Постанова

від 05.02.2024 по справі 910/9035/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2024 р. Справа№ 910/9035/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Столиця»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 року (дата підписання повного тексту 22.09.2023 року)

у справі №910/9035/23 (суддя Борисенко І. І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця"

про стягнення 56 562,63 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАКС" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Столиця» про стягнення 56 562,63 грн, а саме^ 49 842,02 грн основного боргу, пені у сумі 5 781,80 грн, інфляційних втрат у сумі 848,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору поставки № ГА/1603 від 18.12.2016 в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

До початку розгляду справи по суті (24.07.2023 року) представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, яку суд вважає зменшенням розміру позовних вимог, оскільки у цій заяві позивач вказував про сплату відповідачем основного боргу у сумі 49 842,02 грн та просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" решту заявлених позовних вимог, а саме: пеню у сумі 5 871,80 грн та інфляційні втрати у сумі 848,81 грн, що разом становить 6 720,61 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 у справі №910/9035/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС" задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС" пеню у сумі 5871,80 грн, інфляційні втрати у сумі 848,81 грн та судовий збір у сумі 2 684,00 грн.

Задовольняючі позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, суд. перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій в сумі 5 871,80 грн та інфляційних втрат у сумі 848,81 грн, дійшов висновку про їх задоволення у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 у справі №910/9035/23 про стягнення заборгованості, відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" про стягнення пені та інфляційних втрат.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.236 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт вважає, що останній не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Крім того, за твердженням апелянта, судом першої інстанції не в`язко до уваги, що платіжні інструкції №1198 від 02.06.2023, №1235 від 07.06.2023, №1254 від 09.06.2023, №1299 від 14.06.2023, №1317 від 16.06.2023, №1351 від 21.06.2023, №1366 від 22.06.2023 містять посилання на те, що оплата здійснена на виконання іншого, аніж зазначено у позовній заяві, договору поставки №ГА/603 від 18.01.2016.

Разом з цим, оскаржуване рішення не містить мотивів з яких судом не було в`язати до уваги, визначений п. 5.3 договору порядок зарахування сплачених покупцем коштів. При цьому, за твердженням апелянта, позивачем не було доведено наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 у справі №910/9035/23 та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Столиця», позивач надав до суду 24.10.2023 року відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначає, що враховуючи те, що відповідач сплатив суду основного боргу без урахування інфляційних втрат та пені за прострочення виконання договору позивач звернувся до суду із заявою про зменшення позовних вимог, та просив суд зменшити позовні вимоги на суму основного боргу.

Пунктом. 5.2 договору передбачено, що на покупця покладено обов`язок у разі прострочення здійснення оплати сплатити суму пені самостійно. Відповідно сума сплачена позивачем повинна бути більшою на суму інфляційних та пені, з відповідною вказівкою на це у призначенні платежу. Тому, порядок зарахування коштів постачальником, що надійшли як оплата за товар є правом, а не обов`язком постачальника. До того ж, у разі зарахування коштів в якості пені, що надійшли на рахунок постачальника, як оплата за товар це призвело б до покладання на покупця додаткового зобов`язання із сплати пені, тобто пеня мала б бути сплачена в подвійному обсязі, що суперечило б вимогам чинного законодавства України.

А намагання апелянта переконати апеляційну інстанцію в тому, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та пені є безпідставними та нічим іншим, як маніпулювання з метою ввести суд в оману та уникнути відповідальності за прострочення зобов`язання.

Відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС

Не погоджуючись із запереченнями Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС, відповідач зазначив, що суд першої інстанції задовольняючи вимоги про стягнення пені та інфляційних втрат, не надав належної оцінки ні доказам загалом в своїй сукупності, ні самому договору, на підставі якого необґрунтовано просив стягнути надуману заборгованість позивача.

Також, за твердженням відповідача, з огляду на умов договору, сплачені грошові кошти повинні бути зараховані позивачем відповідно до п.п. 4.2, 5.3 договору, тобто в хронологічному порядку, в першу чергу в оплату штрафних санкцій та інфляційних збитків, у другу чергу основного боргу.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

18.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАКС" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" (покупець) був укладений договір поставки № ГА/1603 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити лікарські препарати, вироби медичного призначення, предмети санітарії та гігієни, біологічно активні добавки (надалі - товар).

Відповідно до п. 1.2 договору поставка товару здійснюється окремими партіями в асортименті, кількості і за цінами згідно з погоджених покупцем та постачальником заявок на поставку та відповідно до ТТН, які є невід`ємними додатками до даного договору.

Поставка товару здійснюється постачальником або шляхом самовивозу покупцем (по узгодженню сторін). Строки та місце поставку товару вказуються в заявках на поставку товару та в ТТН. (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2 договору покупець зобов`язаний забезпечити своєчасне (в день поставки) і належне прийняття товару.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що продукція приймається покупцем за кількістю - згідно ТТН. Датою поставки партії товару вважається дата підписання уповноваженим представником покупця ТТН або проставляння на ній печатки (штампу) покупця. Перехід права власності відбувається у момент передачі товару покупцеві, про що свідчить підпис уповноваженого представника або печатка (штамп) покупця на ТТН.

Ціна за одиницю товару та загальна вартість партії товару вказуються у ТТН. Ціна вказана у ТТН є незмінною і не поширюється на наступні партії товару (п. 4.1 договору).

Оплата кожної партії товару здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у строк вказаний в ТТН (п. 4.2 договору).

Згідно з п. 8.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня поточного року, з подальшою його пролонгацією.

Позивач на виконання умов договору поставки № ГА/1603 від 18.12.2016, за період з 14.11.2022 по 06.03.2023 передав відповідачу обумовлений сторонами товар на загальну суму 49 842,02 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.

Однак, відповідач, зі свого боку, зобов`язання з оплати поставленого товару у порядку, визначеному договором виконав неналежним чином, у зв`язку з чим, позивач звернувся з позовною заявою про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 49 842,02 грн, інфляційні втрати у розмірі 848,81 грн, пеню у розмірі 5 871,80 грн.

Після подання позовної заяви відповідач сплатив вартість поставленого товару з порушенням строку, визначеного договором поставки та ТТН, про що свідчать платіжні інструкції № 1198 від 02.06.2023, № 1235 від 07.06.2023, № 1254 від 09.06.2023, № 1299 від 14.06.2023, № 1317 від 16.06.2023, № 1351 від 21.06.2023, № 1366 від 22.06.2023, банківські виписки, у зв`язку з чим, позивач до початку розгляду справи по суті (24.07.2023 року) подав заяву про уточнення позовних вимог, яку суд першої інстанції вважав зменшенням розміру позовних вимог, оскільки у цій заяві позивач вказував про сплату відповідачем основного боргу у сумі 49 842,02 грн та просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" решту заявлених позовних вимог, а саме: пеню у сумі 5 871,80 грн та інфляційні втрати у сумі 848,81 грн, що разом становить 6 720,61 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач на виконання свого зобов`язання за договором поставки № ГА/1603 від 18.12.2016, за період з 14.11.2022 по 06.03.2023 передав відповідачу обумовлений сторонами товар на загальну суму 49 842,02 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.

Проте, відповідач, зі свого боку, зобов`язання з оплати поставленого товару у порядку, визначеному договором, виконав неналежним чином, сплатив вартість поставленого товару з порушенням строку, визначеного договором поставки та ТТН, про що свідчать платіжні інструкції № 1198 від 02.06.2023 року, № 1235 від 07.06.2023 року, № 1254 від 09.06.2023 року, № 1299 від 14.06.2023 року, № 1317 від 16.06.2023 року, № 1351 від 21.06.2023 року, № 1366 від 22.06.2023 року, банківські виписки, а також письмові пояснення представника позивача.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що платіжні інструкції №1198 від 02.06.2023, №1235 від 07.06.2023, №1254 від 09.06.2023, №1299 від 14.06.2023, №1317 від 16.06.2023, №1351 від 21.06.2023, №1366 від 22.06.2023 містять посилання на те, що оплата здійснена на виконання іншого, аніж зазначено у позовній заяві, договору - договору поставки №ГА/603 від 18.01.2016, як безпідставне, з огляду, на наступне.

Так, в період з 02.06.2023 по 22.06.2023 відповідачем було сплачено за платіжними інструкціями наступна сума:

- №1198 від 02.06.2023 - 5000,00 грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016);

- №1235 від 07.06.2023 - 5000,00 грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016);

- №1254 від 09.06.2023 - 5000,00 грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016р);

- №1299 від 14.06.2023 - 5000,00 грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016);

- №1317 від 16.06.2023 - 5000,00грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016);

- №1351 від 21.06.2023 - 5000,00 грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016);

- №1366 від 22.06.2023 - 19 842,02 грн (призначення платежу - оплата за медичні товари згідно договору №ГА/1603 від 01.01.2016).

Всього 49 842,02 грн, що відповідає сумі заборгованості за спірним договором у даній справі.

При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України жодних доказів наявності іншого договору з позивачем, зокрема від 01.01.2016.

Враховуючи такі обставини позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 5 871,80 грн та інфляційні втрати у сумі 848,81 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 5.2 договору у разі прострочення здійснення оплати товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення інфляційної складової боргу є правомірною.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок штрафних санкцій позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 5 871,80 грн та інфляційні втрати у сумі 848,81 грн.

Твердження скаржника, що оскаржуване рішення не містить мотивів з яких судом не було в`язати до уваги, визначений п. 5.3 договору порядок зарахування сплачених покупцем коштів, на переконання колегії суддів, не спростовує вищевикладених висновків суду.

Водночас, колегія суддів погоджується з твердженням позивача, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, що порядок зарахування коштів постачальником, що надійшли як оплата за товар, є правом, а не обов`язком постачальника. До того ж, у разі зарахування коштів в якості пені, що надійшли на рахунок постачальника, як оплата за товар, призвело б до покладання на покупця додаткового зобов`язання із сплати пені, тобто пеня мала б бути сплачена в подвійному обсязі, що суперечило б вимогам чинного законодавства України.

Стосовно твердження скаржника, що він не був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, колегія суддів відзначає наступне.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 14.06.2023 у справі №910/9035/23 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві (вул. Тампере 13-Б, оф. 413, м. Київ, 02105) та договорі, про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотному боці другої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Проте, на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п.п. 1, 2 розділу ІІ Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року №958, встановлені наступні нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Згідно з п.4 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про місцезнаходження юридичної особи містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Колегія суддів зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками адресат відсутній, закінчення терміну зберігання тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення за закінченням терміну зберігання, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до п.4 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою за закінченням терміну зберігання.

Відтак, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст.ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 року у справі №910/8197/19, від 09.12.2021 року у справі №911/3113/20).

Крім того, інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою:://od.arbitr.gov.ua.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України, рішенні від 26.04.2007 у справі Олександр Шевченко проти України, рішенні від 14.10.2003 у справі Трух проти України.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, колегія суддів дійшла до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).

При цьому, скаржником безпосередньо в його апеляційній скарзі зазначена така ж адреса, на яку судом першої інстанції відправлялись поштові кореспонденції.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вчинено необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано можливість викласти свої заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву.

Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника щодо надуманої заборгованості позивача за відповідним договором, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, останній сплатив суму основної заборгованості за даним договором.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Тлумачення названих положень Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі названої доктрини міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №910/9397/20, від 04.08.2021 року у справі №185/446/18, від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц.

Сплачуючи суму основної заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "Столиця" визнало суму основної заборгованості за відповідним договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що поведінка відповідача має ознаки суперечливої поведінки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, та їх задоволення.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається у своїй апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Столиця» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023у справі №910/9035/23 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 у справі № 910/9035/23 слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична фірма «Столиця»

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 у справі №910/9035/23 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 у справі №910/9035/23 залишити без змін.

3.Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4.Матеріали справи № 910/9035/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім