Рішення

від 25.09.2023 по справі 911/1351/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1351/23

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОКОМ

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської Федерації

про стягнення 250 000 762,60 грн.

Судя Карпечкін Т.П

За участю сторін:

від позивача: Костянецький М.В (свідоцтво № 3826/10 від 27.11.2008 року);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНОКОМ до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення 242 298 411,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок бойових дій та пожежі в складських приміщеннях, що розташовані в м. Ірпінь , вул. Покровська, Київської області 1-з, 1-б/2, 1-б/3, 1-б/4, якими позивач користувався у своїй господарській діяльності на підставі права власності, договору оренди та договору суборенди було ушкоджене майно позивача. Так позивач зазначає, що внаслідок пожежі, було знищено належне йому майно загальною вартістю 108 913 703,09 грн. Крім того позивачем заявлено 55 767 078,00 грн. недоотриманого доходу товариства в 2022 році. Також, позивач зазначає, що внаслідок позбавлення останнього можливості ведення господарської діяльності та отримання доходів, через збройну агресію Російської Федерації та внаслідок пошкодження його власності, позивач не може виконувати свої зобов`язання перед партнерами, всі ці обставини призвели до відкриття ряду судових справ, що принижує його ділову репутацію та йому заподіяно суттєву моральну шкоду. У зв`язку із цим позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 108 913 703,09 грн матеріальної шкоди, 55 767 078,00 грн. упущеної вигоди та 84 144 475,20 грн моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.07.2023 року відкрито провадження у справі № 911/1351/23, справу призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.08.2023 року.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі № 911/1351/23, яка розглядається, судом враховано наступне.

Предметом позову у справі № 911/1351/23 є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт Постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ Укрпошта з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

Таким чином, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

З урахування вищенаведеного, а також враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі № 911/1351/23 дипломатичними каналами, господарський суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Виклики відповідача у справі здійснювалися через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (https://ko.arbitr.gov.ua/).

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 03.07.2023 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

09.08.2023 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, якою останній просив стягнути з відповідача 101 211 352,33 грн. матеріальної шкоди, 55 767 078,00 грн. упущеної вигоди розрахованих на підставі Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом від 18.10.2022 року № 3904/1223 та 85 144 475,20 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.08.2023 року підготовче засідання відкладено на 06.09.2023 року. Відповідача повідомлено про наступне підготовче засідання на офіційному веб-сайті судової влади України.

04.09.2023 року через канцелярію Господарського суду Київської області представником позивача подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 06.09.2023 року позивач зазначив, що позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві підтримує з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог поданої 09.08.2023 року. Також зазначив і про те, що ним повідомлено про всі обставини справи, які йому відомі, та надані суду всі наявні в нього докази.

Відповідач в підготовче засідання 06.09.2023 року не з`явився, вимог ухвали Господарського суду Київської області від 03.07.2023 року не виконав, відзив не надав.

Ухвалою суду від 06.09.2023 року закрити підготовче провадження у справі № 911/1351/23 та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.09.2023 року, про що відповідача повідомлено на офіційному веб-сайті судової влади України.

В судовому засіданні 25.09.2023 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання не з`явився.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 25.09.2023 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком»(далі - Позивач, ТОВ «Техноком») здійснює виробництво та торгівлю суперконцентратів барвників.

Фактичне розташування виробничих потужностей ТОВ «Техноком»: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-6/3 (приміщення загальною площею 737,7 кв.м., що с приватною власністю ТОВ «Техноком»); м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-6/4 (приміщення загальною площею 2101,1 кв.м., що є приватною власністю ТОВ «Техноком»); м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-в (приміщення загальною площею 1117,4 кв.м., що є приватною власністю ТОВ «Техноком»); м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-6/2 (приміщення загальною площею 909,3 кв.м., яким користується ТОВ «Техноком» на праві суборенди); м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-3 (приміщення загальною площею 404,8 кв.м., яким користується ТОВ «Техноком» на праві оренди); м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-ж (приміщення загальною слощею 564,0 кв.м., яким користується ТОВ «Техноком» на праві оренди); м. Ірпінь, ул. Покровська, 1-6 (приміщення загальною площею 991,8 кв.м., яким користується ТОВ «Техноком» на праві оренди).

Вказані вище приміщення використовувались ТОВ «Техноком» як для організації зпосереднього виробничого процесу, так і для зберігання сировини, готової продукції та адміністративні приміщення.

Як зазначає позивач, внаслідок бойових дій та пожежі в складських приміщеннях, що розташовані в м. Ірпінь , вул. Покровська, Київської області 1-з, 1-б/2, 1-б/3, 1-б/4, якими позивач користувався у своїй господарській діяльності на підставі права власності, договору оренди та договору суборенди було ушкоджене майно позивача.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з Актом про пожежу від 30.05.2022 року, складеного комісією у складі представників територіальних органів ДСНС України, встановлено, що знищено складське приміщення за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-3, яким користується ТОВ «Техноком» на праві оренди, та розміщена там продукція останнього. Причина пожежі - виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків.

Згідно з Актом про пожежу від 30.05.2022 року, складеного комісією у складі представників територіальних органів ДСНС України, встановлено, що у виробничо-складських та офісних приміщеннях за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-6/2, яким користується ТОВ «Техноком» на праві суборенди, пожежею знищено покрівлю, сировину, що знаходилась у складському приміщені, виробничу техніку, оргтехніку, кліматичну техніку, будівельні матеріали, оздоблення стін та стелі офісних приміщень другого поверху. Причина пожежі - виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків.

Згідно з Актом про пожежу від 30.05.2022 року, складеного комісією у складі представників територіальних органів ДСНС України, встановлено, що у складському приміщенні за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-6/3, яке є власністю ТОВ «Техноком», пожежею знищено оздоблення стін, покрівлю, підлогу по всій площі, виробничу техніку, оргтехніку, кліматичну техніку, комунікації, запасні частини, товарно-матеріальні цінності тощо. Причина пожежі - виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків.

Згідно з Актом про пожежу від 30.05.2022 року, складеного комісією у складі представників територіальних органів ДСНС України, встановлено, що пожежею пошколжено виробничо-складські та офісні приміщення за адресою: м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-6/4, які є власністю ТОВ «Техноком». Причина пожежі - виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків.

Крім того, ТОВ «Техноком» з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення звернулось до відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції ГУ Національної поліції в Київській області. Зазначеним відкрито кримінальне провадження № 12022111040000331 за ч. 1 ст. 438 КК України (копія наявна в матеріалах справи).

Судом встановлено, що позивачем, з метою визначення розміру матеріальної шкоди, завданої майну в наслідок збройної агресії Російської Федерації станом замовив у ТОВ «БМВС-ЕКСПЕРТ» Технічний звіт з обстеження технічного стану об?єкту: Будівля майнового комплексу, що розміщена за адресою: Київська область, місто Ірпінь, вул. Покровська, 1-Б/3, згідно з яким Будівля майнового комплексу непридатна до нормальної експлуатації.

Також була проведена будівельно-технічна експертиза, за результатами якої було складено Висновок експерта від 24.06.2022 року № 22-29/СД.

Відповідно до якого станом на 24.06.2022 року вартість відновлювальних будівельних робіт спрямованих на усунення пошкоджень завданих унаслідок проведення бойових дій у місті Ірпінь Київська область під час воєнної агресії російської федерації по об?єкту нерухомості «Виробничий будинок із прибудовою, який розміщений за адресою: Київська область, місто Ірпінь, вулиця Покровська, 1б/3, спрямованих на відновлення будівлі нормального експлуатаційного стану складає 8 050 631,00 грн.

Крім того, ТОВ «БМВС-ЕКСПЕРТ» була проведена товарознавча експертиза, за результатами якої було складено Висновок експерта від 16.09.2022 року № 22-34/СЕТ.

Відповідно до якого станом на 16.09.2022 року загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної ТОВ «Техноком» внаслідок пошкодження майна при проведенні воєнних дій, що відбулись у місті Ірпінь Київської області, становить 100 863 072,09 грн. з ПДВ, з яких:

- 9 820 767,80 грн. з ПДВ - по вул. Покровська, 1-Б/2;

- 70 698 198,80 грн. з ПДВ - по вул. Покровська, 1-Б/3;

- 20 344 105,49 грн. з ПДВ - по вул. Покровська, 1-3.

Крім того, позивач зазначив, що він є одним із провідних, динамічно прогресуючих виробників концентратів барвників та модифікуючих домішок до пластичних мас у Східній та Центральній Європі з більш ніж 25-річним практичним досвідом. Клієнтами Відповідача є понад 500 компаній з країн ЄС, Східної Європи та Азії.

Товариство вирооляє та реалізує:

- кольорові, білі, чорні концентрати барвників та модифікуючі домішки для виробів з пластмас у сегментах: упаковка, сільське господарство, будівництво та інших;

- моноконцентрати пігментів (SPC) для виробників концентратів барвників (мастербатчів);

мінералонаповнені домішки (карбонат кальцію, тальк та ін.) на основі ПЕ, ПП, ПС

та інші;

- індивідуальні (нестандартні) концентрати барвників та модифікуючі домішки.

Згідно із Запланованими фінансовими показниками Стратеги, загальні продажі у 2020 році мали становити 12 675 тис. ЄВРО, у 2021 - 14 349 тис. ЄВРО, у 2022 - 17 364 тис. ЄВРО.

