Рішення

від 29.01.2024 по справі 914/3414/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024 Справа № 914/3414/23

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега"

до відповідача Санаторію "Нафтуся Прикарпаття"

про стягнення 6416,51 грн

представники сторін не викликались.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Омега" до відповідача Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" про стягнення 6416,51 грн, з яких 3351,21 грн інфляційні втрати та 3065,30 грн 3% річних. У прохальній частині позовної заяви позивач також просить відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати згідно із статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних до моменту виконання рішення суду. Крім того позивач просить стягнути на його користь з відповідача 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 22.11.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без судового засідання та без виклику сторін.

12.01.2024 відповідачем подано клопотання (вх.№1097/24) про зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та про повернення заяви без розгляду.

15.01.2024 відповідачем подано клопотання (вх.№1201/24), що за змістом є аналогічним клопотанню (вх.№1097/24 від 12.01.2024).

16.01.2024 позивачем подано додаткові пояснення (вх.№1468/24), в яких позивач заперечує проти поданих відповідачем клопотань про зменшення заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та про повернення заяви без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

29.12.2022 Господарським судом Львівської області у справі №914/3319/22, керуючись статтями 12, 126, 147, 148, 150, 151 154, 155, 156, 159 Господарського процесуального кодексу України, видано судовий наказ про стягнення з Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" заборгованості у розмірі 102940,86 грн основного боргу, 36847,54 грн інфляційних втрат, 12809,79 грн 3% річних та 248,10 грн понесених витрат на сплату судового збору.

Вказаний судовий наказ від 29.12.2022 у справі №914/3319/22 набрав законної сили 26.01.2023.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. від 08.06.2023 відкрито виконавче провадження ВП№71983563 з виконання судового наказу Господарського суду Львівської області у справі 914/3319/22.

27.09.2023 відповідно до платіжної інструкції №JBKLN9RO81 з Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" в примусовому порядку стягнуто 169233,91 грн (призначення платежу: стягнення за ВП№71983563, судовий наказ у справі №914/3319/22).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. від 28.09.2023 виконавче провадження ВП№71983563 з виконання судового наказу Господарського суду Львівської області у справі 914/3319/22 закінчено.

Як вказано у постанові про закінчення виконавчого провадження від 28.09.2023, борг за виконавчим документом, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження стягнуто з боржника в повному обсязі.

Як вказано у позовній заяві, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем судового наказу, позивач за період з 27.01.2023 по 27.09.2023 відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 6416,51 грн, з яких 3351,21 грн інфляційні витрати та 3065,30 грн 3% річних.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог, інфляційні втрати та 3% річних нараховано позивачем на загальну суму судового наказу від 29.12.2022 у справі №914/3319/22, а саме на суму 152846,29 грн, що складається із 102940,86 грн основного боргу, 36847,54 грн інфляційних втрат, 12809,79 грн 3% річних та 248,10 грн понесених витрат на сплату судового збору.

Таким чином враховуючи вищезазначене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 6416,51 грн, з яких 3351,21 грн інфляційні втрати та 3065,30 грн 3% річних (нараховані за період з 27.01.2023 по 27.09.2023).

Крім того позивач просить стягнути на його користь з відповідача 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач проти позову заперечив, подавши клопотання (вх.№1097/24 від 12.01.2024) та клопотання (вх.№1201/24 від 15.01.2024).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив про те, що нарахування здійснено позивачем не лише на суму стягнутих судовим наказом трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а й на суму стягнутих за судовим наказом судових витрат.

Також відповідач зазначив, що перевіривши зазначені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, відповідач стверджує, що такі здійснено невірно, адже, навіть якщо здійснювати нарахування на вказану позивачем суму заборгованості, то зазначені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат є завищеними.

У клопотаннях (вх.№1097/24 від 12.01.2024 та вх.№1201/24 від 15.01.2024) відповідачем заявлено про зменшення 3% річних та інфляційних втрат. При цьому обґрунтовуючи можливість зменшення 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Як зазначив відповідач, заявлені до стягнення у даній справі суми донарахованих інфляційних втрат та процентів річних спрямовані на отримання доходів кредитором та в жодному випадку не носять компенсаційного характеру. Також відповідач звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення збитків позивачем, а задоволення позову у даній справі матиме наслідком недотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.

Отже, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань та погашення останнім всієї суми заборгованості, стягнутої за судовим наказом, з огляду на відсутність доказів понесення позивачем збитків, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним заходів до виконання зобов`язання (адже у Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" не було грошових коштів, необхідних для сплати заборгованості за судовим наказом, і лише вчинення останнім дій, спрямованих на пошук кредитора мало наслідком отримання таких коштів в позику, та відповідно їх стягнення на користь позивача в межах виконавчого провадження), з огляду на загальні засади, що встановлені статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, відповідач просив зменшити розмір інфляційних втрат та 3% річних на 90%.

Крім того, у клопотаннях (вх.№1097/24 від 12.01.2024 вх.№1201/24 від 15.01.2024) відповідачем заявлено клопотання про повернення заяви без розгляду на підставі частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Тобто враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, відповідач просив повернути позивачу без розгляду позовну заяву, а також заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України.

У клопотаннях (вх.№1097/24 від 12.01.2024 та вх.№1201/24 від 15.01.2024) відповідачем також заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 99%.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку позов задовольнити частково з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Як встановлено судом, 29.12.2022 Господарським судом Львівської області у справі №914/3319/22 видано судовий наказ про стягнення з Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" заборгованості у розмірі 102940,86 грн основного боргу, 36847,54 грн інфляційних втрат, 12809,79 грн 3% річних та 248,10 грн понесених витрат на сплату судового збору, що разом становить 152846,29 грн.

Як також встановлено судом, вказаний судовий наказ від 29.12.2022 у справі №914/3319/22 на загальну суму 152846,29 грн набрав законної сили 26.01.2023.

Факт стягнення з Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" грошових коштів на підставі судового наказу від 29.12.2022 у справі №914/3319/22 підтверджується платіжною інструкцією №JBKLN9RO81 від 27.09.2023 на суму 169233,91 грн (призначення платежу: стягнення за ВП№71983563, судовий наказ у справі №914/3319/22). Як вказано у постанові про закінчення виконавчого провадження від 28.09.2023, борг за виконавчим документом, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження стягнуто з боржника в повному обсязі.

Тобто як вбачається зі змісту позовної заяви та заперечень на клопотання відповідача, позивач пов`язує виникнення грошового зобов`язання на загальну суму 152846,29 грн із набранням законної сили судовим наказом від 29.12.2022 у справі №914/3319/22.

При цьому враховуючи те, що на переконання позивача, грошове зобов`язання у відповідача виникло на підставі судового наказу, який набрав законної сили, тому позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних на всю суму по судовому наказу, а саме на суму 152846,29 грн, яка як встановлено судом складається із основної заборгованості у розмірі 102940,86 грн, інфляційних втрат в розмірі 36847,54 грн, 3% річних в розмірі 12809,79 грн та понесених витрат на сплату судового збору в розмірі 248,10 грн.

Так, відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, Верховний Суд у складі касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.

Так, чинним законодавством передбачено можливість виникнення цивільних прав та обов`язків безпосередньо з рішення суду, однак такі випадки повинні бути передбачені в актах цивільного законодавства.

Зокрема, як визначено у частині 5 статті 11 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

В даному ж випадку грошове зобов`язання, крім зобов`язання зі сплати витрат на оплату судового збору в розмірі 248,10 грн, виникло у відповідача не на підставі судового наказу, а на підставі договору поставки №1 від 03.01.2016. Необхідно зазначити, що судовий наказ, який набрав законної сили, лише підтверджує факт існування заборгованості за укладеним між сторонами договором та виступає інструментом для стягнення цієї заборгованості з боржника в примусовому порядку не змінюючи при цьому правової природи зобов`язання та підстав виникнення боргу. Судовий наказ від 29.12.2022 у справі №914/3319/22 не призвів до припинення зобов`язання, яке виникло на підставі договору, та не став підставою для виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах.

Необхідно зазначити, що обов`язок відшкодувати витрати зі сплати судового збору передбачено нормами процесуального права, в даному випадку нормами Господарського процесуального кодексу України, а не нормами матеріального права, тобто ці витрати мають процесуально-правову природу. У той же час стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло з матеріальних правовідносин.

Так, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, позивачем не враховано, що вони стосуються нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму моральної шкоди, яка була стягнута згідно із рішенням апеляційного суду. Суд касаційної інстанції зробив висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).

Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, позивачем також не враховано, що висновки суду касаційної інстанції стосуються деліктних правовідносин, які виникли внаслідок завданої злочином майнової (матеріальної) і моральної шкоди, підстави та розмір якої підтверджено вироком суду. Як зазначено в постанові предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 1 вересня 2012 року по 1 жовтня 2015 року за невиконання грошового зобов`язання щодо відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, підтверджених вироком суду.

У випадках наведених у постановах, нарахування інфляційних втрат та 3 % річних здійснено на підставі статті 625 Цивільного кодексу України на грошові зобов`язання, що встановлені та підтверджені судовим рішенням, проте виникли з матеріальних правовідносин.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач помилково нарахував інфляційні втрати та 3% річних на суму судового збору, що входить у всю суму за судовим наказом, оскільки обов`язок щодо його сплати виник не з матеріальних правовідносин, а має процесуально-правову природу.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Необхідно зазначити, що судовим наказом у справі №914/3319/22, який набрав законної сили, підтверджується той факт, що у відповідача існувала заборгованість перед позивачем в розмірі 102940,86 грн на підставі договору поставки №1 від 03.01.2016. Крім того у зв`язку з невиконанням відповідачем вказаного грошового зобов`язання на суму 102940,86 грн, судовим наказом у справі №914/3319/22 було також стягнуто з нього на користь позивача 36847,54 грн інфляційних втрат та 12809,79 грн 3% річних.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог у даній справі №914/3414/23, 3% річних позивач нараховує на всю суму за судовим наказом від 29.12.2022 у справі №914/3319/22, тобто на суму, що становить 152846,29 грн за період з 27.01.2023 по 27.09.2023.

Однак зважаючи на те, що грошове зобов`язання виникло у відповідача на підставі договору, що був укладений між сторонами, а не на підставі судового наказу, тому в даному випадку нарахування інфляційних втрат, а також 3% річних можливе на суму заборгованості за договором, а не на всю суму за судовим наказом у справі №914/3319/22.

При цьому також необхідно зазначити, що оскільки грошові кошти з рахунку відповідача були перераховані 27.09.2023, тому вказана дата не може входити у період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, адже 27.09.2023 обов`язок зі сплати грошових коштів вже був виконаний.

В даному випадку також необхідно звернути увагу, що розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та постановах Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №924/534/19 та від 23.09.2021 у справі №924/2/21.

Також суд звертає увагу на правову позицію, що наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.11.2023 у справі №921/489/22, згідно з якою у випадку якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Отже для визначення розміру інфляційних втрат в межах заявленого позивачем у даній справі періоду нарахування (з 27.01.2023 по 27.09.2023), беручи до уваги вищезазначену судову практику про те, що інфляційні втрати нараховуються боржнику на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 3064,92 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовної вимоги про стягнення 3% річних в розмірі 3065,30 грн, які нараховані позивачем за період з 27.01.2023 по 27.09.2023 на всю суму за судовим наказом у справі №914/3319/22 (152846,29 грн) суд зазначає таке.

По-перше, як вже було встановлено судом, заборгованість за судовим наказом у справі №914/3319/22 була погашена в межах виконавчого провадження 27.09.2023, оскільки саме в цю дату грошові кошти були перераховані з рахунку відповідача, з огляду на що 27.09.2023 не може входити у період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, адже 27.09.2023 обов`язок зі сплати грошових коштів вже був виконаний. Тобто 3% річних в даному випадку необхідно нараховувати по 26.09.2023 включно, а не по 27.09.2023.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже було зазначено вище, грошове зобов`язання виникло у відповідача не на підставі судового наказу, а на підставі договору поставки №1 від 03.01.2016. Це зобов`язання виникло до ухвалення судового наказу у справі №914/3319/22 та не припинилося внаслідок набрання ним законної сили.

Таким чином, зі змісту статті 625 ЦК України та з урахуванням вищенаведеного вбачається, що нарахування 3% річних належить здійснювати на суму основного боргу (прострочену суму), до її повної сплати боржником, тобто без урахування стягнутих за судовим наказом сум 3% річних, інфляційних втрат та судового збору.

Отже враховуючи вищезазначене, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 27.01.2023 по 26.09.2023 на суму основної заборгованості, а саме на заборгованість в розмірі 102940,86 грн, судом встановлено, що розмір 3% річних складає 2056,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо заперечень відповідача про те, що перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, відповідач стверджує, що такі здійснено невірно, адже, навіть якщо здійснювати нарахування на вказану позивачем суму заборгованості, то зазначені позивачем суми 3% річних та інфляційних втрат є завищеними, необхідно зазначити, що відповідач лише зазначив про завищення суми 3% річних та інфляційних втрат, однак при цьому відповідачем не подано контррозрахунку цих нарахувань, а також не наведено жодних обґрунтувань в чому саме полягає таке завищення, хоча як вказав сам відповідач, ним було перевірено ці розрахунки.

Тим не менше, як встановлено судом, нарахування інфляційних втрат та 3% річних в даному випадку можливе за період з 27.01.2023 по 26.09.2023, і відповідно до здійснених перерахунків судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3064,92 грн інфляційних втрат та 2056,00 грн 3% річних.

Щодо заявленого клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, обґрунтовуючи яке відповідач посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд зазначає таке.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Отже як вбачається зі змісту зазначених норм законодавства, можливість зменшення судом заявлених до стягнення коштів стосується лише неустойки чи штрафних санкцій (пені, штрафу).

При цьому щодо правової позиції, на яку посилається відповідач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18) потрібно вказати, що для відновлення майнової сфери боржника зменшення за певних умов, зокрема, розміру процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, можливе у тому випадку, якщо у договорі сторони погодили інший розмір процентів річних, ніж той розмір, який згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України гарантовано належить кредитору (3% річних).

Так, із постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вбачається, що в укладеному договорі сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, встановивши її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

В даному ж випадку у даній справі №914/3414/23 застосовується розмір процентів річних, що визначений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, тобто в розмірі трьох процентів, і при цьому домовленостей між сторонами про встановлення іншого розміру процентів річних, ніж той, який встановлений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не було.

Таким чином посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 при заявленні клопотання про зменшення 3% річних, які просить стягнути позивач, є безпідставним, адже такий мінімальний розмір річних відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України гарантовано належить кредитору у випадку прострочення боржником виконання свого грошового зобов`язання.

Тим не менше, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи стягнення з відповідача сум, що визначені судом у цьому судовому рішенні, а відтак клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає. Водночас заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати та відсотки річних не є очевидно неспівмірними щодо розміру основної заборгованості.

Щодо клопотання відповідача про повернення позовної заяви без розгляду на підставі частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає таке.

Як зазначив відповідач, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, про що вказано самим же представником позивача, відповідач просить повернути позивачу без розгляду позовну заяву, а також заяву про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 169 (параграф 2 "Заяви з процесуальних питань" Глави 1 Розділу III) Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Згідно з частиною 1 статті 170 Господарського процесуального кодексу України, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

2) найменування суду, до якого вона подається;

3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі;

4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника;

5) підстави заяви (клопотання, заперечення);

6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення);

7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Вимога вказати в заяві по суті справи, скарзі, заяві, клопотанні або запереченні ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосується лише юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України. Іноземна юридична особа подає документ, що є доказом її правосуб`єктності за відповідним іноземним законом (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

Частиною 2 статті 170 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмова заява, клопотання чи заперечення підписується заявником або його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, що подається на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надсилання (надання) іншим учасникам справи (провадження) з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

Відповідно до частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України, суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

При цьому суд зазначає, що види та зміст заяв по суті справи передбачено статтею 161 (параграф 1 "Заяви по суті справи" Глави 1 Розділу III) Господарського процесуального кодексу України.

