Рішення

від 25.01.2024 по справі 910/15741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.01.2024Справа № 910/15741/23

За позовомВідділу освіти Підволочиської селищної радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"провідшкодування 426 789,32 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Витвицька І.О.;

від відповідача: Ільмухіна Т.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/15741/23 за позовом Відділу освіти Підволочиської селищної ради (далі також - позивач, Відділ освіти) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі також - відповідач, Товариство, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») про стягнення завданих збитків у розмірі 426 789,32 грн.

02.11.2023 відповідач надав відзив на позов, а 13.11.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Крім того, 16.11.2023 відповідачем надані письмові заперечення.

Позивач на виконання ухвали 23.11.2023 долучив до матеріалів справи наступні докази:

1. Копія розпорядження селищного голови від 01.03.2021 № 39-к.

2. Копія наказу відділу освіти Підволочиської селищної ради від 30.06.2016 № 17-к

3. Копія Посадової інструкції юрисконсульта відділу соціального розвитку при відділі освіти Підволочиської селищної ради, затвердженої 01.07. 2016.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 25.01.2024.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 25.01.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Представник відповідача, у свою чергу, проти позовних вимог заперечив у повному обсязі. Долучив до справи судову практику в схожих на спірні правовідносинах.

У судовому засіданні 25.01.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.10.2021 Відділом освіти розпочато переговорну процедуру з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на закупівлю газу природного для опалення установ освіти упродовж листопада 2021 року - грудня 2022 року.

За результатами переговорів між Відділом освіти (як споживачем) та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (як постачальником) було укладено договір № 18-1040/21-БО-Т постачання природного газу (далі також - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Як стверджує позивач, 03.12.2021 Відділу освіти стало відомо, що його включено до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії». Відділ освіти звернувся до ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» з листом № 504 від 03.12.2021 у якому просив врегулювати питання щодо оплати за газове паливо за період з 03.11.2021 до моменту включення його як постачальника у Реєстрі.

У вересні 2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до Відділу освіти про стягнення 1 336 971,44 грн боргу, 155 337,06 грн пені, 18 837,13 грн 3% річних, 226 549,70 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08.02.2023 у справі № 921/419/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» задоволено.

Відділ освіти стверджує, що його зобов`язання перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», як постачальником «останньої надії», припинилися у зв`язку з укладенням договору № 18-1040/21-БО-Т від 03.11.2021 з новим постачальником - ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та включення цієї інформації до Реєстру.

Позивач також наголосив, що він не володів інформацією та документами на підтвердження дати включення інформації від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» про Відділ освіти до Реєстру споживачів постачальника «останньої надії». Натомість, на думку позивача, такі відомості мали б бути внесені ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» з 03.11.2021, з дати укладення договору.

Отже, позивач звертає увагу на те, що оскільки кошти на оплату природного газу за листопад - грудень 2021 року були закріплені у договорі № 18-1040/21-БО-Т від 03.11.2021, то Відділ освіти не мав змоги та підстав оплатити природний газ постачальнику «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз Україна».

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що через неналежне виконання умов договору ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», Відділом освіти понесено збитків в сумі 426 789, 32 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався на наступне:

- з 01.11.2021 по 05.12.2021 постачання природного газу Відділу освіти здійснювалося іншим постачальником - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на підставі типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії»;

- чинним законодавством України та умовами договору не визначено чіткого строку, протягом якого постачальник зобов`язаний здійснити реєстрацію споживача у власному Реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС;

- матеріалами справи підтверджено, що розподіл/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС споживачу у спірний період припинено не було;

- позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов договору та положень чинного законодавства в частині внесення позивача в Реєстр споживачів постачальника;

- рішення про споживання природного газу з ресурсу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» приймалося позивачем самостійно, у зв`язку з чим останній мав усвідомлювати наслідки невиконання взяти на себе грошових зобов`язань;

- Відділ освіти у разі своєчасної сплати вартості спожитого з ресурсу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу міг уникнути спеціального виду цивільно-правової відповідальності та неустойки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 18-1040/21-БО-Т від 03.11.2021, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором постачання.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статті 224, 225 ГК України визначають порядок відшкодування збитків за порушення господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібно довести наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки,

- факт понесення збитків,

- причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,

- вину.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема:

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором (ч. 2 ст. 623 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Пред`явлення вимоги про стягнення з відповідача збитків на підставі ст.ст. 224-225 ГК України покладає на позивача обов`язок довести, що у позивача з відповідачем наявні господарські зобов`язання і відповідач несе відповідальність за їх порушення у тому числі у вигляді відшкодування збитків.

