Рішення

від 26.01.2024 по справі 910/17820/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.01.2024Справа № 910/17820/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва»

до Приватного підприємства «ГРІМ-СЕРВІС»

про стягнення 18 565,89 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «ГРІМ-СЕРВІС» (далі - відповідач) про стягнення 18 565,89 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ухиляється від сплати за спожиті послуги, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 18 565,89 грн за період з 01.05.2019 по 09.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/17820/23 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

04.12.2023 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання в порядку ст.ст. 56, 61 Господарського процесуального кодексу України про залучення його до участі в справі в якості відповідача.

18.12.2023 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Приватне підприємство «ГРІМ-СЕРВІС» проти позову заперечувало, зазначивши, що підприємство не отримувало від позивача пропозиції щодо укладення договору про надання послуг по утриманню будинку та прибудинкової території. Позивачем не надано доказів, що підтверджують надання Приватному підприємству «ГРІМ-СЕРВІС» послуг по утриманню будинку та прибудинкової території на суму 18 565,89 грн. за період з 01.05.2019 по 09.08.2023.

Окрім того, у письмовому відзиві просив суд стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 15 500,00 грн.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ГРІМ-СЕРВІС» з 01.07.2005 є власником нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №109) цокольного поверху загальною площею 90,6 кв.м. в будинку за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 41 в літері «А», що підтверджується договором №820 купівлі-продажу нежилих приміщень від 01.07.2005.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 багатоквартирний житловий будинок №41 на вул. Кіквідзе в м. Києві, як об`єкт комунальної власності територіальної громади міста Києва, віднесено до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 20.09.2013 року №509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації» проведено закріплення об`єктів житлового фонду разом з вбудованими нежилими приміщеннями з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства Печерського району м. Києва «Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс Комунального підприємства «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва», яке відповідно до розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 48 від 28.01.2015 перейменовано в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва».

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 «Про удосконалення структури житлово-комунальним господарством міста Києва» було створено КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» та передано на балансове утримання зазначений вище будинок.

Отже, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» є балансоутримувачем будинку за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 41 в літері «А».

Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети «Хрещатик» від 14.07.2015 № 99 (4695) як договір приєднання відповідно до ст.634 Цивільного кодексу України.

Звертаючись з даним позовом, позивач зазначив, що відповідний проект договору про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території направлено на адресу Приватного підприємства «ГРІМ-СЕРВІС», однак зазначений договір відповідачем та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» не укладено.

За твердженням позовної заяви, відповідачу надавались відповідні послуги починаючи з 01.05.2019 року по 09.08.2023 та відповідно позивач нараховував відповідачу плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак останній кошти за вказані послуги не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 18 565,89 грн.

Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні правові висновки викладені в постановах у Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, від 10.12.2019 у справі № 907/563/18, від 10.09.2019 у справі № 912/2369/18).

Крім цього, невикористання власником належної йому квартири або спільного майна багатоквартирного будинку не звільняє відповідача від здійснення витрат по утриманню всього будинку.

Разом з тим, в обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначав, що ним надаються житлово-комунальні послуги, а також, що Комунальне підприємство «ГІОЦ», централізовано щомісячно виготовляє та направляє рахунки на оплату спожитих житлово-комунальних послуг, в яких відображені розрахунки за житлово-комунальні послуги, в тому числі і за послуги з утримання будинку та прибудинкової території в блоку «Утримання будинків та прибудинкових територій».

Позивачем в позовній заяві не вказано, які саме послуги надавались ним відповідачу, який їх обсяг, яка вартість та які умови нарахування.

В матеріалах справи відсутні квитанції на сплату нарахувань за послуги, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, так само як і рахунки-повідомлення від Комунального підприємства «ГІОЦ», та докази їх направлення на адресу відповідача.

Долучені позивачем до позовної заяви копії актів про надання послуг, підписані лише Комунальним підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» та жодним чином не підтверджують факт надання житлово-комунальних послуг на суму 18 565,89 грн. та прийняття їх відповідачем.

Більш того, доказів надання позивачем житлово-комунальних послуг на суму 18 565,89 грн. відповідачу, як і доказів фактичного користування відповідачем цими послугами матеріали справи не містять.

Разом з цим, наданий до матеріалів справи розрахунок боргу також не містить відомостей щодо послуг, які мали надаватись відповідачу у визначений період.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Окрім того, суд звертає увагу, що у травні 2019 року Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Грім Сервіс» про стягнення 11 275,32 грн. заборгованості за експлуатаційні послуги за період з 01.05.2015 по 08.04.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/5626/19 в позові відмовлено повністю.

Вказаним рішенням встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту надання ним послуг саме з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по вул. Кіквідзе, буд. 41 у м. Києві, власником якого є відповідач, як і не надано доказів на підтвердження факту направлення ним на адресу відповідача рахунків для оплати послуг послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій по вул. Кіквідзе, буд. 41 у м. Києві з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг за відсутності укладеного між сторонами договору.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 у справі № 910/5626/19 набрало законної сили.

У той же час, у ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст.ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, «без якого змагальність як принцип не існує». Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи те, що позивач у встановленому законом порядку не довів належними і допустимими доказами наявності тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, у позові Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до Приватного підприємства «ГРІМ-СЕРВІС» про стягнення 18 565,89 грн. слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Відповідач у письмовому відзиві просив суд покласти на позивача витрати на правову допомогу у розмірі 15 500,00 грн.

Згідно частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем надано договір про надання правничої допомоги №ГС-1/23 від 06.12.2023 (далі - Договір), укладений адвокатом Трепільченко О.В. та Приватним підприємством «ГРІМ-СЕРВІС», ордер на надання правничої (правової) допомоги від 06.12.2023, посвідчення адвоката Трепільченко О.В. №547, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №61 від 15.10.1993.

Згідно пункту 1.2 Договору в порядку і на умовах, визначених даним договором виконавець приймає на себе функції забезпечення захисту, представництва, підготовки процесуальних документів, консультацій та надання інших видів правової допомоги в межах справи №910/17820/23 у Господарському суді в інтересах клієнта.

За умовами підпункту 2.1 виконавець здійснює забезпечення правової допомоги клієнту шляхом:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності;

-підготовки відзиву, заяв, клопотань, заперечень та інших документів правового характеру;

-захист прав і законних інтересів та надання правової допомоги під час розгляду справи в суді.

Сторони відповідно до п.5.2 договору домовилися щодо суми гонорару адвокату, встановленої сторонами договору у фіксованому розмірі - 15 500,00 грн., який не залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом, а отже є визначеним цим договором та Законом.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що оплата адвокату здійснюється упродовж п`яти робочих днів після виставлення адвокатом рахунку, в будь-якій формі, але не пізніше ніж в термін п`яти робочих днів після ухвалення рішення у справі.

Доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг та детальний опис (наданих послуг) суду відповідач не надав.

В той же час, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі №757/24445/21-ц зазначив, що відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може виступати самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Щодо відсутності детального опису (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги на виконання положень статті 126 ГПК України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

Аналогічна правова позиція щодо фіксованого розміру гонорару викладена у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №357/11023/18.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 5 статті 126 ГПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Встановивши обставини, викладені у ч. 5 ст. 129 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, а також приймаючи до уваги наслідки вирішення даної справи - відмову в позові та відсутність клопотання позивача, поданого в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність покладення на позивача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 500,00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 12129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (01021, м. Київ, провулок Івана Мар`яненка, 7, код ЄДРПОУ 35692211) на користь Приватного підприємства «ГРІМ-СЕРВІС» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 41, код ЄДРПОУ 31569522) 15 500 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. - витрати на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.01.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА