Рішення

від 02.02.2024 по справі 910/6586/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2024Справа № 910/6586/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Оффер Інвестмент", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Альком", Київська область, Броварський район, с. Шевченкове

про стягнення 1 603 111,30 грн, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27.04.2023 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Оффер Інвестмент" (відповідач) суми заборгованості, з урахуванням фінансових санкцій, в розмірі 1 603 111,30 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки №П-1470609/05/21 від 13.07.2021 року в частині оплати поставленого позивачем товару.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2023 року, матеріали справи №910/6586/23 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Альком" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та призначено підготовче засідання на 20.06.2023.

20.06.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" надійшло клопотання про проведення судових засідань у справі №910/65865/23 в режимі відео конференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про проведення судових засідань у справі №910/65865/23 в режимі відео конференції.

В підготовчому засіданні 20.06.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 25.07.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 19.09.2023.

03.08.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 31.10.2023.

29.09.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів повідомлення відповідача про дату, час і місце наступного засідання у даній справі.

17.10.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів повідомлення відповідача про дату, час і місце наступного засідання у даній справі.

Ухвалою від 31.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2024 року.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 23.01.2024 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-СМЦ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Офер Інвестмент» (покупець) укладено Договір поставки №П-1470609/05/21 (надалі - Договір), згідно п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у встановлений у даному Договорі термін у власність покупця металопродукцію (надалі - товар), а покупець зобов`язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов Договору.

Пунктом 2.2. Договору сторони передбачили, що поставка товару здійснюється на умовах (будівельний майданчик покупця), якщо інше не вказано в рахунку постачальника або в інших додатках до Договору.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом передоплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках постачальника.

Товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем з моменту оформлення/підписання видаткової накладної або в інший момент відповідно до умов поставки згідно з правилами «Інкотермс», по яким поставляється конкретна партія товару, з врахуванням особливостей, встановлених в Договорі. (п. 4.1. Договору).

Договір набуває чинності з дати його укладення, яка вказана у верхньому правому куті першої сторінки Договору, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2022 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. (п. 9.1. Договору).

На виконання умов Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату від 13.07.2021 року, а саме: №94479520 на суму 624 152,83 грн та №94508053 на суму 626 691,91 грн.

На підставі видаткових накладних №94479520 від 10.02.2022 року на суму 624 152,83 грн (товарно-транспортна накладна №21923249 від 10.02.2022 року) та №94508053 від 23.02.2022 року на суму 626 691,91 грн (товарно-транспортна накладна №21988342 від 23.02.2022 року) позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму в розмірі 1 250 844,74 грн, що підтверджується підписами Манохи В.В., уповноваженого на прийняття товару генеральною довіреністю №10 від 04.01.2022 року.

Відповідачем розрахунок за отриманий товар проведено не було.

Позивач зазначає, що відповідач так і не здійснив повний розрахунок за поставлений та прийнятий товар, у зв`язку з чим, позивач звертається до суду з метою стягнення суми основного боргу в розмірі 1 250 844,74 грн, а також 3% річних в розмірі 41 276,52 грн та інфляційних втрат згідно статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 310 990,04 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором купівлі-продажу.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на суму в розмірі 1 250 844,74 грн, що підтверджується зазначеними вище видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, які визнані судом належним доказом факту поставки, з огляду на наявність підпису уповноваженого на те відповідною довіреністю особи на вказаних товарно-транспортних накладних.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом передоплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках постачальника.

Враховуючи умови вказаного пункту Договору, то строк оплати за товар у відповідача настав.

Отже, не зважаючи на факт поставки товару, його прийняття відповідно до умов Договору, відповідачем оплата товару у строк визначений Договором не здійснена в повному обсязі, що, в свою чергу, не заперечено жодною із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем про що міститься відповідний підпис на видатковій накладній.

Враховуючи викладене, у відповідача виник обов`язок з оплати поставленого позивачем товару на суму в розмірі 1 250 844,74 грн.

Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату поставленого позивачем товару в повному обсязі, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлений товар в розмірі 1 250 844,74 грн, погашена не була; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 1 250 844,74 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 41 276,52 грн суми 3% річних та 310 990,04 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 41 276,52 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 310 990,04 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в розмірі 1 250 844,74 грн, 3% річних у розмірі 41 276,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 310 990,04 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 24 046,67 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест Оффер Інвестмент" (ідентифікаційний код 42785461, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 30В) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (ідентифікаційний код 32036829, місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15А) суму боргу в розмірі 1 250 844,74 грн (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч вісімсот сорок чотири гривни 74 копійки), суму 3% річних в розмірі 41 276,52 грн (сорок одна тисяча двісті сімдесят шість гривень 52 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 310 990,04 грн (триста десять тисяч дев`ятсот дев`яносто гривень 04 копійки) та суму судового збору в розмірі 24 046,67 грн (двадцять чотири тисячі сорок шість гривень 67 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