Рішення

від 05.02.2024 по справі 910/18227/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.02.2024Справа № 910/18227/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/18227/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт»

до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

28 листопада 2023 року до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 28.11.2023 року до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 281 231,36 грн., з них: основного боргу - 250 230,24 грн. (двісті п`ятдесят тисяч двісті тридцять гривень 24 копійки) та неустойки - 31 001,12 грн. (тридцять одна тисяча одна гривня 12 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року, зокрема, у визначені договором строки у повному обсязі не здійснив оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/18227/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

18.12.2023 року через систему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що невнесення плати споживачами міста Києва за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, а також запровадження воєнного стану й ведення бойових дій спричинило неможливість своєчасних розрахунків з контрагентами, тому настання обставин непереборної сили унеможливлює застосування до відповідача будь-яких штрафних санкцій, а вимоги щодо стягнення суми основного боргу можуть бути розглянути після припинення обставин непереборної сили. За розрахунками відповідача, арифметично правильним є розмір пені 25 023,02 грн., а накладення на відповідача штрафних санкцій є нічим іншим, як невиправданими додатковими прибутками позивача, тому відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій до 1000,00 грн.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив клопотання про розгляд справи з викликом сторін. Вказане клопотання обґрунтоване необхідністю повного та всебічного дослідження обставин справи.

Розглянувши клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом частини 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У поданому клопотанні відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для розгляду справи № 910/18227/23 з повідомленням (викликом) сторін в аспекті ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд з цим, відповідач не навів жодних обґрунтувань, яким чином, на його думку, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін унеможливлює установлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.04.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (надалі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 512/24/16-23 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю труби (товар) за найменуваннями, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід`ємною частиною даного товару, згідно заявок покупця в письмовому або електронному вигляді, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах договору.

Згідно з п. 2.1. договору загальна сума договору складає 250 230,24 грн.

За умовами п. 2.2. договору номенклатура та ціна товару визначаються в специфікації, яка є додатком до договору, підписується уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.1. договору постачання товару здійснюється транспортом постачальника та за рахунок постачальника на склад структурного підрозділу покупця за адресою: 02125, м. Київ, просп. Алішера Навої, 1.

В п. 3.5. договору визначено, що перехід права власності на товар до покупця відбувається з моменту передачі йому товару та підписання накладних на товар.

Датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній (п. 3.7. договору).

Згідно з п. 5.1. договору покупець здійснює оплату товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними (п. 11.1. договору).

До договору поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року було укладено специфікацію № 1 (додаток № 1 від 13.04.2023 року), в якій сторонами за договором було визначено найменування, кількість та ціну товару.

Згідно специфікації № 1 загальна вартість товару, що постачається за цією специфікацією становить 250 230,24 грн.

На виконання умов договору поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 250 230,24 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЄТПТД_2004/012 від 20.04.2023 року. Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи сторін на цій видатковій накладній.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов`язання з оплати поставленого за договором поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 250 230,24 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару неустойку у розмірі 31 001,12 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 250 230,24 грн., що підтверджується видатковою накладною № ЄТПТД_2004/012 від 20.04.2023 року.

Зазначена видаткова накладна містить найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідає вимогам законодавства та є у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним бухгалтерським документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Видаткова накладна підписана зі сторони відповідача без жодних зауважень щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару.

За умовами п. 5.1. договору покупець здійснює оплату товару протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною п`ятою статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, виходячи з умов п. 5.1. договору строк оплати товару за видатковою накладною є таким, що настав 05.06.2023 року (04.06.2023 року перепадає на вихідний день - на неділю).

Станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 250 230,24 грн.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 250 230,24 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

При цьому, за змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Крім того, суд зазначає, що право позивача на отримання грошових коштів за поставлений товар, прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, підлягає реалізації і захисту, оскільки укладений між сторонами договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу приписів статей 204, 629 Цивільного кодексу України, породжує для його сторін відповідні права та обов`язки.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми основного боргу заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року у розмірі 250 230,24 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 31 001,12 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В п. 7.3. договору визначено, що у випадку порушення виконання умов п. 5.1. договору покупець сплачує пеню постачальнику в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.

Як вже зазначалося судом вище, строк оплати товару настав 05.06.2023 року, отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 06.06.2023 року, тому саме з цієї дати правомірним є нарахування пені.

З доданого до позовної заяви розрахунку пені вбачається, що позивач здійснює відповідне нарахування за період з 05.05.2023 року по 22.11.2023 року.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що при нарахуванні пені позивачем невірно визначено початок прострочки виконання зобов`язання (05.05.2023 року, а не 06.06.2023 року), невірно вказано період та кількість днів прострочки, тому наданий позивачем розрахунок пені є арифметично неправильним, у зв`язку з чим суд дійшов висновку здійснити власний розрахунок пені не виходячи за межі визначеного позивачем граничного строку відповідного нарахування.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 06.06.2023 року по 22.11.2023 року, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 25 023,02 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 5978,10 грн. позивачу належить відмовити.

При цьому, відповідач просить зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій до 1000,00 грн. Щодо зменшення штрафних санкцій суд зазначає таке.

Відповідач зазначає, що ПрАТ «АК «Київводоканал» по мірі фінансових можливостей виконує свої зобов`язання за договором, і не ухилялося від такого виконання, а враховуючи обставини, які склалися на території України (поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) та військова агресія російської федерації проти України), а також покладення на відповідача, як об`єкта критичної інфраструктури та одного з елементів системи цивільного захисту, обов`язку забезпечити населення питною водою, надання відповідачем послуг по економічно необґрунтованим тарифами, накладення на відповідача штрафних санкцій є нічим іншим як невиправданими додатковими прибутками позивача, які за своїм цільовим призначення мали б бути направлені на зміцнення системи цивільного захисту м. Києва (забезпечення населення м. Києва питною водою). За наведених обставин, відповідач просить зменшити штрафні санкції до 1000,00 грн.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Суд вказує, що договір поставки № 512/24/16-23 від 13.04.2023 року укладено після запровадження карантинних обмежень та введення на території України воєнного стану, а відтак обставини, на які посилається відповідач існували станом на дату його укладання.

Також судом враховано відсутність доказів звернення відповідача до позивача у порядку, визначеному розділом 8 договору з повідомлення про існування обставин непереборної сили.

Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів задля підтвердження факту існування обставин непереборної сили, які дійсно могли б бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Що стосується посилань відповідача на наявність підстав для зменшення розміру пені, суд вказує, що право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено в статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 року у справі № 910/10675/21.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 року у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 року у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 року у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 року у справі № 910/10618/20.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

За сукупністю зазначеного вище, враховуючи те, що заборгованість у відповідача виникла під час дії карантину та у період дії воєнного стану, про що відповідачу було відомо станом на дату укладання договору, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій на погашення існуючої заборгованості чи то її реструктуризацію, суд дійшов висновку, що даний випадок не є винятковим, а присуджена до стягнення сума пені не перевищує суму основного боргу, не є надмірною та не виходить за межі компенсаційного характеру враховуючи тривалість прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність доказів виконання відповідачем зобов`язання за договором, суд дійшов висновку про відсутність підстав зменшення розміру штрафних санкцій (пені).

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4128,80 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (ідентифікаційний код 03327664, адреса: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (ідентифікаційний код 33090871, адреса: 77300, Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. Промислова, 7) грошові кошти: основного боргу - 250 230,24 грн. (двісті п`ятдесят тисяч двісті тридцять гривень 24 копійки), пені - 25 023,02 грн. (двадцять п`ять тисяч двадцять три гривні 02 копійки) та судовий збір - 4128,80 грн. (чотири тисячі сто двадцять вісім гривень 80 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 05.02.2024р.

Суддя О.В. Котков