 885869,80 грн (вартість двох одиниць товару), з 07.05.2022 по 06.11.2022 на суму 885869,80 грн та з 06.09.2022 по 06.02.2023 на суму 885 869,80 грн. Отже, позивачем правильно визначено перші два періоди нарахування.

Зважаючи на прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару та встановлені раніше граничні терміни його поставки, за розрахунком колегії суддів обґрунтований розмір пені становить 410 473,23 грн.

Також, Державним підприємством на підставі пункту 7.2. договору заявлено до стягнення штраф у розмірі 186 032,66 грн.

Враховуючи факт прострочення відповідачем поставки товару на понад 30 (тридцять) календарних днів, перевіривши наданий позивачем розрахунок вказаної санкції, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 186 032,66 грн штрафу (2 657 609,42 грн х 7%).

Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час перегляду оскаржуваного рішення Товариством було заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки.

У своєму рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення нарахованих штрафу та пені на 50%, однак Державне підприємство у своїй апеляційній скарзі вважає таке зменшення недоцільним та просить стягнути неустойку у повному обсязі. Натомість Товариство також у своїй апеляційній скарзі не погоджується з таким зменшенням, проте вважає його недостатнім і просить суд повністю відмовити у стягненні штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Наведена вище правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 12.09.2019 у справі №910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (відповідна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Таким чином. у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 було введено воєнний стан.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, Товариство приймає участь у посиленні обороноздатності України (здійснює дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук, виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування, виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації та інш.), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте колегія суддів зауважує, що відповідно до інформації з вказаного реєстру видами діяльності Державного підприємства є, зокрема дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук (основний), виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування.

Варто зауважити, що вплив воєнного стану поширюється негативно на обидві сторони договору.

Колегією суддів враховано характер спірної продукції, її цільове спрямування та призначення в умовах воєнного стану, який на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції триває вже майже два роки, а тому акцентує увагу сторін на неприпустимості порушення строків виконання зобов`язань з вироблення та поставки даного виду продукції.

Також необхідно зауважити, що несвоєчасне виконання зобов`язань за договором мало місце і зі сторони Державного підприємства в частині проведення попередньої оплати у строк, визначений пунктом 2.11.1. договору, що в підсумку збільшило кінцевий термін поставки продукції на 67 днів.

Разом із цим, як було зазначено раніше на виконання умов договору відповідачем здійснено поставку позивачу всього обсягу замовлених ним за договором товарів, а з боку позивача відсутні претензії щодо якості й комплектності поставленого товару.

Зі змісту частини 3 статті 551 ЦК України випливає, що значне перевищення суми неустойки над розміром збитків є лише однією з підстав, яка може слугувати для зменшення неустойки. Законодавцем не визначений чіткий перелік таких істотних обставин, а їх наявність має досліджуватися в кожній ситуації індивідуально.

Колегією суддів враховано, що відповідно до пункту 1.6. договору спірна продукція поставлялася для центрального органу виконавчої влади по контракту №403/1/20/1-7 від 31.12.2020.

У своєму листі від 14.09.2023 №126/14044-23 Державне підприємство зазначило, що не сплачувало неустойку за порушення термінів виконання зобов`язань по вищезазначеному контракту. Також у листі позивач вказав про відсутність інших збитків, які пов`язані з порушенням Товариством строків поставки да договором.

Крім цього, як правильно враховано судом першої інстанції, відповідно до пункту 2.8. договору при визначенні договірної ціни рівень прибутку встановлюється у розмірі 20% виробничої собівартості. Згідно з калькуляцією визначення договірної ціни на товар за договором, прибуток відповідача становить 182 955,36 грн, що у тричі менше, ніж розмір неустойки, заявленої у даній справі позивачем. Розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір прибутковості договору, є несправедливим.

Однак, колегія суддів звертає увагу відповідача, що останній є суб`єктом підприємницької діяльності, а згідно зі статтею 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Також суд апеляційної інстанції зауважує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним договору в цілому чи його окремої частини матеріали справи не містять та не містять доказів розірвання даного правочину на підставі пункту 7.10. договору, а відтак доводи відповідача щодо несправедливості умов договору в частині розміру штрафних санкцій є необґрунтованими.

У своїй апеляційній скарзі Товариство просить суд повністю відмовити у стягненні неустойки.

Однак колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині).

Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.

Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.

Зменшення неустойки за рішенням суду полягає у зменшенні кількісних показників, але не до такої міри, щоб у боржника взагалі був відсутній обов`язок із сплати певної суми коштів.

За вказаних обставин зменшення розміру пені до 0,00 грн суперечить наведеним положенням законодавства.

Оскільки факт прострочення виконання своїх зобов`язань та правомірність нарахування штрафних санкцій був встановлений судом першої інстанції, тому доводи відповідача щодо відмови у стягненні неустойки у повному обсязі відхиляються колегією суддів як безпідставні та необґрунтовані.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, термін прострочення виконання зобов`язання, зважаючи на військову агресію Російської Федерації на території України та суспільну необхідність господарської діяльності як Товариства, так і Державного підприємства, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо своєчасної поставки товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок місцевого господарського суду про можливість зменшення розмірів неустойки на 50%.

Таким чином, з Товариства на користь Державного підприємства підлягає стягненню 205 236,62 грн пені (410 473,23 грн/2) та 93 016,33 грн штрафу (186 032,66 грн/2).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог. Обґрунтований розмір пені становить 410 473,23 грн, а штрафу - 186 032,66 грн, а з урахуванням доцільності їх зменшення на 50%, з Товариства на користь Державного підприємства підлягають стягненню 205 236,62 грн пені (410 473,23 грн/2) та 93 016,33 грн штрафу (186 032,66 грн/2).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про те, що в ході апеляційного перегляду справи доводи Державного підприємства знайшли своє підтвердження матеріалами справи в частині визначення початку прострочення виконання зобов`язань з поставки продукції, оскільки висновки суду першої інстанції, викладені в ньому, не відповідають встановленим обставинам справи в цій частині, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/11701/23 - частковому скасуванню. У той же час доводи апеляційної скарги Товариства законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга відповідача на вищевказане рішення суду має бути залишена без задоволення.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги Державного підприємства у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, але без урахування зменшення розміру пені. При цьому, судовий збір за розгляд апеляційної скарги Товариства у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі зазначеної норми - покладається на останнього.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро контрольних приладів" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/11701/23 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/11701/23 задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 у справі №910/11701/23 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в нижчезазначеній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро контрольних приладів" (вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, м. Київ, 04655; ідентифікаційний код 39072250) на користь Державного підприємства "Антонов" (вул. Академіка Туполєва, буд. 1, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код 14307529) 205 236 (двісті п`ять тисяч двісті тридцять шість) грн. 62 коп. пені, 93 016 (дев`яносто три тисячі шістнадцять) грн 33 коп. штрафу та 8 947 (вісім тисяч дев`ятсот сорок сім) грн 59 коп. судового збору, сплаченого за звернення до суду першої інстанції.

3. В іншій частині позову відмовити."

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Конструкторське бюро контрольних приладів" (вул. Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, м. Київ, 04655; ідентифікаційний код 39072250) на користь Державного підприємства "Антонов" (вул. Академіка Туполєва, буд. 1, м. Київ, 03062; ідентифікаційний код 14307529) 943 (дев`ятсот сорок три) грн 90 коп. судового збору, сплаченого за звернення до суду апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи №910/11701/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 05.02.2024.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир