Рішення

від 02.02.2024 по справі 910/4417/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2024Справа № 910/4417/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрайз" (Кловський узвіз, 7, м. Київ, 01021)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "МВП ЛІЗИНГ" (бул. Верховної Ради 7, м. Київ, 02100)

2. Гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (фактична адреса: АДРЕСА_2 )

про стягнення 1 100 180,00 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олрайз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МВП Лізинг» та гр. ОСОБА_1 про солідарне стягнення 1 100 180,00 грн., а саме 1 000 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 100 180,00 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МВП Лізинг" як позичальником своїх зобов`язань за укладеним між ним та позивачем Кредитним договором № 1-18 (про надання відновлювальної кредитної лінії) від 19.09.2019 року, виконання відповідачем 1 якого забезпечене Договором поруки № 1-18-ФП від 19.09.2019 року, відповідно укладеним позивачем з гр. ОСОБА_1 як поручителем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4417/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/4417/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Також судом здійснено пошук інформації у Єдиному державному демографічному реєстрі щодо гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), згідно відповіді № 15275 від 04.04.2023 року якого гр-н ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідачів 1 та 2 про розгляд справи судом та про їх право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.04.2023 року була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в позовній заяві та яка співпадає з місцезнаходженням відповідача 1 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: бул. Верховної Ради 7, м. Київ, 02100, та за місцем фактичного проживання відповідача 2: АДРЕСА_2 , зазначеним позивачем в позовній заяві.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року доставка поштової кореспонденції в м. Донецьк за місцем реєстрації відповідача 2 не здійснюється, отже відповідач 2 про дату, час і місце розгляду даної справи повідомлявся також шляхом публікації відповідного оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, а також шляхом направлення копій ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 910/447/23 на фактичне місце проживання відповідача 2, зазначене позивачем в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2 .

Проте, ухвали суду від 04.04.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/4417/23 були повернуті поштовим відділенням на адресу суду неврученими з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою» та «неправильно зазначена (відсутня) адреса» відповідно.

Додатково про розгляд справи судом відповідач 1 повідомлений шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача 1, зазначену в позовній заяві, а саме: mvpgroupoffice@gmail.com, копії ухвали суду від 04.04.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/4417/23, факт отримання якої 06.04.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронної скриньки.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 1 та місце проживання (перебування) відповідача 2 матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно з пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або фактичного проживання фізичної особи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідачі 1 та 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/4417/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця проживання відповідачів 1 та 2 та повідомлення їх про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 04.04.2023 року, відповідачі 1 та 2 мали подати відзиви на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідачі 1 та 2 не скористалися наданим їм процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідачів 1 та 2 на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі від відповідачів 1 та 2 станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «МВП Лізинг» та гр. ОСОБА_1 не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, відповідачами не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 19.09.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олрайз» (кредитор за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МВП Лізинг» (позичальник за договором, відповідач 1 у справі) було укладено Кредитний договір №1-18 (далі - Кредитний договір), за умовами пункту 1.1 якого Кредитор, на умовах, визначених цим Договором, відкриває відновлювальну відкличну кредитну лінію, з загальним лімітом в сумі, що визначена в п. 1.2 цього Договору, та в межах якої надає Позичальнику в користування грошові кошти (надалі - Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити проценти за його користування та здійснити всі інші платежі за Кредитом у встановлених даним Договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним Договором в повному обсязі.

Розділами 1-15 Кредитного договору сторони погодили предмет договору, умови та порядок надання кредиту, порядок нарахування процентів та сплати заборгованості за договором, умови дострокового виконання зобов`язань за договором, забезпечення виконання зобов`язань, права та обов`язки сторін, гарантії, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 13.1 Кредитного договору цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань Позичальника за цим Договором.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Кредитний договір підписаний представниками кредитора і позичальника та скріплений печатками юридичних осіб.

Окрім цього сторонами Кредитного договору до умов останнього вносились зміни шляхом укладення Додаткових договорів до нього, а саме: Додаткового договору про надання траншу № 1-Т/1 від 19.09.2019 року, Додаткового договору № 2 від 20.01.2020 року, Додаткового договору № 4 від 18.09.2020 року, Додаткового договору про надання траншу № 3-Т/2 від 20.01.2020 року, Додаткового договору № 5 від 17.02.2022 року, Додаткового договору № 6 від 26.05.2022 року тощо.

При цьому судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який регулюється приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.

Згідно вимог статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору загальний ліміт кредитної лінії на дату укладання цього Договору встановлюється в сумі 1 000 000,00 грн. (далі - Загальний ліміт).

За умовами пункту 1.3 Кредитного договору Кредит надається Позичальнику у вигляді траншів безготівковим перерахуванням коштів у валюті Кредиту на рахунок Позичальника, зазначений в заяві на транш, який є невід`ємною частиною цього Договору, в межах Загального ліміту, який доступний на день надання чергового траншу та надається Кредитором на підставі відповідної заяви поданої Позичальником в письмовому вигляді, з обов`язковим зазначенням цілі використання кредитних коштів. При цьому, доступний Загальний ліміт зменшується при отриманні Позичальником кожного траншу та відновлюється при погашенні Позичальником частини наданого раніше Кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 1 на виконання умов пункту 1.3 Кредитного договору було подано позивачу Заяву на отримання чергового траншу від 19.09.2019 року, відповідно до якої відповідач 1 просив надати йому транш для поповнення обігових коштів у сумі 800 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення траншу - 18.01.2020 року, а також Заяву на отримання чергового траншу від 20.01.2020 року, відповідно до якої відповідач 1 просив надати йому транш для поповнення обігових коштів у сумі 200 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення траншу - 18.09.2020 року.

Судом встановлено, що свої зобов`язання за Кредитним договором позивач виконав належним чином, надавши відповідачу 1 - Товариству з обмеженою відповідальністю «МВП Лізинг» кредитні кошти у загальному розмірі 1 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 508 від 19.09.2019 року на суму 489 000,00 грн., № 130 від 19.09.2019 року на суму 311 000,00 грн. та №377 від 20.01.2020 року на суму 200 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем 1 не заперечувався.

Доказів пред`явлення відповідачем 1 претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитного договору в частині надання кредиту відповідачем 1 також не надано.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Кредитного договору зобов`язання з надання кредитних коштів в сумі 1 000 000, 00 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "МПВ Лізинг", а відповідачем 1, у свою чергу, прийняті ці кредитні кошти без будь яких зауважень.

Згідно положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з пунктом 1.5 Кредитного договору за користування Кредитом встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 26% річних, яка може бути змінена за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному у пункті 6.3 цього Договору.

Разом з цим, згідно з пунктом 2 Додаткового договору № 5 від 17.02.2022 року до Кредитного договору сторони встановили фіксовану процентну ставку в розмірі 21% річних, яка застосовується з березня 2022 року, і яка може бути змінена за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному у пункті 6.3 цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Кредитного договору проценти за користування Кредитом нараховуються Кредитором щомісячно, в останній день місяця, кількість днів для розрахунку процентів визначається за методом «факт/факт» - метод розрахунку процентів, за яким береться фактична кількість днів у місяці та році. При цьому при частковому погашенні Кредиту, проценти за користування Кредитом нараховуються на залишок фактичного боргу за Кредитом на початок дня в 00 годин 01 хвилин. При розрахунку процентів враховується день надання Кредиту і не враховується день, в який здійснюється остаточне погашення Кредиту.

Пунктом 3.3 Кредитного договору визначено, що нараховані проценти за попередній календарний місяць користування Кредитом підлягають сплаті Позичальником в період з 1-го по 5-те число (включно) місяця, наступного за місяцем, за який були нараховані проценти.

Так, судом встановлено за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, що останнім згідно з пунктом 1.5 Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених Додатковим договором № 5 від 17.02.2022 року), пунктів 3.1, 3.3 Кредитного договору було нараховано відповідачеві 1 проценти за користування Кредитом в загальній сумі 718 593,70 грн. за період з 19.09.2019 - 08.02.2023 року.

Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами пункту 1.6 Кредитного договору термін дії Загального ліміту встановлено до « 18» вересня 2020 року.

Термін дії Загального ліміту може бути припинений достроково, у випадках, передбачених цим Договором та з урахуванням умов пункту 4.2 цього Договору.

Термін користування Кредитом в межах кожного окремого траншу визначається сторонами в Додатковому договорі про надання траншу та в будь-якому випадку не може бути пізніше терміну дії Загального ліміту визначеного в цьому пункті Договору.

Так, згідно п.4.2 Договору сторони домовились, що згідно ст.ст. 212, 1050, 1052 ЦК України кредитор набуває права вимагати від позичальника достроково погасити всю суму заборгованості за цим договором ,а позичальник зобов`язується на вимогу кредитора достроково погасити кредит в повному обсязі та сплатити нараховані проценти за фактичний строк користування кредитом, комісії, нараховані штрафні санкції та інші платежі та нарахування за цим Договором (за їх наявності), що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора, у випадках, передбачених зазначеним пунктом договору, зокрема, п.4.2.1: у разі порушення позичальником терміну користування траншем, встановленого відповідним Додатковим договором про надання траншу та/або порушення строку оплати нарахованих процентів за користування кредитом, що встановлений в п.3.3 цього Договору, та/або порушення строку сплати комісій, що встановлені цим договором, та/або при несплаті або частковій несплаті позичальником в строк штрафних санкцій за цим Договором, та/або порушення позичальником строку сплати заборгованості за будь - яким іншим договором, що укладений з кредитором. При цьому датою, з якої у кредитора виникає право вимагати у позичальника погашення заборгованості за цим договором в повному обсязі, є наступний банківський день за останнім днем строку, в який позичальник повинен був виконати зазначені у цьому пункті договору зобов`язання.

Відповідно до пункту 1.3.2 Кредитного договору строк користування Кредитом в межах кожного окремого траншу не може перевищувати 4 місяців.

При цьому, відповідно до Додаткового договору про надання траншу № 3-Т/2 від 20.01.2020 року сторони домовились про зміну кінцевого терміну повернення траншу в сумі 200 000,00 грн. - 18 вересня 2020 року, згідно Додаткового договору № 4 від 18.09.2020 року до Кредитного договору встановлено термін дії загального ліміту за Кредитним договором та кінцевий термін повернення траншу в сумі 200 000,00 грн. - до 18 липня 2021 року, згідно умов Додаткового договору № 5 від 17.02.2022 року до Кредитного договору змінено термін дії загального ліміту за Кредитним договором до 17.07.2022 року, а також терміну повернення траншів - до 17.07.2022 року.

Таким чином, з наведеного вбачається, що за умовами Кредитного договору з урахуванням всіх внесених до нього змін та доповнень термін дії Загального ліміту, а також строк користування кредитом в межах кожного окремого траншу та відповідно кінцевий термін повернення траншів встановлено до 17.07.2022 року, та саме у цей строк відповідач 1 був зобов`язаний повернути позивачеві кредитні кошти у загальному розмірі 1 000 000,00 грн.

За умовами п.3.6 Кредитного договору сторони домовились, що зарахування коштів в рахунок виконання зобов`язань позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: в першу чергу - прострочені нараховані проценти, в другу чергу - прострочені комісії, в третю чергу - щомісячні нараховані проценти за користування кредитом, в четвергу чергу - комісії, в п`яту чергу - прострочену суму кредиту, в шосту чергу - суму кредиту, в сьому чергу - штрафні санкції за прострочення сплати процентів за користування кредитом, в восьму чергу - штрафні санкції за прострочення погашення суми кредиту, в дев`яту чергу - дострокове погашення кредиту в черговості отримання траншів за наявності залишку грошових коштів позичальника на рахунку. Кредитору належить право в односторонньому порядку змінювати черговість погашення позичальником обов`язкових платежів за цим Договором.

Наразі, за змістом матеріалів справи, а саме згідно з розрахунком заборгованості відповідача 1 станом на 30.01.2023 року вбачається, що відповідачем 1 як позичальником за період 04.10.2019 року - 23.02.2022 року було здійснено погашення відсотків за користування кредитом лише в сумі 618 413,70 грн.

В свою чергу, факт погашення вказаних сум, їх розмір та порядок зарахування позивачем відповідачем 1 не заперечувався.

Проте, як зазначено позивачем та встановлено судом, повернення кредитних коштів в сумі 1 000 000,00 грн. за спірним Кредитним договором відповідачем 1 здійснено не було.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Кредитного договору відповідач 1 свої зобов`язання щодо повернення кредиту, а також сплати процентів за користування кредитом своєчасно та в повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим станом на 30.01.2023 року за відповідачем 1 рахується заборгованість за кредитом в сумі 1 000 000,00 грн. та за відсотками за користування кредитом в сумі 100 180,00 грн.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором (стаття 548 Цивільного кодексу України).

Згідно умов п. 5.1 Кредитного договору забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед кредитором за цим договором, в тому числі щодо повернення кредиту, сплати процентів за його користування та виконання інших платіжних зобов`язань позичальника, є, зокрема, фінансова порука громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданий Ворошиловським РВ УМВС в м. донецьку 26.06.1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (постійне місце проживання: АДРЕСА_2 ), в розмірі, що відповідає повному обсягу відповідальності за цим Договором, що передається у забезпечення кредитору на підставі відповідних договорів забезпечення, укладених з кредитором та/або таких, що можуть бути укладені з кредитором додатково протягом дії цього Договору (п.п.5.1.2).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання п.п. 5.1.2 п. 5.1 Кредитного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Олрайз» (кредитор за договором, позивач у справі) та фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель за договором, відповідач 2 у справі) був укладений Договір поруки № 1-18-ФП від 19.09.2019 року (далі - Договір поруки), відповідно до умов пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, передбачених цим Договором та законодавством України, Поручитель зобов`язується солідарно з Позичальником відповідати в повному обсязі перед Кредитором за виконання усіх зобов`язань Позичальника за Кредитним договором №1-18 (про надання відновлювальної кредитної лінії від 19 вересня 2019 року, зі всіма змінами та доповненнями до нього, що можуть бути внесені протягом його дії (далі - Кредитний договір), укладеним між Кредитором та Позичальником, щодо вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за Кредитним договором та будь-якого збільшення цієї суми, яке прямо передбачене умовами Кредитного договору та/або додатковими договорами про внесення відповідних змін, сплати процентів та комісій у розмірі, строки, в порядку та на умовах, передбачених Кредитним договором, сплати неустойки (штрафу, пені) у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором, відшкодування збитків та витрат, іншої заборгованості, що можуть виникнути у Кредитора в зв`язку з укладанням та виконанням Кредитного договору та цього Договору.

Так, відповідно до змісту пункту 2.1 Договору поруки (в редакції Додаткового договору №1 від 18.09.2020 року до Договору поруки) в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, порукою забезпечуються вимоги Кредитора, що випливають з Кредитного договору, який укладений на наступних умовах:

а) кредитна лінія встановлюється у вигляді відновлювальної кредитної лінії;

б) Загальний ліміт відновлювальної кредитної лінії - 1 000 000,00 грн.;

в) термін дії Загального ліміту встановлено до « 18» липня 2021 року;

г) сплата процентів за користування кредитними коштами у розмірах, що визначені в Кредитному договорі. При цьому будь-яка зміна розміру процентної ставки за Кредитним договором не потребує внесення змін до цього Договору;

д) використання кредитних кошти за цільовим призначенням, визначеним в Кредитному договорі;

е) сплата комісій у розмірі та строки, визначені Кредитним договором;

є) у разі порушення умов Кредитного договору - сплата неустойки, штрафу, пені в строки, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором;

ж) відшкодування збитків та витрат, іншої заборгованості, що можуть виникнути у Заставодержателя в зв`язку з укладенням та виконанням Кредитного договору;

з) інші права та обов`язки, які випливають з Кредитного договору.

Поручитель виражає свою згоду на забезпечення порукою виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором зі всіма можливими змінами та доповненнями до нього, включаючи також ті, що можуть бути укладені в майбутньому (пункт 2.4 Договору поруки).

Відповідно до пункту 7.7 Договору поруки цей Договір вступає в силу з моменту йото підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором та Позичальником за Кредитним договором.

Вказаний Договір поруки та Додатковий договір № 1 від 18.09.2020 року до нього підписані представниками кредитора, позичальника та поручителем, а також засвідчені печатками ТОВ «Олрайз» та ТОВ «МВП Лізинг».

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поруки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 49 Цивільного кодексу України.

В статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Окрім того, виходячи зі змісту положень вказаної статті Цивільного кодексу України суд зазначає, що метою укладення договору поруки є отримання кредитором додаткових гарантій виконання зобов`язання за основним договором, оскільки у випадку невиконання основного зобов`язання боржником вказане зобов`язання підлягає виконанню поручителем.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Таким чином, обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами Договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, а саме Кредитного договору № 1-18 від 19.09.2019 року та Додаткових угод до нього.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналогічне положення міститься в пункті 2.3 Договору поруки, а саме сторони погодили, що Поручитель та Позичальник несуть солідарний обов`язок перед Кредитором за виконання зобов`язань, визначених в пункті 2.1. цього Договору.

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Так, за умовами пункту 4.2 Договору поруки відповідальність Поручителя настає в момент настання строку повного або часткового виконання зобов`язань, забезпечених цим Договором, якщо на цей момент вони не будуть виконані Позичальником належним чином, про що Кредитор письмово повідомить Поручителя, в порядку, визначеному в пункті 5.1 Договору (далі - вимога Кредитора).

Відповідно до пункту 5.1 Договору поруки, якщо на момент настання строку повного або часткового виконання Позичальником зобов`язань, забезпечених цим Договором, вони не будуть виконані належним чином, Кредитор повідомляє Поручителя шляхом направлення письмового повідомлення із зазначенням суми грошових коштів та банківських реквізитів, на які Поручитель зобов`язаний перерахувати зазначені в повідомленні грошові кошти. Вимога направляється за адресу Поручителя, зазначену у пункті 7.8. цього Договору.

Поручитель зобов`язується виконати свої зобов`язання у відповідності до цього Договору не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання вимоги Кредитора (пункт 4.4 Договору поруки).

Оскільки всупереч досягнутим між сторонами домовленостям своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором, виконання яких було забезпечено Договором поруки, відповідач 1 не виконав, позивач звернувся до відповідачів 1, 2 із вимогою № 005-28/12-05 від 28.12.2021 року та № 005-28/12-06 від 28.12.2021 року, щодо погашення простроченої заборгованості Позичальника перед Кредитором за Кредитним договором в сумі 1 000 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт надсилання вказаних вимог підтверджується описом вкладення від 28.12.2021 року на ім`я ТОВ «МВП лізинг», накладною №0102121934199 від 28.12.2021 року та фіскальним чеком від 28.12.2021 року, а також описом вкладення від 28.12.2021 року на ім`я ОСОБА_1 , накладною №0102121934180 від 28.12.2021 року та фіскальним чеком від 28.12.2021 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідачем 2 та відповідачем 1 зазначені вимоги кредитора залишено без відповіді та задоволення.

Крім того, позивач звертався до відповідача 1 (позичальника) з вимогою №005-14/06-02 від 14.06.2022 року щодо погашення заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом за Кредитним договором у сумі 25 385,48 грн., факт отримання якої 16.06.2022 року особисто керівником ТОВ «МВП Лізинг» ОСОБА_2 підтверджується підписом останнього на першому аркуші вимоги.

Таким чином, оскільки, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору та Договору поруки відповідачами 1 та 2 не виконані, внаслідок чого у позичальника утворилась прострочена заборгованість за Кредитним договором по кредиту в сумі 1 000 000,00 грн. та заборгованість за відсотками в сумі 100 180,00 грн. за період з 19.09.2019 по 08.02.2023 року, з позовними вимогами про солідарне стягнення яких з відповідача 1 як позичальника та відповідача 2 як поручителя позивач звернувся в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачами 1 та 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Кредитного договору № 1-18 від 19.09.2019 року та Договору поруки № 1-18-ФП від 19.09.2019 року та Додаткових угод до них та/або їх окремих положень суду не надано.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідачів 1 та 2 щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя.

Умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 Цивільного кодексу України. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №1519/2-3165/11.

При цьому, умовами Договору поруки сторонами не встановлений строк припинення (дії) поруки.

Згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, такий поручитель несу відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього, тобто збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо. При цьому позичальник платить суму, що включає в себе основний борг, а також сплачує щомісячно нарахований за користування кредитом відсоток, отже, враховуючи визначений п. 3.6 Кредитного договору порядок зарахування сплачених позичальником коштів,в першу чергу погашаються в основному відсотки по кредиту (щомісячні та прострочені), а основна частина боргу зменшується незначно.

Тобто, закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною 1 статті 559 ЦК України.

Відповідно до Додаткового договору № 1 від 18.09.2020 року до Договору поруки, яким внесені змін до п.2.1 останнього, порукою забезпечуються вимоги кредитора, що випливають з Кредитного договору, зокрема, п.п. г) сплата процентів за користування кредитними коштами у розмірах, що визначені в Кредитному договорі. При цьому будь - яка зміна розміру процентної ставки за Кредитним договором не потребує внесення змін до цього Договору.

За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини 3 статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.

За правилами, передбаченими абзацом 3 частини 3 статті 202 ЦК України, односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

При цьому настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.

Приписи частини 1 статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 910/13109/18, умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі.

Відтак, збільшення періоду кредитування шляхом укладення Додаткового договору № 5 від 17.02.2022 року до Кредитного договору, яким продовжено термін дії загального ліміту по 17.07.2022 року (включно), без погодження із поручителем вочевидь призвело до збільшення обсягу зобов`язань, оскільки Договір поруки з гр. ОСОБА_1 , укладено раніше, ніж вказаний Додатковий договір, який змінює умови Кредитного договору та укладення якого мало бути погоджено з поручителем.

Наразі, матеріали справи не місять доказів надання поручителем згоди на укладання такого договору, був повідомлений про внесення змін до Кредитного договору та збільшення обсягу відповідальності, в тому числі не містять доказів внесення відповідних змін до Договору поруки шляхом укладення Додаткового договору.

За таких обставин, з огляду на положення частини 1 статті 559 ЦК України суд доходить висновку про те, що внесення змін Додатковим договором № 5 від 17.02.2022 року до Кредитного договору щодо збільшення періоду кредитування без згоди поручителя на такі зміни призводять до збільшення обсягу відповідальності останнього, оскільки за Договором поруки поручитель несе відповідальність за сплату боржником процентів, які нараховуються боржнику за користування кредитом, що має своїм правовим наслідком припинення поруки в силу вимог закону, а саме положень частини 1 статті 559 ЦК України, 17.02.2022 року.

В свою чергу, зважаючи на встановлений судом факт припинення поруки 17.07.2022 року, а також враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду - 20.03.2023 року (згідно з датою оформлення поштового відправлення №0318632793413 на адресу суду), таке звернення вчинено позивачем в межах трирічного строку, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яка набрала чинності з 15.12.2017, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Тобто, з 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Така юрисдикція визначається, враховуючи суб`єктний склад основного зобов`язання.

Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об`єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов`язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов`язання.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54цс18), від 02.10.2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18), від 19.03.2019 року у справі № 904/2526/18 (провадження № 12-272гс18), від 19.03.2019 року у справі № 904/2529/18 (провадження № 12-257гс18), від 19.03.2019 у справі № 904/2538/18 (провадження № 12-263гс18), від 19.03.2019 у справі № 904/2530/18 (провадження № 12-253гс18).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем 1 зобов`язань за Кредитним договором № 1-18 від 19.09.2019 року у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач 1 суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідача 1 та відповідача 2 заборгованості за кредитом в сумі 1 000 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Щодо заявлених кредитором позовних вимог до відповідачів 1 та 2 про солідарне стягнення нарахованих відсотків за користування кредитом в сумі 100 180,00 грн. за період 19.09.2019 року по 08.02.2023 року суд зазначає, що відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Так, поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Наразі, у даній справі сторони строк Кредитного договору окремо не визначили, а погодили термін повернення кредитних коштів в повному обсязі (у тому числі в межах окремих траншів) - до 17.07.2022 року, а також терміни щомісячного виконання зобов`язання по сплаті відсотків.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, що також що підтверджується постановами Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07.07.2020, № 912/1120/16 від 04.02.2020, № 910/18943/20 від 27.07.2021, № 910/17048/17 від 18.01.2022 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України припиняється. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, з огляду на вказане суд зазначає про можливість нарахування кредитором відсотків за користування кредитом за Кредитним договором виключно до моменту спливу визначеного договором загального строку кредитування - тобто до 17.07.2022 року, після чого позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідачів 1 та 2 процентів за користування кредитом.

Натомість, як вбачається з наданого позивачем до позовної заяви розрахунку заборгованості відповідача 1 за Кредитним договором, позивач здійснює нарахування відсотків річних за користування кредитними коштами також у період після 17.07.2022 року, що не відповідає наведеним приписам законодавства та висновкам Верховного Суду, у зв`язку з чим, за висновками суду, обґрунтованим є стягнення відсотків, які нараховані до 17.07.2022 року.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає відповідні суми заборгованості, не виходячи при цьому за межі визначених позивачем позовних вимог.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачами 1, 2 не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої перевірки заявлених до стягнення сум судом встановлено, що згідно доданого до позовної заяви розрахунку позивача у відповідача 1 як позичальника станом на 01.07.2022 року була наявна заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 33 604,66 грн., в свою чергу, за розрахунком суду, заборгованість відповідача 1 зі сплати відсотків за користування кредитом за період з 01.07.2022 - 17.07.2022 року становить 4 657,53 грн., а отже є меншою, ніж заявлено до стягнення позивачем, у зв`язку з чим вказані вимоги позивача про стягнення відсотків за Кредитним договором, підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 38 262,19 грн.

При цьому, зважаючи на висновки суду про припинення поруки відповідача 2 за наслідками внесення змін до Кредитного договору Додатковим договором № 5 від 17.02.2022 року щодо збільшення періоду кредитування без згоди поручителя на такі зміни, солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 відсотків за користування кредитом можливе лише до дати припинення поруки - 17.02.2022 року, після якої підстави для покладення на поручителя солідарного обов`язку з виконання зобов`язань позичальника зі сплати відсотків за кредитом відсутні.

Відтак, виходячи зі змісту розрахунку позивача, приймаючи до уваги наявність станом на 01.02.2022 року заборгованості зі сплати відсотків в сумі 65 534,24 грн., здійснення її погашення 23.02.2022 року та виникнення заявленої до стягнення з відповідачів 1,2 суми відсотків - 100 180,00 грн. в період 01.03.2022 року - 08.02.2023 року, з урахуванням визначеної умовами п. 3.6 Договору першочерговості зарахування платежів позичальника в погашення прострочених та щомісячних відсотків за користування кредитом, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом стягненню з відповідача 2 як поручителя не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідачів 1,2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог в рівних частинах.

При цьому судом враховано, що згідно з абзацом 3 пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7 у разі коли позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВП Лізинг" (бул. Верховної Ради 7, м. Київ, 02100, код ЄДРПОУ 39930898) та гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрайз" (Кловський узвіз, 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 40216355) 1 000 000 (один мільйон) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВП Лізинг" (бул. Верховної Ради 7, м. Київ, 02100, код ЄДРПОУ 39930898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрайз" (Кловський узвіз, 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 40216355) 38 262 (тридцять вісім тисяч двісті шістдесят дві) грн. 19 коп. заборгованості за відсотками за користування кредитом.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МВП Лізинг" (бул. Верховної Ради 7, м. Київ, 02100, код ЄДРПОУ 39930898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрайз" (Кловський узвіз, 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 40216355) 8073 (вісім тисяч сімдесят три) грн. 93 коп. судового збору.

6. Стягнути з гр-на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олрайз" (Кловський узвіз, 7, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 40216355) 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 02 лютого 2024 року.

Суддя А.М. Селівон