Рішення

від 05.02.2024 по справі 922/4783/23

ДВОРІЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2024м. ХарківСправа № 922/4783/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши заяву (вх.№1677 від 19.01.2024) представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про ухвалення додаткового рішення по справі

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16; код ЄДРПОУ: 14095412) до Фізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

13.11.2023 Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича, в якій просило суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича заборгованість за договором оренди №4179 від 02.08.2017 у загальному розмірі 240 940,13 грн., яка складається з заборгованості у розмірі 165 521,30 грн., пені у розмірі 75 418,83 грн.

Також позивач у позовній заяві просив суд судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.01.2024 позовні вимоги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до Фізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича задоволено частково. Вирішено стягнути зФізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича на користьУправління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради суму основної заборгованості за договором оренди №4179 від 02 серпня 2017 року у розмірі 29 405,64 грн., пеню у розмірі 27 340,77 грн., а також суму судового збору у розмірі 2 119,62 грн. В іншій частині позовних вимог вирішено відмовити.

19.01.2024 через кабінет Електронного Суду від представника позивача надійшла заява (вх.№1677 від 19.01.2024) про ухвалення додаткового рішення, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи підприємця Мазела Олексія Ігоревича на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 15 075,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

22.01.2024 через кабінет Електронного Суду від відповідача надійшло заперечення (вх.№1867 від 22.01.2024) на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.01.2024 заяву (вх.№1677 від 19.01.2024) представникаУправління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу та заперечення (вх.№1867 від 22.01.2024) Фізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича на заяву про ухвалення додаткового рішення прийнято до розгляду.

Розглянувши заяву (вх.№1677 від 19.01.2024) представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, суд приходить до висновку про її часткове задоволення з наступних підстав.

В позовній заяві позивача зазначив, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи складається із суми сплаченого судового збору за подання позовної заяви, а докази, які підтверджують фактичний розмір понесених позивачем судових витрат, зокрема витрат, пов`язаних з правничою допомогою, будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

В заяві про розподіл судових витрат представник позивача просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у загальному розмірі 15 075,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що правовідносини між позивачем та Адвокатським бюро «Антона Новакова» в особі адвоката Меркулової Наталії Андріївни на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються договором на надання послуг з адвокатської діяльності № 27 від 22.09.2023 та ордером на надання правничої допомоги серії АХ №11428 від 09.10.2023 та серії АХ №1165429 від 02.01.2024.

Відповідно до п.1.1. договору на надання послуг з адвокатської діяльності № 27 від 22.09.2023 (надалі Договір) виконавець зобов`язується протягом терміну дії цього Договору надати позивачу послуги, зазначені в п.п.1.2., 1.3. Договору, а позивач прийняти і оплатити ці послуги.

Згідно з п.1.3. Договору послуги, що надаються за цим Договором, включають, зокрема, забезпечення здійснення представництва у судах під час здійснення господарського судочинства (п.1.3.1 Договору), а також, підготовка, складення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру з питань, що є предметом правового супроводу (п.1.3.2. Договору).

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що послуги надаються виключно після одержання письмових заявок позивача, в яких будуть зазначені конкретні завдання, строк їх виконання та інші необхідні дані (надалі Заявка).

Згідно з п.3.1. Договору ставка за годину наданих послуг, яка визначена в рішення Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 №13/1/7 в розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати, що на дату укладення Договору дорівнює 1 675,00 грн.

Позивачем надано Адвокатському бюро «Антона Новакова» Заявку №6038 від 24.10.2023, згідно з якою, позивач просить Адвокатське бюро «Антона Новакова» здійснити заходи стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі та пені в судовому порядку.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 15 075,00 грн. представник позивача надав суду копію Акту здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) №3 від 16.11.2023 на суму 8 375,00 грн., копію Акту здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) №5 від 19.12.2023, копію платіжної інструкції №185 від 21.11.2023, копію платіжної інструкції №229 від 22.12.2023, копію виписки з особового рахунку про зарахування платежу від 27.12.2023.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, не погоджуючись з розміром витрат на оплату послуг адвоката позивача, надав заперечення щодо розподілу витрат на правничу допомогу, в яких зазначив, що вважає заяву та заявлені позивачем у ній судові витрати, пов`язані з розглядом справи (витрати, пов`язані з правничою допомогою), завищеними, безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставин справи, та відповідно до чого на підставі ч. 2 ст. 124, ст. 126 та ст. 129 ГПК України, судом має бути відмовлено позивачу у відшкодуванні таких судових витрат.

Заперечення обґрунтовано порушенням строку подання заяви, не наданням позивачем до суду разом з позовною заявою попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, пов`язаних з розглядом справи (витрат, пов`язаних з правничою допомогою), що є порушенням приписів ч.1 ст.124 ГПК України, не наданням позивачем до суду належних, допустимих та достовірних письмових доказів того, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу та у вказаній сумі мають безпосереднє відношення до розгляду даної судової справи та фактично були ним понесені (сплачені) за результатом розгляду даної судової справи, не великою ціною позову, спричиненням позивачем складання додаткового процесуального документу (заяви про зменшення позовних вимог) та відповідно додаткових витрат на правничу допомогу в цій частині, неспіврозмірністю (не пропорційністю) ціни позову та вказаних у заяві витрат на професійну правничу допомогу, та їх свідоме завищення позивачем, не відповідністю наданих послуг в Актах №3 та №5 та заявлених у заявці №6038 від 24.10.2023 та Договорі, невідповідністю робочого часу витраченого виконавцем на надання послуг з правничої допомоги, та як наслідок суми таких послуг, що, в свою чергу, не відповідає критеріям визначеним в ч.4 ст.126 ГПК України, не відповідністю суми витрат заявлених в заяві та приписам п.3 ч.4 ст.129 ГПК України.

Суд констатує, що в наданих представником позивача актах приймання-передачі наданих послуг визначено вид послуги, кількість затрачених годин, та розмір гонорару. А отже фактично, детальний опис робіт викладено позивачем в відповідних актах приймання-передачі наданих послуг.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі ВС від 23 листопада 2020 року у справі №638/7748/18, про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За висновком Великої Палати Верховного Суду випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21).

Відтак, надані представником позивача документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази виконання робіт на загальну суму у розмірі 15 075,00 грн.

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Так, згідно Акту здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) №3 від 16.11.2023 на послугу "Пiдготовка для подання до суду позовної заяви та вiдповiдних матерiалiв (додаткiв) вiдносно ФОП Мазел O.I. згiдно Заявки замовника №6038 вiд 24.10.2023" адвокатом витрачено 5 годин, сума гонорару становить 8 375,00 грн.

Згідно Акту здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) №5 від 19.12.2023 на послугу "Пiдготовка та подання до суду вiдповіді на вiдзив у справi №922/4783/23 вiдносно ФОП Мазел О.І. згiдно Заявки замовника №6038 вiд 24.10.2023" адвокатом витрачено 3 години, сума гонорару становить 5 025,00 грн.

На послугу "Пiдготовка та подання до суду заяви пpo зменшення розмiру позовних вимог у справi №922/4783/23 вiдносно ФОП Мазел O.I. згiдно Заявки замовника №6038 вiд 24.10.2023" адвокатом витрачено 1 годину, сума гонорару становить 1 675,00 грн.

Водночас, суд частково погоджується з позицією відповідача та зазначає, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із несвоєчасним виконанням договору оренди.

Так, предметом дослідження за позовною заявою є один договір оренди, два акти приймання-передачі, три додаткових угоди, реєстр платежів по договору, три листа та один наказ Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Зазначені матеріали для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна». Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Ціна позову, визначена позивачем з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог становить 57 484,66 грн., водночас заявлена вартість послуг адвоката становить 15 075,00 грн., що становить 26,2% від ціни позову та є явно завищеним розміром.

В свою чергу, послуга «пiдготовка та подання до суду вiдповіді на вiдзив» з огляду на правовий зміст відповіді на відзив не вимагали від адвоката істотних витрат часу та професійних здібностей, оскільки доводи, викладені в відповіді на відзив є подібними поясненням та доводам, викладеними адвокатом у позовній заяві.

Водночас, подання позивачем заяви пpo зменшення розмiру позовних вимог було зумовлене діями позивача, оскільки саме останнім не було враховано рішення 21 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 01 грудня 2023 року «Про деякі питання нарахування та сплати орендної плати за користування майном комунальної власності Харківської міської територіальної громади під час дії воєнного стану», на підставі якого відповідача було звільнено від сплати орендної плати у період з 24.02.2022 по 30.09.2022. При цьому, подання чи не подання відповідної заяви є виключно правом позивача.

Щодо наведених відповідачем у запереченнях доводів про порушенням порушення строку подання заяви, не подання позивачем разом з позовною заявою попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на правничу допомогу та недотримання заявником вимог частин першої та другої статті 124 ГПК України, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у своїх постановах притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Положення статті 124 ГПК України не містять імперативних приписів про те, що у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, суд зобов`язаний відмовити у відшкодуванні судових витрат.

Натомість, частиною другою статті 124 ГПК України, передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Тобто, застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи.

Враховуючи положення пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України, якими передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, метою впровадження якого є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору, а також положення частини восьмої статті 129 ГПК України, сторони не позбавляються права на відшкодування судових витрат у разі їх підтвердження та подання у порядку та строки, встановлені процесуальним законом.

Подібні висновки щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19, від 31.03.2021 у справі № 916/2087/18, від 06.08.2021 у справі № 906/1202/20, від 02.03.2023 у справі № 910/18611/21, від 18 січня 2024 року у справі №927/885/17 (927/485/19).

При цьому суд зазначає, що існування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, як підстави для відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, не спростовує викладені вище висновки, оскільки положення статті 124 ГПК України не передбачають прямим процесуальним наслідком, у випадку неподання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, відмову у задоволенні такої заяви. Тобто застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Отже, оцінивши заявлені витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 15 075,00 грн. та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.

Разом з цим, пунктом 3 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, беручи до уваги те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 16.01.2024 позов задоволено частково, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, беручи до уваги заперечення відповідача щодо витрат позивача на правову допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 5 000,00 грн.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналізуючи судову практику, на яку посилаються сторони, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз`ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи заяви та заперечень щодо неї, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.

За приписами частини 3 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

Враховуючи перебування судді Пономаренко Т.О. у відпустці, а також з огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, періодичні оголошення повітряних тривог, під час яких суддя, працівники апарату та відвідувачі суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду заяви, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд був вимушений вийти за межі строку, встановленого ст.244 ГПК України.

Керуючись статтями 123,126,129, 237, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву (вх.№1677 від 19.01.2024) представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Стягнути зФізичної особи-підприємця Мазела Олексія Ігоровича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користьУправління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 16; код ЄДРПОУ: 14095412) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст додаткового рішення складено 05.02.2024.

Суддя Т.О. Пономаренко