Рішення

від 22.01.2024 по справі 915/1399/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року Справа № 915/1399/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Давченко Т.М.,

за участю секретаря судового засідання: Дюльгер І.М.

представники позивача та відповідача не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Комунального некомерційного підприємства Первомайська центральна районна лікарня Первомайської міської ради,

вул. Амосова Миколи Академіка, 28, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55214;

до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

просп. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ? Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області,

вул. Чкалова, 12, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55200

про визнання недійсною угоди від 06.12.2019

в с т а н о в и в:

Комунальним некомерційним підприємством Первомайська центральна районна лікарня Первомайської міської ради (далі ? Лікарня) пред`явлено до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі ? Управління) позов про визнання недійсною угоди від 06.12.2019 про дострокове розірвання договору від 21.10.2014 оренди земельної ділянки за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742.

Позов мотивовано тим, що оспорювану угоду укладено за відсутності для цього достатніх правових підстав, а саме, без погодження органу управління ? Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі ? Первомайська РДА).

Крім того, позивач стверджує, що угода не підписувалася головним лікарем Лікарні і він мав намір продовжувати договірні відносини з Управлінням.

Позивач також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2021 справу № 915/1399/21 для розгляду призначено головуючому судді Давченко Т.М.

Ухвалою суду від 21.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.10.2021. Сторонам встановлено процесуальні строки на подання заяв по суті справи.

Ухвалу надіслано сторонам 22.09.2021 на юридичні адреси. Разом з тим, відповідач указану ухвалу отримав нарочно у ВДЗ суду, про що свідчить повідомлення про вручення ухвали а.с.41.

04.10.2021 відповідачем подано суду клопотання про залишення позову без руху з підстави недотримання позивачем приписів ст. 172 ГПК України в частині надання доказів надсилання позову з додатками іншим учасникам у справі.

Указане звернення суд відхилив протокольно 20.10.2021, оскільки такі докази містяться у матеріалах справи. (а.с. 31).

Ухвалою від 20.10.2021, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження у справі; підготовче засідання відкладено на 21.12.2021.

25.10.2021 до суду надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву а також надійшов і відзив на позов.

Суд протокольно (17.01.2023) ухвалив задовольнити клопотання відповідача та прийняв відзив.

Третя особа надіслала суду пояснення від 11.10.2021 № 1903-01.02-07

Ухвалою від 21.12.2021, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання в даній справі на 16.02.2022 та зобов`язано відповідача до 14.01.2022 подати суду докази направлення позивачу та третій особі відзиву з додатками (описи вкладення та поштові накладні).

Указані докази надані суду 23.12.2021.

Ухвалою суду від 22.02.2022 учасників справи повідомлено про те, що підготовче засідання в даній справі, призначене на 16.02.2022, не відбулося у зв?язку з перебуванням судді Давченко Т.М. у нарадчій кімнаті в судовому процесі у справі № 915/715/16(915/686/21) у період 16-22.02.2022 . Після усунення зазначених вище обставин, справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 16.03.2022.

Проте в указану дату засідання не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням на всій території України воєнного стану за Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, та проведенням активних бойових дій на території Миколаївської області та міста Миколаєва.

Наказом голови Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2022 судові засідання, призначені з 02.03.2022 по 01.04.2022, були скасовані, враховуючи ведення бойових дій на адміністративно-територіальній одиниці місця розташування суду.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи, зокрема, неможливість здійснення правосуддя Господарським судом Миколаївської області під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 № 12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 № 41 з 26.07.2022 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

За вказаних обставин, розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Ухвалою від 16.11.2022 призначено дану справу до розгляду на 17.01.2023.

17.01.2023 відповідач подав через систему "Електронний суд" додаткові пояснення у справі.

Ухвалою від 17.01.2023, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 22.03.2023.

Судове засідання у справі № 915/1399/21 призначене Господарським судом Миколаївської області на 22 березня 2023 року об 10:45 не відбулося, оскільки протягом часу визначеного судом для проведення даного засідання, зокрема у період з 09:10 по 11:09 у м. Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою від 22.03.2023 учасників справи повідомлено про призначення даної справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні, яке відбудеться 02.05.2023.