Крім того, позивач мав довести суду порушення відповідачем його прав, чи неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, наявності та розміру збитків, наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та понесеними збитками.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювана збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Отже, твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювана збитків та існування причинного зв`язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до абз. 4 п. 9 розд. II Правил постачання природного газу, постачальник відшкодовує збитки споживачеві за несвоєчасне включення споживача до Реєстру споживачів постачальника за умови дотримання споживачем договору постачання природного газу відповідно до розділу VII цих Правил,

Згідно з п. 4 роз. VII Правил постачання природного газу, відшкодування збитків постачальником споживачу, що не є побутовим, здійснюється в такому випадку: у разі якщо постачальник не забезпечив своєчасне включення споживача до власного Реєстру споживачів у погодженому зі споживачем періоді постачання (за умови, що споживачем не порушувались зобов`язання за договором постачання природного газу), що призвело до припинення розподілу/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС, споживач має право вимагати від постачальника відшкодування вартості або об`єму недовідпущеного природного газу, який обчислюється виходячи з підтвердженого обсягу природного газу, визначеного договором постачання природного газу на відповідний період, з урахуванням періоду припинення газопостачання та вартості робіт з припинення і повторного відновлення подачі природного газу після його безпідставного припинення.

Отже, Правилами постачання природного газу передбачено право споживача вимагати від постачальника відшкодування збитків у разі:

- незабезпечення своєчасного включення споживача до Реєстру споживачів постачальника;

- припинення розподілу/транспортування природного газу.

Відповідно до п. 3 гл. 4 розд. VI Кодексу ГРМ присвоєння ЕІС-коду окремій точці комерційного обліку споживача здійснюється Оператором ГРМ за наявності у споживача більше однієї точки комерційного обліку згідно з договором розподілу природного газу за умови: розміщення точок комерційного обліку споживача на територіях відокремлених підрозділів (філій) Оператора ГРМ, що потребує окремого обліку природного газу; письмової вимоги споживача щодо можливості постачання природного газу на його окремі об`єкти (точки комерційного обліку) різними постачальниками.

Тобто, такий споживач має право укладати договори постачання природного газу з різними постачальниками на різні точки комерційного обліку.

Як наголошував відповідач, при реєстрації споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, Товариство отримало повідомлення, що ЕІС-код споживача - Відділ освіти зареєстровано в розрізі окремих вузлів обліку (об`єктів споживання).

В силу наведених вище положень Кодексу ГТС, інформаційна платформа Оператора ГТС надає можливість реєстрації таких споживачів виключно окремо по кожному об`єкту (вузлу обліку газу) із зазначенням ЕІС-коду точки виходу з ГТС (ЕІС-код Оператора ГРМ), ЕІС-коду споживача та відповідним ЕІС-кодом вузла обліку газу.

Чинне законодавство України не наділяє постачальника повноваженнями на самостійне визначення відносно таких споживачів по яких саме точках комерційного обліку необхідно здійснювати постачання природного газу.

В свою чергу, інформацію від споживача щодо переліку об`єктів та їх ЕІС-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору, Товариством отримано листом на електронну пошту 30.11.2021. Лише в додатку до цього листа споживач зазначив інформацію щодо ЕІС-кодів вузлів обліку газу власних об`єктів.

Судом прийнято до уваги, що договір позивач та відповідач уклали 03.11.2021, а лист (на який послався позивач на спростування тверджень відповідача) з пакетом документів із зазначенням об`єктів та їх ЕІС-коди вузлів обліку газу було надіслано на електронну пошту відповідача лише 24.10.2021, тобто після укладення договору.

Крім того, лист від 24.10.2021 було надіслано на електронну адресу відповідача tern-bo@naftogaztrading.com.ua, тоді як у реквізитах сторін (розд.14 договору) наведено офіційну поштову та електронну адресу Товариства: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 (поштова) та ngt@naftogaztraiding.com.ua (електронна).

Саме на вказані адреси позивач мав надсилати будь-які листи/пропозиції стосовно укладеного договору.

З наданих відповідачем доказів також вбачається, що Товариство подало запити на інформаційній платформі Оператора ГТС щодо зміни постачальника 02.12.2021. У той же день ці запити було підтверджено та зареєстровано споживача в реєстрі споживачів постачальника з датою початку постачання з 05.12.2021.

Згідно з п. 19 розд. II Правил постачання природного газу постачальник зобов`язаний забезпечувати відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи своєчасну реєстрацію споживача у власному Реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС за умови дотримання споживачем укладеного із постачальником договору постачання природного газу.