Згідно з фактичними результатами діяльності Позивача у 2020 році було реалізовано готової продукції в Україні на 244 750 899,00 грн., на експорт на 145 927 503,00 грн., у 2021 році в Україні - на 332 361 726,00 грн., на експорт - 318 343 408,00 грн., заплановано у 2022 році в Україні - 410 602 528,00 грн., на експорт - 425 722 376,00 грн.

Тобто фактично підтверджена динаміка, передбачена Стратегією.

Проте фактично у 2022 році в Україні було реалізовано готової продукції на 332 813 466,00 грн, на експорт 100 118 938,00 грн, що на 49% менше ніж у 2021 році.

Таким чином, запланований чистий дохід від операційно діяльності у 2022 році мав складати 95 582 896,00 грн., а склав фактично 40 815 817,00 грн., що на 55 767 078,00 грн. менше від запланованого.

Отже сума 55 767 078,00 грн. є недоотриманим доходом ТОВ «Техноком» у 2022 році, що є прямим наслідок протиправних дій Відповідача. Вказані кошти, в розумінні п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), упущеною вигодою.

Окрім того, в ході розгляду спору, у зв`язку з тим, що 16.12.2022 року набула чинності Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв?язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської позивачем подано висновок діяльності, затверджена Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 (далі - Методика) позивач подано висновки на основі відповідної методики.

Будівельно-технічною експертизою, за результатами якої було складено Висновок експерта від 30.06.2023 року № 23-36/ССЕ, відповідно до якого станом на 30.06.2023 року вартість відновлювальних будівельних робіт спрямованих на усунення пошкоджень завданих унаслідок проведення бойових дій у місті Ірпінь Київська область під час воєнної агресії російської федерації по об?єкту нерухомості «Виробничий будинок із прибудовою, який розміщений за адресою: Київська область, місто Ірпінь, вулиця Покровська, 16/3, спрямованих на відновлення будівлі до нормального експлуатаційного стану складає

8 050 631,00 грн .

Товарознавчою експертизою, за результатами якої було складено Висновок експерта

№ 23-37/CET від 30.06.2023, відповідно до якого станом на 16.09.2022р. загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної ТОВ «Техноком» внаслідок пошкодження майна при проведенні воєнних дій, що відбулись у місті Ірпінь Київської області, становить 93 160 721,33 грн з ПДВ.

З урахуванням зазначеного позивач просить суд стягнути з відповідача завдану матеріальну шкоду в сумі 101 211 352,33 грн. матеріальної шкоди та 55 767 078,00 грн. упущеної вигоди.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 85 144 475,20 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що позбавлення останнього можливості ведення господарської діяльності та отримання доходів, через збройну агресію Російської Федерації та внаслідок пошкодження його власності, позивач не може виконувати свої зобов`язання перед партнерами, всі ці обставини призвели до відкриття ряду судових справ, що принижує його ділову репутацію та йому заподіяно суттєву моральну шкоду.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про Заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що такий елемент складу цивільного правопорушення як протиправна діяльність відповідача є загальновідомими фактом та доведення не потребує.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, за результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів та наданих позивачем висновків експертів, судом встановлено, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації в м. Ірпінь Київської області зазнали пошкоджень складські приміщення, в яких знаходились належне позивачу майно.

Суд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

За таких умов, пред`явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом:

18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (далі суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Також судом враховано, що при визначені матеріальної шкоди враховано Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої Наказом від 18.10.2022 року № 3904/1223.

Судом було встановлено, що під час проведення експертного дослідження судовим експертом використовувалися, зокрема Постанова Кабінету Міністрів України Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації № 326 від 20.03.2022 року та Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 року № 3904/1223, зареєстрований в Міністерстві Юстиції України 02.12.2022 року за № 1522/38858.

За результатами проведення експертного дослідження судовим експертом складено висновоки експерта від 30.06.2023 року № 23-36/ССЕ та № 23-37/CET від 30.06.2023 року якими встановлено, що вартість відновлювальних будівельних робіт спрямованих на усунення пошкоджень завданих унаслідок проведення бойових дій у місті Ірпінь Київська область під час воєнної агресії російської федерації по об?єкту нерухомості «Виробничий будинок із прибудовою, який розміщений за адресою: Київська область, місто Ірпінь, вулиця Покровська, 16/3, спрямованих на відновлення будівлі до нормального експлуатаційного стану складає 8 050 631,00 грн ., також що загальний розмір матеріальної шкоди, заподіяної ТОВ «Техноком» внаслідок пошкодження майна при проведенні воєнних дій, що відбулись у місті Ірпінь Київської області, становить 93 160 721,33 грн з ПДВ.

Відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Умовами пп. 1, 2, 5, 6 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно ст. 12 Закону України Про судову експертизу незалежно від виду судочинства та підстави проведення експертизи судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок.

Судом встановлено, що у наданому позивачем висновку експерта, експерт попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 Кримінального Кодексу України.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд зазначає, що висновки експертів не викликають сумнів у його правильності, не міститять розбіжностей і відповідають вимогам чинного законодавства, у тому числі стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості, у зв`язку із чим суд приймає висновоки експерта від 30.06.2023 року № 23-36/ССЕ та № 23-37/CET від 30.06.2023 року як належний доказ у даній справі.

Отже висновкоми експерта встановлено, що загальна вартість реальних збитків, завданих позивачеві внаслідок знищення його майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації є 101 211 352,33 грн.

Окрім того, судом досліджено розрахунок упущеної вигоди в розмірі 55 767 078,00 грн., який також розрахований на підстві Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 року № 3904/1223, зареєстрований в Міністерстві Юстиції України 02.12.2022 року за № 1522/38858.

Суд зазначає, що розрахунок обґрунтований та виконаний відповідно до вимог чинного законодавства.

Заперечень з боку відповідача щодо наданого позивачем експертного висновку або щодо суми заявлених матеріальних збитків та упущеної вигоди не висловлено. Протилежного суду не доведено.

Таким чином, заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків т упущеної вигоди підтверджено, зокрема експертними висновками.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Однак, відповідачем не доведено суду відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Протилежного суду не доведено.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків та упущеної вигоди.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків та упущеної вигоди є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та упущеної вигоди нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 101 211 352,33 грн. матеріальної шкоди та 55 767 078,00 грн. упущеної вигоди.

Крім того, у позовній заяві позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 85 144 475,20 грн моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. З приводу цього суд зазначає наступне.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного України, є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Виходячи з конструкції ст. 23 Цивільного кодексу України, яка визначає негативні наслідки, що можуть свідчить про заподіяння моральної шкоди, моральна шкода за своїм змістом не є однаковим поняттям для юридичних і фізичних осіб. Так, за приписами ст. 23 ЦК України, моральна шкода фізичної особи полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, її ділової репутації фізичної.

Моральна шкода юридичної особи полягає тільки у приниженні її ділової репутації.

Також, згідно ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Тобто, чинне законодавство не встановлює ні мінімального, ні максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі, гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, різноманітні. Головне щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей), оцінити втрати немайнового характеру (для юридичних осіб).

Загалом, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12.07.2007 у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01).

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду України від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню під час вирішення суперечки про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дії того, хто її завдав, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням, а також провини того, хто завдав шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано та документально не доведено суду розмір завданої моральної шкоди.

Надані позивачем докази також не дають змогу суду встановити наявність безпосереднього причинного зв`язку між понесеною позивачем моральною шкодою і протиправними діянням відповідача.

Позивач посилається на те, що внаслідок позбавлення останнього можливості ведення господарської діяльності та отримання доходів, через збройну агресію Російської Федерації та внаслідок пошкодження його власності, позивач не може виконувати свої зобов`язання перед партнерами, всі ці обставини призвели до відкриття ряду судових справ, що принижує його ділову репутацію та йому заподіяно суттєву моральну шкоду

Таким чином, суд дійшов висновку, що дані посилання позивача не можуть свідчити про завдання йому моральної шкоди у даній справі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності всіх елементів складу правопорушення, що є необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодуванні моральної шкоди, а також не доведено та не обґрунтовано заявленої суми моральної шкоди у розмірі 85 144 475,20 грн., у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства Юстиції Російської Федерації 85 144 475,20 грн. моральної шкоди визнаються судом необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено відшкодування судових витрат понесених у зв`язку з проведенням експертних досліджень в сумі 175 506,31 грн., що належним чином підтверджена наявними в матеріалах справи висновками, які взято судом до уваги як належний доказ.

У зв`язку з чим, витрати позивача по сплаті експертного дослідження, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладає на відповідача повністю

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 96, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14; код органу державного управління 1318000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» ( 04076, м. Київ, пр. Степана Бандери, 6, код 21628777) 101 211 352 (сто один мільйон двісті одинадцять тисяч триста п?ятдесят дві) грн. 33 коп. матеріальної шкоди, 55 767 078 (п?ятдесят п?ять мільйонів сімсот шістдесят сім тисяч сімдесят вісім) грн. 00 коп. упущеної вигоди та 175 506 ( сто сімдесят п?ять тисяч п?ятсот шість) грн. 31 коп. витрат на оплату експертиз.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 25.12.2023 р.

Суддя Т.П. Карпечкін