Ухвалою від 02.05.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання в даній справі на 25.07.2023.

Ухвалою від 25.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання в даній справі на 11.10.2023.

Ухвалою від 25.07.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання в даній справі на 15.11.2023.

Судове засідання 15.11.2023 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, у Миколаївській області тривала повітряна тривога. Наступне судове засідання (розгляд по суті) ухвалою від 15.11.2023 призначено на 22.01.2024.

Правова позиція відповідача

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області у відзиві позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним.

Відповідач зазначив, Додаткова угода «Про дострокове розірвання договору оренди землі» від 06.12.2019 №334 - ДО підписана Головним управлінням Держтеокадастру у Миколаївській області, в особі начальника Лостіка Ю. Ю. з одного боку та головним лікарем Готкою В. В. з іншого та скріплена відповідними печатками. За твердженням відповідача указана угода свідчить про дострокове розірвання договору оренди землі від 22.10.2014 за взаємною згодою сторін без зауважень і претензії з боку Орендодавця та Орендаря.

Твердження позивача щодо неотримання ним на запит оригіналу примірника спірної угоди відповідач спростовує тим, що відповідно умов цієї угоди при підписанні позивач, як сторона угоди, отримав свій оригінал, який має перебувати у розпорядженні позивача.

З огляду на відсутність підстав для відмови та наявність взаємної згоди сторін розірвати договір оренди землі від 22.10.2014, Головним управлінням прийнято наказ від 05.12.2019 № 11138/0/14-19-СГ «Про припинення права оренди земельною ділянкою» (копія додасться), яким припинено право оренди земельною ділянкою державної власності сільськогосподарською призначення загальною площею 22,8115 га, в тому числі 22,8115 га ріллі, надане Первомайській центральній районній лікарні та віднесено спірну земельну ділянку до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

Державна реєстрація припинення іншого речового права (права оренди земельної ділянки) за заявою Головного управління здійснена Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 30.09.2020, на підставі наказу від 06.12.2019 та додаткової угоди від 06.12.2019.

Твердження позивача щодо недійсності додаткової угоди від 06.12.2019 до договору оренди землі від 22.10.2014 відповідач вважає є безпідставними, виходячи з наступного.

Так позивач стверджує, що укладення цієї угоди не було погоджено із Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області., що суперечить статуту позивача. Однак, із посиланням на п. 5.2. Статуту Комунальною некомерційною підприємства «Первомайська центральна районна лікарня» Первомайської районної ради Миколаївської області відповідач зазначає, що усі питання які стосуються відмови від права на земельну ділянку, що знаходиться на балансі Підприємства або її відчуження, вирішуються виключно засновником, яким згідно п. 1.4 наданого статуту є територіальна громада Первомайського району Миколаївської області в особі Первомайської районної ради Миколаївської області, якій позивач підпорядкований, підзвітний та підконтрольний, а не Первомайська районна державна адміністрація.

Також позивач стверджує, що орендована земельна ділянка площею 22,8115 га відноситься до основних фондів та знаходиться на балансі підприємства, а тому він не міг підписувати додаткову угоду про дострокове розірвання договору оренди землі від 21.10.2014.

Натомість вимогами частини 1 статті 8і Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною другою цієї статті випадків. Аналогічна умова продубльована у пункті 40 Договору оренди земельної ділянки від 21.10.2014, а тому орендована земельна ділянка не може відноситись до основних фондів підприємства.

Відповідач зауважує, що вчинений спірний правочин є чинним, оскільки відсутні підстави, визначені ст. ст. 203, 208 та 215 ЦК України для визнання його недійсним.

Також відповідач повідомив, що наразі земельна ділянка з кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 перенесена до архівного шару, за рахунок, якої були сформовані нові земельні ділянки приватної власності з кадастровими номерами 4825485100:06:000:0827, 4825485100:06:000:0828, 4825485100:06:000:0829, 4825485100:06:000:0830, 4825485 100:06:000:0831, 4825485100:06:000:0832, 4825485100:06:000:0833, 4825485100:06:000:0834, 4825485100:06:000:0835, 4825485100:06:000:0836, 4825485100:06:000:0837 площею по 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, тобто визнання додаткової угоди від 06.12.2019 до договору оренди землі від 21.10.2014 недійсною, не призведе до бажаного позивачем результату, оскільки предмет договору оренди землі від 21.10.2014 земельна ділянка з кадастровим номером 482585100:06:0000742 фактично не існує.