Отже, чинним законодавством України та умовами договору не визнано чіткого строку протягом якого постачальник зобов`язаний здійснити реєстрацію споживача у власному Реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС.

Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п.3.2 договору).

Відтак, Товариство є відповідальним за обсяги спожитого природного газу споживачем не з моменту укладення договору, а з моменту реєстрації споживача в інформаційній платформі оператора ГТС.

Слід зазначити, що інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 гл. 3 розд. 4 Кодексу ГТС).

За таких обставин, враховуючи, що інформаційна платформа Оператора ГТС надає можливість реєстрації такого споживача виключно окремо по кожному об`єкту (вузлу обліку газу) із зазначенням ЕІС-кодів точок обліку, у постачальника була відсутня можливість здійснити реєстрацію такого споживача реєстрі споживачів постачальника до отримання відповідної інформації від споживача.

Таким чином, після отримання від споживача інформації щодо переліку об`єктів та ЕІС-кодів вузлів обліку газу, по яких буде здійснюватися постачання природного газу в рамках укладеного договору, відповідачем було забезпечено реєстрацію споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС в реєстрі споживачів в строк, передбачений чинним законодавством.

Водночас, матеріали справи підтверджено, що розподіл/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС споживачу у спірний період припинено не було.

При цьому, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08.02.2023 у справі № 921/1419/22 встановлено належне виконання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» взятих на себе зобов`язань в частині поставки природного газу споживачу, а також не заперечення отримання та використання природного газу Відділом освіти у листопаді - грудні 2021.

Отже, позивачем не доведено другу правову підставу (припинення розподілу/транспортування природного газу Оператором ГРМ/ГТС) для відшкодування збитків постачальником споживачу, що не є побутовим.

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийняття нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльністю).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» порушило обов`язок здійснення своєчасної реєстрації споживача в реєстрі споживачів постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Однак, позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов договору та положень чинного законодавства в частині внесення позивача в реєстр споживачів постачальника.

Як вже зазначалося, позивач, як суб`єкт ринку природного газу, мав право доступу до інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей і у разі відсутності бажання здійснення постачання природного газу постачальником «останньої надії», Відділ освіти, відповідно до статті 13 Закону України «Про ринок природного газу», міг змінити останнього, якщо його не задовольняли умови постачання.

При цьому, Відділ освіти міг придбавати природний газ у іншого постачальника за іншою (меншою) ціною, ніж виставлено ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Відповідно до п. 20 розд. II Правил постачання природного газу споживач зобов`язується, зокрема, самостійно обмежувати (припиняти) споживання природного газу у випадку відсутності споживача у розрахунковому періоді в Реєстрі будь-якого постачальника на інформаційній платформі Оператора ГТС.

Аналогічні положення мітяться у п.6.2 договору.

Проте, Відділ освіти не обмежив (припинив) споживання природного газу у спірний період у випадку небажання його отримувати з ресурсів ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Отже, в діях ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» відсутня протиправна поведінка.

За приписами ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 623 ЦК України на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально.

Зі змісту позовної заяви убачається, що Відділ освіти не заперечував і не заперечує заборгованість перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України», однак через наявність укладеного договору з Товариством не мав підстав для оплати вартості природного газу постачальнику «останньої надії».

Більше того, Відділ освіти, у разі своєчасної сплати вартості спожитого з ресурсу ТОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу міг уникнути спеціального виду цивільно-правової відповідальності та неустойки.

Відтак, заявлені суми (пеня, 3% річних, інфляційні втрати та судовий збір) не є збитками, а є мірою відповідальності позивача за допущене ним порушення зобов`язання перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України».

Отже, позивачем не доведено факт завдання йому збитків відповідачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з п. 3.5.1 договору споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.

Як стверджує відповідач та не було спростовано позивачем, Товариство не отримувало від споживача 5-го (п`ятого) числа місяця наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за грудень 2021 року, що на думку відповідача також є доказом того, що споживач, погоджувався з отриманими від Товариства/ТОВ «ГК «Нафтогаз України» обсягами природного газу.

Укладення позивачем з ТОВ «ГК «Нафтогаз України» типового договору постання природного газу постачальником «останньої надії» стало результатом дій самого позивача, адже несвоєчасна подача споживачем постачальнику інформації по ЕІС-кодам Відділу освіти в розрізі окремих вузлів обліку мала наслідком продовження договірних відносин з ТОВ «ГК «Нафтогаз України», як постачальником «останньої надії».

За таких обставин, враховуючи недоведення позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 426 789,32 грн відсутні, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 31,73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Відділу освіти Підволочиської селищної ради відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.02.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко