Рішення

від 30.01.2024 по справі 914/3389/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024 Справа № 914/3389/23

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача: Санаторію «Нафтуся Прикарпаття», с. Модричі, Львівська область

про стягнення 10 612,47 грн

Суддя Наталія Мороз

При секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від позивача: Шубак М. І.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору.

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега» до Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» про стягнення 10 612,47 грн.

Ухвалою суду від 20.11.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою від 29.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; частково задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.12.2023.

19.12.2023 розгляд справи відкладено на 23.01.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

15.01.2024 через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання, яким останній просить суд зменшити розмір нарахованих позивачем інфляційних втрат, 3% річних та витрат на професійну правничу допомогу, а також повернути позивачу без розгляду позовну заяву і заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у даній справі.

16.01.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано додаткові пояснення у справі.

В судовому засіданні 23.01.2024 ухвалою, постановленою у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача від 15.01.2024 про повернення позовної заяви та заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу. Розгляд справи відкладено на 30.01.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

25.01.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано докази на підтвердження розміру судових витрат.

В судове засідання 30.01.2024 представник позивача з`явився, дав пояснення по суті спору. Позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Позиція позивача.

Предметом позову у даній справі є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відповідачем заборгованості, стягнутої на підставі судового наказу, виданого Господарським судом Львівської області. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача, нараховані за період з 08.02.2023 по 27.09.2023 5 676,03 грн інфляційних втрат, 4 936, 44 грн 3% річних, судові витрати (судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн), а також відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, нарахувати інфляційні втрати та 3% річних до моменту виконання рішення суду, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або через уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 80 ГПК України не скористався.

У клопотанні від 15.01.2024 пояснив, що у спір у даній справі виник внаслідок відсутності коштів у Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» для сплати заборгованості за судовим наказом. Вказаним судовим наказом стягнуто з боржника значні суми нарахованих інфляційних втрат та процентів річних, чим виконано компенсаційну функцію для Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега».

Зазначив, що нарахування проведено позивачем не лише на суму основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, але й на суму стягнутих за судовим наказом судових витрат. Вважає такі нарахування завищеними та просить суд зменшити їх розмір на 90%, оскільки позивачем не подано доказів понесення збитків, а задоволення позову матиме наслідком недотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора. Крім того, просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача на 99%.

Обставини справи.

30.12.2022 Господарським судом Львівської області видано судовий наказ у справі № 914/3309/22 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» про стягнення з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» заборгованості за договором поставки № 1 від 03.01.2016 в розмірі 234 893,70 грн (з яких: 158 456,40 грн основний борг, 19 718,05 грн 3% річних, 56 719,25 грн інфляційні нарахування), 248,10 грн судовий збір та 23737,47 грн - витрати на професійну правничу допомогу.

07.02.2023 вказаний судовий наказ набрав законної сили.

08.06.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Пиць Андрієм Андрійовичем відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу, виданого Господарським судом Львівської області 30.12.2022 у справі № 914/3309/22.

27.09.2023 із боржника Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» стягнуто в повному обсязі заборгованість, згідно зазначеного судового наказу.

У зв`язку із повним виконанням судового рішення, 28.09.2023 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження щодо виконання судового наказу № 914/3309/22 від 30.12.2023.

Внаслідок невиконання відповідачем у добровільному порядку судового наказу, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на всю суму заборгованості, присудженої до стягнення на підставі судового наказу у справі № 914/3309/22 за весь період невиконання у добровільному порядку судового рішення з моменту набрання останнім законної сили - з 08.02.2023 по 27.09.2023.

Оцінка суду.

У відповідності до положень ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно з ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18.

Стаття 625 ЦК України, яку позивачем визначено як підставу позовних вимог у даній справі, входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Таким чином, вказаною статтею визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

При цьому, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, щодо правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульованих ЗУ «Про виконавче провадження» не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Також, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15, за яким дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Виходячи зі змісту приписів ГПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення і кінцевим документом, який ухвалює суд в наказному провадженні. А тому, стягнення боргу в наказному провадженні є результатом реалізації судом своїх повноважень щодо здійснення правосуддя та направлене на захист порушених прав особи, яка звернулася до суду (заявника).

Як вбачається з матеріалів справи, судовий наказ від 30.12.2022 № 914/3309/22 відповідачем не оскаржувався, не скасований та набрав законної сили 07.02.2023.

Видача господарським судом судового наказу про стягнення на користь заявника заборгованості, якщо таке судове рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Суд зазначає, що оскільки судовим наказом від 30.12.2022 констатовано про наявність грошового зобов`язання між сторонами, визначено їх розмір і ці зобов`язання належним чином не були виконані відповідачем, відтак в даному випадку, до спірних відносин підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на судові витрати відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 320/7215/16-ц.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми інфляційних та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. ст. 551 ЦК України та 233 ГК України, на які посилається відповідач у клопотанні, передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій.

Суд звертає увагу, що для відновлення майнової сфери боржника зменшення за певних умов, зокрема, розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, можливе у тому випадку, якщо у договорі сторони погодили інший розмір процентів річних, ніж той розмір, який згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України гарантовано належить кредитору (3% річних).

В даному випадку, позивач просить застосувати до відповідача розмір процентів річних, що визначений ч.2 ст. 625 ЦК України, відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд не погоджується з позивачем в частині періоду нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, оскільки до періоду нарахування включено й день сплати боржником всієї суми заборгованості, визначеної у судовому наказі № 914/3309/22.

Згідно із правовими висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Враховуючи наведене, суд вважає справедливим здійснювати нарахування за період з 08.02.2023 по 26.09.2023 (включно).

Здійснивши перерахунок наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у відповідності до чинного законодавства за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій» платформи «LIGA:ZAKON» онлайн ресурсу «ІПС:LIGA360», суд встановив, що розмір 3% річних становить 4915,16 грн, а розмір інфляційних втрат позивачем обраховано вірно.

Щодо клопотання позивача про застосування у даній справі приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Господарський суд зазначає, що положеннями ч.10 ст. 238 ГПК України встановлено право, а не обов`язок суду, зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Також суд звертає увагу, що вказаною процесуальною нормою права можливості нарахування збитків від інфляції на суму боргу не встановлено, оскільки інфляційні втрати за своєю сутністю до відсотків або пені не належать. Отже, застосування механізму нарахування, визначеного ч. 10 ст. 238 ГПК України, до інфляційних втрат є неможливим.

Враховуючи обставини справи, виходячи із принципів диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві, суд не вважає за доцільне зазначати в рішенні про нарахування 3% річних до моменту виконання рішення відповідачем.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідача Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Таким чином, станом на день прийняття рішення, сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання підтверджена матеріалами справи і становить 5 676,03 грн інфляційних втрат та 4 915,16 грн 3 % річних. Доказів зворотнього суду не надано.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

У позовній заяві Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега» наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, серед яких, окрім судового збору також вказано 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, інші документи, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу обґрунтував ці вимоги Договором про надання правової допомоги № 47 від 03.11.2023, укладеним між Адвокатським бюро «Віталія Репака» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега», рахунком № 1 за правничі послуги на підставі Договору про надання правової допомоги № 47 від 03.11.2023, актом прийому-передачі наданих правничих послуг до Договору про надання правової допомоги № 47 від 03.11.2023, згідно яких вбачається, що всього Товариству з обмеженою відповідальністю «Омега» надано правничої допомоги на суму 6 000,00 грн.

У клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу відповідач вказує на неспівмірність таких витрат до заявленої ціни позову, а також звертає увагу суду на те, що представником позивача було подано до Господарського суду Львівської області одинадцять аналогічних позовних заяв, що слугує підтвердженням типовості, невеликої складності справи та незначної кількості витраченого адвокатом часу. Відтак, просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на 99%. Надаючи оцінку викладеним сторонами доводам і запереченням, суд виходить з наступного.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 зазначеного Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

Встановивши недотримання положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята цієї статті). Разом з тим, таке зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов`язком, а правом суду.

Враховуючи, що дана категорія справ не є складною, відноситься за ціною позову до категорії малозначних, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг наданих адвокатом послуг, суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, беручи до уваги заперечення відповідача щодо розміру правничої допомоги, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню до 3 000,00 грн.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Судом також взято до уваги положення імперативно встановлені ст. 129 ГПК України, згідно з якими у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 994,00 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Санаторію «Нафтуся Прикарпаття» (82186, Львівська область, Дрогобицький район, с. Модричі, вул. Курортна, 1, ідентифікаційний код 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Лемківська, 16, ідентифікаційний код 22402762) 5 676,03 грн інфляційних втрат, 4 915,16 грн 3 % річних, 2 678,63 грн судового збору та 2994,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складено 05.02.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.