З урахуванням указаних обставин відповідав просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог лікарні.

Крім цього, у додаткових поясненнях (а.с.102-104) відповідач наголосив, що між сторонами наразі відсутні договірні відносини, оскільки договір оренди припинив свою дію 17.03.2018 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Окрім цього, відповідач заперечив щодо клопотання третьої особи (датованому 19.10.2021), оскільки згідно приписів ст. 135 та 137 Господарського кодексу України у позивача право оперативного управління щодо земельної ділянки загальною площею 22,8115 га, за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 не виникало і не могло виникнути, оскільки Головне управління не є засновником КНП «Первомайська центральна районна лікарня» та цю земельну ділянку в оперативне управління позивачеві не передавало, а відтак орган управління - Первомайська районна державна адміністрація, немала та немає жодних повноважень, щодо погодження дострокового розірвання договору оренди землі зазначеної ділянки..

За такого, відновідач доводить, що позовна заява та клопотання Первомайської районної державної адміністрації щодо потреби уповноваження органом управління головного лікаря КНП «Первомайська центральна районна лікарня» на розірвання договору земельної ділянки від 21.10.2014 не заслуговують на увагу суду. Натомість, з аналізу положень статуту (5.5, 7.5.17) вбачається, що позивач має одержувати погодження від органу управління лише на укладання договорів оренди майна, яке закріплене за ним на праві оперативного управління, а також при реалізації права на отримання в оренду нерухомого та рухомого майна, землі. Обов`язку погоджувати позивачем з органом управління припинення договірних орендних правовідносин вказані умови Статуту взагалі не містять. Посилаючись на умови статуту, якими визначено право підприємства позивача самостійно планувати, організовувати і здійснювати свою статутну діяльність, визначати основні напрямки свого розвитку відповідно до своїх завдань і цілей, у тому числі спрямовувати отримані від господарської діяльності кошти на утримання підприємства та його матеріально-технічне забезпечення. Займатись веденням підсобного сільського господарства (п.п.6.1.2, 6.1.10 Статуту),відповідач наголошує, що твердження позивача щодо недійсності угоди від 06.12.2019 з підстав відсутності попереднього погодження із органом управління - Первомайською районною державної адміністрацією, не можуть братись до уваги судом.

Твердження позивача, що ним не було підписано спірну угоду та він взагалі не був обізнаний про її існування, відповідая спростовує тим, що наявна в матеріалах справи копія угоди від 06.12.2019 про дострокове розірвання Договору оренди землі від 21.10.2014 земельної ділянки, додана до позову, містить підпис головного лікаря КНП "Первомайська ЦРЛ" та відбиток печатки підприємства позивача.

Також відповідач акцентує увагу на те, що в матеріалах справи міститься лист №1645-01-02 від 18.11.2019, який підписаний головним лікарем КНП "Первомайська ЦРЛ" Віктором Готкою та в якому позивач звертається до Первомайської районної державної адміністрації з проханням достроково розірвати ряд договорів оренди, в т.ч. і Договору оренди земельної ділянки від 21.10.2014 загальною площею 22,8115 га за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742, яка розташована в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. У зв`язку з чим твердження позивача про відсутність наміру припинення дії вказаного договору оренди спростовуються матеріалами справи.

Правова позиція третьої особи

Третя особа у поясненнях щодо позову підтримала позовні вимоги та просила суд позов лікарні задовольнити з підстав того, що рада як орган управління згідно статуту, не надавала погодження на укладення уогди від 06.12.2019 про дострокове припинення договору оренди землі за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 від 21.10.2014. У обгрунтування указаної позиції третя особа послалася на статус орендаря (позивача). Зокрема, рада зазначила, що на момент виникнення спірних відносин - укладення угоди від 06.12 2019 про дострокове розірвання договору оренди землі за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 від 21.10.2014 року, КНП «Первомайська центральна районна лікарня» Первомайської міської ради, яка є правонаступником Первомайської центральної районної лікарні, діялана підставі Статуту КНП «Первомайська центральна районна лікарня» Первомайської районної ради Миколаївської області, затвердженого рішенням ХХХІП позачергової сесії Первомайської районної ради VII від 17 травня 2019 року (далі- Статут).

Згідно із пунктом 1.4. Статуту засновником та власником Підприємства є територіальна громада Первомайського району Миколаївської області в особі Первомайської районної ради Миколаївської області. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.

За приписами пункту 1.5. Статуту органом управління Підприємства є Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області.

Відповідно до пункту 7.4.5. Статуту орган управління здійснює контроль за ефективністю використання майна, що знаходиться у спільній власності територіальних громад, сіл, селища Первомайського району та закріплене за Підприємством на праві оперативного управління.

Згідно із пунктом 7.5.17 Статуту, керівник Підприємства за погодженням із органом управління та відповідно до вимог законодавства має право укладати договори оренди майна.

Однак, Первомайська районна державна адміністрація, як орган управління, не давала КНП «Первомайська центральна районна лікарня» Первомайської міської ради будь-яких погоджень щодо укладення угоди від 06.12.2019.

Аналогічну позицію третя особа виклала й у клопотанні від 19.10.2021 року про дострокове розірвання договору оренди землі за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 від 21.10.2014року.

Станом на момент проведення судового засідання інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.127-130), у судове засідання представників не скерували, разом з тим, матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи за відсутності його представника.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 22.01.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Фактичні обставини справи

Між комунальним некомерційним підприємством «Первомайська центральна лікарня» Первомайської міської ради (Лікарня), яка є правонаступником Первомайської районної лікарні, та Головним управління Держземагентства в Миколаївській області, який в 2015 році відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», від 21 вересня 1998 року № 1482 «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» був перетворений у Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яке є його правонаступником (Управління) 21.10.2014 був укладений договір оренди землі (далі по тексту - договір).

Згідно п. 1 указаного договору, Відповідач як Орендодавець, передав на підставі цього договору оренди, а Позивач, як Орендар, прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка знаходиться на території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 22,8115 га, у тому числі 228115 га ріллі для ведення підсобного сільського господарства, кадастровий номер 4825485100:06:000:0742.

На земельній ділянці об`єкти нерухомого майна відсутні.

Відповідно до п. 4 договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 332231,97 грн.

Договір укладено на 10 (десять) років, з переважним правом Позивача на його поновлення. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 7 договору).

Орендна плата у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки сплачується орендарем у грошовій формі.

За п. 34 договору його дія припиняється у разі: 1)закінчення строку, на який його було укладено; 2) придбання орендарем земельної ділянки у власність; 3) викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; 4) ліквідації юридичної особи.

Договір припиняється також і в інших випадках, передбачених законом.

Дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з підстав визначених законом (п. 35).

Сторони погодили, що договір набуває чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди зареєстровано 22.10.2014 за № 7434179.

На виконання умов п. 18 договору, 24.10.2014 сторони підписали відповідний акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки в оренду.

Після фактичної передачі в оренду вказаної земельної ділянки, Позивач почав користування, орендні платежі сплачувались без будь-яких порушень, в порядку та строки, визначені договором.

Будь-яких порушень умов укладеного між Сторонами договору оренди з боку Позивача, як Орендаря, за весь час дії договору оренди не допускалось та не допускаються до теперішнього часу.

Але в серпні 2020 року від спеціалістів Держгеокадастру в м. Первомайськ Позивачу стало відомо про те, що було припинено право оренди на вищевказану земельну ділянку на підставі начебто укладеної між Сторонами угоди про дострокове розірвання укладеного в 2014 році договору оренди.

В зв`язку з тим, що про існування вказаної угоди, Позивачу відомо не було, Відповідачу був направлений запит на отримання оригіналу цього документу.

У відповідь на цей запит від Відповідача був отриманий лист №32-14-0.63-7807/2-20 від 10.11.2020 р. з додатками (завірена копія з оригіналу угоди від 06.12.2019 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 21.10.2014 р.) в якому зазначено, що право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 припинено 23.09.2020 року. Оригінал оскаржуваної угоди Позивачем наданий не був.

При цьому Позивач з свого боку не мав та не має наміру припиняти користування орендованою земельною ділянки. Угоди про розірвання договору не укладав, та відповідно не міг та не звертався до підрозділу Державної реєстраційної служби щодо проведення такої реєстраційної дії як державна реєстрація припинення права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 (площа 22,8115 га).

За вищевикладеного, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсною спірної угоди, обґрунтувавши позовні вимоги приписами статтей 92, 203, 204, 208, 215 ЦК України.

Положення законодавства та правові висновки

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Предметом позову у даній справи є немайнова вимога про визнання недійсною угоди від 06.12.2019 про дострокове розірвання договору від 21.10.2014 оренди земельної ділянки за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до положень ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки аргументам позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступного.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їхнє порушення.

Згідно положень ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, земля є об`єктом права власності українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантоване Конституцією України право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У силу ч.ч. 1, 3, 4 ст. 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ч.ч.1, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У частині 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується із частиною 1 статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частинами 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

У частині 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

За умовами укладеного між сторонами справи Договору оренди (п. 34) його дія припиняється у разі: 1) закінчення строку, на який його було укладено; 2) придбання орендарем земельної ділянки у власність; 3) викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; 4) ліквідації юридичної особи.

Договір припиняється також і в інших випадках, передбачених законом.

Разом з тим, згідно п. 35 договору, дія договору зокрема припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін.

За твердженнями позивача, останній не мав наміру достроково розривати договір оренди. Разом з тим, до позову додано лист Лікарні вих. № 1645-01-02 від 18.11.2019, адресований Первомайській РДА щодо дострокового розірвання зазначеного договору оренди від 21.10.2014 через збитковість використання, що є порушенням статуту лікарні. Лист підписано головним лікарем Віктором Готкою. Також позивачем до Позову додано й копію угоди від 06.12.2019 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 21.10.2014, речове право зареєстроване 22.10.2014 № 7434179. Указана угода підписана Головним управлінням Держтеокадастру у Миколаївській області, в особі начальника Лостіка Ю. Ю. з одного боку та головним лікарем Готкою В. В. з іншого та скріплена відповідними печатками.

При цьому позивач стверджує, що про існування такої угоди не знав та відповідно не звертався до Підрозділу Державної реєстраційної служби щодо проведення реєстрації припинення речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 482585100:06:0000742.

Між тим, ані позивачем, ані відповідачем не ставиться питання щодо дійсності підписів та печаток на угоді.

Підставою визнання недійсною угоди позивач зазначає, що згідно положенням статуту таку угоду мав погодити засновник КНП «Первомайська ЦРЛ».

Суд, дослідивши Статут Комунального некомерційного підприємства Первомайська центральна районна лікарня Первомайської міської ради (а.с.22-29), встановив наступне.

Комунальне некомерційне підприємство Первомайська центральна районна лікарня Первомайської міської ради Миколаївської області (Підприємство) є закладом охорони здоров?я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає вторинну медичну допомогу, вживає заходи з профілактики захворювань населення та підтримання громадського здоров?я.

За п. 1.2. Підприємство створене згідно рішення сесії Первомайської районної ради Миколаївської області (надалі - Засновник) від « 17» травня 2019 року Nє 1, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом перетворення (реорганізації) юридичної особи «Первомайська центральна районна лікарня» у комунальне некомерційне підприємство.

Підприємство є правонаступником усього майна, всіх прав та обов?язків Первомайської центральної районної лікарні.

Підприємство створене на базі комунального майна, що знаходиться у спільній власності територіальних громад сіл, селища Первомайського району Миколаївської області (1.3.).

Відповідно до пункту 1.4. засновником та власником Підприємства є територіальна громада Первомайського району Миколаївської області в особі Первомайської районної ради Миколаївської області (далі -Засновник). Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Засновнику.