Так, відповідно до частини 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви наведено у статті 162 Господарського процесуального кодексу України, а підстави для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви передбачено статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому частиною 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Тим не менше як вбачається із матеріалів справи, станом на дату відкриття провадження у даній справі, тобто станом на 22.11.2023 позивач зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Зокрема як вбачається із відповіді №291274 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега" (ідентифікаційний код 22402762) має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС (дата реєстрації: 22.11.2023 о 10:21 год).

Таким чином враховуючи вищезазначене, в даному випадку відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху чи повернення її без розгляду.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково. Зокрема суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 3064,92 грн інфляційних втрат та 2056,00 грн 3% річних.

Щодо клопотання позивача про нарахування відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України інфляційних втрат та 3% річних до моменту виконання рішення суду суд зазначає таке.

Так частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Однак як встановлено судом, обов`язок зі сплати грошових коштів був виконаний 27.09.2023, з огляду на що підстави для здійснення нарахувань до моменту виконання рішення згідно із частиною 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в даному випадку відсутні.

При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №89 від 06.11.2023.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2142,06 грн витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню частково.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Як вбачається із попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката складає 6000,00 грн.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2023 між Адвокатським бюро "Віталія Репака" (адвокатське бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омега" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №50, відповідно до пункту 1.1. якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати необхідну правову допомогу клієнту у справі, зокрема: підготовка/подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторій "Нафтуся Прикарпаття" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3319/22 від 29.12.2022 року; участь адвоката в судових засіданнях у даній справі; здійснення інших процесуальних дій в даній справі, необхідних для захисту прав та інтересів клієнта. Для захисту прав та законних інтересів клієнта у даній справі адвокатське бюро має право представляти інтереси клієнта в будь-яких установах, органах, в тому числі, але не виключно: в судах (будь-якої інстанції та будь-якої юрисдикції), в органах місцевого самоврядування, в державних-органах (у тому числі, але не виключно: правоохоронних, контролюючих), в органах державної казначейської служби, в приватних нотаріусів, в державних нотаріальних конторах, в органах державної виконавчої служби, перед приватними виконавцями, в комунальних підприємствах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору, за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт виплачує адвокатському бюро гонорар, який складається з основного гонорару та гонорару успіху. Розмір основного гонорару становить 6000,00 грн. Клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро основний гонорар не пізніше 5 (п?яти) календарних днів з дати набрання законної сили судового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" до відповідача Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3319/22 від 29.12.2022.

Згідно з пунктами 4.5. та 4.6. договору, для оплати гонорару адвокатське бюро може додатково надавати клієнту рахунок. Сторони можуть підписувати акт-прийому передачі наданих адвокатським бюро клієнту.

Відповідно до рахунку на оплату №1 від 08.11.2023 за правничі послуги на підставі договору про надання правової допомоги №50 від 03.11.2023, адвокатське бюро "Віталія Репака", (адвокатське бюро), враховуючи пункт 4.5. договору про надання правової допомоги №50 від 03.11.2023, склало даний рахунок за правничі послуги.

При цьому як вказано в рахунку на оплату №1 від 08.11.2023, адвокатським бюро надано клієнту наступні правничі послуги:

- аналіз та вивчення документів, консультування клієнта;

- підготовка та подання позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із несвоєчасним виконанням судового наказу №914/3319/22 від 29.12.2022.

В рахунку на оплату №1 від 08.11.2023, враховуючи пункт 4.5. договору, адвокатське бюро просить Товариство з обмеженою відповідальністю "Омега" здійснити оплату гонорару в розмірі 6000,00 грн.

23.01.2024 між адвокатським бюро та клієнтом підписано акт приймання-передачі наданих правничих послуг.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги та копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Як вбачається із матеріалів справи, позовна заява була підготовлена адвокатом, оскільки саме адвокат від імені свого довірителя підписав її 13.11.2023. З матеріалів справи також вбачається, що позовна заява подана до суду саме адвокатом, що підтверджується відміткою суду на першій сторінці позовної заяви ("н/р Репак В.В. 17.11.2023 о 10:20 год").

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вже було зазначено судом, відповідач у клопотаннях (вх.№1097/24 від 12.01.2024 та вх.№1201/24 від 15.01.2024) заявив про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 99%.

Як вказав відповідач, на його думку зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним (витрати на професійну правничу становлять більше половини ціни позову), і при цьому справа №914/3414/23 є незначної складності, типовою, підготовка позову не потребувала затрати великого об`єму часу.

Відповідач зазначив про те, що позивачем подано до суду майже одночасно, а саме 15.11.2023 та 17.11.2023 одинадцять аналогічних позовних заяв (справи: №914/3411/23, №914/3412/23, №914/3413/23, №914/3414/23, №914/3389/23, №914/3390/23, №914/3391/23, №914/3392/23, №914/3393/23, №914/3394/23, №914/3395/23), у тому числі і у цій справі, що підтверджує типовість та незначну кількість затраченого адвокатом часу, адже текст позову у цій справі, за винятком сум, повністю скопійовано представником позивача із раніше поданої аналогічної позовної заяви.

Враховуючи викладене, на переконання відповідача, розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (звичайне стягнення донарахованих інфляційних втрат та трьох процентів річних); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (текст позовної заяви у цій справі скопійований із позовної заяви в іншій справі); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (лише подання позову, без участі в засіданнях, тощо); ціною позову (розмір витрат становить більше половини ціни позову) та (або) значенням справи для сторони (позивач стягнув з відповідача за судовим наказом інфляційні втрати та три проценти річних, нараховані майже за чотири роки), в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (жодного впливу вирішення справи позивач не зазнає), що в свою чергу вказує на порушення вимог, встановлених частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Заявляючи клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відповідач також посилається на те, що акти приймання-передачі та детальний опис наданої професійної правничої допомоги в матеріалах справи відсутні, а наданий рахунок носить виключно інформаційний характер та не є належним доказом, що підтверджує у відповідності до вимог процесуального законодавства розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищезазначене, а також положення частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що на думку відповідача заява про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та додані до неї докази не доводять дійсність, обґрунтованість, розумність та співмірність витрат, а також про те, що виходячи з критерію розумності розміру адвокатських витрат, конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, витрати позивача є необґрунтованими і неспівмірними з обсягом наданих йому послуг

При цьому як вказано у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у випадку, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу у цій справі, відповідач просить зменшити їх розмір на 99%.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19.

Як вже зазначалося судом, позивач заявив до стягнення з відповідача 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Необхідно зазначити, що спір у даній справі з ціною позову 6416,51 грн для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням грошового зобов`язання. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Крім того, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких адвокат міг би витратити значний час.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, дослідивши подані позивачем матеріали, керуючись критерієм розумності розміру адвокатських витрат, зважаючи на незначну складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), незначний час, що був витрачений адвокатом, беручи до уваги невеликий обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також враховуючи невелику ціну позову (6416,51 грн), суд вважає за доцільне на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України частково задовольнити заяву відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 1200,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Санаторію "Нафтуся Прикарпаття" (82186, Львівська область, Дрогобицький район, село Модричі, вулиця Курортна, будинок 1, ідентифікаційний код 20795071) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега" (82100, Львівська область, місто Дрогобич, вулиця Лемківська, будинок 16, ідентифікаційний код 22402762) 3064,92 грн інфляційних втрат, 2056,00 грн 3% річних, 2142,06 грн витрат по сплаті судового збору та 1200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.02.2024.

Суддя Петрашко М.М.