Пунктом 1.5. Статут передбачено, що органом управління Підприємства є Первомайська районна державна адміністрація Миколаївської області (далі-Орган управління).

У своїй діяльності Підприємство керується Конституцією України, Господарським та Цивільним Кодексами України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, загальнообов?язковими для всіх закладів охорони здоров?я наказами та інструкціями Міністерства охорони здоров?я України, загальнообов?язковими нормативними актами інших центральних органів виконавчої влади, відповідними рішеннями місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та цим Статутом.

Пунктом 5.2. Статуту встановлено, що підприємство не має право відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів без попередньої згоди Засвновника. Підприємсвто не має права безоплатно передавати належне йому майно третім особам (юридичним та фізичним особам) крім випадків, прямо передбачених законодавством та рішенням Засвновника. Усі питання, які стосуються відмови від права на земельну ділянку, що знаходиться на балансі Підприємства або її відчуження, вирішуються виключно засновником.

7.5 Керівник Підприємства-Головний лікар:

7.5.1 Діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших органах, у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, підписує від його імені документи та видає довіреності та делегує право підпису документів іншим посадовим особам Підприємства, укладає договори, відкриває в органах

Державної казначейської служби України та установах банків поточні та інші рахунки.

7.5.2 Самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені законодавством та цим Статутом до компетенції Засновника.

Керівник підзвітний та підконтрольний Засновнику.

Матеріали справи не містять ані відомостей, ані доказів погодження засновником дострокового розірвання Лікарнею договору оренди. Наявний у матеріалах справи лист Лікарні вих. № 1645-01-02 від 18.11.2019, адресований Первомайській РДА щодо дострокового розірвання зазначеного договору оренди від 21.10.2014 через збитковість використання суд не розцінює як доказ, оскільки матеріали справи не містять доказів про надсилання його адресату.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19).

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів. Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною право- і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (частини перша та третя статті 92 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

За пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вносяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

За змістом ст. 232 ЦК України зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Водночас, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Подібні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року в справі № 910/14138/18.

За частиною першою статті 241 ЦК України у випадку вчинення правочину представником з перевищенням повноважень, такий правочин створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Таким чином, у відносинах із третіми особами від імені юридичної особи завжди діятиме певна особа, через яку вчиняються юридично значимі дії, а воля цієї особи на вчинення правочину, реалізована нею через волевиявлення від імені юридичної особи, може передбачати настання невигідних для останньої наслідків, бажати чи свідомо допускати їх настання.

Отже, за змістом частин першої, третьої та четвертої статті 92 ЦК України, частин першої та другої статті 89 ГК України, пунктом 13 частини другої статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" орган юридичної особи, який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи (з можливістю їх обмеження відповідно до установчих документів чи закону), створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва, наведене у статті 237 ЦК України.

При цьому орган юридичної особи, який діє одноособово, усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам та волевиявленню юридичної особи, яку представляє, передбачає настання невигідних для останньої наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

За змістом наведених вище норм матеріального права особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України, в тому числі змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

У даному випадку спірна угода від 06.12.2019 підписана головним лікарем всупереч статуту лікарні - без погодження засновника, що на переконання суду свідчить про недотримання підписантом положень статуту лікарні та свідчить про відсутність повної цивільної дієздатності для укладення цієї угоди.

Указана обставина не заперечена та не спростована відповідачем.

Твердження відповідача що земельна ділянка з кадастровим номером 482585100:06:0000742 фактично не існує (розформована на 11 ділянок) не обґрунтовано жодними доказами, тому суд не надає правову оцінку зазначеній обставині.

За вказаних обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсною угоду від 06.12.2019, укладену між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та Комунальним некомерційним підприємством Первомайська центральна районна лікарня Первомайської міської ради, про дострокове розірвання договору оренди землі за кадастровим номером 4825485100:06:000:0742 від 21.10.2014 року.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (просп. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034; ідентифікаційний код 39825404) на користь Комунального некомерційного підприємства Первомайська центральна районна лікарня Первомайської міської ради (вул. Амосова Миколи Академіка, 28, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55214; ідентифікаційний код 01998319) грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2270,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 02.02.2024.

Суддя Т.М. Давченко